Рішення

від 27.02.2012 по справі 4463-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

4463-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

27.02.2012Справа №5002-17/4463-2011

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю “Берхорд”

До відповідача Сільськогосподарського Публічного акціонерного товариства “Агрофірма “Крим”

про стягнення основного боргу в розмірі 89 487,31 грн., штрафних санкцій в розмірі 9 474,36 грн., 3% річних в розмірі 1 565,55 грн. за договором купівлі – продажу від 08.07.2010р. № 15-10

За зустрічним позовом Сільськогосподарського Публічного акціонерного товариства “Агрофірма “Крим”

До  відповідача  Товариства з обмеженою відповідальністю “Берхорд”

про розірвання договору купівлі – продажу № 15-10 від 08.07.2010 року та стягнення 100 000,00 грн.

                                                 Суддя В.І. Гайворонський  

                П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від  Товариства з обмеженою відповідальністю “Берхорд” - Ісаєва Ю.О., Ковальов О.В.,  представники

Від Сільськогосподарського Публічного акціонерного товариства “Агрофірма “Крим” -  Пономарчук М.В.,  Мандзюк М.В., представники

Сутність спору:  Товариство з обмеженою відповідальністю “Берхорд” звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Сільськогосподарського Публічного акціонерного товариства “Агрофірма “Крим”про стягнення основного боргу в розмірі 89 487,31 грн., штрафних санкцій в розмірі 9 474,36 грн., 3% річних в розмірі 1 565,55 грн. за договором купівлі – продажу від 08.07.2010р. № 15-10, у зв'язку з неповним розрахунком за прийняте обладнання для виноробної промисловості.

         Сільськогосподарським Публічним акціонерним товариством “Агрофірма “Крим”   заявлена зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю “Берхорд”про розірвання договору купівлі – продажу № 15-10 від 08.07.2010 року та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Берхорд” 100 00,00 грн., у зв'язку з простроченою поставкою обладнання, простроченням пусконалагоджувальних робіт та відсутністю  інструкції з експлуатації обладнання, перекладної на російську мову.

         Сільськогосподарське Публічне акціонерне товариство “Агрофірма “Крим” у відзиві на первісний позов  щодо позову заперечує, та вказує, що 21.07.2010 року ним на рахунок ТОВ «Берхорд» перераховано 100 000 грн. передплати. На підставі умов договору  ТОВ «Берхорд» зобов'язувалось  поставити Обладнання протягом 41-го календарного дня з моменту перерахування передплати в розмірі 20 %. Однак, позивач обладнання своєчасно не поставив та не повідомив про перетин транспорту з обладнанням кордони України. Більш того, обладнання неможливо використовувати по причині відсутності  інструкції по експлуатації та технічному обслуговуванню, перекладну на російську мову. Пусконалагоджувальні роботи не проведені. Претензії відповідачем ігноруються. Таким чином, у зв'язку з  довгостроковою прострочкою виконання зобов'язань  ТОВ «Берхорд», Сільськогосподарське Публічне акціонерне товариство “Агрофірма “Крим” втратило інтерес до виконання даного зобов'язання.

Відповідач також посилається на те, що отримане обладнання не відповідає умовам договору. Крім того, відповідач вважає, що нарахування штрафних санкцій  повинно бути по подвійній облікової ставці НБУ.

        ТОВ «Берхорд» у відзиві проти зустрічного позову заперечує, та вказує, що враховуючи умови п. 3.1 договору, покупець  повинен був перевести на рахунок Продавця суму в розмірі 101 524,40 грн. Однак, Покупцем була перерахована передплата за Обладнання шляхом перерахування суми в розмірі 100 000 грн., що складає лише 18,5 % від суми договору. Також в строки, передбачені п. 42.2 договору Продавець сповістив Покупця про те, що Обладнання знаходиться у нього. Остаточна оплата прозведена не була.

         Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання  до справи матеріалів є правом сторони, а не обов'язком.  

         По справі оголошену вступну та резолютивну частину  рішення.

