ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
ПОСТАНОВА
Іменем України
м. Сімферополь
14 жовтня 2011 р. 13:00
Справа №2а-6971/11/0170/7
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі
головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Лотакові А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" "Мостозагін №122"
до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
за участю:
від позивача – представники за довіреністю ОСОБА_1, ОСОБА_2,
від відповідача – представник за довіреністю ОСОБА_3
Обставини справи: позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ДПІ в м. Сімферополі АР Крим та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення – рішення: №0025742301/0 від 20.12.10р., №0025742301/1 від 19.01.11р. та скасувати частково податкові повідомлення – рішення №0025732301/0 від 20.12.10р., №0025732301/1 від 19.01.11р. в частині нарахування основного платежу з ПДВ в сумі 2422850грн. та штрафних санкцій в сумі 1211425грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням норм діючого законодавства, є протиправними та підлягають скасуванню. Позивач вказує, що відповідач в ході проведеної перевірки дійшов необґрунтованих висновків про порушення позивачем податкового законодавства в частині формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ через відсутність документів податкового обліку та визнання нікчемними господарських операцій з придбання будівельних матеріалів.
Відповідач проти позову заперечує, просить у задоволенні позову відмовити, при цьому зазначає, що податкові повідомлення – рішення прийняті ним правомірно, оскільки під час проведення перевірки позивача було встановлено порушення позивачем положень Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки оскаржувані рішення, прийняті ним на підставі встановлених перевіркою порушень, є обґрунтованим та законним. Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на адміністративний позов (т.1 а.с.39-43).
По справі було призначено судову – економічну експертизу, висновки якої залучені до матеріалів справи (т.2 а.с. 41-59).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд
ВСТАНОВИВ:
ДП ПАТ «Мостобуд» «Мостозагін № 122» зареєстроване 14.08.1998р. Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим (т.1 а.с.9), код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 01386332. Місцезнаходження суб'єкта господарювання відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію: 95493, м. Сімферополь, пров. Монтажників, 6.
ДПІ в м. Сімферополі було проведено планову виїзну перевірку ДП ПАТ «Мостобуд» «Мостозагін № 122» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.09.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.09.2010р. За результатами перевірки складено акт № 19682/23-7/01386332 від 09.12.2010р. (далі – акт перевірки) (т.1 а.с.14-29).
Згідно до висновків акту перевірки було встановлено порушення:
- п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 2876822 грн. (в т.ч. за 1 квартал 2010 р. на 289652 грн., за 2 квартал 2010 р. на 1678953 грн., за 3 квартал 2010 р. на 908217 грн.);
- п.п. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2436550 грн. (в т.ч. в липні 2009р. на 46819 грн., в березні 2010р. на 198602 грн., в квітні 2010 р. на 2073765 грн., в травні 2010 р. на 14341 грн., в червні 2010 р. на 29923 грн., в липні 2010 р. на 73100 грн.).
На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення – рішення:
- № 0025742301/0 з податку на прибуток в загальній сумі 4884019 грн., в т.ч. 2876822 грн. основного платежу та 2007197 грн. штрафних санкцій (т.1 а.с.11);
- № 0025732301/0 з ПДВ в загальній сумі 3654825 грн., в т.ч. 2436550 грн. основного платежу та 1218275 грн. штрафних санкцій (т.1 а.с.10).
За результатами процедури апеляційного оскарження в податкових органах вищого рівня, оскаржувані рішення ДПІ в м. Сімферополі були залишені без змін, та прийняті нові податкові повідомлення-рішення № 0025732301/1 та № 0025742301/1 від 19.01.2011р. (т.1 а.с.12-13), відповідно до яких, суми нарахованих податкових зобов'язань не змінилися.
Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо прийняття спірних податкових повідомлень – рішень, суд керується критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
З акту перевірки вбачається, що вказані порушення були виявлені в результаті встановлення відповідачем віднесення до валових витрат та податкового кредиту вартості будівельних матеріалів придбаних у постачальників, які віднесені до категорії підприємств, що мають ознаки "фіктивності": ПП “Шанхай” (ЄДРПОУ 36529589) — валові витрати 10307586 грн., ПДВ 2061517грн.; ТОВ “Діліврі” (ЄДРПОУ 32742615) валові витрати 1806668 грн., ПДВ 362925,06грн.
В процесі перевірки відповідачем встановлено, що вказані контрагенти позивача є підприємствами з ознаками фіктивності, з чого виходить, що операції з оприбуткування, приймання та передачі товарів не проводились. В ході перевірки відповідач зробив висновок, що операції із придбання та реалізації мали не товарний характер, не спричинили реального настання юридичних наслідків так як у ході перевірки не було надано документів підтверджуючих факти здійснення доставки товару (товаро – транспортні накладні, акти приймання товарів).
