Постанова

від 12.09.2008 по справі 13/057-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

13/057-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 12 вересня 2008 р.                                                                                    № 13/057-08  

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого      Подоляк О.А.

суддів :Барицької Т.Л.,Губенко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ТОВ "Агросільгосптехніка"

на  рішеннявід 12.03.2008 р. господарського суду Київської області

у справі№ 13/057-08

за позовомЗАТ "Києво-Святошинська Сільгосптехніка"

доТОВ "Агросільгосптехніка"

провизнання договору недійсним та визнання права власності

за участю представників:

від позивача-  Галка І.В.

від відповідача-  Тищенко В.М., Івановський І.Є.

в судовому засіданні 10.09.2008 р. оголошувалась перерва

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2008 р. ЗАТ "Києво-Святошинська Сільгосптехніка" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Агросільгосптехніка" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежилих приміщень укладених між ЗАТ "Києво-Святошинська Сільгосптехніка" та ТОВ "Агросільгосптехніка" від 30.03.2005 р. та від 24.06.2005 р., а також про визнання права власності на майно, що було предметом оспорюваних договорів.

Рішенням господарського суду Київської області від 12.03.2008 р. (суддя Наріжний С.Ю.) позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням, ТОВ "Агросільгосптехніка" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні 10.09.2008 р. представник ЗАТ "Києво-Святошинська Сільгосптехніка" заявив клопотання про оголошення повного тексту постанови, в зв'язку з цим в судовому засіданні оголошено перерву до 12.09.2008 р. для підготовки повного тексту постанови. Сторони належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (а. с. 115 на звороті).

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги процесуального  законодавства  і  всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на  всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняте у справі рішення вказаним вимогам не відповідає.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ЗАТ "Києво-Святошинська Сільгосптехніка" суд виходив із того, що нежилі приміщення відчуженні за договорами купівлі-продажу нежилих приміщень укладених між ЗАТ "Києво-Святошинська Сільгосптехніка" та ТОВ "Агросільгосптехніка" від 30.03.2005 р. та від 24.06.2005 р. складають більше ніж 50 % майна ЗАТ "Києво-Святошинська Сільгосптехніка", а тому рішення про їх відчуження, згідно вимог Закону України "Про господарські товариства", повинні були прийматися загальними зборами акціонерів.

Проте, зазначений висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи та належних доказах.

Місцевий господарський суд приймаючи оскаржуване рішення повинен був встановити загальну вартість майна ЗАТ "Києво-Святошинська Сільгосптехніка" та розмір часток майна які були відчужені безпосередньо по кожному оспорюваному договору. В разі, якщо встановлення таких обставин потребувало спеціальних знань, суд не був позбавлений можливості звернутися  до  положень  ст.  41 ГПК  України,  керуватися  постановою  Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30 травня 1997 р. "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах", та призначити судову експертизу для встановлення даних обставин.

Також, місцевий господарський суд приймаючи рішення  про задоволення позову посилався на те, що актом № 23-КО від 25.01.2008 р. про правопорушення на ринку цінних паперів складеного Київським обласним територіальним управлінням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку було встановлено, що органи управління ЗАТ "Києво-Святошинська Сільгосптехніка" станом на 01.03.1994 р. сформовані не були, а тому, відповідно до ст. 92 ЦК України та ст. 203 ЦК України, договори купівлі-продажу нежилих приміщень від 30.03.2005 р. та 24.06.2005 р. укладені від імені ЗАТ "Києво-Святошинська Сільгосптехніка" Тищенко М.Т. є такими, що укладені з перевищенням повноважень.

Проте, суд не врахував положення ст. 241 ЦК України, відповідно до якої правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Судом не було з'ясовано чи виконували сторони свої зобов'язання за оспорюваними договорами, а в результаті чи відбулося схвалення правочину

ЗАТ "Києво-Святошинська Сільгосптехніка".

Колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд приймаючи рішення про визнання договорів недійсними та про визнання права власності на оспорюванні нежитлові приміщення за ЗАТ "Києво-Святошинська Сільгосптехніка" в порушення вимог законодавства не застосував положення ст. 208 ГК України та ст. 216 ЦК України, які передбачають наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ст. 208 ГК України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Викладене свідчить про те, що судом при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняте у справі рішення не відповідає ст. 84 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.

Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або  вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над  іншими, збирати  нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення, суд надав неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.1117 ГПК України), рішення підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Агросільгосптехніка" задовольнити.

Рішення господарського суду Київської області від 12.03.2008 р. у справі № 13/057-08 скасувати.

Справу передати на новий розгляд господарському суду Київської області.

Головуючий, суддя                                                                      О. Подоляк

С у д д і                                                                                           Т. Барицька

                                                                                                        Н. Губенко