Рішення

від 20.02.2012 по справі 39/39

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  39/39

20.02.12

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Даванті"

до                  Приватного підприємства "Нова"

третя особа,

яка не заявляє самостійних вимог

на стороні позивача      Приватне підприємство "Доміно"

про               захист авторського права, стягнення компенсації та моральної шкоди

                                                                                          Суддя   Гумега О.В.

Представники:

Від позивача:  ОСОБА_1, довіреність № б/н від 16.02.2012 р.

Від відповідача:  не з‘явилися

Від третьої особи: не з‘явилися

Обставини  справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Даванті" (позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства "Нова" (відповідач), третя особа Приватне підприємство "Доміно" про захист авторського права, стягнення компенсації та моральної шкоди. Позивач просить заборонити відповідачу    використовувати оригінальний дизайн, вихідний та об‘єктний код веб-сайту  www.davanti.com.ua, який  належить Товариству  з обмеженою  відповідальністю "Даванті"; заборонити  відповідачу  використовувати  на  своєму  веб-сайті www.dvan-mebli.com.ua зображення модельного ряду продукції, яку виробляє  та  реалізує Товариство  з обмеженою відповідальністю "Даванті"; зобов‘язати  відповідача  за власний  рахунок  видалити  з  мережі Інтернет веб-сайт www.dvan-mebli.com.ua; стягнути  з  відповідача на  користь  позивача   суму  компенсації  в  розмірі 10 000 мінімальних заробітних  плат,  що  дорівнює  4 200 000,00  грн.; стягнути  з  відповідача  на користь позивача  моральну шкоду  в  розмірі  1 грн.

Позовні  вимоги позивач  обґрунтовує  тим,  що в мережі Інтернет у вересні 2005 року розміщений веб-сайт www.davanti.com.ua, який належить позивачу. При цьому, Державним  департаментом інтелектуальної  власності було прийняте рішення  № 17009 від 18.04.2006 року про  реєстрацію  авторського  права  на службовий  твір: "Дизайн та опис  веб-сайту  торгової  марки DaVanti". Позивач  вказує,  що веб-сайт відповідача www.dvan-mebli.com.ua, який  був  розміщений  в  мережі  Інтернет  в  квітні  2006  року,  є відтворенням  веб-сайту  позивача www.davanti.com.ua. За  таких обставин,  позивач  вважає,  що  відповідач неправомірно,  без  дозволу позивача, як правонабувача майнових  прав на  твір: "Дизайн та опис  веб-сайту  торгової  марки DaVanti", використовує  в  своїй  господарській діяльності належний позивачу оригінальний  дизайн веб-сайту www.davanti.com.u,  виключні  майнові  права на який належать  позивачу.

Ухвалою  Господарського суду Київської області  від 14.11.2008  року (суддя Подоляк Ю.В.) порушено  провадження  у  справі № 5/366-08.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.12.2008р., на підставі ч. 3 ст. 16, ст. ст. 17, 86 ГПК України, справу № 5/366-08 передано за підсудністю до Господарського суду м. Києва.   

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2008р . прийнято до провадження  справу № 5/366-08, присвоєно їй номер № 39/39 та призначено справу до розгляду на 19.01.2009 р. о 15:30 год.

Представник третьої особи в судове засідання, призначене на 19.01.2009 р., не з‘явився, вимоги ухвали суду від 30.12.2008 р. не виконав.

В судовому засіданні, призначеному на 19.01.2009 р.,  позивач подав клопотання про проведення судової експертизи. Представник відповідача проти зазначеного клопотання позивача не заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про необхідність призначення по справі судової експертизи.

Відповідно до ст. 41 ГПК України, для роз‘яснення питань, що виникають  при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Ухвалою  Господарського суду міста Києва  від 19.01.2008  року   було  відкладено  розгляд справи № 39/39 та надано можливість представникам сторін запропонувати  господарському суду  питання, які мають бути  роз‘яснені   судовим експертом.

В  судовому  засіданні,  призначеному  на 16.02.2009 року,   відповідач  надав  відзив  на позовну  заяву,  в  якому  проти задоволення позовних  вимог  заперечував  з  огляду  на  те, що на початку  2005  року  були  розпочаті  роботи  по створенню  веб-сайту  відповідача.  Відповідач вказує, що на міжнародній  виставці "Експо-Меблі 2005", яка проводилася  в  Києві  з 9 по 11 березня 2005  року, було оприлюднено аудіовізуальний  твір під назвою D.VAN у вигляді  компакт-диску, який  розповсюджувався   як  додаток   до каталогу D.VAN модельний  ряд 2004-2005 і одночасно був розміщений на сайті www.dvan.com.ua. Відповідач вказує, що він є автором аудіовізуального твору під назвою D.VAN, що є  джерелом для створення  веб-сайту позивача www.davanti.com.ua. Відповідач стверджує, що він не копіював веб-сайт позивача www.davanti.com.ua і надані ним файли у форматі  МАХ, які є першоджерелом для файлів DWG, викладених на сайті, не можливо коректно  відтворити  копіюванням  і  зворотною  конвертацією.

Ухвалою суду від 16.02.2009 р., на підставі ст. ст.  79, 86 ГПК України,  було призначено судову експертизу у справі № 39/39, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та зупинено провадження у справі.

Через відділ діловодства суду 27.07.2010 р.  Київським науково-дослідним  інститутом судових експертиз були повернуті матеріали справи №  39/39  разом з  висновком експертизи.