  Розглянувши матеріали справи, суд –

                                                          ВСТАНОВИВ:

   Згідно Договору  купівлі-продажу № 15-10 від 08.07.2010 року  предметом цього договору є купівля-продаж обладнання для виноробства (Обладнання), яке Продавець (ТОВ «Берхорд») у відповідності до умов договору зобов'язується передати у власність Покупцеві (Сільськогосподарському Публічному акціонерному товариству “Агрофірма “Крим”) та провести пусконалагоджувальні роботи, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Обладнання в порядку та на умовах, встановлених договором (п.1.1).

  Згідно п.2.1 договору загальна сума договору складається із підсумкових сум, зазначених в Додатках до даного Договору, та включає: 1,5 % - банківські витрати на покупку валюти, 20 % ПДВ, митне мито, послуги на митне  очищення, транспортні витрати, пакування Обладнання. Підсумкова сума в гривні відповідає еквіваленту в євро на день підписання Додатку.

   Згідно п. 3.1 договору платежі за Обладнання будуть прозводитися Покупцем банківським переводом на рахунок Продавця в українській національній валюті наступним чином:

а).  20% в якості передплати від загальної вартості Обладнання, указаного в Додатку;

б). 40% протягом 24 годин з моменту сповіщення Покупця Продавцем про перетин митного кордону України транспорту з обладнанням;

в). 40 % протягом 60-ти календарних днів з моменту поставки обладнання на завод Покупця у вигляді двох платежів:

- 20% - протягом 30-ти календарних днів;

-  20%  -  залишок протягом 60-ти календарних днів з моменту поставки Обладнання;

  Згідно п. 3.2 договору моментом поставки Обладнання вважається момент підписання накладних та інших приймально-здаточних документів Покупцем.

  Згідно п. 7.2 договору за порушення строків оплати Покупець виплачує Продавцю штрафні санкції в розмірі 0,5 % від не своєчасно оплаченої суми за кожен день прострочки, але не більше ніж 5 % від загальної вартості обладнання.

  Згідно Додатку № 1 та Додатку № 2 сума договору складає 507622 грн.

  Згідно Додатку № 3 від 07 лютого 2011 року до договору купівлі-продажу № 15-10 від 08.07.2010 року сторони прийшли до згоди змінити строк поставки обладнання згідно  договору купівлі-продажу № 15-10 від 08.07.2010 року та Додатків №№ 1,2 від 08.07.2010 року та прийняти її рівною: по додатку № 1 поставка обладнання не прозводиться, по додатку № 2 протягом 5-ти календарних днів з дня підписання цієї угоди (стаття 1).

  Згідно статті 2 Додатку № 3 оплата за поставлене обладнання буде прозводитися протягом 35-ти календарних  днів з моменту відвантаження обладнання.

   Суд вважає, що первісний позов підлягає задоволенню, при цьому виходить з наступних обставин:

          Сторонами укладений договір, і відповідно, відносини між ними регулюються  цим  договором і нормами, що відносяться  до договорів.

У встановленому Законом порядку даний договір з будь-яких підстав  недійсним не визнаний та згідно ст. 204 ЦК України є дійсним.

При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі  давати оцінку  договорам на предмет  їх  невідповідності законодавству, про що також указується в постанові  Верховного суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д 12/2) по аналогічному випадку.

          Так, статтею 129 Конституції України закріплений принцип  змагальності сторін, та їх рівності перед законом та судом, свобода в наданні доказів та в доведенні перед судом їх переконливості.

          Згідно  ст. 8  Конституції  України   вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

         В постанові  Пленуму  Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування  норм Конституції України при здійсненні  правосуддя” вказується, що  суди вправі  застосовувати безпосередньо  норми Конституції як норми прямої  дії.

         Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним,  якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

        Таким чином, якщо зацікавлена особа вважає що договір, чи окремі його пункти не відповідають законодавству, така особа вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

       Зацікавленою особою не надано доказів того,  що договір чи окремі його пункти визнані судом недійсними.

       При цьому необхідно відмітити, що згідно ст. 129 Конституції України  передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості.

