Постанова

від 14.07.2011 по справі 2а-16829/10/16/0170

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43,  м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна,  95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 липня 2011 р.  

Справа №2а-16829/10/16/0170

   Окружний адміністративний суду Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді  Александрова О.Ю.,  при секретарі Сидельової М.В.

за участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1, довіреність б/н від 18.11.2010р.;

від відповідача – не з'явився;

від третьої  особи – не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом   Приватного сільськогосподарського підприємства «Днепр»     

до  Державної податкової інспекції в Білогірському районі АР Крим     

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Управління Державного казначейства в Білогірському районі Головного управління Державного казначейства України в АР Крим

про  визнання протиправними податкових вимог

Суть спору: до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим звернулось з адміністративним позовом позовом   Приватне сільськогосподарське підприємство «Днепр»  (далі – позивач) до Державної податкової інспекції в Білогірському районі АР Крим (далі – відповідач) про визнання протиправними податкових вимог відповідача від 26.08.2010 року вих. № 1770/10/240  від 01.09.2010р.(першу) і від 13.10.2010 року вих. № 2092/10/240 (другу), про погашення податкового боргу по неповернутої позички у сумі 4004,00 грн. згідно Постанови КМУ № 86 від 09.02.1994р. та виникненні права податкової застави на активи ПСП «Днепр».

Позовні вимоги мотивовані тім, що оскаржувані податкові вимоги суперечать діючому законодавству, оскільки в порушення приписів абз. 2 п. 6.2.1 ст.6, ст. 2 Закону України № 2181-Ш від 21.12.2000р., направлені на підставі подання органу державного казначейства, яке не віднесено до контролюючих органів, з порушенням строків позовної давності для стягнення податкового боргу, визначених Законом України № 2181-Ш. Також позивач зазначив про відсутність доказів наявності заборгованості з бюджетної позички та відсутність відображення такої заборгованості в бухгалтерському обліку позивача, звернувши увагу, що підприємство зареєстровано значно пізніше періоду надання позичок.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 21.12.2010 року відкрито провадження по справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 22.03.2011 року й якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Управління Державного казначейства у Білогірському районі ГУ ДКУ в АР Крим. (в зазначених ухвалах найменування позивача помилково вказано як «Частне сільхозпідприємство «Днепр»).

У судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позовної заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, був сповіщений належним чином про дату, місце та час розгляду справи, надав письмові заперечення  на позов вих. № 315/9/10-00 від 13.04.2011р., у яких в задоволенні позову просив відмовити, пояснивши, що перша та друга податкова вимоги направлені позивачу у порядку та з підстав, визначених діючим законодавством. При цьому наполягав, що органи державного казначейства уповноважені на здійснення контролю за поверненням бюджетних позичок та мали право звертатися з поданням до органів податкової служби. Також зазначив, що відповідно п.9 ст. 17 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010р. № 2456-УІ позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою не поширюються.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, витребуваних судом доказів на час розгляду справи не надав.

Керуючись ст. 128 КАС України, враховуючи, що неявка відповідача – суб'єкта владних повноважень не перешкоджає розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних доказів.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

                                                        ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.    

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно частини 2 статті 50 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень

Приватне сільськогосподарське підприємство «Днепр» 14.03.2000р. зареєстровано як юридична особа  Білогірською районною державною адміністрацією АР Крим (Свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 № 569700), і, таким чином, є належним позивачем по справі.

Пунктом 7 частини 1  статті 3 КАС України  дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює  владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частинами 1,3  статті 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями) Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Відповідно до Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2007р. № 778  Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, одним з завдань якої відповідно до абз.1 п. 3 цього Положення  є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів).

Виходячи з системного аналізу вищевикладених норм, Державна податкова інспекція в в Білогірському районі АР Крим      є територіальним органом виконавчої влади, яка реалізує владні управлінські функції, через що належить до суб'єктів владних повноважень в розумінні пп.7 п. 1 ст. 3 КАС України.

При розгляді цього спору, суд вважає за необхідне керуватися нормами законодавства, діючого на час виникнення спірних правовідносин.

Постановою Кабінету Міністрів  від 09.02.1994р. N 86 «Про порядок поставки сільськогосподарським товаровиробникам бензину, дизельного палива, мінеральних добрив і засобів захисту рослин» (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1994 року N 715) " були врегульовані правовідносини щодо надання сільськогосподарським товаровиробникам державної фінансової допомоги та державної позички з метою створення умов для формування державних продовольчих ресурсів і забезпечення сільськогосподарських товаровиробників окремими видами матеріальних ресурсів за регульованими державними цінами у 1994 році.

Відповідно до ч. 4 ст. 17  Бюджетного кодексу України від 21.06.2001р. № 2542-Ш, що діяв до 01.01.2011р., у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" в 2010 році органи державної податкової служби України  визнані органами стягнення заборгованості суб'єктів господарювання перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі (кошті від повернення якої  надходять за кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 2801380, 2801400, 2801410, 2801440,  3511530, 3511550, 3511560, 3511630, 3511660),   а також заборгованості з відсотків за використання  позиками. При  цьому така заборгованість вважається податковим боргом і стягується відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Таким чином, ДПІ в Білогірському районі є належним відповідачем по даної адміністративної справі.

Тобто, даний спір є спором адміністративної юрисдикції відповідно до положень КАС України.

Судом встановлено, що відповідачем на адресу ПСП  «Днепр» були направлені перша податкова вимога від  26.08.2010 року вих. № 1770/10/240  від 01.09.2010р. та друга податкова вимога від 13.10.2010 року вих. № 2092/10/240, про погашення податкового боргу по неповернутої позички у сумі 4004,00 грн. згідно Постанови КМУ № 86 від 09.02.1994р. та виникнення права податкової застави на активи ПСП «Днепр».

Як встановлено судом, підставою для направлення вимог було подання Управління Державного казначейства в Білогірському районі ГУ ДКУ в АР Крим від 03.08.2010р. № 7, відповідно до якого позивач має заборгованість  з погашення бюджетної позички на закупівлю сільгоспродукції  за державним замовленням у сумі 4004,00 грн. згідно Постанови КМУ № 86 від 09.02.1994р.

Не погодившись з підставами та змістом направлених вимог, відповідач звернувся з позовом до суду.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі,  в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” , що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов  та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.  

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Постановою Кабінету Міністрів  від 09.02.1994р. N 86 «Про порядок поставки сільськогосподарським товаровиробникам бензину, дизельного палива, мінеральних добрив і засобів захисту рослин» (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1994 року N 715)  було  передбачено надання сільськогосподарським товаровиробникам державної позички з метою створення умов для формування державних продовольчих ресурсів і забезпечення сільськогосподарських товаровиробників окремими видами матеріальних ресурсів за регульованими державними цінами у 1994 році.

Пунктом 3 Постанови № 86 від 09.02.1994 р. затверджено Порядок поставки сільськогосподарським товаровиробникам бензину, дизельного палива, мінеральних добрив і засобів захисту рослин за продукцію, яка реалізується в державні ресурси у 1994 році (далі – Порядок).

Пунктом 1 Порядку передбачено, що забезпечення сільськогосподарських товаровиробників бензином, дизельним паливом, мінеральними добривами і засобами захисту рослин (далі - матеріальні ресурси) здійснюється за наявності контракту (договору) на закупівлю продукції до державних ресурсів. Номенклатура, обсяги і термін поставки матеріальних ресурсів визначаються окремою угодою, що укладається між сільськогосподарським товаровиробником, заготівельником і постачальником. Поставка матеріальних ресурсів сільськогосподарським товаровиробникам забезпечується концерном "Украгротехсервіс", об'єднанням "Украгрохім" та іншими постачальницькими підприємствами і організаціями.

В угоді на поставку матеріальних ресурсів для забезпечення виконання державного контракту обсяги цих ресурсів визначаються із 25 відсотків вартості законтрактованих в державні ресурси за орієнтовними закупівельними цінами зерна, олійних культур, цукрових буряків, насіння сільськогосподарських культур та племінної худоби. Оплата вартості матеріальних ресурсів і витрат постачальницьких підприємств і організацій (з урахуванням вартості доставки їх до товаровиробників) провадиться за рахунок коштів, передбачених на ці цілі у державному бюджеті на 1994 рік. Матеріальні ресурси поставляються сільськогосподарським товаровиробникам у рахунок належних їм авансів за продукцію, яка реалізується в державні ресурси (пункт 2 Порядку).

При укладанні угоди на поставку матеріальних ресурсів, необхідних для виконання державного замовлення, оплата цих ресурсів у разі відсутності коштів у заготівельника може бути забезпечена заставою майна, включаючи продукцію, що поставляється в рахунок державного замовлення (пункт 3 Порядку).

Відповідно до пункту 5 Порядку розрахунки заготівельних організацій та переробки підприємств за бюджетними позичками здійснюються через органи, до сфери управління яких вони належать, у міру реалізації продукції, але не пізніше 1 серпня 1995 року.

Статтею 17 Бюджетного кодексу України (діючого на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам виключно у межах повноважень, встановлених відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.  Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.  Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань, належать до платежів по боргу.

Відповідно до ст. 374 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р. в редакції, що діяла на час виникнення підстав для отримання бюджетної позики, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей. Статтею 375 ЦК УРСР передбачено, що договір позики на суму понад п'ятдесят карбованців повинен бути укладений у письмовій формі.

