Постанова

від 26.10.2006 по справі 6-28-14-23/149-03-4327а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"26" жовтня 2006 р.

Справа № 6-28-14-23/149-03-4327А

Одеський апеляційний господарський

суд у складі колегії суддів: 

головуючого судді: Туренко В.Б.

суддів: Бандури Л.І., Поліщук Л.В.

при секретарі судового засідання  Селіховій Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1

від відповідача -Колесніченко

Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну

скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2

на постанову господарського суду Одеської області від

14.08.2006р.

у справі № 6-28/14-23/149-03-4327А

за позовом Суб'єкта підприємницької

діяльності ОСОБА_2

до ДПІ у Київському районі м. Одеси

про  часткове

скасування податкового повідомлення рішення

встановив:

ДПІ у Київському районі м. Одеси

10.05.2003р. проведена перевірка господарської одиниці бару-піцерія, що

розташована у АДРЕСА_1, та належить суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_2

щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та

безготівкового обігу, за наслідками якої складено акт НОМЕР_1, де зазначено про

встановлення слідуючих порушень:

-          п. 5 

ст. 3   Закону України  „Про 

застосування  реєстраторів   розрахункових

операцій  у 

сфері  торгівлі,   громадського   харчування 

та  послуг”  (в редакції

Закону  № 

1776  від 01.06.2006р. із

змінами),  а  саме: 

при  закупці  товарів 

на

загальну  суму 11,20 грн. розрахункова книжка або книга

обліку розрахункових

операцій

не застосовувалась,  розрахункова  квитанція 

не  заповнювалась та не

видавалась;

- п. 6 ст. 3 Закону № 1776 -не

забезпечено зберігання використаних книг обліку розрахункових операцій і

розрахункових книжок в термін 3 роки після їх закінчення;

- п. 12 ст. 3 Закону № 1776 -згідно

опису товару, наведеному у додатку № 4 до акту, в реалізації знаходились

матеріальні цінності на суму 470,75 грн., книга обліку доходів та витрат по

формі № 10, ведення якої і знаходження на місці реалізації передбачена

Інструкцією „Про прибутковий податок з громадян”, затвердженої наказом ДПА

України від 21.04.1993р., не ведеться, на місці реалізації відсутня;

- п. 13 ст. 3 Закону № 1776

-невідповідність готівкових коштів на місці проведення розрахунків у загальній

сумі продажу з початку робочого дня в сумі 137,90 грн., згідно опису наявних

готівкових коштів; розрахункові документи, розрахункові книжки та книга обліку

розрахункових операцій відсутні (а.с. 7-9).

На підставі вказаного акту ДПІ у

Київському районі м. Одеси 19.05.2003р. прийнято податкове повідомлення-рішення

НОМЕР_2 про визначення податкового зобов'язання зі сплати штрафних санкцій за

порушення розрахунків із споживачами в загальній сумі 1971,00 грн., які нараховані

згідно із п.3 ст.17 Закону № 1776 за порушення п.5 ст.3 цього Закону в сумі

340,00 грн.; ст.21 Закону № 1776 за порушення п.12 ст.3 означеного Закону в

сумі 941,50 грн.; ст.22 Закону № 1776 за порушення п.13 ст.3 вказаного Закону в

сумі 689,50 грн. -а.с. 10. Штрафні санкції за порушення п.6 ст.3 Закону № 1776

не застосовувались.

В червні 2003р. СПД ОСОБА_2

звернулась з позовом до ДПІ у Київському районі м. Одеси про визнання

зазначеного податкового повідомлення-рішення недійсним з мотивів невідповідності

висновків податкової інспекції чинному законодавству (а.с. 2-3).

10.03.2006р. позивачем подана заява

про зміну позовних вимог, в якій останній просив визнати недійсним податкове

повідомлення-рішення в частині неправомірно нарахованих штрафних санкцій в сумах

941,50 грн. та 689,50 грн. (а.с. 56-57).