Ухвалою  Господарського  суду  міста Києва від 28.07.2010 року  поновлено  провадження  у  справі  №  39/39,  розгляд справи  призначено  на  13.09.2010  року.

В  судовому  засіданні,  призначеному   на  13.09.2010  року,  судом  встановлено,  що на  вирішення  судового  експерта  поставлено шість  питань,  однак  судовим  експертом  було  надано  відповідь  лише  на  одне  питання.  Інші питання ухвали про призначення судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності від 16.02.2009 р. судовим експертом не вирішувались, як такі, що не відносяться до компетенції судового експерта у галузі інтелектуальної власності.

Статтею 42  ГПК України  встановлено,  що у випадку неповноти  висновку  судового  експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу. При  необхідності господарський  суд  може  призначити повторну судову експертизу.

За  таких  обставин, суд прийшов  до  висновку   про  необхідність  призначення  у справі  №  39/39 повторної судової експертизи.

В судовому  засіданні,  призначеному  на  13.09.2010  року,  відповідач  звернувся до  суду  з клопотанням  про  призначення  повторної  судової експертизи та  гарантував  проведення   оплати за неї. Позивач проти клопотання відповідача не заперечував. Клопотання відповідача  судом  задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2010 р., на підставі ст.ст. 41, 42, 79, 86 ГПК України, у справі № 39/39 призначено повторну судову експертизу, проведення якої доручено Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

16.09.2010 р. позивач через відділ діловодства суду подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи. Заяву судом задоволено.

07.02.2010 р. Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України листом № 19/18-839 від 03.02.2011 р. повідомив Господарський суд м. Києва, що судова експертиза у справі № 39/39 проведена, однак не оплачена. Зі змісту наведеного листа також вбачається, що на адресу Приватного підприємства "Нова" 13.01.2011 р. було направлене повідомлення про виконання експертного дослідження та з проханням здійснити оплату, однак 02.02.2011 р. вищезазначене повідомлення повернулося на адресу Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного  центру МВС України з відміткою пошти "за вказаною адресою не знаходиться" (08150, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. 40 років Жовтня, 36). Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України наведеним листом просив суд забезпечити оплату за проведення експертного дослідження та надати документ, що підтверджує здійснення оплати.

Листом Господарського суду міста Києва від 08.02.2011 р. у справі № 39/39 було направлено Приватному підприємству "Нова" копію рахунку № 19/18-151/8-11 від 11.01.2011 р. для оплати за проведення комплексної комп'ютерно-технічної та фототехнічної експертизи  у справі № 39/39.

08.08.2011 р. позивач через відділ діловодства суду подав заяву про зміну поштових реквізитів, якою просив суд направляти судову кореспонденцію за адресою, вказаною у заяві.

11.08.2011 р. Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України листом № 19/18-6556 від 09.08.2011 р. повідомив Господарський суд м. Києва, що станом на 09.08.2011 р. оплата за проведення судової експертизи у справі № 39/39 згідно рахунку № 19/18-151/8-11 від 11.01.2011 р. не здійснена.

Листом Господарського суду міста Києва від 12.08.2011 р. у справі № 39/39 було направлено Приватному підприємству "Нова" копію листа Господарського суду міста Києва № 06-37.1/600 від 08.02.2011 р., що підтверджує направлення  рахунку № 19/18-151/8-11 від 11.01.2011 р. для оплати за проведення комплексної комп'ютерно-технічної та фототехнічної експертизи у справі № 39/39 та копію листа Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України  № 19/18-6556 від 09.08.2011 р., та яким суд просив Приватне підприємство "Нова" здійснити попередню оплату судової експертизи.

31.01.2012 р. Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України листом № 19/18-801 від 30.01.2012 р. повернув без виконання експертизу у справі № 39/39 у зв'язку з несплатою за її проведення, надіславши при цьому до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 39/39 без висновку судової експертизи.

Ухвалою  Господарського суду  міста Києва від 02.02.2012 року, на підставі ст.ст. 79, 86 ГПК України, поновлено  провадження  у  справі  №  39/39,  розгляд справи  призначено  на  20.02.2012  року о 10:30 год.

17.02.2012 р. позивач через відділ діловодства суду подав пояснення відповідно до вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 02.02.2012 р.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 20.02.2012 р., звернувся  до  суду  з  клопотанням  про  залучення  доказів  до  матеріалів  справи, а саме: витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЖ № 526305 щодо ТОВ "Даванті", витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЖ № 526306 щодо ПП "Нова", платіжного доручення № 1445 від 29.07.2009 р. на суму 8280,00 грн. на підтвердження оплати експертизи згідно рахунку № 1632/20 від 25.05.2009 р. З наданого суду витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЖ № 526306 вбачається місцезнаходження ПП "Нова" станом на 17.02.2012 р. саме за адресою: 08150, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. 40 років Жовтня, 36.

Вищенаведене клопотання позивача про залучення  доказів  до  матеріалів  справи разом з доданими до нього документами передані до відділу діловодства суду для його подальшої реєстрації відповідно до п. 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (надалі - Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р.).

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 20.02.2012 р., подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позовні вимоги підтримав частково, просив суд задовольнити позовні вимоги лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми компенсації  в  розмірі 10 000 мінімальних заробітних плат, що  дорівнює  4 200 000,00  грн., та в частині стягнення  з  відповідача  на користь позивача  моральної шкоди  в  розмірі  1 грн. В іншій частині позовні вимоги позивач не підтримав, зокрема, у зв'язку з тим, що після відкриття провадження у справі, відповідач самостійно припинив використання оригінального дизайну, вихідного та об‘єктного кодів веб-сайту  www.davanti.com.ua. Наведену заяву про уточнення позовних вимог передано до відділу діловодства суду для її подальшої реєстрації відповідно до п. 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

ГПК України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог.

Тому, як зазначено в п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р., в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Таким чином, виходячи зі змісту поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог, а також змісту раніше поданої позивачем позовної заяви, суд розцінює подану в судовому засіданні 20.02.2012 р. заяву позивача як зменшення розміру позовних вимог та приймає її до розгляду.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, в судове засідання, призначене на 20.02.2012 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив,  вимоги ухвали суду від 02.02.2012 р. не виконав, про час і місце розгляду судом справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 20.02.2012 р., не з'явився, про час і місце розгляду судом справи був повідомлений належним чином.

Зокрема, поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/39 від 02.02.2012 р. було направлене відповідачу за адресою 08150, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. 40 років Жовтня, 36, вказаною у позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача станом на 17.02.2012 р., що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЖ № 526306.

Втім, поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/39 від 02.02.2012 р. та примірником повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції було повернуто органами зв'язку до Господарського суду міста Києва.

За наведених обставин, судом враховані роз'яснення, надані Вищим господарським судом України у п. 3.9 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р., згідно яких розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Як зазначено у п. 3.9.1 вищезазначеної Постанови Пленуму ВГСУ, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87  ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811  ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації –адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Матеріалами справи підтверджується, що представник відповідача був присутній в судовому засіданні 13.09.2010 р., за результатами якого було винесено ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.09.2010 р., якою на підставі ст.ст. 41, 42, 79, 86 ГПК України у справі № 39/39 призначено повторну судову експертизу. При цьому повідомлення відповідача про час і місце розгляду судом справи здійснювалось за адресою останнього, вказаною у позовній заяві.

За наведених обставин, вважається, що ухвала Господарського суду міста Києва від 02.02.2012 р. вручена відповідачу належним чином.

Письмових заяв та повідомлень щодо поважності причин відсутності в судовому засіданні 20.02.2012 р., відповідач суду не подав та не надіслав. Також, відповідач не подав та не надіслав суду на виконання вимог ухвали суду від 02.02.2012 р письмові пояснення із зазначенням причин несплати вартості судової експертизи.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез»явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом по матеріалам справи з'ясовано, що останні не містять висновку повторної судової експертизи, призначеної ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2010 р., проведення якої було доручено Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, оскільки фактично матеріали справи № 39/39 були повернуті 31.01.2011 р. до Господарського суду міста Києва без виконання повторної судової експертизи та без відповідного висновку, що підтверджується листом Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 19/18-801 від 30.01.2012 р. За відсутності відповідного висновку в матеріалах справи, у суду відсутні підстави вважати призначену судом повторну судову експертизу по справі № 39/39 проведеною, а рівно відсутні підстави для покладання витрат за її проведення на жодну з сторін даної справи. Таким чином, відсутня необхідність у письмових поясненнях відповідача про причини несплати вартості судової експертизи, які останній був зобов'язаний подати на вимогу ухвали суду від 02.02.2012 р.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 20.02.2012 р. без участі представників відповідача та третьої особи за наявними в ній матеріалами, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

В судовому засіданні 20.02.2012 р. представник позивача клопотання про забезпечення позову, додане ним до позовної заяви № б/н від 21.06.2007 р. у якості додатку № 20, не підтримав, а тому наведене клопотання судом не розглядалось.

Представник  позивача в судовому засіданні 20.02.2012 р. надав усні  пояснення  по  суті  позовних вимог та просив суд повністю задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми компенсації  в  розмірі 10 000 мінімальних заробітних  плат, що  дорівнює  4 200 000,00  грн.,  та про стягнення  з  відповідача  на користь позивача  моральної шкоди  в  розмірі  1 грн.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 20.02.2012 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

                                                    в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Даванті" (позивач) є власником майнових прав на оригінальний дизайн веб-сайту  www.davanti.com.ua, що підтверджується наступним:

Відповідно до наказу директора Приватного підприємства "Доміно" (третя особа) від 09.11.2044 р. № 46-к працівниками зазначеного підприємства (дизайнером Телятицькою О.В., системним адміністратором Лисенко С.В.) в мережі Інтернет був створений фірмений веб-сайт даного підприємства. Створений веб-сайт - службовий твір, виключні майнові права на який на час його створення належали ПП "Доміно" згідно ст. 16 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

28.09.2005 р. між ПП "Доміно" та TOB "Інтернет Інвест" був укладений Договір № Н-ДГ-Н-24888 на надання послуг веб хостингу, відповідно до п. 1.1. якого ПП "Доміно" доручило, а TOB "Інтернет Інвест" взяв на себе зобов'язання по розміщенню віртуального веб-серверу "Доміно" в мережі Інтернет. Відповідно до п. 7.1 договору, даний договір вступив в дію з моменту його підписання та діяв до 28.09.2006 р., також у вказаному пункті було передбачено, що договір буде автоматично продовжений, якщо жодна із сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої участі в договорі, не пізніше ніж за 1 місяць до закінчення терміну його дії.

Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України за заявкою ПП "Доміно" № 17009 від 18.04.2006 р. прийняв Рішення про реєстрацію авторського права на твір - службовий твір "Дизайн та опис веб-сайту торгової марки "Da Vanti"; Телятицька Олександра Владиславівна; Приватне підприємство "Доміно".

Згідно Свідоцтва про державну реєстрацію прав автора на твір № 17285 від 18.07.2006 р., виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, підтверджувалось, що автором твору "Дизайн та опис веб-сайту торгової марки "Da Vanti" є Телятицька Олександра Владиславівна, а авторські майнові права на цей твір належать Приватному підприємству "Доміно".

18.07.2006 р. між Приватним підприємством "Доміно" (третьою особою) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Даванті" (позивачем) був укладений Авторський договір про передачу (відчуження) майнових прав на твір (надалі –Авторський договір).

Відповідно до п. 2.1 Авторського договору вбачається, що ПП "Доміно" (Правовласник) безкоштовно повністю передав (відчужив) TOB "Даванті" (Правонабувачу) всі виключні майнові права на твір "Дизайн та опис веб-сайту торгової марки "Da Vanti" (свідоцтво № 17285 від 18.07.2006 р.), включаючи:

- виключне право на використання твору;

- виключне право дозволяти використання твору;

- виключне право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені чинним законодавством України.

Також, відповідно до змісту Авторського договору, даний договір вступив в дію з моменту його підписання сторонами та діє без територіальних обмежень протягом усього строку охорони авторського права на твір (п.п. 3.1, 3.2, 4.1 Авторського договору).

Відповідно до Рішення про реєстрацію договору, який стосується права автора на твір № 677 від 05.09.2006 р., Державний департамент інтелектуальної власності розглянув заяву TOB "Даванті" про реєстрацію авторського договору про передачу (відчуження) майнових прав і прийняв рішення зареєструвати авторський договір, відповідно до якого майнові права на твір "Дизайн та опис веб-сайту торгової марки "Da Vanti", автором якого є Телятицька О.В., Приватне підприємство "Доміно" повністю передало (відчужило) Tовариству з обмеженою відповідачльністю "Даванті".

28.09.2006 р. між TOB "Інтернет Інвест" та TOB "Даванті" був укладений Договір № Н-ДГ-Н-24888 на надання послуг веб хостингу, відповідно до  п. 1.1 якого TOB "Даванті" доручило, а TOB "Інтернет Інвест" взяв на себе зобов'язання по розміщенню віртуального веб-серверу TOB "Даванті" в мережі Інтернет. Відповідно до п. 7.1 договору, даний договір вступив в дію з моменту його підписання та діяв до 28 вересня 2007 р., також у вказаному пункті було передбачено, що договір буде автоматично продовжений, якщо жодна із сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої участі в договорі, не пізніше ніж за 1 місяць до закінчення терміну його дії.

За наведених обставин, третьою особою були передані позивачу всі виключні майнові права на твір "Дизайн та опис веб-сайту торгової марки "Da Vanti", а отже позивач є власником виключних майнових прав на оригінальний дизайн веб-сайту www.davanti.com.ua (надалі –веб-сайт позивача).

На твердження позивача, в квітні 2006 року Приватне підприємство "Нова" (відповідач)   розмістив в мережі Інтернет свій веб-сайт www.dvan-mebli.com.ua (надалі –веб-сайт відповідача), який, на думку позивача, є відтворенням  веб-сайту  позивача www.davanti.com.ua.

Враховуючи, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а також з метою фіксації матеріалів, які містяться на веб-сайтах позивача та відповідача, з метою запобігання їх знищення, пошкодження, модифікації, блокування доступу до них, позивач 14.06.2006 р. уклав з ПП "Денсофт" Договір № 5/06-У від 14.06.2006 р., відповідно до якого позивачем було доручено ПП "Денсофт" проведення фіксації матеріалів (змісту сайтів та їх вихідних кодів), що містяться на сайтах htth://www.davanti.com.ua та htth:// www.dvan-mebli.com.ua, для запобігання їх знищенню, пошкодженню, модифікації, блокуванню доступу до них.

По результатам огляду сайтів htth://www.davanti.com.ua та htth:// www.dvan-mebli.com.ua, ПП "Денсофт" складено акт огляду та фіксації від 15.09.2006 р., два протоколи від 15.09.2006 р., згідно яких в результаті огляду була проведена роздруківка матеріалів, що містяться на вказаних сайтах, а також проведена роздруківка вихідних кодів.

Позивач  вважає,  що  відповідач неправомірно використовує  в  своїй  господарській діяльності дизайн свого веб-сайту www.dvan-mebli.com.ua,  оскільки  виключні  майнові  права на оригінальний  дизайн веб-сайту належать  позивачу, тоді як позивач не надавав відповідачу дозволу на його використання.

На думку позивача, оскільки веб-сайт відповідача www.dvan-mebli.com.ua розміщений в якості реклами і на цьому веб-сайті розміщена продукція, яку виробляє позивач, то підприємство відповідача отримує з цього матеріальну вигоду. Втім, підрахувати розмір доходу, отриманого відповідачем, не виявляється можливим, а тому, відповідно до п. г) ч. 1  та п. г) ч. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (надалі – Закон України) позивач вважає, що має право звернутись з позовом до господарського суду про виплату компенсації, а також, відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України, про виплату моральної шкоди  в  розмірі  1 грн. При цьому спричинена позивачу моральна шкода, на його думку, полягає в порушенні авторського права позивача, у втраті часу на збір та належне оформлення доказів на підтвердження позовних вимог, що в свою чергу, відволікало позивача від виробничого процесу та реалізації його продукції, у втраті потенційних покупців, оскільки при перегляді веб-сайтів позивача та відповідача не можливо розрізнити, хто ж саме є виробником продукції, розміщеної на веб-сайтах.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено право суб'єктів авторського права та суміжних прав звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав.

Там же зазначено, що при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право, зокрема:

- подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій (п. г) ч. 1  ст. 52 Закону України).

Відповідно до п. г) ч. 1  ст. 52 Закону України суд має право постановити рішення чи ухвалу провиплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача суми  компенсації  в  розмірі 10 000 мінімальних заробітних  плат,  що  дорівнює  4 200 000,00  грн., та про стягнення  моральної шкоди  в  розмірі  1 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

За таких обставин вбачається, що доведенню у даній справі підлягають факт наявності у позивача виключних майнових авторських прав на оригінальний дизайн веб-сайту www.davanti.com.ua та факт порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача шляхом відтворення спірного оригінального дизайну на своєму веб-сайті www.dvan-mebli.com.ua. При цьому обов'язок доведення вказаних фактів повинен бути покладений на позивача.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача суми  компенсації  в  розмірі 10 000 мінімальних заробітних  плат,  що  дорівнює  4 200 000,00  грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України, відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.

До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч. 2 ст. 154 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності –це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

До об'єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, зокрема, належать літературні та художні твори, які, в свою чергу, є об'єктами авторського права (ч. 1 ст. 433 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 422 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

У частині 1 ст. 423 Цивільного кодексу України визначено, що особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Відповідно до ч.ч. 2, 3, 4 ст. 423 Цивільного кодексу України особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

У частині 1 ст. 424 Цивільного кодексу України визначено, що майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Закон України від 23.12.1993, № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права»(надалі –Закон України), зокрема, охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право.

Згідно ст. 435 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Як вбачається з частин 1 –3 статті 15 Закону України до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

а) виключне право на  використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 Закону України, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічну демонстрацію і публічний показ;

4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

11) імпорт примірників творів.

Цей перелік не є вичерпним.

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору.

Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем (ч. 2 ст. 16 Закону України).

Відповідно до ст. 443 ЦК України використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим кодексом та іншим законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Згідно до ч. 2 ст. 31 Закону України автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону.

Суд приймає до уваги правову позицію Вищого господарського суду України, викладену в пункті 29 його рекомендацій від 10.06.2004, № 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", відповідно до якої розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є їх відтворенням у розумінні статті 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", і тому на таке розміщення творів поширюється дія статті 15 цього Закону. Якщо у зв'язку з таким розміщенням порушуються майнові права суб'єкта авторського права, визначені статтею 15 названого Закону, то це дає підстави для судового захисту авторського права (пункт "а" статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права"). Там же зазначено, що у вирішенні відповідних спорів суд повинен встановити, чи перебуває веб-сайт та розміщена на ньому інформація в розпорядженні особи, якій пред'явлено позовні вимоги, а також чим підтверджується факт порушення нею авторського права.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначені наступні терміни:

відтворення - виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер;

примірник твору - копія твору, виконана у будь-якій матеріальній формі.

Що ж до визначення терміну "веб-сайт", то у Законі України "Про авторське право і суміжні права" воно відсутнє.

Відповідно до п. 1.3. "Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади", затвердженого Наказом Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв»язку та інформатизації України від 25.11.2002 року № 327/225, веб-сайт - сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб'єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет.

Як визначено частинами 2, 3 ст. 8 наведеного Закону України, охороні за цим Законом  піддлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо). Передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Таким чином, під відтворенням веб-сайту необхідно розуміти виготовлення одного або більше примірників веб-сайту, у тому числі частин веб-сайту (веб-сторінок), які можуть використовуватись або використовуються незалежно від інших частин веб-сайту, в будь-якій матеріальній формі.

По матеріалам справи судом встановлено, що Товариству з обмеженою відповідачльністю "Даванті" (позивачу), на підставі укладеного з Приватним підприємством "Доміно" (третьою особою) Авторського договору про передачу (відчуження) майнових прав на твір від 18.07.2006 р.,  були передані всі виключні майнові права на твір "Дизайн та опис веб-сайту торгової марки "Da Vanti" (свідоцтво № 17285 від 18.07.2006 р.), включаючи:

- виключне право на використання твору;

- виключне право дозволяти використання твору;

- виключне право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені чинним законодавством України.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2, 4.1 Авторського договору даний договір вступив в дію з моменту його підписання сторонами та діє без територіальних обмежень протягом усього строку охорони авторського права на твір, т.т. станом на час розгляду справи по суті даний договір є чинним, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Отже, позивач на законних підставах є суб»єктом авторського права на твір "Дизайн та опис веб-сайту торгової марки "Da Vanti".

