Постанова

від 07.02.2012 по справі 2а-14021/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018,  м. Львів,  вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

07 лютого 2012 р.                                                                                    № 2а-14021/11/1370  

Львівський окружний  адміністративний суд

у складі: головуючого - судді  Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання –Іваськевича С.В.,

представника позивача –ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Карпати-Транс-Логістика»до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення -

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство «Карпати-Транс-Логістика»звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова № 0002232321 від 09.12.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте із порушенням вимог законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинним документами, а висновки відповідача стосовно недійсності правочинів з контрагентамм позивача - ТзОВ «АВТО-ДОК», ТзОВ «ЗАХІД-УА» та ТзОВ «Сід-Маріне»є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. У позивача наявні усі необхідні первинні документи, які дають право включити суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту. Відтак, позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду  від 13.12.2011 року відкрито провадження у справі. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду. Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з неявкою представника відповідача. В судовому засіданні 07.02.2012 року відповідно до вимог ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позові та додаткових поясненнях, просив суд адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Пояснив, що висновки акту перевірки відповідача, на підставі яких було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, суперечать вимогам податкового законодавства.

Відповідач в судове засідання не з‘явився, хоча належним чином був повідомлений про розгляд справи, заперечень по суті спору та доказів на їх обґрунтування не надав, причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши представлені позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та висновки податкового органу, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Карпати-Транс-Логістика» з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за серпень 2011 року, результати якої відображені в Акті № 4126/23-209/34418568 від 15.11.2011 року.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за серпень 2011 року податковим органом встановлено його завищення на 230 742,50 грн. за рахунок відображення податкового кредиту згідно господарських операцій за придбання товарно-матеріальних цінностей, зокрема фактичного нездійснених операцій за отримані товари (роботи, послуги) за серпень 2011 року з ТзОВ «АВТО-ДОК», ТзОВ «ЗАХІД-УА»та ТзОВ «Сід-Маріне». У зв'язку з цим, податковим органом зроблено висновок про порушення ПП «Карпати-Транс-Логістика»положень ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного Кодексу України, п. 198.6 ст. 198.6 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 230 742,50 грн.

На підставі висновків зазначеного Акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення –рішення № 0002232321 від 09.12.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем –податок на додану вартість на суму 116 667,67 грн., з них 116 666, 67 грн. - за основним платежем, 1,00 грн. –за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач не погодився із зазначеним податковим повідомленням-рішенням та оскаржив  до суду.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Як вбачається з позовних матеріалів між  ПП «Карпати-Транс-Логістика»та ТзОВ «АВТО-ДОК»укладено договір поставки № 1/06/11 від 01.06.2011 року. Відповідно до Додаткових  угод до Договору поставки визначено перелік товару, який підлягає поставці ТзОВ «АВТО-ДОК»як Продавцем.

Між  ПП «Карпати-Транс-Логістика»та ТзОВ «ЗАХІД-УА»укладено договір поставки №2/06/11 від 01.06.2011 року. Відповідно до Додаткових  угод до Договору поставки визначено перелік товару, який підлягає поставці ТзОВ «ЗАХІД-УА»як Продавцем.

Також, між ПП «Карпати-Транс-Логістика»та ТзОВ «Сід-Маріне»укладено договір поставки № 5/07/11 від 29.07.2011 року. Відповідно до Додаткових  угод до Договору поставки визначено перелік товару, який підлягає поставці ТзОВ «Сід-Маріне»як Продавцем.

Під час проведення перевірки, відповідачу були представлені податкові накладні, виписані у серпні 2011 року  ТзОВ «АВТО-ДОК»,  ТзОВ «ЗАХІД-УА» та ТзОВ «Сід-Маріне»на загальну суму 230 742,50 грн., а саме:

-          ТзОВ «АВТО-ДОК»на суму ПДВ –108 943,32 грн.;

-          ТзОВ «ЗАХІД-УА» на суму ПДВ –59 100,00 грн.;

-          ТзОВ «Сід-Маріне»на суму ПДВ –62 699,08 грн.

Відповідачем зроблено висновок про нікчемність таких господарських операцій з урахуванням даних системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та додатку №5 до податкових декларацій з податку на додану вартість у серпні 2011 року. Встановлено, що постачальниками вказаних підприємств були юридичні особи, місцезнаходження яких невідоме або щодо яких розпочато процедуру банкрутства. У зв'язку з цим, податковий орган прийшов до висновку, що немає підстав вважати, що товари (роботи, послуги), задекларовані в податковій заставі є фактично отримані від контрагентів-постачальників, тому податкові накладні виписані зазначеними підприємствами вважаються недійсними. А відтак, зазначені правочини є нікчемними і в силу закону не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість регулюється  Розділом V Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 року (далі –ПК України).

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання    (будівництво,     спорудження,     створення) необоротних  активів,  у  тому  числі  при  їх  ввезенні  на митну територію України (у тому числі  у  зв'язку  з  придбанням  та/або ввезенням  таких  активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку,  уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України,  та в разі отримання послуг,  місцем  постачання  яких  є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Як вбачається з п. 198.2.  ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події,  що відбулася  раніше: дата списання  коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;  дата отримання   платником   податку    товарів/послуг,    що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України визначено, що не  відносяться  до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з  придбанням  товарів/послуг, не   підтверджені   податковими   накладними   (або   підтверджені податковими накладними,  оформленими з порушенням вимог ст.201 цього  Кодексу)  чи  не підтверджені митними деклараціями,  іншими документами,  передбаченими  п. 201.11  ст.201  цього Кодексу.

Суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а по зазначених операціях придбання результатів робіт (послуг) повинні бути в наявності.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинний документ –документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність  в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим  видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова,  податкова, статистична та  інші  види  звітності,  що  використовують  грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд керується листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, згідно якого для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

У зв'язку з наведеним, а також враховуючи принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд запропонував позивачу представити документи, які спростовують доводи податкового органу щодо наявності порушень та підтверджують реальність господарських операцій, проведених з ТзОВ «АВТО-ДОК», ТзОВ «ЗАХІД-УА» та ТзОВ «Сід-Маріне».

Позивачем долучено до матеріалів справи первинні бухгалтерські документи, зокрема: договори поставки  № 1/06/11 від 01.06.2011 року (з ТзОВ «АВТО-ДОК»), №2/06/11 від 01.06.2011 року (ТзОВ «ЗАХІД-УА»), № 5/07/11 від 29.07.2011 року (ТзОВ «Сід-Маріне»); видаткові та прихідні накладні; податкові накладні; виписки по рахунку бухгалтерського обліку 631 за серпень 2011 року.

Крім того, позивачем представлено докази подальшого використання придбаних ТМЦ іншим суб'єктам господарювання, а саме:

- отриманий від ТзОВ «АВТО-ДОК»товар (метало черепиця, комплектуючі), позивач поставив Державному територіально-галузевому об'єднанню «Львівська залізниця»за Договором поставки №Л/НХ-111693/НЮ від 12.08.2011р.;

- отриманий від ТзОВ «ЗАХІД-УА»товар (двигуни), позивач поставив Державному територіально-галузевому об'єднанню «Львівська залізниця»за Договором поставки №Л/НХ-111444/НЮ від 12.07.2011р.;

- отриманий від ТзОВ «Сід-Маріне»товар (рубероїд), позивач поставив Державному підприємству матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач»за Договором поставки №ЦХП-02-05111-01 від 27.05.2011р.

Факт поставки позивачем товарів ДП МТЗЗТУ «Укрзалізничпостач»та ДТГО «Львівська залізниця»підтверджується видатковими накладними позивача за серпень 2011 року  та  Актами звірок взаємних розрахунків, проведених між ДТГО «Львівська залізниця»та ТзОВ «ТД «Мегатон», ДП «Укрзалізничпостач»якими підтверджується отримання та подальший продаж товару, придбаного у контрагентів позивача.

Зазначені поставки відображені в бухгалтерському обліку позивача на рахунку 361 за серпень 2011 року.

Такі первинні документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», доказів протилежного відповідачем не представлено та судом не встановлено. Крім того, такі документи відображають обсяг, час та місце проведення робіт, здійснення  оплати та подальше використання таких робіт у господарській діяльності.

Зважаючи на те, що відомості, зазначені у згаданих вище первинних документах у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами, суд вважає, що позивач, формуючи податковий кредит, діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Крім того, як вбачається з положень Податкового Кодексу України документом, який підтверджує включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, є податкова накладна. Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевіряємий період були надані відповідачу та суду  податкові накладні, які не мають недоліків та порядок заповнення яких відповідає встановленому чинним законодавством. А відтак, позивач мав право включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між  ПП «Карпати-Транс-Логістика» та його контрагентами –ТзОВ «АВТО-ДОК», ТзОВ «ЗАХІД-УА»та ТзОВ «Сід-Марін廴рунтуються на тому, що під час його вчинення не було дотримано ч. 1 ст. 203 ЦК України, тобто господарські операції за цим договором суперечать інтересам держави та спрямовані на заволодіння її майном.

Такий висновок відповідача є помилковим, оскільки господарські операції позивача з вищевказаними контрагентами  не суперечать актам цивільного законодавства,  не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін і, що такі спрямовані на заподіяння шкоди інтересам держави та заволодіння її майном. Суб'єктом владних повноважень не представлено суду доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагентів на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо. Позивачем доведено товарність господарських операцій та подальше використання, придбаних у зазначених контрагентів, ТМЦ. З огляду викладене, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ст. 86 Податкового Кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформляються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.

Згідно із п.6 І Розділу Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 22.12.2010 року №984, факти виявлених порушень викладаються в акті перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі,  із посиланням на первинні або інші документи,  які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Проте, відповідачем під час перевірки та судового розгляду не встановлено  і не надано жодних доказів, які б підтверджували те, що укладені позивачем договори поставки, на підставі якого виникли правовідносини між ним та ТзОВ «АВТО-ДОК», ТзОВ «ЗАХІД-УА»та ТзОВ «Сід-Маріне» не відповідали дійсним намірам щодо набуття цивільних прав і обов'язків.

А також всупереч зазначеному, під час перевірки податковим органом не вчинено дій стосовно застосування положень п. 44.6 ст. 44 Податкового Кодексу України, яка саме передбачає отримання необхідних документів на підтвердження показників, відображених у звітності платника податків, та стосовно об'єктивного і повного аналізу його господарської діяльності.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Проте, податковим органом, конкретних доказів, на підставі яких можна дійти  до висновку про порушення платником податків норм податкового законодавства суду надано не було.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому,  у суду відсутні правові підстави вважати податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість, правомірним.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України -

п о с т а н о в и в :

1.  Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова № 0002232321 від 09.12.2011 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Карпати-Транс-Логістика»(ЄДРПОУ 34418568) 2 136 (дві тисячі стотридцять шість) гривень судового збору.

Постанова  може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії  постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 10 лютого 2012 року.

                       Суддя                                                                                 Сакалош В.М.