У відзиві на позов та у

запереченнях на заяву про зміну позовних вимог ДПІ послалась на їх

безпідставність та надуманість, у зв'язку з чим просила у позові відмовити

(а.с. 24-28, 66-68).

Ухвалою господарського суду

Одеської області від 20.06.2003р. було порушено провадження у справі, а

18.08.2003 -зупинено на підставі ст.79 ГПК України до розгляду Київським

районним судом м. Одеси справи за скаргою ОСОБА_2 на неправомірні податкової

дії працівників інспекції при  складанні

акту перевірки НОМЕР_1, про що зазначено в ухвалі суду від 18.08.2003р. (а.с.

1, 31).

Після отримання рішення Київського

районного суду м. Одеси від 24.11.2003р. зі справи № 2-5725, провадження у

даній справі було поновлено і строк розгляду продовжено  на 

один місяць ухвалами господарського суду Одеської області від

21.02.2006р. (а.с. 44-45).

У подальшому розпорядженнями голови

суду та його заступника  НОМЕР_3,

НОМЕР_4, НОМЕР_5 справа передавалась на розгляд суддям Горячук Н.О., Гуляк

Г.І., Демешину О.А. (а.с. 76, 87, 90).

Після набрання чинності Кодексу

адміністративного судочинства України, розгляд даної справи здійснювався за

правилами цього Кодексу.

28.07.2006р. позивачем подана заява

про уточнення позовних вимог, в якій останній просив скасувати податкове

повідомлення-рішення в частині нарахування штрафних санкцій в сумі 941,50 грн.

та 689,50 грн., а також стягнути з відповідача держмито в сумі 85,00 грн. та

витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 118,00 грн. (а.с.97).

Постановою господарського суду

Одеської області від 14.08.2006р. (суддя Демешин О.А.), яка складена у повному

обсязі відповідно до ст.160 КАС України 21.08.2006р., у позові відмовлено з

мотивів невідповідності доводів позивача вимогам чинного законодавства.

Не погодившись із постановою суду,

позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, уточнені

позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення строків розгляду

адміністративної справи, встановлених ст. 122 КАС України, на ненадання

правової оцінки позовним вимогам та доповненням до них, а також представленим

письмовим доказам.

У письмових запереченнях на

апеляційну скаргу відповідач зазначив, що вважає її незаконною, безпідставною,

необґрунтованою та надуманою, у зв'язку з чим просив залишити її без задоволення.

Заслухавши представників сторін,

дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність застосування судом

першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія

дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги,

виходячи із наступного.

Штрафна санкція в сумі 941,50 грн.

була застосована згідно із ст.21 Закону України № 1776 за порушення п.12 ст.3

цього Закону.

Пунктом 12 ст.3 означеного Закону

передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють

розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу

товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані

вести  в порядку встановленому

законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх

реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому

обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства

оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів

реалізованих товарів (наданих послуг).

Відповідно до ст.21 Закону України

№ 1776, до суб'єктів підприємницької діяльності, що не ведуть або ведуть з

порушенням встановленого порядку облік товарів за місцем реалізації та

зберігання, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості

необлікованих товарів за цінами реалізації, але не менше десяти неоподаткованих

мінімумів доходів громадян.

Згідно п.19.1.1. Інструкції про

прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом ГДПІ України № 12 від

21.04.1993р., зареєстрованої Мінюстом України 09.06.1993р. за № 64, громадяни,

які одержують доходи від здійснення будь-якої підприємницької діяльності,

пов'язаної з виробництвом, реалізацією товарів, наданням послуг, зобов'язані

вести книгу обліку доходів і витрат за формою № 10.

Під час розгляду апеляційної скарги

представники сторін підтвердили, що СПД -фізична особа ОСОБА_2 веде книгу

обліку доходів та витрат за формою № 10, надавала її для огляду при вирішенні

спору суду першої інстанції, але, як пояснив представник ДПІ, у зв'язку з тим,

що ця книга в момент перевірки була відсутня на місці реалізації, тому і

застосовувалась фінансова санкція на підставі ст.21 Закону № 1776.

Судова колегія не погоджується з

висновком податкового органу, оскільки відповідальність, згідно ст.21

означеного Закону передбачена лише за не ведення або ведення з порушенням

встановленого порядку обліку товарів за місцем реалізації та зберігання, що не

було встановлено при перевірці і не відображено в акті перевірки, а тому

нарахування фінансової санкції в сумі 941,50 грн. є неправомірним.

Штрафна санкція в сумі 689,50 грн.

була застосована, згідно ст.22 Закону № 1776 за порушення п.13 ст.3 цього

Закону.

Пунктом 13 ст.3 означеного Закону

передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності, який

здійснює розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі забезпечувати

відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі

коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а

у випадку використання розрахункової книжки -загальній сумі продажу за

розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

Відповідно до ст.22 Закону № 1776, у

разі невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків

сумі коштів, яка зазначена в денному звіті, а у випадку використання

розрахункової книжки -загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями,

виданими з початку робочого дня, до суб'єктів підприємницької діяльності

застосовується фінансова санкція у п'ятикратному розмірі суми, на яку виявлена

невідповідність.

Як зазначено в акті перевірки, на

місці проведення розрахунків, реєстратор розрахункових операцій, книга обліку

розрахункових операцій, розрахункові книжки були відсутні, отже, не зрозумілим

є яким чином ДПІ встановила невідповідність суми готівкових коштів на місці

проведення розрахунків, чому не відповідає ця сума, з якими даними вона

співставлялась щоб визначити її невідповідність.

У даному випадку ДПІ встановила

фактичну суму наявних готівкових коштів на місці проведення розрахунків, але не

встановила її невідповідність сумі коштів, яка зазначена в денному звіті, або

загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку

робочого дня, як це передбачено п.13 ст.3 Закону № 1776,  а тому нарахування фінансової санкції в сумі

689,50 грн. є неправомірним.

Посилання суду на абзац 6 ст. 2.3

Постанови Правління НБУ „Про затвердження Положення ведення касових операцій у

національній валюті в Україні” є помилковим, оскільки у даному випадку

перевірка здійснювалась саме з питання дотримання вимог Закону України „Про

застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського

харчування та послуг”,  а не з питань

ведення касових операцій.

Крім того, приймаючи податкове

повідомлення-рішення та визначаючи штрафні санкції податковим зобов'язанням не

враховано слідуюче.

Відповідно до ст.17 Закону України

№ 1776, за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької

діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги),

застосовуються фінансові санкції за рішенням відповідних органів

державної податкової служби України.

У даному випадку податковою

інспекцією за наслідками перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення

про визначення зобов'язання зі сплати штрафних санкцій за порушення Закону

України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,

громадського харчування та послуг” № 1776, де вказано, що в разі несплати у

граничні терміни податкового зобов'язання воно буде визнано податковим  боргом, на який нараховується пеня та штрафні

санкції, а також будуть вжиті заходи з продажу активів.

Визначення контролюючим органом

податкового зобов'язання, граничний термін його сплати, порядок узгодження цих

зобов'язань, оскарження рішень контролюючих органів, визначення податкового

боргу, направлення податкових повідомлень-рішень, виникнення права податкової

застави, нарахування пені та штрафних санкцій за порушення строків сплати

узгодженого податкового зобов'язання регулюються виключно Законом України „Про

порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними

цільовими фондами” від 21.12.2000р. № 2181, який є спеціальним Законом з питань

оподаткування.

Закон України „Про застосування

реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування

та послуг" не відноситься до податкового законодавства.

Відповідно до п.1.2., 1.3., 1.4.,

1.5., 1.9. ст.1 Закону № 2181, податкове зобов'язання - зобов'язання

платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну

суму коштів в порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими

законами України; податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання

(з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене

платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але

не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого

податкового зобов'язання; пеня - плата у вигляді процентів, нарахованих

на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з

платника податку у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового

зобов'язання; штрафна санкція - плата у фіксованій сумі або у

вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та

штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з

порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами;

податкове повідомлення - письмове повідомлення контролюючого органу про

обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання,

визначену контролюючим органом у випадках, передбачених п.п. 4.2.2. п. 4.2. ст.