В ході перевірки встановлена відсутність у контрагентів необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності через відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, що свідчить про відсутність фінансово – господарської діяльності контрагентів позивача (ПП “Шанхай” та ТОВ “Діліврі”). Відповідачем встановлена нікчемність правочинів між позивачем та вказаними контрагентами.
На час проведення перевірки позивача, у період що перевірявся та на час прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень – рішень були чинними Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР та Закон України «Про податок на додану вартість» 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР.
Відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», (в редакції, яка діяла на час проведення перевірки позивача та прийняття податкових повідомлень-рішень), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Пунктом 3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Статтею 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9. пункту 5.3. ст. 5 даного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій визначені Законом України «Про податок на додану вартість», який, як зазначалося вище, діяв на час проведення перевірки та прийняття оскаржуваних рішень. З положень даного закону вбачається наступне.
Пунктом 1.4. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі. Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.
У пункті 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначалась виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, зазначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно з законами України з питань оподаткування.
Порядок обчислення та сплати податку визначений у ст.7 вказаного Закону.
Так, відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.
Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями.
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5. статті 5 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до положень п.п.7.2.1 . п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити
зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах утримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Відповідно до п.п. 7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.п. 7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Відповідно до п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Матеріали справи свідчать, що згідно з довідкою ЄДРПОУ №233533 (т.1 а.с.9) основними видами діяльності позивача є будівництво мостів, шляхових естакад, тунелів та метрополітену, будівництво будівель, діяльність у сфері інженірінгу.
Згідно договору постачання № 22/122 від 01.04.2010р. укладеного між ПП «Шанхай» та позивачем та додаткової угоди № 1, ДП ПАТ «Мостобуд» «Мостозагін № 122» придбав у ПП "Шанхай" будівельні матеріали (т.1 а.с.50-58).
Згідно договору постачання № 1/06 від 01.06.2009 та додаткових угод №1 і № 2, ДП ПАТ «Мостобуд» «Мостозагін № 122» позивач придбав у ТОВ "Діліврі" будівельні матеріали (т.1 а.с.112-117).
За умовами вказаних договорів кількість і ціна будівельних матеріалів зазначаються у відповідних специфікаціях.
З метою встановлення фактичних даних по справі судом було призначено судову економічну експертизу. Висновок судової економічної експертизи від 30.09.11р. №103/11, залучений до матеріалів справи (т.2 а.с.41-59).
На вирішення експертизи поставлені питання: чи підтверджуються висновки про донарахування податку на прибуток в сумі 2876822 грн., викладені в акті перевірки № 19682/23-7/01386332 від 09.12.2010, первинними документами бухгалтерського та податкового обліку ДП Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» «Мостозагін № 122»? А також чи підтверджуються висновки про донарахування ПДВ в сумі 2422850 грн., викладені в акті перевірки № 19682/23-7/01386332 від 09.12.2010, первинними документами бухгалтерського та податкового обліку ДП Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» «Мостозагін № 122».
З висновку судової економічної експертизи, вбачається, що експертом досліджувалися документи, які свідчать про виконання умов вказаних договорів (головні книги, зворотньо – сальдові відомості, первинні бухгалтерські документи (договори, видаткові накладні, накладні на внутрішнє переміщення, відомості витрачання основних будівельних матеріалів), журнали – ордери, документи аналітично – бухгалтерського обліку).
Експерт в ході проведення експертизи встановив, що до складу валових витрат за період з 01.07.2009р. по 30.09.2010р. на підставі належно оформлених первинних бухгалтерських документів постачальника ПП “Шанхай” позивачем віднесено 10307586 грн., у т.ч.: в 2 кв. 2010р. – 10000000 грн. (сума передплати за будівельні матеріали), в 3 кв. 2010 р. – 307586 грн. (суми придбаних будівельних матеріалів по накладним). ПДВ в загальній сумі 2061517 грн. був віднесений до податкового кредиту ДП ПАТ «Мостобуд» «Мостозагін № 122» на підставі належно оформлених податкових накладних постачальника ПП “Шанхай”. Придбані у ПП “Шанхай” будівельні матеріали були оприбутковані в бухгалтерському обліку та використані у власній виробничій діяльності — при будівництві мосту через р. Салгір на автодорозі Мирне — Дубки по договору № 6/1 від 27.04.2009р. До складу валових витрат за період з 01.07.2009 по 30.09.2010 на підставі належно оформлених первинних бухгалтерських документів постачальника підприємством віднесено 1806668 грн., у т.ч.: в 3 кв. 2009 – 442207 грн., в 4 кв. 2009 – 316500 грн., в 1 кв. 2010 – 399901 грн., в 2 кв. 2010. – 590143 грн., в 3 кв. 2010 – 57917 грн. ПДВ в загальній сумі 361333 грн. був віднесений до податкового кредиту ДП ПАТ «Мостобуд» «Мостозагін № 122» на підставі належно оформлених податкових накладних постачальника ТОВ "Діліврі". Придбані у ТОВ "Діліврі" будівельні матеріали були оприбутковані в бухгалтерському обліку та використані у власній виробничій діяльності — при будівництві моста через р. Салгір на автодорозі Мирне — Дубки і моста через р. Дніпро в м. Запоріжжя.
