Постанова

від 20.02.2012 по справі 2а-12938/11/0170/12

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 лютого 2012 р. 16:21

Справа №2а-12938/11/0170/12

Окружний  адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М., при секретарі Бебешко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу  

за позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Еліт-Окно"          

до   Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим              

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.06.11р. №0006372301

за участю представників:

позивача – ОСОБА_1, довіреність №б/н від 20.01.12р.;

відповідача  – ОСОБА_2, довіреність №94/10 від 16.04.10р.;

          Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Моноліт-Еліт-Окно»  звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовною заявою до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.06.11р. №0006372301.

          Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначене податкове повідомлення-рішення винесено в порушенням норм Податковго кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу», в зв'язку з чим воно підлягає скасуванню.

          Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 21.10.11р. відкрито провадження по адміністративній справі та закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

          Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.   

          Представник відповдіача у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, наведених у запереченні від 21.11.11р.  

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

06.02.07р. Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим Товариство з обмеженою відповідальністю «Моноліт-Еліт-Окно» зареєстровано у якості юридичної особи (а.с. 47).

У період з 27.04.11р. по 04.05.11р. посадовими особами відповідача було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ПП «Базис Торг» за грудень 2010 року, за результатами якої 26.05.11р. було складено акт №20662/10/23-4 (а.с.6-13).

Згідно з висновками акту перевірки відповідачем було встановлено порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилось у заниженні податку на додану вартість на суму 11250,00грн.    

На підставі виявлених порушень, ДПІ в м. Сімферополь АР Крим стосовно позивача було винесено податкове повідомлення-рішення від 16.06.11р. №0006372301, яким було нараховане суму грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 11250,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2813,00грн. (а.с. 29).

Відповідно до ст. 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист правий, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при виконанні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач вказує, що у контрагента-постачальника, ПП «Базис Торг» відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

У підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу були надані податкові накладна, виписана ПП «Базис Торг», платіжні доручення про сплату вартості товару та послуг, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, які свідчать про прийняття товару від контрагента позивачем за договором (а.с. 27-28, 73-88).

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкове зобов'язання  - це загальна сума  податку, одержана (нарахована) платнику  податку у звітному (податковому)  періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит – це сума, на яку платник податку  має право зменшити податкове зобов'язання  звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної – вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку   повинні   зберігати   податкові   накладні протягом  строку,  передбаченого законодавством для зобов'язань із  сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника  податку  на  податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-          або дата  списання  коштів  з  банківського  рахунку платника податку  в  оплату   товарів   (робіт,   послуг),   дата   виписки відповідного  рахунку  (товарного  чека)  -  в  разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-              або дата  отримання  податкової накладної,  що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Згідно договору купівлі-продажу від 01.03.08р. №36, укладеного між ПП «Базис Торг» та ТОВ «Моноліт-Еліт-Окно», позивач придбав у контрагента профіль, фурнітуру на загальну суму 500000,00грн. (а.с. 73-74), які використав при виготовленні своєї продукції, про що свідчать картки рахунку: 201 (а.с. 89-162).

Судом встановлено, що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від постачальника – ПП «Базис Торг», податкової накладної на загальну суму 85460,05грн., у тому числі ПДВ 14243,34грн., яка є належним чином оформленою (а.с. 27-28).

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) – коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

Крім того, законом не передбачений зв'язок між виникненням права платника податку на податковий кредит  та наданням податкової звітності його контрагентом.

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач є платником податку на додану вартість.

Натомість в судовому засіданні було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від ПП «Базис Торг» позивач прийняв, сплатив його вартість, втому числі ПДВ, та використав їх в своїй господарській діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість», засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, позивачем, під час формування податкового кредиту, булу дотримані положення Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру             

          Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

          Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

          Відповідачем, в підтвердження правомірності своїх дій, не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи ТОВ «Крим опт торг юг резерв» – контрагента позивача.

          З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

          Відповідно до статей 204, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою для здійснення підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з акту перевірки, позивачем, в порядку ЦК України, були укладені договори та здійснені відповідні розрахунки з контрагентом.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що  підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

З наведених вище норм вбачається, що акт перевірки є носієм інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного чи іншого законодавства суб'єктами господарювання, в зв'язку з чим, діючим законодавством встановлений порядок оформлення результатів перевірок якого податкові органи повинні дотримуватись.

Також позивачем був зроблений висновок про отримання податкових накладних без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, без посилання в акті перевірки та без оцінки будь-яких документів, у тому числі, податкових накладних, що свідчили б про цей факт.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем, під час перевірки не досліджувались та не оцінювались первинні бухгалтерські документи позивача (з зазначенням їх номеру, назви, дати), на підставі яких позивачем здійснювалось формування податкового кредиту.

В зв'язку з чим, податкове повідомлення-рішення від 16.06.11р. №0006372301 про донарахування податку на додану вартість у сумі 11250,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2813,00грн., є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо  судове  рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних  повноважень, суд присуджує  всі  здійснені нею  документально підтверджені судові  витрати з Державного бюджету України.

 В судовому засіданні 20.02.12р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст.ст.160,163 КАС України повний текст постанови виготовлено 24.02.12р.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

            Визнати протиправними протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 16.06.11р. №0006372301 про донарахування податку на додану вартість у сумі 11250,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2813,00грн.

            Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт-Еліт-Окно» (ЄРПОУ 34896994, м. Сімферополь, вул. Гречеська, 16) 3,40грн

У разі неподання  апеляційної скарги, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі проголошення відповідно до ст. 160 КАС України вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні , або, у разі проголошення постанови у відсутності особи, яка бере участь у справі – з дня отримання нею копії постанови).

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Суддя                                                                Котарева Г.М.