Рішення

від 09.02.2012 по справі 3/10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  3/10

09.02.12

За позовом   Закритого акціонерного товариства «Українські вантажні кур‘єри»

До                  Приватного підприємства «Спецобладнання-Київ»                      

Про                стягнення 96 944,77 грн. та зобов‘язання оформити товари в інший митний

                      режим

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача           ОСОБА_1 –по дов. № б/н від 01.01.2012

Від відповідачів      ОСОБА_2 –по дов. № б/н від 12.01.2012

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Закритого акціонерного товариства «Українські вантажні кур‘єри»про стягнення з Приватного підприємства «Спецобладнання-Київ»96 944,77 грн. основного боргу, який виник  внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору про надання послуг по декларуванню та зберіганню товарів на митно-ліцензійному складі № 10-034/МЛС від 13.05.2010 та про зобов‘язання відповідача оформити товари в інший митний режим (ніж режим митного складу) зі сплатою відповідних митних платежів та вивезти товар з митного ліцензійного складу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2011 порушено провадження у справі № 3/10 та призначено її до розгляду на 12.01.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 3/10 від 12.01.2012, в зв‘язку з нез'явленням представників позивача і відповідача в засідання суду та невиконанням сторонами вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 27.12.2011, розгляд справи був відкладений на 24.01.2012.

Відповідач у поданих в судовому засіданні 07.02.2012 запереченнях вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке. Вважає вимогу щодо зобов‘язання оформити товар в інший митний режим (ніж режим митного складу абстрактною і не сформованою. Крім цього, як зазначено позивачем, митне оформлення напряму стосується Державної митної служби України, і процесуально неможливо зобов‘язати відповідача вчинити абстрактну дію пов‘язану з діяльністю (а в даному випадку спеціально уповноваженого державного органу) третьої особи що, не є стороною у справі, принаймні ст. 12 ГПК України, подібні спори не підвідомчі господарським судам. Вчинити певну дію напряму пов‘язану з діяльністю спеціально уповноваженого державного органу, то радше адміністративна справа. Частина 2 ст. 58 ГПК України, не допускає об‘єднання позовних вимог які належить розглядати в порядку судочинства. Стосовно вимоги стягнення заборгованості у сумі 96 944,77 грн. Так, дійсно 13.05.2010 сторони уклали договір про надання послуг по декларуванню та зберіганню товарів на митно-ліцензійному складі за №10-034/МЛС. Позивач в своїй позовній заяві зазначає, що товар відповідача займає на митному ліцензійному складі об‘єм що дорівнює 29 стандартним європалетам. Проте в тарифах визначено лише ціну в доларах США за кожну окрему складську процедуру, і абсолютно ніде не визначено об‘єм займаного ліцензійного складу. Займаний об‘єм ліцензійного складу напряму впливає на вартість послуг позивача. Враховуючи ту обставину що позивач та відповідач не узгодили об‘єм займаного ліцензійного складу, а з позиції ч. 1 ст. 638 ЦК України дана умова є істотною, відповідач вважає, що договір від 13.05.2010 № 10/034/МЛС є взагалі неукладеним. Документально позивач нічним не підтвердив об‘єм займаного ліцензійного складу, тож розрахунок заборгованості з огляду на положення ст.ст. 32-34 ГПК України не може бути доказом у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 3/12 від 12.01.2012, в зв‘язку з не з'явленням представника відповідача в засідання суду та невиконанням сторонами вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 27.12.2011 та ухвали від 12.01.2012, розгляд справи був відкладений на 07.02.2012.

Позивачем в судовому засіданні 07.02.2012 подано додаткові письмові пояснення.

В судовому засіданні 07.02.2012 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 09.02.2012.

Позивачем в судовому засіданні 09.02.2012 подано додаткові письмові пояснення.

В судовому засідання 09.02.2012, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

13.05.2010 між Приватним підприємством «Спецобладнання-Київ»(замовник) та Закритим акціонерним товариством «Українські вантажні кур‘єри»(виконавець) було укладено договір № 10-034/МЛС про надання послуг по декларуванню та зберіганню товарів на митно-ліцензійному складі (далі - договір).

Предметом договору є здійснення виконавцем, від свого імені та за рахунок замовника, операцій по декларуванню, по розміщенню та зберіганню під митним контролем вантажів замовника в митному ліцензійному складі виконавця, послуг по митному оформленню вантажів, виконання завантажувально-розвантажувальних робіт (п. 1.1. договору).

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг по декларуванню та зберіганню товарів, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 96 944,77 грн. Також позивач вважає, що на підставі ст. 214 Митного кодексу України відповідач має оформити товари в інший митний режим (ніж режим митного складу) зі сплатою відповідних митних платежів та вивезти товар з митного ліцензійного складу.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов‘язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За умовами п. 2.1., 2.2., 2.4. договору виконавець зобов‘язався приймати, оформляти та розміщувати в митний ліцензійний склад вантажі, що поступають від замовника, на протязі 48 годин з моменту прибуття вантажу в пункт митного оформлення, при наявності всіх документів, необхідних для митного оформлення в режим митного складу, а також за необхідністю відповідних дозволів інших державних органів (ветеринарної служби, служби карантину рослин, екологічної служби, радіології, санітарно-епідеміологічної служби та ін.); приймати на зберігання вантажі, що не потребують спеціальних умов зберігання;  зберігати вантажі в митному ліцензійному складі.

Відповідно до п.п. 5.1., 5.2. договору вантаж приймається до зберігання на МЛС в присутності представника замовника тільки після оформлення вантажної митної декларації ІМ74; датою прийомки вантажу на зберігання на МЛС вважається дата іменної печатки уповноваженої особи митниці на ВМД ІМ74.

Позивач належним чином виконав свої зобов‘язання за договором надавши відповідачу послуги  (задекларував товар в митних органах та зберігає товар відповідача на митному ліцензійному складі, що підтверджується вантажною митною декларацією № 100000016/2010/638728 із печаткою Київської регіональної митниці від 21.05.2010.

Сторонами у додатку до договору погоджено тарифи на декларування та на виконання робіт по декларуванню та митному обслуговуванню товарів на МЛС.

За умовами п. 4.1. договору розрахунки між замовником та виконавцем здійснюється у наступний термін - за зберігання товарів на МЛС більше 1 місяця - щомісячно, але не пізніше 5 числа кожного календарного місяця.

Розрахунки між сторонами в рамках чинного договору здійснюються на підставі рахунків, що виставляються виконавцем. Рахунок формується у відповідності до тарифної угоди, погодженої сторонами в додатку до чинного договору.

На виконання своїх зобов‘язань позивачем було виставлено (неодноразово направлялось поштою) наступні рахунки на оплату наданих послуг в загальному розмірі 96 944,77 грн. :

№ 2401 від 31.08.2010 на суму 2 415,04 грн.;

№ 2432 від 30.09.2010 на суму 6 606,43 грн.;

№ 2474 від 02.11.2010 на суму 6 827,51 грн.;

№ 2511 від 30.11.2010 на суму 6629,82 грн.;

№ 2559 від 30.09.2010 на суму 6 871,26 грн.;

№ 17 від 01.02.2011 на суму 6 853,84 грн.;

№ 70 від 28.02.2011 на суму 6 185,26 грн.;

№ 117 від 31.03.2011 на суму 6 965,32 грн.;

№ 158 від 30.04.2011 на суму 6 652,70 грн.;

№ 215 від 31.05.2011 на суму 6 881,45 грн.;

№ 268 від 30.06.2011 на суму 6 658,46 грн.;

№ 310 від 31.07.2011 на суму 6879,47 грн.;

№ 332 від 18.08.2011 на суму 6 974,94 грн.;

№ 384 від 30.09.2011 на суму 6 658,8 грн.;

№ 422 від 31.10.2011 на суму 6 884,47 грн.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений  строк  (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за обумовлені договором послуги в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка складає 96 944,77 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 96 944,77 грн. основного боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов‘язання відповідача оформити товари в інший митний режим (ніж режим митного складу) зі сплатою відповідних митних платежів та вивезти товар з митного ліцензійного складу слід зазначити наступне

Згідно п. 8.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до кінця календарного року, тобто до 31.12.2010.

У випадку, якщо сторони за 30 днів до закінчення терміну дії договору не повідомили письмово один одного про припинення дії договору, то його дія автоматично продовжується на наступний календарний рік.

При цьому пунктом 8.2. договору передбачено, що договір може бути розірвано раніше строку вказаного в п. 8.1. договору за взаємною письмовою згодою сторін з обов‘язковим проведенням взаєморозрахунків.

Доказів того, що однією із сторін виявлено про не бажання продовження дії договору не подано, як і не подано доказів розірвання договору за взаємною згодою сторін, а тому договір є продовженим спочатку до 31.12.2011 та до 31.12.2012.

Крім цього, відповідно до п. 1 ст. 214 Митного кодексу України строк зберігання товарів, ввезених із-за меж митної території України, в режимі митного складу не може перевищувати трьох років з дати поміщення цих товарів у зазначений режим.

Згідно п. 5.6. наказу Державної митної служби України «Про затвердження Положення про відкриття та експлуатацію митних ліцензійних складів»№ 592 від 31.ё12.1996 (зі змінами від 21.07.2005) товари, що ввезені на митну територію України, можуть зберігатися в режимі митного складу протягом трьох років. Цей строк може бути обмежений для окремих видів товарів митним органом. Товари, що вивозяться за межі митної території України, можуть зберігатися в режимі митного складу протягом трьох місяців. Конкретний термін зберігання товарів у встановлених межах визначається спільно з власником складу особою, яка розміщує товари на зберігання.

Після закінчення терміну зберігання товарів на складі, вони мають бути передані на зберігання митниці або заявлені до іншого митного режиму. Митне оформлення таких товарів проводиться згідно із заявленим режимом.

Отже, максимальний строк зберігання вантажу відповідача в режимі митного ліцензійного складу з моменту поміщення вантажу у зазначений режим (з 21.05.2010) спливає лише 21.05.2013.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що станом на день звернення позивача з позовом до суду (23.12.2011) відповідачем не порушено прав та законних інтересів позивача щодо переміщення вантажу на інший митний ліцензійний склад, в зв'язку з чим в позові в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Посилання відповідача на те, що договір є неукладеним не приймається судом до уваги, оскільки

Підписуючи редакцію договору та додатку до договору яким узгоджено тарифи відповідач фактично погодився з передбаченими цим договором умовами. Позивач на момент укладення договору та додатку до договору не скористався наданим йому законом  правом  за  наявності  заперечень  щодо  окремих  умов договору  скласти  протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України). У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, такий договір вважається неукладеним відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексу України.

Однак, враховуючи те, що договір був підписаний сторонами та прийнятий до виконання (товар прийнято на зберігання, здійснювалась оплата за його зберігання), а отже договір вважається укладеним відповідно до положень частини 2 статті 180 Господарського кодексу України, статті 638 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Закритого акціонерного товариства «Українські вантажні кур‘єри»обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись  ст. 49, ст.ст.82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Спецобладнання-Київ»(м. Київ, пров. Геофізиків, 12, код ЄДРПОУ 34493907) на користь Закритого акціонерного товариства «Українські вантажні кур‘єри»(Київська область, м. Бровари, вул. Промислова, 5, код ЄДРПОУ 31539393) 96 944 (дев‘яносто шість тисяч дев‘ятсот сорок чотири) грн. 77 коп. основного боргу, 1 938 (одну тисячу дев‘ятсот тридцять вісім) грн. 90 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Суддя

В.В. Сівакова

Рішення підписано 14.02.2012.