Як зазначалося вище умовою надання бюджетної позички відповідно Порядку було наявність контракту (договору) на закупівлю продукції до державних ресурсів та  окремої угоди, що укладається між сільськогосподарським товаровиробником, заготівельником і постачальником  щодо номенклатури, обсягів і термінів поставки матеріальних ресурсів визначаються.

Таким чином, умовою для оформлення позички передбачено укладення договорів та відображення заборгованості у бухгалтерському обліку підприємства.

Позивач категорично заперечує наявність у його бухгалтерському та податковому обліку відображення заборгованості з бюджетної позички, отриманої на підставі Постановою Кабінету Міністрів  від 09.02.94 N 86 , пояснивши у судовому засіданні, що будь яких угод з цього приводу підприємством не укладалося. Це також підтверджується бухгалтерською довідкою позивача від 14.07.2011р. № 34.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні надатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після закінчення. Нормою ст. 1 вищезазначеного Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Будь-які первинні бухгалтерські та банківські документи, які б підтверджували укладення контракту (договору), угоди, надання позички, перерахування і отримання суми бюджетної позички, її повернення   ПСП  «Днепр», що неодноразово витребувалися судом, ні органом податкової інспекції, ні органом державного казначейства не надано.

При цьому ані будь-які облікові данні, ані службові документи внутрішнього користування податкового органу та органу державного казначейства не можуть вважатися достатьним доказом існування заборгованості з бюджетної позички.

Слід зазначити, що протягом 1994 – 2010 (до серпня) років податковою інспекцією не нараховувалось податкове зобов'язання на суму заборгованості і не направлялись відповідачу податкові вимоги про сплату суми бюджетної позички. Не надано суду й актів перевірок податковими органами протягом вищезазначеного періоду якими би були зафіксовані факти порушень ПСП  «Днепр»  бюджетного законодавства та не встановлено наявність бюджетної заборгованості останнього перед Державним бюджетом.

Таким чином, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що існування  заборгованості з бюджетної позички не підтверджуються матеріалами справи, будь - яких доказів з надання такої позички у порядку Постанови Кабінету Міністрів України від 09.02.1994р. № 86  суду під час розгляду справи не надано.

Суд також зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів  від 09.02.1994р. N 86 «Про порядок поставки сільськогосподарським

 товаровиробникам бензину, дизельного палива, мінеральних добрив і засобів захисту рослин» визначено надання позички у 1994 році,  та встановлений строк повернення позички у міру реалізації продукції, але не пізніше 1 серпня 1995 року.

При цьому відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію позивача А00 № 569700, довідки статистики № 42-11-65/247, уставу підприємства первинну реєстрацію    Приватного сільськогосподарського підприємства «Днепр» проведено 14.03.2000 р (тобто, через шість років), що свідчить про об'єктивну неможливість укладення контрактів (договорів) та угод у 1994 році, та отримання позивачем бюджетної позички відповідно до Постанови КМУ від 09.02.1994р. N 86.  

Суд також погоджується з доводами  позивача щодо недотримання відповідачем процедури формування та направлення оскаржуваних податкових вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 17 Бюджетного кодексу України (діючого на час направлення подання та оскаржуваних податкових вимог), у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Таким чином, частиною 4 ст. 17 Бюджетного Кодексу встановлюється механізм стягнення бюджетної заборгованості, в тому числі з позичок із державного бюджету, безвідносно від строків виникнення такої заборгованості. Ця норма є процедурною та регулює порядок стягнення бюджетної заборгованості, існуючої на момент її дії.

Порядок стягнення невнесених у строк податків і неподаткових платежів встановлений Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон України № 2181), зокрема, ст. 6 - 11, а п. 15.2 ст. 15 встановлені граничні строки стягнення податкового боргу.

Поширення законодавцем на стягнення заборгованості з позичок, наданих із державного бюджету, порядку стягнення податкового боргу дає підстави для висновку про застосування в процедурі стягнення вказаної заборгованості встановлених законом порядку та граничних строків стягнення податкового боргу. Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд (справа № К-28805/06).

Згідно пункту 1.10 Закону України № 2181 податковою вимогою є письмова вимога податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу.

Порядок прийняття та направлення податкових вимог встановлений пунктом 6.2 статті 6 Закону України № 2181. Згідно підпункту 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України № 2181 передумовою прийняття  податкової вимоги є нездійснення платником податків своєчасної сплати узгодженої суми податкового зобов'язання у встановлені строки. У разі, якщо контролюючий орган, що провів процедуру узгодження суми податкового зобов'язання з платником податків, не є податковим органом, такий контролюючий орган надсилає відповідному податковому органу подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі якого податковий орган надсилає податкові вимоги.

