Постанова

від 08.10.2008 по справі 2-13/3939-2008

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

2-13/3939-2008

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 08 жовтня 2008 р.                                                                                    № 2-13/3939-2008  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. –головуючого,

Мележик Н.І.,

Михайлюка М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діабаз" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 червня 2008 року у справі № 2-13/3939-2008 Господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діабаз", м. Євпаторія, до Державного підприємства "Санаторно-курортний лікувальний центр "Феміда", м. Євпаторія, про стягнення 235 175,34 грн.,

за участю представників сторін:

позивача –не з'явилися;

відповідача –не з'явилися;

встановив:

У квітні 2008 року позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю "Діабаз" пред'явив у господарському суді позов до відповідача –Державного підприємства "Санаторно-курортний лікувальний центр "Феміда" про стягнення 235 175,34 грн.

Вказував, що на підставі укладених між ним (підрядником) та Державним підприємством "Санаторно-курортний лікувальний центр "Феміда" (замовником) договорів підряду: № 18 від 2 грудня 2005 року; № 18 від 13 березня 2006 року; № 22 від 4 червня 2007 року; № 23 від 8 липня 2007 року; № 23 від 20 серпня 2007 року ТОВ "Діабаз", –ним  виконано електромонтажні роботи в приміщеннях санаторно-курортного лікувального центру "Феміда.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, в частині оплати за виконані роботи, позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив стягнути з відповідача 189 811,20 грн. основного боргу, 52 576,96 грн. індексу інфляції, 8 411,71 грн. 3 % річних, 2 500 грн. витрат на правову допомогу та судові витрати.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 7 травня 2008 року (суддя Жукова А.І.) позов задоволено.

Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 189 811,20 грн. основного боргу, 52 576,96 грн. інфляційних витрат, 8411,71 грн. 3 % річних, 2500 грн. витрат на правову допомогу, 2 352,00 грн.  державного мита, та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судове рішення, мотивоване посиланнями на ст.ст. 526, 625 ЦК України та виникненням у відповідача зобов'язання по сплаті коштів внаслідок невиконання в установлений договором строк взятих на себе зобов'язань в частині оплати за виконану роботу.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 червня 2008 року (колегія суддів у складі: Гоголя Ю.М. –головуючого, Голика В.С., Черткової І.В.) рішення змінено.

Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 189 811,20 грн. основного боргу, 1950 грн. витрат на правову допомогу, 1834,56 грн. державного мита та 92,04 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постанова мотивована посиланнями на ст.ст. 230, 233 Господарського кодексу України та на ту обставину, що інфляційні та річні, як штрафні санкції, надмірно великі для стягнення з відповідача.

У касаційній скарзі ТОВ "Діабаз", посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, а саме: ст.ст. 233, 625 ЦК України, ст.ст. 219, 222 ГК України,  –просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого суду відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Так, під час розгляду справи місцевим судом встановлено, що спірні правовідносини виникли з укладених, між ТОВ "Діабаз" (підрядником) та ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Феміда" (замовником), договорів підряду № 18 від 2 грудня 2005 року; № 18 від 13 березня 2006 року; № 22 від 4 червня 2007 року; № 23 від 8 липня 2007 року; № 23 від 20 серпня 2007 року, за умовами яких одна сторона (підрядник) зобов'язався виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

На виконання умов договору позивачем виконано роботи на загальну суму 248 790,80 грн., що підтверджено актом приймання виконаних підрядних робіт, підписаного сторонами.

Зобов'язання з оплати виконаних підрядних робіт відповідачем виконано частково в сумі 58 979,60 грн., у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 189 811,20 грн. Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків залишок заборгованості станом на 18 лютого 2008 року складає 189 811,20 грн.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачем 19 лютого 2008 року на адресу відповідача було направлено лист з вимогою перерахувати суму боргу на розрахунковий рахунок позивача у строк до 20 березня 2008 року.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у 7-денний строк від дня  пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приймаючи рішення у даній справі про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що підрядником виконано свої зобов'язання належним чином відповідно до умов договору на суму 248 790,80 грн., а відповідачем, зобов'язання передбачені п.п. 3.1, 3.2, 3.3, 3.4 договору, щодо оплати робіт не виконано.

Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, суд першої інстанції дійшов висновку про настання у відповідача зобов'язання по сплаті інфляційної складової у сумі 52 576,96 грн. та трьох відсотків річних у сумі 8411,71 грн.

При цьому, суд виходив з приписів ст. 625 ЦК України, відповідно до яких боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, судом першої інстанції розглянуто питання про відшкодування позивачу витрат на правову допомогу в сумі 2 500 грн.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, тощо. Тобто судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавалися, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”, а згідно зі ст. 12 цього закону оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи  юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Матеріали справи свідчать про те, що 4 квітня 2008 року між ТОВ "Діабаз" та адвокатом Антонян О.В укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат за дорученням Товариства здійснює надання йому оплатної правової допомоги по господарському спору з ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Феміда" про стягнення 235 175,34 грн. Відповідно до довідки від 5 квітня 2008 року загальна сума гонорару становить 2 500 грн.

Ухвалюючи постанову про зміну рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми інфляційних та річних, суд апеляційної інстанції виходив з того, що умовами спірних договорів передбачено іншу міру відповідальності за прострочення грошового зобов'язання ніж інфляційні та 3 % річних.

Пунктом 5.1.2. договорів підряду передбачено, що при порушені строків проведення розрахунків замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від вартості пред'явлених робіт, за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

З  висновками апеляційного господарського суду про те, що інфляційні та 3 % річних є штрафними санкціями погодитися не можна, оскільки вони не відповідають вимогам закону, зокрема, статті 230 Господарського кодексу України, якою встановлено, що штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Разом з тим, апеляційний суд помилково зменшив розмір інфляційних та річних шляхом їх виключення зі стягнення, ототожнивши їх зі штрафними санкціями, оскільки це є окремий вид відповідальності за порушення грошового зобов'язання на який не розповсюджується правила закріплені ст. 233 Господарського кодексу України, щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції  надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким задоволено позовні вимоги є обгнрунтованим відповідно до вимог закону, тому зазначене рішення належить залишити в силі, а постанову суду апеляційної інстанції –скасувати, як таку, що постановлена з порушеннями вимог норм матеріального та процесуального законодавства.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.  1115, 1117, 1119, 11110,  11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діабаз" задовольнити.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 червня 2008 року у справі № 2-13/3939-2008 скасувати.

Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 7 травня 2008 року у справі № 2-13/3939-2008 залишити в силі.

Головуючий:Н. Дунаєвська

Судді:Н. Мележик

М. Михайлюк