       Таким чином суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

        Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати  до справи після  винесення  рішення по справі.

        Згідно ст.ст. 526,629 ЦК України та ст. 193 ГК України обов'язки підлягають виконанню.

        Отримання відповідачем обладнання на суму 189487,31 грн. підтверджується накладною та актом приймання-передачі від 10.02.2011 року

        Відповідачем не надано доказів оплати за отримане обладнання. З врахуванням заявлених позовних вимог підлягає стягненню 89 487,31 грн. основного боргу.

        Штрафні санкції передбачені п. 7.2 договору, та не стягувати їх суд підстав не вбачає.

        Заперечення відповідача щодо необхідності нарахування штрафних санкцій по подвійній обліковій ставці НБУ суд відхиляє, при цьому виходить з наступних обставин:

         Пункт 7.2 договору у встановленому Законом порядку не визнаний недійсним, та згідно ст.ст. 204, 629 ЦК України він повинен виконуватись.

         Якщо відповідач вважає, що вказаний пункт договору не відповідає законодавству, він вправі був не укладати договір в такій редакції, чи звернутись з позовом про визнання  договору у зазначеній частині недійсним.

        Зараз предметом договору не є визнання договору недійсним повністю чи частково, та розгляд такого питання буде порушенням Конституції України та прав позивача, який вправі знати про  позовні вимоги, що стосуються його прав, мати достатній час для підготовки заперечень на такі вимоги, та право на їх розгляд у встановленому Законом порядку.

         При цьому також необхідно зазначити, що згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України розмір неустойки, встановлений Законом України, може бути збільшений у договорі.

         Згідно ч. 2 ст. 4 ЦК України – Цивільний кодекс України є основним актом цивільного законодавства.

          Якщо п. 7.2 договору буде у встановленому законом порядку визнаний недійсним, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою про перегляд рішення в указаній частині за нововиявленими обставинами.

         Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штрафні санкції в сумі  9474,36 грн.

         Річні передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, та не стягувати їх в сумі 1 565,55 грн. суд підстав не вбачає.

         Необхідно також відмітити, що на момент отримання товару у Покупця (відповідача) були відсутні будь-які претензії щодо строків поставки та комплектності товару.

         При цьому також необхідно відмітити, що згідно статті 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають передачі разом із товаром, покупець має право встановити розумний строк для їх передачі.

        Із сенсу відносин по прийманню товару, та закріпленого в ст. 3 ЦК України  основного принципу цивільного права – принципу розумності, такий строк повинен встановлюватися при приймання товару, що відповідачем здійснене не було.

        Згідно п. 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю (затвердженої постановою Держарбітражу при Раді міністрів СССР від 25 квітня 1966 року № П-7) одночасно з  прийманням продукції за якістю проводиться перевірка комплектності продукції, а також відповідності тари, упаковки, маркировки вимогам стандартів, технічних умов, особливих умов, інших обов'язкових для сторін правил та договору креслень, зразкам (еталонам).

         Згідно постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства союзу ССР» вказана інструкція є діючою.

         При викладених обставинах посилання відповідача на те, що йому не була надана документація на обладнання, не має правового значення.

        Не може бути прийняте також до уваги посилання відповідача, що отримане обладнання не відповідає умовам договору.

        Так, згідно ч. 1 ст. 672 ЦК України якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений. - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

При цьому необхідно також відмітити, що посилання відповідача не те, що він не знав про невідповідність асортименту товару у зв'язку з відсутністю документів на нього, не може бути прийняте до уваги, тому що в цьому разі йому необхідно було діяти відповідно до ст. 666 ЦК України.

Також необхідно відмітити, що неуважність сторони, незнання нею законодавства або неправильне його тлумачення не може вважатися поважною причиною, що також відповідає позиції Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).

При цьому необхідно відмітити, що постанови Пленуму Верховного Суду України приймаються з метою однакового застосування законодавства усіма судами України. Згідно листа Вищого господарського суду України вони є обов'язковими для застосування господарськими судами.

