Рішення

від 19.01.2012 по справі 18/3469/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18/3469/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2012                                                                                              Справа № 18/3469/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжиніринговий Центр Протеін Продукт", 02081, м. Київ, вул. Сортувальна, 5

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський гостинець", 36000, м. Полтава,            вул. Половки, 68

про стягнення 107 140,68 грн.

Суддя   Ківшик О.В.

Представники:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися.

19.01.2012 р. у судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення, залучено її до матеріалів справи та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.

Суть спору: розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжиніринговий Центр Протеін Продукт", м. Київ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський гостинець", м. Полтава 107 140,68 грн. заборгованості за поставлений позивачем товар на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки № 41-09, в тому числі : 79 488,00 грн. сума основного боргу, 1 403,68 грн. інфляційні нарахування, 927,57 грн. три проценти річних, 22 571,43 грн. пеня та 2 750,00 грн. додаткові витрати на юридичне обслуговування.

Позивач  представництво у судове засідання не забезпечив, надіслав на адресу суду клопотання                    вх. № 19555д від 12.12.2011 р. про розгляд справи за відсутності його представника, яке судом задоволено.

Відповідач представництво у судове засідання вдруге не забезпечив, вимоги суду не виконав, причин щодо цього суду не повідомив. Останній відповідно до пп. 3.5.10 Інструкції з діловодства в господарських судах України та п.п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" був належним чином та завчасно повідомлений про дату, час і місце проведення судових засідань та про покладені на нього обов'язки, про що свідчать поштові повідомлення № 3600108565207 та № 36001091722292 про вручення поштового відправлення - ухвали суду про порушення провадження у справі від   23.12.2011 р. та ухвали суду від 15.12.2011 р. про відкладення розгляду даної справи.

Відповідно до п.п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті,  приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від   17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, закінчення строку вирішення спору, встановленого ст. 69 ГПК України, відсутність клопотання щодо продовження строку вирішення спору, суд не оцінює вказану обставину як підставу для подальшого відкладення розгляду справи. Спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи,  оцінивши надані докази, суд,

встановив:

12.01.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інжиніринговий Центр Протеін Продукт" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтавський Гостинець" (покупець) було укладено договір поставки № 41-09 (далі –Договір, а.с. 14-17), відповідно до якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця харчові добавки для м'ясної промисловості, а покупець зобов'язувався товар та здійснити оплату за нього в строки і порядку, передбаченими цим договором (п. 1.1 Договору).

При цьому сторони, зокрема, узгодили наступне :

- право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками покупця або перевізника накладної, яка засвідчує момент передання товару (п. 1.3 Договору);

- найменування, ціна та якість товару зазначаються в прайс листах та накладних, які є невід'ємною частиною цього Договору  (п. 2.1 Договору);

- ціна товару є договірною і формується у відповідності до прайс листа та кон'юнктури ринку, діючої на момент відвантаження товару. Ціна товару остаточно визначається під час підтвердження заявки покупця в доларах США (євро, руб РФ). В бухгалтерських або інших офіційних документах (зокрема, накладних на поставку товару (партії) вказується ціна товару в національній валюті у розмірі вартості товару (партії) в доларах США (євро, руб РФ), помноженої на міжбанківський курс гривні України до долара США  (євро, руб РФ), встановлений на дату складання такого документу  (п. 6.1 Договору);

- покупець здійснює оплату за товар у повному обсязі не пізніше 15 календарних днів з моменту переходу права власності відповідно до п. 1.3 цього Договору (п. 6.2 Договору);

- даний договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2010 р.. У разі, якщо ні одна із сторін письмово не повідомить іншу про відмову продовжувати строк договору за 5 днів до закінчення його строку, договір вважається продовженим на наступний календарний рік (п. 9.1 Договору);

- у випадку невиконання сторонами взаємних зобов'язань, передбачених даним договором, винна сторона зобов'язана сплатити іншій пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу, яка не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (п. 11.2 Договору).

У матеріалах справи відсутні докази відмови будь-якої із сторін щодо продовження дії Договору, на наявність таких сторони не посилаються, а тому даний Договір пролонгований відповідно до п. 9.1 Договору та є чинним до 31.12.2011 р..