Таким чином, податкова вимога формується органом державної податкової служби після закінчення нім процедури узгодження податкового зобов'язання, або внаслідок отримання подання від контролюючого органу, який не є податковим органом, сформованого після закінчення процедури узгодження суми зобов'язання. Здійснення узгодження зобов'язання контролюючим або податковим органом  та його несвоєчасна сплата є визначальною умовою прийняття податкової вимоги.

Будь яких доказів узгодження зобов'язання з повернення позички, на підставі якого відповідачем сформовані та направлені позивачу перша податкова вимога від  26.08.2010 року вих. № 1770/10/240  від 01.09.2010р. та друга податкова вимога від 13.10.2010 року вих. № 2092/10/240, про погашення податкового боргу по неповернутої позички у сумі 4004,00 грн. згідно Постанови КМУ № 86 від 09.02.1994р., ані відповідачем, ані третьою особою суду надано не було.

Що стосується доводів  позивача відносно відсутності у третьої особи повноважень на оформлення та направлення подання про здійснення заходів погашення боргу, то суд зазначає наступне. Як вбачається зі змісту п. 1.12 ст. 1 Закону України № 2181, вичерпний перелік контролюючих органів в розумінні цього закону визначений у статті 2 Закону України № 2181, до яких віднесено митні органи, органи Пенсійного фонду України, органи фондів загальнообов'язкового соціального страхування та податкові органи (п.2.1.пст.2), тобто, органи Державного казначейства України у ньому відсутні. В той же час, відповідно до пункту 7 ст. 11 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), тому подання Управління Державного казначейства в Білогірському районі ГУ ДКУ в АР Крим, у цьому випадку, можна вважати прирівняним до подання  контролюючого органу щодо суми узгодженої заборгованості.

Відповідно до ст. 15 Закону України № 2181 строк позовної давності для стягнення податкового боргу складає 1095 днів від дня узгодження податкового зобов'язання. Слід зазначати, що вказаний строк фактично відповідає трирічному строку позовної давності, визначеному у ст.71 ЦК УРСР від 1963р. Відповідно до положень п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень діючого ЦК України 2003р. щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Відповідно до положень ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлений в три роки.

Кінцевим терміном повернення позичок відповідно до п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від  09.02.1994р.  N 86 «Про порядок поставки сільськогосподарським товаровиробникам бензину, дизельного палива, мінеральних добрив і засобів захисту рослин»  вказано 1 серпня 1995 року.

Таким чином, строки позовної давності щодо стягнення боргу (при умови його існування), сплили  в 1998 році.

Суд критично оцінює посилання відповідача на п.9 ст. 17 Бюджетного кодексу України  від 08.07.2010р. №  2456-УІ про відсутність строку давності для стягнення бюджетної позички, оскільки вказаний кодекс набрав чинності з 01.01.2011р., тобто після виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, Державною податковою інспекцією в Білогірському районі АР Крим      не доведено  того, що Перша  податкова вимога від  26.08.2010 року вих. № 1770/10/240  від 01.09.2010р. та Друга податкова вимога від 13.10.2010 року вих. № 2092/10/240, про погашення податкового боргу по неповернутої позички у сумі 4004,00 грн. згідно Постанови КМУ № 86 від 09.02.1994р., сформовані та направлені Приватному сільськогосподарському підприємству «Днепр»   на підставі та в межах повноважень, визначених законом.

За такими обставинами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими,  та підлягають задоволенню.

При цьому суд відповідно до частини 2 статті 11 КАС України вважає можливим  вийти за межі позовних вимог, оскільки  це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, та з урахуванням того, що предметом оскарження є акти індивідуальної дії, зазначає що задоволенню підлягають позовні вимоги щодо визнання спірних податкових вимог протиправними та їх скасування.  

Враховуючи задоволення позову, суд відповідно до вимог ст. 94 КАС України вважає необхідним стягнути на користь позивача судові витрати.

Вступна та резолютивна частини постанови оголошені у судовому засіданні 14.07.2011р. Повний текст постанови виготовлений та підписаний 19.07.2011р.

Керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  -     

                                                                                 ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати  Першу  податкову вимогу Державної податкової інспекції в Білогірському районі АР Крим      від  26.08.2010 року вих. № 1770/10/240  від 01.09.2010р. та Другу податкову вимогу Державної податкової інспекції в Білогірському районі АР Крим  від 13.10.2010 року вих. № 2092/10/240, про погашення податкового боргу по неповернутої позички у сумі 4004,00 грн. згідно Постанови КМУ № 86 від 09.02.1994р., що направлені Приватному сільськогосподарському підприємству «Днепр».

3.Стягнути на користь  Приватного сільськогосподарського підприємства «Днепр»   (ідентифікаційний код 30879226) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 (три) гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя                                                                          Александров О.Ю.