Рішення

від 04.09.2008 по справі 22ц-1507/2008

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-1507/2008

Справа № 22ц-1507/2008                            

Головуючий у 1 інстанції

Зарічна Л.А.

Категорія - цивільна                                       

Доповідач - Бойко О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

                                          Іменем

України

04 вересня 2008 року                  

м. Чернігів

Апеляційний суд Чернігівської

області у складі:

головуючого судді: 

Бойко О.В.

суддів:             

Лазоренка М.І.,

Мамонової О.Є.,

при секретарі:

Коваленко Ю.В.

з

участю:                      відповідача

ОСОБА_1, представника відповідачів -

                                      ОСОБА_5,

представників позивача Берези О.П.,

                                       Атавіна

О.С., 

розглянувши

у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною

скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Прилуцького

міськрайонного суду Чернігівської області від 03 липня 2008 року по справі за

позовом Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” до

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9  про звернення стягнення на предмет іпотеки,

виселення,

                                             в с т а н о в и в:          

     В травні 2008 року ВАТ „Державний ощадний банк України” в особі Прилуцького

відділення № 221 звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_2, в якому просило звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 на підставі

іпотечного договору від 26 липня 2006 року і виселити мешканців даної квартири.

     В обґрунтування своїх вимог позивач

зазначав, що 17 липня 2006 року між ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 з одного

боку та ОСОБА_6 з другого боку було укладено договір купівлі-продажу

вищевказаної квартири.

     Згідно вказаного договору вартість

квартири складає 176 750 грн., з яких 65 650 грн. продавці отримали до

підписання договору, а решту коштів в сумі      

111 000 грн. покупець зобов'язався сплатити  до 01 серпня 2006 року.

     Для сплати коштів продавцям по даному

договору,  ОСОБА_6 отримав у ВАТ

„Державний ощадний банк України” в особі Прилуцького відділення   № 221 кредит у розмірі 111 000 грн., що

підтверджується договором про іпотечний кредит від 25 липня 2006 року.

     Для забезпечення виконання грошового

зобов'язання по вищевказаному договору між ВАТ „Державний ощадний банк України”

в особі Прилуцького відділення № 221 та ОСОБА_6 було укладено іпотечний договір

від 26 липня 2006 року, згідно якого ОСОБА_6 з метою забезпечення належного

виконання зобов'язання передає в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру № 85,

що знаходиться в АДРЕСА_1.

     ОСОБА_6 гроші продавцям за договором

купівлі-продажу не сплатив,  в зв'язку з

чим  рішенням Прилуцького міськрайонного

суду Чернігівської області від 23 жовтня 2006 року було розірвано договір  купівлі-продажу вищезазначеної квартири. Але

зобов'язання по іпотечному договору від 26 липня 2006 року перед ВАТ „Державний

ощадний банк України” щодо повернення коштів ОСОБА_6 залишилося невиконаним.

      Позивач зазначає, що на даний момент

іпотекодавцями є ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, оскільки відповідно до

рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23 жовтня

2006 року право власності на спірну квартиру переведено на відповідачів по

справі, а відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України „Про іпотеку” у разі

переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої

особи,  іпотека є дійсною для набувача

відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку,  якщо до його відома не доведена інформація

про обтяження майна іпотекою.

      Позивач посилається на п. 6.2 іпотечного

договору, згідно з яким іпотекодержатель має право звернути стягнення на

предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі

на підставі виконавчого напису нотаріуса або рішення суду у встановленому

чинним законодавством порядку.

      Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду

Чернігівської області від 06 червня 2008 року до участі у справі в якості

третьої особи на стороні відповідача залучено орган опіки та піклування

Прилуцької міської ради, а також в якості співвідповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_1

      Ухвалою Прилуцького міськрайонного

суду  Чернігівської області від 27 червня

2008 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_9 та

ОСОБА_8

     Рішенням Прилуцького міськрайонного суду

від 3 липня 2008 року позовні вимоги ВАТ „Державний ощадний банк України” до

ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про

звернення стягнення на предмет застави задоволені. Звернено стягнення на

квартиру АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору від 26 липня 2006 року,

укладеного між ВАТ „Державний ощадний банк України” в особі Прилуцького

управління № 221 та ОСОБА_6. Мешканців вищевказаної квартири виселено.