4 цього Закону.

Згідно     п.п. 

4.2.2.  п.  4.2. 

ст.  4 названого Закону,  контролюючий орган зобов'язаний   самостійно  

визначити   суму   податкового  

зобов'язання   платника податків у

разі якщо:

а) 

платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;

б) дані документальних перевірок

результатів діяльності платника податків свідчать   про  

заниження   або   завищення  

суми   його   податкових  

зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

в) контролюючий орган виявляє

арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій

декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового

зобов'язання;

г) згідно з законами з  питань 

оподаткування  особою,  відповідальною за нарахування окремого

податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

Таким чином, вищенаведені випадки

визначення контролюючим органом податкового зобов'язання не стосуються

застосування штрафів, передбачених Законом України „Про застосування

реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування

та послуг", оскільки цей штраф не відноситься до категорії податкового

зобов'язання, або податкового боргу, і у пункті 1.2. ст.1 Закону № 2181 цей

штраф взагалі не зазначений, а податкове повідомлення стосується лише щодо

обов'язків сплатити податки і збори (обов'язкові платежі), вичерпний перелік

яких встановлено ст.ст.14,15 Закону України „Про систему оподаткування в

Україні", до складу якого штраф за порушення Закону України „Про

застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського

харчування та послуг" не входить.

Тобто, у податкового органу не має

підстав для нарахування податкового зобов'язання та направлення податкових

повідомлень-рішень у випадку встановлення при перевірці порушень вищевказаного

Закону, керуючись нормами Закону №2181.

Відповідно до статті 19 Конституції

України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на

підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України. Отже, при застосуванні штрафних санкцій за порушення Закону

України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,

| громадського харчування та послуг" № 1776, податковий орган повинен

керуватись виключно приписами вказаного Закону та Законом України „Про державну

податкову службу в Україні", а не нормами Закону №2181.

Вищевказане не враховано судом

першої інстанції при прийнятті постанови, що призвело до неправильного вирішення

спору і є підставою для її скасування.

З урахуванням наведеного, уточнені

позовні вимоги підлягають задоволенню із відшкодуванням позивачу за

рахунок  Держбюджету судового збору в

загальній сумі 127,50 грн. (у т.ч. за розгляд апеляційної скарги), згідно ст.

94 КАС України. Щодо відшкодування витрат на ІТЗ судового процесу в сумі 118,00

грн., то слід зазначити, що частиною 3 ст. 87 КАС України встановлений

вичерпний перелік витрат, пов'язаних із розглядом справи, який розширеному

тлумаченню не підлягає. До цього переліку витрати на ІТЗ судового процесу не

входять.

Судова колегія відхилила клопотання

позивача від 17.10.2006р. про повернення письмових доказів, а саме книги обліку

доходів і витрат за формою № 10, оскільки до матеріалів даної справи ця книга не

залучена.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202,

205, 207, 212, 254 Кодексу 

адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу СПД ОСОБА_2

задовольнити.

Постанову господарського суду

Одеської області від 14.08.2006р. у справі № 6-28-14-23/149-03-4327А скасувати,

позов задовольнити.

Скасувати податкове

повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси НОМЕР_2  в частині визначення податкового зобов'язання

зі сплати штрафних санкцій в сумах 941,50 грн. та 689,50 грн.

Стягнути з Державного бюджету

України через УДК в Одеській області на користь СПД ОСОБА_2 судовий збір в сумі

127,50 грн., у т.ч. за розгляд апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної

інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у

касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного

місяця з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий

суддя                                                                     

В.Б. Туренко

Судді:                                                                                          Л.І.

Бандура

Л.В. Поліщук