Факт виконання позивачем договірних зобов'язань з поставки товару покупцю та факт отримання останнім товару на загальну суму 79 488,00 грн. підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних № ІЦ-0000517 від 18.04.2011 р. на суму 52 968 грн. (6 639,26 доларів США) та                   № ІЦ-0000983 від 08.07.2011 р. на суму 26 520,00 грн. (3 319,98 доларів США) (а.с. 18, 22) та довіреностями № 696 від 15.04.2011 р. (а.с. 19) та № 735 від 07.07.2011 р.  (а.с. 23) на отримання товарно-матеріальних цінностей за вказаними накладними, що видані Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтавський Гостинець" Слипченко Н.І. та Вербовій О.С.

В порушення умов Договору відповідач оплату за отриманий товар не здійснив. За даними позивача на момент подання позову до суду відповідач зобов'язання по Договором щодо оплати отриманого товару не виконав, заборгованість останнього складає 79 488,00 грн..

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 107 140,68 грн. заборгованості за поставлений позивачем товар на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки № 41-09, в тому числі : 79 488,00 грн. сума основного боргу, 1 403,68 грн. інфляційні нарахування, 927,57 грн. три проценти річних, 22 571,43 грн. пеня та     2 750,00 грн. додаткові витрати на юридичне обслуговування.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського України передбачено, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору. Не допускаються  одностороння   відмова   від   виконання зобов'язань,  крім випадків, передбачених законом.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні  встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Відповідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій сторони - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконував зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо здійснення ним поставки товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України не оплатив отриманий товар у встановлені у Договорі строки на суму 79 488,00 грн.. Дана обставина відповідачем не спростована.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 79 488,00 грн. основного боргу підтверджені документально та нормами матеріального права, а тому підлягають задоволенню

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Пунктом 11.2 Договору визначено, що у випадку невиконання сторонами взаємних зобов'язань, передбачених даним договором, винна сторона зобов'язана сплатити іншій пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу, яка не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно статті 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а саме : у розмірі 4 567,63 грн. за вказаний у позовній заяві період виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ (розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 8.1.5" та залучено до матеріалів справи).

При цьому судом враховано правову позицію Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 07.11.2011 р. № 11/112 у справі № 5002-2/5109-2010.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Після проведення перевірки наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми за вказаний у позовній заяві період в розмірі 927,57 грн. суд  прийшов до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню (розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 8.1.5").

В частині вимог щодо стягнення з відповідача 1 403,68 грн. інфляційних нарахувань за вказаний у позовній заяві період суд дійшов висновку про відмову в цій частині позовних вимог з огляду на те, що за повідомленнями Державної служби статистики України від 09.08.2011 р. та від 08.09.2011 р. індекс  споживчих цін (індекс інфляції) у липні 2011 року становив 98,7 відсотка, у серпні 2011 року -                           99,6 відсотка, а  розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції на виконання рекомендацій Верховного Суду України (лист від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ") здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення оплати заборгованості.

В частині вимог щодо стягнення з відповідача 2 750,00 грн. витрат збитків у вигляді витрат на правову допомогу суд дійшов висновку про їх недоведеність.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ст. 224 Господарського кодексу України).

Як визначено ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальним правилом, закріпленим у ст. 1166  Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, для притягнення до цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді відшкодування заподіяних ним збитків є наявність складу правопорушення : протиправна поведінка особи, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Оскільки позивачем не доведено наявності повного складу правопорушення у діях відповідача, зокрема, наявність причинного зв'язку між невиконанням останнім умов укладеного між сторонами Договору та понесеними позивачем витратами на юридичну допомогу, а також реальності понесених витрат, суд приходить до висновку, що матеріалами справи не доведено підстав притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування заподіяних ним збитків.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За викладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача                  79 488,00 грн. основного боргу, 4 567,63 грн. пені та 927,57 грн. 3% річних підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню. В іншій частині позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України понесені позивачем при поданні позову судові витрати з оплати державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський Гостинець" (36034,                         м. Полтава, вул. Половки, 68), код ЄДРПОУ 32317068 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжиніринговий Центр Протеін Продукт" (02081, м. Київ, вул. Сортувальна, 5), код ЄДРПОУ 32317068 - 79 488,00 грн. основного боргу, 4 567,63 грн. пені, 927,57 грн. 3% річних,                     1 696,92 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

3.  В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення надіслати сторонам за адресами, зазначеними у його вступній частині.

СУДДЯ                                                                                                                   О.В.КІВШИК

Повне рішення складене 23.01.2012 р..

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.  У  разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.