Ухвала

від 22.05.2012 по справі 2а-12938/11/0170/12

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-12938/11/0170/12

22.05.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Яковенко С.Ю.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін: сторони не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Котарева Г.М. ) від 20.02.12 у справі № 2а-12938/11/0170/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Еліт-Окно" (вул. Греческая, 16, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95049)

до Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. Мате Залки 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.02.2012 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт-Еліт-Окно»задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим від 16.06.2011 №0006372301 про донарахування податку на додану вартість у сумі 11250,00грн. та за штрафними санкціями у розмірі 2813,00грн.,вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 16.06.2011 Державною податковою інспекцією в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт-Еліт-Окно»було винесено податкове повідомлення-рішення №0006372301, яким було нараховане суму грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 11250,00грн. та за штрафними санкціями у розмірі 2813,00грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем, під час перевірки не досліджувались та не оцінювались первинні бухгалтерські документи позивача (з зазначенням їх номеру, назви, дати), на підставі яких позивачем здійснювалось формування податкового кредиту. В зв'язку з чим, податкове повідомлення-рішення від 16.06.2011 №0006372301 про донарахування податку на додану вартість у сумі 11250,00грн. та за штрафними санкціями у розмірі 2813,00грн., є протиправним і підлягає скасуванню.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Передумовою нарахування позивачу суми грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 11250,00грн. та за штрафними санкціями у розмірі 2813,00грн. став акт№20662/10/23-4 від 26.05.2011 позапланової документальної невиїзної перевірки позивача з питань взаємовідносин з Приватним підприємством "Базис Торг" за грудень 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що виразилось у заниженні податку на додану вартість на суму 11250,00грн.

Недоречними визнаються судовою колегією твердження в апеляційній скарзі про те, що у контрагента-постачальника, Приватного підприємства "Базис Торг" відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, оскільки перелік обов'язків платника податків, наведений у статті 17 Податкового кодексу України, є вичерпним та не передбачає обов'язку платника податку перевіряти правильність сплати контрагентом податків та зборів, встановлювати наявність або відсутність у контрагента по угоді трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності.

Згідно з судовою практикою Вищого адміністративного суду України та Верховного суду України платник податку на додану вартість -покупець товару на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому не повинен зазнавати певних негативних матеріальних наслідків за можливу неправомірну діяльність порушника (правова позиція викладена в Ухвалах Вищого адміністративного суду України за справами: №9820946, №7276773 та в Постановах Верховного Суду України:№№221007, 3060678, 4970766).

Відповідно до пунктів 1.6 та 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної -вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (частина п'ята підпункту 7.2.3 статті 7 Закону "Про податок на додану вартість"у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту).

Підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми податку на додану вартість, які не підтверджені податковими накладними.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що у підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу були надані податкові накладна, виписана Приватним підприємством "Базис Торг", платіжні доручення про сплату вартості товару та послуг, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, які свідчать про прийняття товару від контрагента позивачем за договором.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що згідно договору купівлі-продажу від 01.03.2008 №36, укладеного між Приватним підприємством "Базис Торг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Еліт-Окно", позивач придбав у контрагента профіль, фурнітуру на загальну суму 500000,00грн., які використав при виготовленні своєї продукції, про що свідчать картки рахунку: 201.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що спірні суми податку на додану вартість включені за фактом отримання від постачальника -Приватного підприємства "Базис Торг", податкової накладної на загальну суму 85460,05грн., у тому числі податок на додану вартість- 14243,34грн., яка є належним чином оформленою.

Слід зазначити, що Закон України "Про податок на додану вартість"(у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), а саме підпункт 7.5.1. пункту 7.5. статті 7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) -коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

При цьому судова колегія виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем зазначених порушень, відповідачем суду не надані через їх відсутність.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що законом не передбачений зв'язок між виникненням права платника податку на податковий кредит та наданням податкової звітності його контрагентом. На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач є платником податку на додану вартість.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що товар від Приватного підприємства "Базис ТоргВ»позивач прийняв, сплатив його вартість, в тому числі податок на додану вартість, та використав їх в своїй господарській діяльності.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Закону України "Про податок на додану вартість", засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно. Отже, позивачем, під час формування податкового кредиту, булу дотримані положення Закону України "Про податок на додану вартість".

Слід зазначити, що відповідачем був зроблений висновок про отримання податкових накладних без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, без посилання в акті перевірки та без оцінки будь-яких документів, у тому числі, податкових накладних, що свідчили б про цей факт.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії (стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, зокрема, під час перевірки не досліджувались та не оцінювались первинні бухгалтерські документи позивача (з зазначенням їх номеру, назви, дати), на підставі яких позивачем здійснювалось формування податкового кредиту, а надані позивачем письмові пояснення є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки судом встановлено помилковість нарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 11250,00грн. то і застосування у спірному податковому повідомленні-рішенні фінансових санкцій в розмірі 2813,00грн. слід визнати таким, що порушує визначені законом умови такого застосування.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 16.06.2011 №0006372301 не може бути визнане таким, що прийняте на підставі та відповідно до діючого законодавства, добросовісно та безсторонньо.

Судова колегія звертає увагу на те, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення помилково зазначив: «…також позивачем був зроблений висновок про отримання податкових накладних без мети реального настання правових наслідків…», замість: «…також відповідачем був зроблений висновок про отримання податкових накладних без мети реального настання правових наслідків…», також зазначено: «…про припинення юридичної особи ТОВ "Крим опт торг юг резерв"-контрагента позивача»замість: «…про припинення юридичної особи Приватного підприємства «Базис Торг»- контрагента позивача».

Тим не менш ці недоліки не впливають на законність прийнятої постанови в цій частині, а є підставою для розгляду питання про виправлення описки в порядку статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України судом першої інстанції.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.02.2012 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.02.2012 у справі № 2а-12938/11/0170/12 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 28 травня 2012 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис С.Ю. Яковенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко