Рішення

від 11.09.2007 по справі 22ц-3735/2007

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

11

вересня 2007 року                                                                                                     м.  Одеса

Колегія

суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в

складі:

головуючого                    Сегеди С. М. ,

суддів:                              Виноградової Л.Є.,

Гайворонського

СП.,

при

секретарі                  Шкрабак В.О.,

розглянувши

у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Суворовського районного суду м. 

Одеси від 27 лютого 2007 року,  у

цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування

3\4 частки будинку недійсним,  визнання

права власності на 3\4 часток будинку в порядку спадкування та зобов'язання

передати будинок,  треті особи:

ОСОБА_3,  ОСОБА_4,  приватний нотаріус Одеського нотаріального

округу ОСОБА_5,

встановила:

03

вересня 1999 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про

розподіл в натурі будинку АДРЕСА_1, 

посилаючись на те,  що їй,  згідно договору дарування належить 3\4 частки

зазначеного будинку,  а відповідачу

ОСОБА_2 належить 1\4 частка цього будинку, 

на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.

05

вересня 2000 року ОСОБА_2 звернулась з зустрічними позовними вимогами,  в яких просила визнати недійсним договір

дарування 3\4 часток будинку,  укладений

07.06.1999 року її батьком ОСОБА_6 на ім' ОСОБА_1

В

подальшому ОСОБА_2 уточнила свої позовні вимоги і крім зазначених вимог просила

суд визнати за нею право власності на спірні 3\4 часток будинку в порядку

спадкування,  зобов'язати ОСОБА_1

передати їй цю частку будинку та залучити до участі у справі в якості третіх

осіб ОСОБА_3 і ОСОБА_4.

Справа

розглядалась судами неодноразово.

Ухвалою

Суворовського районного суду м.  Одеси

від 27 лютого 2007 року первісна позовна заява ОСОБА_1 залишена без розгляду і

провадження у справі в цій частині було закрите.

Заочним

рішенням Суворовського районного суду м. 

Одеси від 27 лютого 2007 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені у

повному обсязі.

Ухвалою

того ж суду від 25 травня 2007 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд

заочного рішення було відмовлено.

В

апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування судового рішення з

направленням справи на новий судовий розгляд, 

посилаючись на невірну оцінку судом доказів та невідповідність висновків

суду першої інстанції обставинам справи.

Головуючий

у 1-й інстанції: Погрібний М. О.                                     Справа

№22ц-3735/2007 р.

Доповідач:

Сегеда СМ.                                                                          Категорія:

ЦП: 5; 13

2.

Апеляційна

скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи

позов ОСОБА_2,  суд послався на висновок

комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_6 від 17.11.2004

року,  як на доказ підтвердження

того,  що ОСОБА_6 на час укладення

договору дарування не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Між

тим,  судова колегія не може погодитись з

таким висновком суду,  оскільки рішення

суду не є законним і обгрунтованим.

Так,  із зазначеного висновку комісійної посмертної

судово-психіатричної експертизи вбачається, 

що внаслідок перенесеного в листопаді 1998 року гострого порушення

мозкового кровообігу,  у сукупності з

похилим віком,  неграмотністю,  тяжким загальним станом і залежністю від

оточуючих була значно обмежена здібність ОСОБА_6 в повній мірі розуміти

значення своїх дій та керувати ними у момент укладення договору,  тому висновок експертизи не є категоричним по

відношенню до психічного стану ОСОБА_6 і повинен розглядатись в сукупності з

іншими суттєвими обставинами і доказами по справі.

Судова

колегія вважає,  що матеріалами справи

встановлено,  що волевиявлення дарувальника

ОСОБА_6 було на укладення договору дарування своєї частки будинку на ім'я

ОСОБА_1

Це

підтверджується довідкою дільничного лікаря ОСОБА_7 від 13.05.1999 року,  яка постійно навідувалась до ОСОБА_6,  проводила його медичне обстеження і лікування,  про те, 

що хворий знаходиться у повній свідомості,  міркує правильно,  але стан здоров'я різко погіршується після

спілкування з дочкою ОСОБА_2,  яка

провокує його на скандальну розмову,  що

приводить до гострих болей

в області серця. Тому дільничний лікар рекомендував відгородити хворого

ОСОБА_6 від контакту з дочкою ОСОБА_2 (а.с. 9).

Крім

того,  допитана в судовому засіданні у

суді першої інстанції в якості свідка дільничний лікар ОСОБА_7 підтвердила

зазначені обставини та пояснила,  що

після перенесеного інсульту в листопаді 1998 року ОСОБА_6 швидко видужав і

знаходився в хорошому психічному стані до самої смерті,  вів бесіди, 

читав газети,  тому викликати для

консультацій лікаря-психіатра не було необхідності. Хворий добре орієнтувався у

виниклій ситуації і свідомо бажав подарувати свою частку будинку саме

ОСОБА_1,  яка після захворювання з ним

постійно проживала в якості члена сім'ї, 

дбайливо турбувалась про нього, 

при цьому він не бажав передавати свою частку власності своїй дочці

ОСОБА_2 (а.с. 211-214; 376-379).

Аналогічні

показання дали в судовому засіданні суду першої інстанції також свідки

ОСОБА_8,  ОСОБА_9,  ОСОБА_10, 

ОСОБА_11 (а.с. 208,  214-218).

При

цьому судова колегія враховує,  що свідки

ОСОБА_10 і ОСОБА_9 є старшими рідними доньками дарувальника ОСОБА_6,  відповідно 1939 та 1941 року народження,  а тому не є заінтересованими особами по

справі,  оскільки від своєї долі можливої

спадщини в будинку батька вони відмовились і вважали,  що батько був у свідомому психічному стані і

має намір подарувати свою долю власності в будинку ОСОБА_1,  яка їм всім не чужа,  а є внучкою колишньої дружини ОСОБА_6

Більш

того,  в день укладення угоди дарування в

будинку ОСОБА_6 були присутніми всі вищезазначені свідки,  які дали свідчення суду про те,  що ОСОБА_6 був у здоровому розумі і в

укладеній угоді дарування була виражена його воля.

Ці

обставини повністю підтвердила в суді першої інстанції також приватний нотаріус

ОСОБА_5 ,  яка посвідчила спірну угоду.

Судова

колегія приймає до уваги,  що ОСОБА_6

ніколи не перебував на обліку у психіатричному кабінеті і з приводу його

психічного стану рідні за допомогою також ніколи не звертались,  в тому числі він не визнавався

недієздатним,  що не заперечувалось

сторонами і в засіданні судової колегії.

Враховуючи

викладені обставини,  судова колегія

дійшла висновку про те,  що дарувальник

ОСОБА_6 на момент укладення угоди дарування своєї частки будинку 07.06.1999

року розумів значення своїх дій і керував ними, 

виразив своє волевиявлення тим, 

що за життя розпорядився належною йому часткою власності в будинку і

подарував її ОСОБА_1

3.

Суд

першої інстанції,  обґрунтовуючи свої

висновки,  також послався на показання

свідка ОСОБА_12,  в частині неналежного психічного стану ОСОБА_6

Між

тим,  із матеріалів справи вбачається,  що ОСОБА_12

безпосередньо перед укладенням спірної угоди з хворим не спілкувався.

Також

судова колегія враховує,  що з заяви

(а.с.  112) та з протоколу судового

засідання (а.с. 369-зв.) вбачається,  що

в період з 1992 по 2001 рік свідок ОСОБА_12 працював в одному кабінеті

психотерапії санаторно-курортного об'єднання "Куяльник" з позивачкою

ОСОБА_2

Натомість,  як слідує із матеріалів справи,  ОСОБА_2, 

якій,  із її показань,  з травня 1999 року і до самої смерті батька

чинили перешкоди в спілкуванні з ним,  до

суду або в інші правоохоронні органи за захистом своїх порушених прав не

зверталась та не ставила питання про вселення в спірний будинок,  в якому їй на праві власності належить 1\4

частка,  та,  вважаючи батька психічно хворим,  не ставила питання про визнання його

недієздатним.

Крім

того,  після заявления позову ОСОБА_1

до ОСОБА_2 03.09.1999 року про розподіл будинку в натурі,  згідно їх часток у спірному будинку (ще за

життя ОСОБА_6),  ОСОБА_2 не заперечувала

проти цього і не ставила під сумнів угоду дарування частки будинку,  про що свідчить її зустрічний позов від

05.06.2000 року та клопотання ( а.с. 

49-51),  в яких відповідач ОСОБА_2

просила залучити до участі у справі спеціаліста-будівника та вирішити питання

про можливість поділу будинку з встановленням можливих варіантів поділу.

Зважаючи

на те,  що у справі не вимагається

збирання або додаткової перевірки доказів, 

обставини справи встановлені судом повно і правильно,  але допущена невідповідність висновків суду

обставинам справи,  що призвело до

неправильного вирішення спору,  судове

рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову позивачеві у

задоволенні позовних вимог.

Керуючись

п. 2 ч.1  ст.  307; п.3 ч.1 

ст.  309;  ст. 

ст.  313,  316; 317; 319 ЦПК України,  колегія суддів

вирішила:

Апеляційну

скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення

Суворовського районного суду м.  Одеси

від 27 лютого 2007 року скасувати.

Ухвалити

нове рішення,  яким у задоволенні

позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування 3\4 частки

будинку недійсним,  визнання права

власності на 3\4 часток будинку в порядку спадкування та зобов'язання передати

будинок,  треті особи: ОСОБА_3,  ОСОБА_4, 

приватний нотаріус Одеського нотаріального округу ОСОБА_5 відмовити.

Рішення

апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення,  однак може бути оскаржене шляхом подачі

касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох

місяців з дня набрання законної сили.