Постанова

від 19.01.2012 по справі 16393/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



Харківський окружний адміністративний суд

61004  м. Харків  вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 Харків  

 19 січня 2012 р.                                                                                 № 2-а- 16393/11/2070  

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -   Єгупенко В.В.   

за участю секретаря - Вождаєвої М.О.  

за участю представників сторін:

представника позивача - Гальцової І.В.

представника відповідача - Іщук Л.М.

розглянувши у відкритому судовому  засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

 Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод - плюс"   

до

 Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області   

про

 визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод - плюс", звернувся до  Харківського окружного адміністративного суду  з  зазначеним позовом та просить суд визнати недійсним податкове повідомлення - рішення від 29.06.2011 року №0002562311 та скасувати його.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що податкове повідомлення - рішення від 29.06.2011 року №0002562311, прийняте Чугуївською об'єднаною державною податковою інспекцією у Харківській області в порушення вимого чинного законодавства а тому підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила суд у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності дійшов висновку, що позову підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод - плюс" зареєстроване Чугуївською районною державною адміністрацією Харківської області про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №484332 (а.с.139) та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва №100325956 НБ №122325 від 26.05.2003 року (а.с.140).

Чугуївською об'єднаною державною податковою інспекцією у Харківській області було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість ТОВ «ХЛГЗ-плюс» код ЄДРПОУ 32500414, під час здійснення фінансово-господарських відносин з платником податків ПП «Меліта Агро» код 36508401 за період з 01.02.2010 року по 30.04.2010 року за результатами якої складно акт від 06.06.2011 року №475/2311/32500414, висновками якого перевіркою встановлено порушення ТОВ «ХЛГЗ – плюс» а саме: - ч. 1, ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст.. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійснених ТОВ «ХЛГЗ-плюс» з ПП «Меліта Агро», - п.п.7.2.3. п. 7.2 ст. 7, пп.7.4.1 п. 7.4. ст.. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями в результаті чого: завищено ряд. 22.2 зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного періоду до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 2931,0 грн. завищено ряд. 26 залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 12504,00 грн.

На підставі вищевказаного акту Чугуївською об'єднаною державною податковою інспекцією у Харківській області прийнято податкове повідомлення – рішення форми «В4» №0002562311 від 29.06.2011 року.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод - плюс" та Приватним підприємством «Меліта-Агро» укладено усний договір постачання товарів  а саме шнеків, це не заперечується відповідачем та відображено в акті перевірки від 06.06.2011 року №475/2311/32500414.

Товарно-матеріальні цінності було поставлено відповідно до накладних: № 68 від 05.03.2010 року, №94 від 29.03.2010 року, №128 від 23.04.2010 року. (а.с.30-32).

ПП «Меліта-Агро» на адресу ТОВ "Харківський лікеро-горілчаний завод - плюс" були виписані податкові накладні від 19.03.2010 р., №99, від 25.02.2010 р., №64, від 22.04.2010 р., №139,  (а.с.33-35).

Товаро – матеріальні цінності були отримані Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод - плюс" через ОСОБА_3 на ім'я якого товариством видана довіреність №03/01-2010 від 04.01.2010 року,  асортимент та кількість товаро – матеріальних цінностей отриманих ОСОБА_3 визначені у накладних №6623554, №6631540, №6623048.

Суд зазначає, що виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов‘язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту за перевіряємий період підтверджена податковими накладними.

При цьому, твердження відповідача стосовно того, що наявність у позивача вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України не підтверджуються добутими судом доказами.

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом –Постанова Пленуму ВСУ №9).

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту перевірки, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності висновків акту перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді справи.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та  обґрунтованими , прийнятими чи вчиненими  в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів  владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, перевіривши оскаржуваний в даній справі рішення відповідача, з огляду на наведену норму, суд дійшов до висновку, що відповідачем при прийнятті податкового повідомлення-рішення, яке оскаржується, було невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в зв'язку з чим воно підлягає скасуванню.

Керуючись  ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162,  ст. 163, ст. 167 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод - плюс" до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення рішення Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області від 29.06.2011 року №0002562311.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод - плюс" (63525, Харківська область, Чугуївський район, смт. Малинівка, вул. Олімпійська, 1, р/р 26001000121430 у філіалі м. Харкова АТ "Укрексімбанк" МФО 351618, код 32500414) сплачений судовий збір у розмірі 28.23 (двадцять вісім грн. 23 коп.).

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.  

Повний текст постанови виготовлено 24.01.2012 року.   

           Суддя                                                                                     Єгупенко В.В.