Матеріали справи свідчать, що за період, який перевірявся, позивачем на виконання вказаних договорів придбано у контрагентів товар, придбання якого підтверджується видатковими накладними постачальника, які оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», в яких вказані дати їх складання, дані про кількість товару, вартість товару, підписи посадових осіб про передачу та приймання товару, завірені печаткою.
Пункт 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлює, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.
Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.
Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.
В пункті 3.3. Положення вказано, що підприємства й установи, що складають облікові регістри на електронних носіях, зобов'язані забезпечити технічні засоби для їх відтворення у зручному для читання вигляді.
Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.
Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.
Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
З урахуванням положень вказаних норм, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в склад валових витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.
Також суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до валових витрат витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.
З урахуванням документів створених у ході взаємовідносин позивача з контрагентом та положень вказаних вище норм, суд приходить до висновку, що таки документи містять належні реквізити і вони є підставою для ведення бухгалтерського обліку та можуть вважатися первинними документами.
Приймаючи до уваги той факт, що законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення витрат до валових витрат, суд, встановивши наявність оформлених внаслідок господарських операцій між позивачем та контрагентом документів, які вказані вище, робить висновок про наявність у позивача достатніх підстав для формування на основі таких документів валових витрат.
При цьому також слід вказати, що ні Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», ні правила ведення податкового обліку, ні Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. N 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
З урахуванням викладеного, суд робить висновок про необґрунтованість висновків відповідача про безтоварність операцій та про відсутність у позивача права на формування валових витрат в зв'язку з відсутністю товарно – транспортних накладних та актів приймання – передачі товарів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 "Підстави виникнення цивільних прав і обов'язків" Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені
частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини — правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст. 216 ЦК), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним в силу судового рішення.
Як було вказано, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в законі.
Згідно ст. 228 ЦК України (на яку в акті перевірки посилається відповідач), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.
Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у ст. 228 ЦК України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.
Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327 затверджений Порядок, оформлення результатів невиїзних документальних перевірок, виїзних планових і позапланових перевірок по питаннях дотримання податкового, валютного і іншого законодавства (який діяв на час проведення перевірки) (далі - Порядок).
Відповідно до п. 1.1. Порядку, цей Порядок розроблено відповідно до вимог Закону України "Про державну податкову службу в Україні" для застосування посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб'єктами господарювання - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами (далі - суб'єкти господарювання).
Відповідно до п. 2.3.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.
Виходячи з викладених норм, суд вказує, визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинне передувати відповідне рішення компетентного органу, яким встановлено, зокрема завдання шкоди державі, проте такі відомості в акті перевірки відсутні.
Встановлення в ході перевірки фактів викладених в акті не є належним доказом укладення угод з метою завдання шкоди державі.
Договори укладені між позивачем та контрагентами, виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товару покупцю і отримання коштів за товар продавцем.
За таких підстав, матеріали справи не містять доказів недійсності правочинів між позивачем та його контрагентами.
Крім того суд, щодо посилання відповідача на нікчемність угод, вважає за необхідне зазначити, що рішенням Господарського суду АР Крим від 20.06.2011 по справі № 5002-5/1224-2011 (суддя Гаврилюк М.П.) в задоволенні позову ПП “Шанхай” про визнання недійсним Договору поставки № 22/122 від 01.04.2010 с ДП ПАТ «Мостобуд» «Мостозагін № 122» було відмовлено, тобто вказаний договір не було визнано недійсним (т.1 а.с.44-46). Згідно наданому позивачем листу Господарського суду АРК № 2/20-1638 від 12.10.2011р. (т.2 а.с.71), вказане рішення в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалося, тому воно набрало законної сили, в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, зазначеним Рішенням суду спростовуються висновки відповідача про нікчемність угоди з ПП “Шанхай”, на підставі яких, зокрема, прийняті оскаржувані повідомлення-рішення.
Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Відповідачем під час проведення перевірки не було встановлено відсутність цивільної правоздатності контрагентів позивача, а у ході розгляду справи, в силу ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів відсутності їх цивільної правоздатності, у тому числі відсутності реєстрації цих осіб платниками податку на додану вартість.
Отже придбання товарів підтверджується відповідним чином виписаними постачальниками видатковими накладними і податковими накладними.
Матеріали справи свідчать, що вказані контрагенти позивача зареєстровані платниками ПДВ (т.1 а.с.66,120).
Відповідачем в акті перевірки досліджувалися податкові накладні виписані позивачу контрагентами, при цьому відповідачем не встановлені порушення в їх складанні, а також не спростований сам факт їх виписки позивачу. Дані податкові накладні також залучені до матеріалів справи.
На підставі зазначених документів, висновків судової економічної експертизи, суд приходить до висновку про реальність господарських операцій, проведених позивачем, які були підставою для формування виникнення права на податковий кредит та встановлено факт того, що вчинені позивачем дій відповідають господарській меті та направлені на отримання доходу.
Посилання відповідача на відсутність належних умов для здійснення господарської діяльності, зокрема через відсутність достатніх трудових ресурсів, технічного персоналу, складських приміщень та іншого майна, транспортних засобів, не дають підстав робити висновки про те, що позивачу не поставлялися товари за укладеними договорами, оскільки юридична особа не обмежена діючим законодавством щодо залучення додаткових працівників, підрядників, вибору засобу транспортування вантажу та інше, а перелічені факти не мають причинного зв'язку з укладенням та виконанням господарських договорів.
Також суд вважає за необхідне вказати, що діючим законодавством на платника податку не покладений обов'язок контролювати надання контрагентами до органів ДПІ податкової звітності або таких фактів, як визнання або невизнання ДПІ податкової звітності контрагентів, а також контролю за фактичним їх місцезнаходженням або перерахуванням сум податку до бюджету.
Таким чином, валові витрати в загальній сумі 12114254 грн. (10307586 + 1806668) з придбання будівельних матеріалів у ПП “Шанхай” та ТОВ “Діліврі” були понесені ДП ПАТ «Мостобуд» «Мостозагін № 122» у зв'язку з веденням господарської діяльності, підтверджені належно оформленими документами бухгалтерського та податкового обліку, тому дії відповідача по їх виключенню зі складу валових витрат позивача суперечать нормам п. 5.2, 5.3 та 5.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Надані позивачем копії податкових накладних постачальників, суми сплаченого (нарахованого) ПДВ за якими включені до складу податкового кредиту ДП ПАТ «Мостобуд» «Мостозагін №122», оформлені згідно з вимогами пп. 7.2.1 Закону «Про податок на додану вартість», надійшли до підприємства у відповідних періодах, звітними податковими документами, тому, в силу Закону України «Про податок на додану вартість» є належним підтвердженням права позивача на податковий кредит в загальній сумі 2422850 грн. (2061517 грн. по ПП «Шанхай» та 361333 грн. по ТОВ «Діліврі»).
Дані обставини підтверджуються висновком судової економічної експертизи №103/11 від 30.09.11р., який суд вважає, повним, обґрунтованим та приймає у якості доказу по справі.
За таких обставин податкові повідомлення-рішення про нарахування податку на прибуток та штрафних санкцій прийняті на підставі необґрунтованих висновків проведеної перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню, а податкові повідомлення – рішення, якими нараховане податкове зобов'язання з податку на додану вартість та штрафні санкції є протиправними та підлягають скасуванню частково на суму основного платежу 2422850грн. та 1211425грн. штрафних санкцій.
З урахуванням викладеного суд вважає неспроможними доводи відповідача, по яких він просить відмовити у задоволенні позову.
На підставі викладеного позов підлягає задоволенню.
Частиною 1 статті 94 КАС України встановлено,якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Під час судового засідання оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 14.10.2011р.
Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Скасувати податкові повідомлення – рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим: №0025742301/0 від 20.12.2010р., №0025742301/1 від 19.01.2011р.
3. Скасувати податкові повідомлення – рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим: №0025732301/0 від 20.12.2010р., №0025732301/1 від 19.01.2011р. в частині нарахування основного платежу з податку на додану вартість у сумі 2422850грн. та штрафних санкцій в сумі 1211425грн.
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» «Мостозагін № 122» 3,40 грн. судових витрат.
Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.
У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Маргарітов М.В.
Суд | Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим |
Дата ухвалення рішення | 14.10.2011 |
Оприлюднено | 12.03.2012 |
Номер документу | 21790282 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Севастопольський апеляційний адміністративний суд
Лядова Тетяна Романівна
Адміністративне
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим
Маргарітов М.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні