Рішення

від 02.03.2012 по справі 84-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

84-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

02.03.2012Справа №5002-15/84-2012

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (04119, м. Київ,                    вул. Дегтярівська, 21-Г; ідентифікаційний код 33880354)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінанта-плюс» (95013,         АР Крим, м. Сімферополь, вул. Данилова, 43, ідентифікаційний код 36646009)

Про стягнення 180 103,41 грн.

Суддя Іщенко І.А.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – не з'явився

Від відповідача – не з'явився

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» звернулося  до  господарського  суду Автономної Республіки Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінанта-плюс» про стягнення 180 103,41 грн., з яких: 171 648,26 грн. основного боргу, 6 940,24 грн. пені, 1 343,27 грн. 3 % річних та 171,64 грн. інфляційних втрат.

Позивач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, надіслав до суду телеграму, в якій вказав, що позов підтримує в повному обсязі та просить суд розглянути справу без участі свого представника.

Відповідач явку свого представника у судове засідання жодного разу не забезпечив, вимоги суду не виконав, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак, на адресу суду повернувся поштовий конверт з повідомленням із зазначенням: за закінченням строку зберігання (а.с.83-87).

З довідки Головного управління статистики в АР Крим №05.3-8.1/309 від 27.02.2012 вбачається, що місцезнаходження відповідача значиться за адресою: 95013, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Данилова, 43.

В пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строку встановленого статтею 69 Господарського         процесуального кодексу України.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

14.12.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Домінанта-плюс» (Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №101214-19/ФЛ-Ю-А, відповідно до умов якого, позивач зобов'язався передати відповідачу в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, зазначене в специфікації до договору, а відповідач зобов'язався прийняти майно (предмет лізингу), своєчасно сплачувати періодичні лізингові платежі у порядку та строки передбачені договором (далі – Договір, а.с.11).

Частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Позивачем належним чином виконані умови Договору, предмет лізингу був переданий в користування відповідачу, на підставі підписаного сторонами акту прийому-передачі майна від 24.12.2010 (а.с.26).

Відповідач виплачує позивачу лізингові платежі відповідно до пункту 2.2 Загальних умов договору та Графіку сплати лізингових платежів (додатки до Договору).

Проте, всупереч прийнятих на себе обов'язків, відповідач зобов'язання за Договором щодо сплати лізингових платежів виконує не в повному обсязі, внаслідок чого за період з липня 2011 року по вересень 2011 року за ним виникла заборгованість за Договором фінансового лізингу №101214-19/ФЛ-Ю-А від 14.12.2010 в сумі 171648,26 грн., а саме:

·          на підставі рахунку-фактури №СФ-943763 від 22.07.11 на суму 13274,67 грн.;

·          на підставі рахунку-фактури №СФ-945286 від 23.08.11 на суму 12960,24 грн.;

·          на підставі рахунку-фактури №СФ-946915 від 23.09.11 на суму 145413,35 грн.

Відповідно до пунктів 6.1 6.1.1 Загальних умов Договору, в разі, якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплат становить більше 30 (тридцяти) календарних днів з дня настання строку платежу, встановленої в цьому Договорі і не усунув дане порушення Договору протягом визначеного Лізингодавцем строку (пункт 6.2 Загальних умов Договору), Лізингодавеиь має право вимагати, а Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити Викупний платіж на умовах пункту 6.4 протягом 10 днів з моменту відправлення Лізингодавцем відповідної вимоги.

У зв'язку з тим, що станом на 13.09.2011 строк існування заборгованості відповідача перед позивачем становив понад 2 місяці, відповідно до пункту 6.5 Загальних умов Договору, Лізиигодавець направив на адресу відповідача вимогу №3012 від 13.09.11 про сплату всієї несплаченої вартості майна (копія вимоги та докази її направлення додаються).

Вказана сума сформована шляхом складання залишкової вартості непогашених частини вартості майна, вказаних у графі «платіж, який відшкодовує (компенсує) частину вартості майна, в т.ч. ПДВ 20% грн.» в додатку до Договору:145413,35 грн. = 7653,33 грн. + 7653,33 грн. + 7653,33 грн. + 7653,33 грн. + 7653,33 грн. + 7653,33 грн. + 7653,33 грн. + 7653,33 грн. + 7653,33 грн. + 7653,33 грн. + 7653,33 грн. + 7653,33 грн. + 7653,33 грн. + 7653,33 грн. + 7653,33 грн. + 7653,33 грн. + 7653,33 грн. + 7653,33 грн. + 7429,41 грн. + 224,00грн.

Проте, відповідач свої зобов'язання за договором не виконував належним чином, в результаті чого за ним виникла заборгованість у розмірі 171 648,26 грн., що й стало приводом для звернення прокурора з даним позовом до суду.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв   ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем грошових зобов'язань за договором фінансового лізингу №101214-19/ФЛ-Ю-А від 14.12.2010 щодо оплати лізингових платежів на суму 171 648,26 грн., отже дана сума заборгованості повинна бути стягнута з відповідача.

Доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом, сторонами всупереч вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 343,27 грн. 3 % річних та        171,64 грн. інфляційних втрат.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд вважає таким, що кореспондуються зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 343,27 грн. 3 % річних та        171,64 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 6 940,24 грн. пені.

Згідно пункту 5.4 Договору, у випадку несвоєчасної оплати Покупець оплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

Приписами пункту 6 статті 231 ГК України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».  

Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.  

Заявлена позивачем сума пені у розмірі 6 940,24 грн. підлягає стягненню з відповідача, оскільки підтверджується матеріалами справи та визнана судом обґрунтованою.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського  процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В|розв'язав|:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінанта-плюс» (95013,         АР Крим, м. Сімферополь, вул. Данилова, 43, ідентифікаційний код 36646009) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (04119, м. Київ,                    вул. Дегтярівська, 21-Г; ідентифікаційний код 33880354) 171648,26 грн. основного боргу, 6940,24 грн. пені, 1343,27 грн. 3% річних, 171,64 грн. інфляційних втрат та 3602,07 грн. судового збору.

3.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 02.03.2012.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.