Судом також встановлено, що 28.09.2005 р. між ПП "Доміно", який був правовласником авторського права на твір "Дизайн та опис веб-сайту торгової марки "Da Vanti" до його передачі позивачу,  та TOB "Інтернет Інвест" був укладений Договір № Н-ДГ-Н-24888 на надання послуг веб хостингу, відповідно до якого  TOB "Інтернет Інвест" взяв на себе зобов'язання по розміщенню віртуального веб-серверу "Доміно" в мережі Інтернет.

В подальшому, після передачі авторських прав на твір "Дизайн та опис веб-сайту торгової марки "Da Vanti" позивачу, між позивачем та TOB "Інтернет Інвест" 28.09.2006 р. був укладений Договір № Н-ДГ-Н-24888 на надання послуг веб хостингу, відповідно до  якого TOB "Інтернет Інвест" взяв на себе зобов'язання по розміщенню віртуального веб-серверу TOB "Даванті" в мережі Інтернет. Станом на час розгляду справи Договір № Н-ДГ-Н-24888 від 28.09.2006 р. є чинним, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, власником веб-сайту www.davanti.com.ua з оригінальним дизайном є позивач, при цьому матеріалами справи підтверджується розміщення даного сайту в мережі Інтернет з 28.09.2005 р.

З огляду на докази, наявні в матеріалах справи, а саме лист № 451 від 01.12.2008 р. ТОВ "Інтернет Інвест", наданий на запит суду,  вбачається, що доменне ім'я dvan-mebli.com.ua було зареєстровано 04.04.2006 р. на підставі заявки Приватного підприємства "Нова", яке провело оплату послуг хостінгу. Зокрема, у наведеному листі ТОВ "Інтернет Інвест" зазначило, що інформацію про реєстрацію dvan-mebli.com.ua отримано ним від адміністратора домену .UA від 04.04.2006 р. Крім того, ТОВ "Інтернет Інвест" повідомило, що на поточний час (т.т. на час складання листа, про який йдеться) послуга хостінгу  для домену dvan-mebli.com.ua та послуга технічного забезпечення делегування і функціонування доменного імені dvan-mebli.com.ua не надається на підставі несплати, інформацію про відміну делегування доменного імені dvan-mebli.com.ua отримано від адміністратора домену .UA від 04.05.2008 р.

За таких обставин, власником веб-сайту www.dvan-mebli.com.ua, який знаходився в мережі Інтернет з вільним доступом з 04.04.2006 р. до 04.05.2008 р., було Приватне підприємство "Нова" –відповідач у справі.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що веб-сайт позивача www.davanti.com.ua створено раніше за веб-сайт відповідача www.dvan-mebli.com.ua.

Відповідно до позовної заяви позивач стверджує, що веб-сайт відповідача www.dvan-mebli.com.ua є відтворенням веб-сайту позивача www.davanti.com.ua, у зв'язку з чим порушуються майнові авторські права позивача на оригінальний дизайн його веб-сайту, а саме на твір "Дизайн та опис веб-сайту торгової марки "Da Vanti".

Проаналізувавши матеріали справи, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що для вирішення даної справи по суті необхідно встановити, чи мало місце відтворення веб-сайту www.davanti.com.ua або його частини при створенні веб-сайту www.dvan-mebli.com.ua.

Враховуючи зазначене, суд згідно зі ст. 41 ГПК України призначив судову експертизу об'єктів інтелектуальної власності, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На вирішення експертизи, у числі інших, було поставлене питання:

- чи мало місце відтворення веб-сайту www.davanti.com.ua або його частини при створенні веб-сайту www.dvan-mebli.com.ua?

В результаті дослідження поставленого питання у висновку № 5760 судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності по господарській справі № 39/39 від 14.06.2010 р., експерт в результаті проведеного порівняння матеріалів, що містяться на веб- сайтах за адресами http://www.dvan-mebli.com.ua та http://www.davanti.com.ua, які зафіксовані на Дисках № 101, 102, встановив, що досліджувані веб-сайти є повністю збіжними за файловою структурою, макетом, навігацією, дизайном та інформаційним наповненням. Розбіжності, що містяться між досліджуваними сайтами, експертом розглядаються як несуттєві.

Експерт зазначив, що враховуючи те, що згідно наданих на дослідження матеріалів веб-сайт www.davanti.com.ua створено раніше за веб-сайт www.dvan-mebli.com.ua, а також те, що під відтворенням твору розуміється виготовлення його копії, а між досліджуваними веб-сайтами містяться несуттєві розбіжності, то встановлені, в результаті порівняння збіги ознак, що містяться у досліджуваних веб-сайтах, суттєві, сталі та у своїй сукупності достатні для висновку про те, що при створенні веб-сайту www.dvan-mebli.com.ua мало місце відтворення веб-сайту www.davanti.com.ua.

Таким чином, відповідно до висновку № 5760 судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності по господарській справі № 39/39 від 14.06.2010 р. експерт дійшов висновку, що при створенні веб-сайту www.dvan-mebli.com.ua мало місце відтворення веб-сайту www.davanti.com.ua. Розбіжності, що містяться між веб-сайтом www.davanti.com.ua та www.dvan-mebli.com.ua, є несуттєвими.

Позивач підтримав висновок судової експертизи та зазначив, що він є  належним  доказом  у  справі.

Відповідач письмових заперечень  на  висновок  № 5760 судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності по господарській справі № 39/39 від 14.06.2010 р. суду  не  надав, проте просив призначити повторну судову експертизу, гарантував її оплату.

Фактично повторна судова експертиза у справі № 39/39 за вищенаведених обставин проведена не була.

Втім, суд приймає до уваги, що судовий експерт надав обґрунтовану, логічну та чітку відповідь на вищевказане питання судової експертизи, необхідне для вирішення даної справи по суті.

Згідно ч. 3 ст. 41 Господарського процесуального кодексу, проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу".

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України "Про судову експертизу" до проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

Як зазначено у висновку № 5760 судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності по господарській справі № 39/39 від 14.06.2010 р., проведення дослідження доручено старшому науковому співробітнику Ленго Юлії Євгеніївні, яка має вищу юридичну освіту та вищу спеціальну освіту в галузі інтелектуальної власності, кваліфікацію судового експерта З класу (свідоцтво №799) за спеціальностями: 13.1. «Дослідження, пов'язані з літературними і художніми творами. 13.1.1. «Дослідження, пов'язані з літературними, художніми творами та інші». 13.1.2 «Дослідження, пов'язані з комп'ютерними програмами і компіляціями даних (базами даних)». 13.2. «Дослідження, пов'язані з виконанням, фонограмами, відеограмами, програмами (передачами) організацій мовлення». 13.4. «Дослідження, пов'язані з промисловими зразками». 13.6. «Дослідження, пов'язані з комерційними (фірмовими) найменуваннями, торговельними марками (знаками для товарів і послуг), географічними зазначеннями». 13.9. «Економічні дослідження у сфері інтелектуальної власності»та стаж експертної роботи з 2002 року. Про кримінальну відповідальність згідно зі ст.ст. 384, 385 Кримінального кодексу України експерта було попереджено.

З огляду на це суд вважає, що висновок № 5760 судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності по господарській справі № 39/39 від 14.06.2010 р. складений кваліфікованим експертом, відповідно до вимог Закону України "Про судову експертизу", а тому приймається судом в якості належного та допустимого доказу.

Отже, матеріалами справи та, зокрема, висновком № 5760 судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності по господарській справі № 39/39 від 14.06.2010 р. підтверджується те, що при створенні веб-сайту www.dvan-mebli.com.ua мало місце відтворення веб-сайту www.davanti.com.ua, а розбіжності, що містяться між веб-сайтом www.davanti.com.ua та www.dvan-mebli.com.ua, є несуттєвими.

При цьому матеріалами справи та висновком № 5760 судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності по господарській справі № 39/39 від 14.06.2010 р. підтверджується, що веб-сайт позивача www.davanti.com.ua створено раніше за веб-сайту відповідача www.dvan-mebli.com.ua, а також те, що позивач авторські права на використання твору "Дизайн та опис веб-сайту торгової марки "Da Vanti" відповідачу не передавав, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи наведене, факт порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача на оригінальний дизайн веб-сайту www.davanti.com.ua шляхом його відтворення на своєму веб-сайті www.dvan-mebli.com.ua є доведеним.

При цьому доводи, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву, суд не приймає до уваги як не обґрунтовані та не підтверджені належними засобами доказування.

Відповідно до п. а) ч. 1 ст. 50 Закону України передбачено, що порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав.

Перераховані в статті 16 ЦК України загальні способи захисту цивільних прав та інтересів поширюються на захист авторського права і (або) суміжних прав, зазначений перелік не є вичерпним. Спеціальні способи захисту авторського права і (або) суміжних прав передбачені статтею 432 ЦК України та статтею 52 Закону України, зокрема, стягнення компенсації як окремий спосіб такого захисту.

Згідно з п. г) ч. 2 ст. 52 Закону України суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.  

При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 р. № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» зазначено, що при вирішенні відповідних спорів, судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб”єкта авторського права і (або) суміжних прав.

Відповідно до абз. 2 пункту 33 Рекомендації Президії Вищого господарського суду України № 04-5/1107 від 10.06.2004 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" вбачається, що у вирішенні відповідних спорів господарським судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав.

Стягнення зазначеної компенсації є одним з видів відповідальності за порушення авторського права, який застосовується як альтернативний захід у випадку неможливості точного обчислення завданих у зв'язку з правопорушенням збитків та розміру отриманого порушником доходу (абз. 3 пункту 33 вищенаведених Рекомедацій).

У визначенні розміру компенсації господарським судам необхідно виходити з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності. Розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні (абз. 4, 5 пункту 33 вищенаведених Рекомедацій).

Позивач просить суд стягнути з відповідача суму  компенсації  в  розмірі 10 000 мінімальних заробітних  плат,  що  дорівнює  4 200 000,00  грн., обґрунтовуючи зазначений розмір компенсації тим, що веб-сайт відповідача www.dvan-mebli.com.ua був розміщений в якості реклами і на цьому веб-сайті була розміщена продукція, яку виробляє позивач, у зв»язку з чим підприємство відповідача отримало з цього матеріальну вигоду. Втім, оскільки підрахувати розмір доходу, отриманого відповідачем, не виявляється можливим, то позивач звернувся з вимогою про стягнення компенсації в наведеній сумі.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін,  суд  прийшов  до  висновку, що  розмір  компенсації  за  порушення  авторського  права  не  може  бути  меншим  20 мінімальних заробітних плат.

Судом  встановлено,   що  відповідно  до  положень ст. 52  Закону  України у  випадку  порушення  авторських  або  суміжних  прав,  особа може  звернутися  з  позовом, зокрема,  про виплату  компенсації.  

При  цьому, компенсація,  яка  визначається  судом стягується  замість відшкодування  збитків  або  стягнення  доходу. Право  на  стягнення  компенсації  за  порушення  авторських  або  суміжних  прав  надано  особі,  права  якої  порушено,  саме  з  огляду  на  те,  що у випадку  порушення   авторських  або  суміжних  прав іноді неможливо остаточно визначити розмір  збитків або розмір доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського  права.

Отже,  суд не  зобов'язаний  визначати  розмір  компенсації,  яка  підлягає стягненню  з  порушника, з  огляду  на  розмір  збитків, заподіяних  таким  порушенням   або  розміру доходу,  отриманого  порушником    внаслідок    порушення  ним    авторського  права (суміжних   прав).

Втім, суд вважає визначений позивачем розмір компенсації не обґрунтованим з огляду на наступне.

Визначаючи  розмір  компенсації,  суд   виходить  з  того, що компенсація,  яка  підлягає  стягненню  повинна бути адекватною порушенню та  розраховуватися  з  урахуванням  загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

Зокрема судом враховано, що відповідач порушив виключні майнові авторські права на оригінальний дизайн веб-сайту www.davanti.com.ua, які  належать  позивачу,  при  цьому,  відповідач,  в  ході  розгляду  справи факт порушення  прав позивача  не визнав, можливості відновлення попереднього стану не існує.

Судом також враховано тривалість порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача та його обсяг (у вільному доступі в мережі Інтернет на протязі двох років).

В той же час, розмір доходу, отриманого відповідачем внаслідок правопорушення визначити не можливо, а зазначення позивача з цього приводу у позовній заяві фактично вважаються судом припущеннями.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе стягнути з відповідача компенсацію у розмірі 20-ти мінімальних заробітних плат, що на день прийняття рішення складає 21 460,00 грн.  Так, згідно з ст. 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік»від 22.12.2011 року № 4282-VI мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01.01.2012 року становить 1073,00 грн.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди  в  розмірі  1 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали, зокрема, у зв'язку з приниженням її ділової репутації, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (абз. 2 пункту 3 вищенаведеної Постанови Пленуму Верховного Суду України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як визначено в абз. 2 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Враховуючи зазначене, суд прийшов до висновку, що позивач належними та допустимими доказами не довів суду наявність всіх елементів складу правопорушення, які б свідчили, що позивачу діями відповідача завдано моральну шкоду та у визначеному позивачем розміру, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 1,00 грн. задоволенню не підлягають.  

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. «Про державне мито»(в редакції, чинній станом на час звернення позивача з позовом до суду), від сплати державного мита звільняються позивачі –за позовами, що випливають, зокрема з авторського права.

Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 (була чинна станом на час звернення позивача з позовом до суду) передбачено, що для позивачів, звільнених у встановленому порядку від сплати державного мита, визначено нульову ставку витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ. Повернення зазначених коштів здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору) (п. 13 наведеної Інструкції).

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони,  господарський  суд   має  право покласти  на  неї  державне мито  незалежно  від результатів  вирішення  спору.

Отже, оскільки позивач станом на час звернення до суду був звільнений від сплати державного мита, державне мито, а рівно і витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу, підлягають стягненню в доход державного бюджету з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем у позовній заяві заявлені як майнові, так і немайнові вимоги до відповідача, при цьому вимога про відшкодування моральної шкоди, належить до вимог майнового характеру.

Відповідно до п. 36 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р., позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер, оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками встановленими для позовів немайнового характеру.

Розміри ставок державного мита із позовних заяв, що подаються до господарських судів України, станом на час звернення позивача з позовом до суду були встановлені Декретом Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21.01.1993 р. "Про державне мито", пп. а) та б)  п. 2 ст. 3 якого було визначено, що розмір ставки держмита із позовних заяв майнового характеру, становить 1% ціни позову, але не менше 6 та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а із позовних заяв немайнового характеру ставка державного мита встановлюється у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Виходячи з викладеного та з огляду на часткове задоволення майнових вимог позивача в частині стягнення компенсації за порушення авторських прав позивача в розмірі 21 460,00 грн., з відповідача підлягає стягненню до Державного бюджету України 214,60 грн. державного мита (21 460,00/100= 214,60 грн. за вказану вимогу майнового характеру).

Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачених позивачем платіжним дорученням № 2698 від 16.05.2007 р., та 8 280, 00 грн. витрат за проведення судової експертизи, сплачених позивачем платіжним дорученням № 1445 від 29.07.2009 р.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 41, 42, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                      ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Нова" (08150, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. 40 років Жовтня, 36, ідентифікаційний код 32740183) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Даванті" (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 17, офіс 16, кім. 1, ідентифікаційний код 33941024) 21 460 (двадцять одну тисячу чотириста шістдесят) гривень 00 коп. компенсації, 8 280 (вісім тисяч двісті вісімдесят) гривень 00 коп. витрат за проведення судової експертизи, 118 (сто вісімнадцять) гривень 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

3. Стягнути з Приватного підприємства "Нова" (08150, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. 40 років Жовтня, 36, ідентифікаційний код 32740183) до Державного бюджету України 214 (двісті чотирнадцять) гривень 60 коп. державного мита.

4.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.   Видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                                  Гумега О. В.

Дата підписання повного рішення: 27.02.2012 р.