Відповідач відповідно до вимог ч. 4 ст. 672 ЦК України в розумні строки не заявив про відмову від товару.

Більш того, в розумні строки будь-яких зауважень щодо прийнятого товару взагалі не було.

Тільки 08.07.2011 року у відповіді на претензію позивача, відповідач став заявляти свої зауваження.

Також необхідно зазначити, що згідно  статті 35 ГПК України неможливість надання доказів не є обставиною, що звільнює від доказування.

Посилання відповідача на усні вимоги суд відхиляє, оскільки це не передбачене п. 1 ч. 1 статті 208 ЦК України.

При викладених обставинах проведення експертизи щодо технічної характеристики обладнання не має правового значення, у зв'язку з чим суд заявлене клопотання про призначення експертизи відхиляє.

Посилання відповідача на те, що позивач не повідомив його про перетин транспорту з обладнання кордон України суд також не може прийняти до уваги, оскільки згідно статті 2 Додатку № 3 оплата за поставлене обладнання буде прозводиться протягом 35-ти календарних днів з моменту відвантаження обладнання.  

Таким чином, виходячи із зазначених норм права та основного принципу цивільного права, закріпленого в ст. 3 ЦК України – принципу розумності, отримане при викладених обставинах обладнання повинно бути оплачене приймачем.

Таким чином, вимоги по первісному позову є законними та підлягають задоволенню.

       Якщо сума боргу чи її частка сплачена, чи буде сплачена в добровільному порядку, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою в порядку ст. 117 ГПК України про визнання наказу не підлягаючим виконанню.

       Така сплата не є підставою для зміни чи скасування рішення, оскільки при прийнятті рішення суд ні матеріального, ні процесуального законодавства щодо вказдщі обставини не порушує.

Зустрічний позов задоволенню не підлягає, при цьому виходить з наступних обставин:

Так, в обгрунтування зустрічних позовних вимог Сільськогосподарське Публічне акціонерне товариство “Агрофірма “Крим” посилається на переведення на розрахунковий рахунок ТОВ «Берхорд»'100 000 грн. передплати, яка складає 55 % від суми договору.

Однак, позивачем по зустрічному позову не надано відповідних доказів такої сплати.

Ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

         Оскільки відповідні докази не надані до матеріалів справи до винесення рішення, не існує підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.          

         Окрім цього, відповідно до умов Договору купівлі-продажу № 15-Ю від 08.07.2010 року Сільськогосподарське Публічне акціонерне товариство ‘‘Агрофірма “Крим” повинно було перерахувати не 100 000 грн., а 101 524,4 грн.

     Окрім цього, згідно Додатку № 3 сторони змінили строк поставки.

     Посилання позивача по зустрічному позову на відсутність документів з експлуатації також не може бути прийняте до уваги по мотивам, викладеним щодо вказаної обставини щодо первісного позову.

    Щодо прострочення пуско-наладочних робіт посилання Сільськогосподарського       Публічного акціонерного товариства “Агрофірма “Крим” також є безпідставним.

    Так, згідно п. 4.2.5 договору продавець зобов'язується провести пуско-наладочні роботи протягом 10-ти робочих днів з дня установки обладнання.

    Згідно п. 4.1.4 договору покупець зобов'язаний сповістити продавця про встановлення обладнання.

    Однак, зацікавленою особою доказів виконання Сільськогосподарським Публічним акціонерним товариством “Агрофірма “Крим”  п. 4.2.5 та п. 4.1.4 договору не надано.

    Більш того, представники Сільськогосподарського Публічного акціонерного товариства “Агрофірма “Крим” в засіданні суду пояснюють, що обладнання не встановлене, посилаючись на відсутність документації. Відносно відсутності документації  суд свою думку вже виклав.          

     Таким чином, не можна вважати, що ТОВ «Берхорд» порушене зобов'язання щодо  встановлення обладнання.

     Таким чином, з тих підстав, якими обґрунтовується зустрічний позов, він задоволенню не підлягає.

      Виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивности сторін суд не вправі розглядати інші підстави, якими позов не обґрунтовується. Більш того, розгляд таких підстав буде грубим порушенням прав відповідача, який вправі знати про такі підстави та заперечувати щодо них.

     Судові витрати позивача з первісного позову згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України підлягають відшкодуванню позивачу відповідачем.

     Відповідно до п. «а» ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів ставка державного мита встановлюється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (17Х6=102 грн.).

         Відповідно до  п. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України неоподатковуваний мінімум  встановлений у розмірі 17 грн.

          Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 року № 825 у господарських справах встановлений розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за ставкою 236,00 грн.  

          Судові витрати  позивача підтверджуються   платіжним дорученням № 152 від 10 жовтня 2011 року на суму 1124,00 грн. (з державного мита), та  платіжним дорученням № 153 від 10.10.2011 року на суму 236,00 грн. (на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).

          Позивачем зайво сплачені судові витрати з державного мита в сумі 118,73 грн. (1124-1005,27 = 118,73 грн.), які підлягають поверненню із бюджету.

      Згідно ст. 84 ГПК України при прийнятті рішення суд вирішує питання щодо повернення державного мита із бюджету.

      Раніше (до 01 листопада 2011 року) повернення судових витрат стосовно даного випадку  відбувалося  згідно п.3 ст. 8 Декрету КМУ „Про державне мито”.

      Однак,  у  зв'язку із вступом в дію Закону України «Про судовий збір», пункт 3 статті 8  Декрету КМУ „Про державне мито” – виключений.

      Таким чином, надмірно сплачені позивачем по первісному позову судові витрати з державного мита в сумі 118,73 грн.  підлягають поверненню  відповідно до п. 1 ч. 1 статті 7  Закону України  «Про судовий збір».

       Окрім цього, згідно ч. 3 статті 7 Закону  України «Про судовий збір»  повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

       Необхідно також зазначити, що  статтею 10 Закону України  «Про судовий збір»  (Прикінцеві та перехідні положення) статтю 47 ГПК України (згідно з якою при поверненні судових витрат видавався  наказ чи довідка) – виключено. Згідно листа Державної судової адміністрації України (від 08.02.2012 року № 11-697/12) Кошти, помилково або надміру сплачені для оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах та державного мита, пов'язаного з розглядом судових справ повертаються органом Державної казначейської служби України, до якої вони були зараховані, при наявності рішення суду про їх повернення та відповідно до статтей 18 - 20 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845.

    Оскільки в задоволенні зустрічного позову відмовляється, відповідно, судові витрати позивачу із зустрічного позову відшкодованню не підлягають.

        На підставі вищевикладеного, а також керуючись  ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85  ГПК України, суд –

                                                                   ВИРІШИВ:

          Первісний позов задовольнити.

         Стягнути з Сільськогосподарського Публічного акціонерного товариства «Агрофірма «Крим»  (98433, Бахчисарайський район АР Крим, с. Віліне, вул.  Леніна 128, ідентифікаційний код: 03759754, р/р 26002095398007 в АБ «Укрбізнесбанк» в м. Донецьк МФО 334969) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Берхорд» (95017, м. Сімферополь, вул. Київська 125 А, ідентифікаційний код: 35338080, р/р 26005840100503 в Кримській філії ПАТ КБ «Хрещатик», МФО 3849442)  основний  борг  в розмірі 89 487,31 грн., штрафні  санкції  в розмірі 9 474,36 грн., 3% річних в розмірі 1 565,55 грн., судові витрати з державного мита в сумі 1005,27 грн., та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

         Видати наказ.   

         Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Берхорд» (95017, м. Сімферополь, вул. Київська 125 А, ідентифікаційний код: 35338080, р/р 26005840100503 в Кримській філії ПАТ КБ «Хрещатик», МФО 3849442)  із бюджету судові витрати з державного мита в сумі 118,73 грн., сплачені платіжним дорученням № 152 від 10 жовтня 2011 року.

         У зустрічному позові відмовити повністю.          

рішення оформлене та підписано

у повному обсязі:

03.03.2012  року       

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.