     Постановляючи таке судове рішення, суд

першої інстанції виходив з того, що відповідно до копії домової книги у спірній

квартирі значаться прописаними та проживають ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які і мають бути виселені з неї, як з такої, що

знаходиться в іпотеці для забезпечення виконання договору іпотечного кредиту.

Також, суд 1 інстанції вважає, що немає необхідності зважати на те, що у

спірній квартирі проживає малолітня дитина, оскільки вона була приписана вже

після укладення договору іпотеки та не є співвласником даної квартири.

    В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду першої інстанції та постановити

нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те,

що судом при постановленні судового рішення неправильно застосовані норми

матеріального права, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам

справи.

    Доводи апеляційної скарги зводяться до

того, що на даний час вони не є іпотекодавцями і не повинні відповідати по

боргових зобов'язаннях ОСОБА_6 На думку апелянтів, звернувшись до суду з

позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення їх сім'ї з спірної

квартири, ВАТ „Державний ощадний банк України” посягає на право власності

їхньої сім'ї на вказану квартиру, оскільки відповідно до ст. 13 Конституції

України, ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути

протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Апелянти

посилаються на ст. 155 ЖК України, якою передбачено, що житловий будинок чи

квартира, яка знаходиться у приватній власності громадян, не може бути

вилученою, а власник не може бути позбавленим права користування житловим

будинком чи квартирою, і вказують, що в спірній квартирі проживає шість осіб -

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_8 та малолітня ОСОБА_9 Таким чином,

як зазначають апелянти, у зв'язку з тим, що їхня сім'я має право власності на

квартиру, не є іпотекодавцем, не відповідає по боргових зобов'язаннях ОСОБА_6

та має малолітню дитину, ВАТ „Державний ощадний банк України” не може звернути

стягнення на вказану квартиру і виселити їх.

     В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та

представник відповідачів  ОСОБА_1,

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримали і просили її

задовольнити.

     Представники позивача ВАТ „Державний

ощадний банк України” апеляційну скаргу не визнали, просили в її задоволенні

відмовити.

     Вислухавши суддю-доповідача, учасників

судового процесу,  перевіривши доводи

апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що

апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду - скасуванню з

постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог,   виходячи з наступного.

     Задовольняючи позовні вимоги, суд першої

інстанції виходив з п. 6.1 іпотечного договору, яким передбачено, що

іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо у

момент настання строку платежу зобов'язання не буде виконано, а відповідно до

п. 6.2. вказаного іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути

стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством,

у встановленому порядку, чим і скористався ВАТ „Державний ощадний банк

України”, подавши до суду відповідну позовну заяву про звернення стягнення на

предмет іпотеки, яким є квартира АДРЕСА_1, та виселення з неї її мешканців.

     Також, при винесенні рішення суд першої

станції керувався ч. 2 ст. 39 Закону України „Про іпотеку”, згідно з якою

одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд за заявою

іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом

іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. 

     Проте, з таким висновком не може

погодитись апеляційний суд з наступних підстав.

     Як вбачається  з матеріалів справи, між ВАТ „Державний

ощадний банк України” в особі філії Прилуцького відділення та ОСОБА_6 25 липня

2006 року було укладено договір про іпотечний кредит, за яким банк зобов'язався

надати позичальнику кошти в сумі 111 000 грн., а останній зобов'язався

повернути ці кошти, сплатити проценти за користування кредитом, на умовах та в

строки, визначені договором (а.с.14,15).

      Позивач надав відповідачу ОСОБА_6 вказану

у договорі суму коштів, але останній свої договірні зобов'язання не виконував.

      На випадок невиконання зобов'язань між

сторонами було укладено іпотечний договір від 26 липня 2006 року(а.с.5-8), за

яким ОСОБА_6 з метою належного виконання зобов'язання, що випливає з договору

про іпотечний кредит, передає в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру

АДРЕСА_1, яка належала відповідачу на праві власності згідно договору купівлі

продажу квартири від 17 липня 2006 року, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а.с.18).

     Але рішенням Прилуцького міськрайонного

суду Чернігівської області від 23 жовтня 2006 року вищевказаний договір

купівлі-продажу квартири було розірвано, а квартира повернута у власність

ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, яке ухвалою апеляційного суду Чернігівської

області було залишено без змін (а.с.9-10, 11-13).

     В зв”язку з неналежним виконанням ОСОБА_6

зобов”язань за іпотечним кредитом, позивач звернувся до суду з даним позовом до

відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 

як до іпотекодавців, оскільки згідно рішення суду від 23 жовтня 2006

року до них знову перейшло право власності на предмет іпотеки, а тому іпотека є

дійсною для них як для набувачів відповідного нерухомого майна.

     Позивач просив звернути стягнення на

предмет іпотеки, виселивши відповідачів та

інших мешканців з

квартири, яка є предметом іпотеки.                             

     Порядок звернення стягнення на

предмет застави виписаний в п. 6 іпотечного договору та в Законі України „Про

іпотеку”. Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок

предмета іпотеки врегульований розділом 5 вищевказаного закону. 

       Згідно ст. 33 Закону „Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного

виконання боржником основного зобов”язання іпотекодержатель вправі

задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом

звернення стягнення на предмет іпотеки. Право

іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав,

встановлених ст. 12 цього закону, а саме: у разі невиконання іпотекодавцем

обов”язків, встановлених іпотечним договором. Дане право іпотекодержателя

передбачене і п. 6.1 іпотечного договору (а.с.7).

     Відповідно до ст. 37 Закону

України „Про іпотеку” іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою

вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а відповідно до ст.

38 цього ж закону - шляхом набуття іпотекодержателем права від свого імені

продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

     Звернення стягнення на предмет

іпотеки може вирішуватись як в позасудовому порядку, так і за рішенням суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України „Про іпотеку” одночасно з рішенням  про звернення стягнення на предмет іпотеки

суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців,

якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

     У даному випадку позивач в

позовній заяві не ставить питання про звернення стягнення на предмет іпотеки ні

шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки, ні шляхом набуття

права на продаж предмета іпотеки, а одразу просить виселити відповідачів з

квартири, посилаючись на ст. 39 вищезгаданого закону, яка передбачає порядок

реалізації предмета іпотеки за рішенням суду.

     Згідно даної норми закону у разі

задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні

суду зазначаються: загальний розмір та всі його складові, що підлягають сплаті

іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок

якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення

збереження предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом

проведення прилюдних торгів; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. І тільки у

такому випадку одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки

суд вправі винести рішення про виселення мешканців.

     Отже, як вбачається з вищевикладеного,

позивач передчасно звернувся з вимогою про виселення відповідачів з квартири,

не вирішивши попередньо питання звернення стягнення на предмет іпотеки, у

визначеному законом порядку.

     В зв”язку з наведеним

заслуговують уваги доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідачі на

даний момент є власниками спірної квартири, які не можуть бути позбавлені права

користування цим житловим приміщенням, крім випадків встановлених законом.

     Враховуючи вищевикладене, суд 1

інстанції не правильно застосував норми матеріального права, що призвело до

неправильного вирішення спору, в зв”язку з чим відповідно до п.4 ч.1 ст. 309

ЦПК України рішення суду 1 інстанції підлягає скасуванню з постановленням

нового судового рішення про відмову в задоволенні  позовних вимог.

     Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314,

316, 317, 319 ЦПК України,  ст. ст. 317,

319, 321, 346, 383 ЦК України, ст. ст. 33, 37, 38, 39 Закону України „Про

іпотеку”,  апеляційний суд,

                                                      В И Р І Ш И В:

     Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4 - задовольнити.

     Рішення Прилуцького міськрайонного суду

Чернігівської області від 03 липня 2008 року - скасувати.

     В задоволенні позову Відкритого акціонерного

товариства „Державний ощадний банк України” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет

іпотеки, виселення відмовити.

      Рішення набирає законної сили після з

моменту його проголошення,   може бути

оскаржене в касаційному порядку до Верховного суду України протягом двох

місяців з дня набрання ним законної сили.                                            

         Головуючий:                                               

Судді: