Постанова

від 06.03.2012 по справі 5015/6494/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5015/6494/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.12                                                                                           Справа  № 5015/6494/11

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя                                                            Бонк Т. Б.

судді                                                                                Бойко С. М.

                                                                                Марко Р. І.

при секретарі судового засідання Н. Чорній

за участю представників сторін:

від позивача –Бойцун С. В.; Горенко Н. В. –представники

від відповідача (апелянта) –не з'явився

розглянув апеляційну  скаргу ТОВ «Фітойл»м. Львів б/н від 05.01.2011 р.

на рішення господарського суду Львівської області від 23.12.2011 р. (суддя Кітаєва С. Б.)

у справі № 5015/6494/11

за позовом ТОВ «БМ Плюс», м. Київ

до відповідача ТОВ «Фітойл», м. Львів

про стягнення 25 220, 50 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 23.12.2011 р. у справі № 5015/6494/11 повністю задоволено позов ТОВ «БМ Плюс», м. Київ, з ТОВ «Фітойл», м. Львів на користь позивача стягнуто 25 220, 50 грн. заборгованості, 252, 21 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивоване тим, що частковими проплатами відповідача перебіг строку позовної давності переривався. Переривання перебігу позовної давності на стягнення основної заборгованості перериває перебіг позовної давності на стягнення складової частини такого боргу –інфляційних втрат та відсотків річних.

У своїй апеляційній скарзі позивач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в позові повністю, посилаючись на те, що оскільки термін добровільного виконання зобов'язання за рішенням господарського суду Львівської області від 28.07.2009 р. є дата добровільного виконання рішення суду, визначена відповідною вимогою державного виконавця, а саме –19.03.2010 р., то і перебіг терміну нарахування позивачем штрафних санкцій відповідачу закінчився, на думку апелянта, 19.09.2010 р.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників позивача у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід частково скасувати, а апеляційну скаргу задоволити частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19.11.2008 р. між сторонами у справі укладений договір купівлі-продажу № 02/11, згідно якого позивач продав відповідачу майно на суму 131 712 грн. відповідно до видаткової накладної № БМ-0000001 від 27.11.2008 р. та довіреності ЯПІ № 745158 від 25.11.2008 р. Відповідач частково оплатив товар –в сумі 64 207, 77 грн., в результаті чого у нього виникла заборгованість в сумі 67 504, 23 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 28.07.2009 р. у справі № 6/133 вирішено стягнути з відповідача суму боргу –67 504, 23 грн., пені –4 127, 86 грн., інфляційних втрат –2 598, 91 грн., 3 % річних –515, 98 грн. При цьому, нарахування штрафних санкцій було здійснено судом до 25.05.2009 р., що підтверджується змістом вказаного рішення (а. с. 19 –20).

Однак, відповідач добровільно судове рішення не виконав. З матеріалів справи, зокрема з банківських виписок, вбачається, що в порядку виконавчого провадження з відповідача було стягнуто 11 486, 45 грн. –24.06.2010 р., 20 000 грн. –02.07.2010 р., 24 401, 09 грн. – 31.08.2011 р., 19 919, 41 грн. – 28.09.2011 р.

Стягнення з відповідача рішенням господарського суду Львівської області від 28.07.2009 р. у справі № 6/133 не лише суми основного боргу, але й передбачених законом та договором нарахувань станом до 25.05.2009 р. не звільняє його від виконання своїх обов'язків з огляду на наступне.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так, після прийняття господарським судом Львівської області рішення у справі № 6/133 про стягнення боргу за договором, грошове зобов'язання боржника не припинилось, оскільки кредитор гроші не отримав у встановлений строк, а відтак останній має право на нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, тобто відсотків річних та інфляційних втрат, до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання боржником.

Згідно ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, апеляційна інстанція зазначає, що положення статті 625 ЦК України не заперечують можливість звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищено в порядку індексації та процентів річних від простроченої суми в період виконання судового рішення, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Беручи до уваги наведене, судом першої інстанції підставно задоволені вимоги позивача в частині нарахування за період з 25.05.2009 р. по 28.09.2011 р. 3 833, 60 грн. – 3 % річних, 6 849, 57 грн. інфляційних втрат (розрахунок –а. с. 14).

Судом першої інстанції також задоволені позовні вимоги про стягнення 14 537, 30 грн. процентів за користування чужими коштами. Позивач мотивував дану вимогу положеннями ст. 536 ЦК України та ст.ст. 8, 1048 ЦК України, обґрунтовуючи застосування розрахунку розміру відсотків на рівні облікової ставки НБ України, визначеного в ст. 1048 ЦК України, аналогією, яка передбачена ч. 1 ст. 8 ЦК України (якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону)).

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Сторони вправі вказати розмір процентів, які будуть нараховуватись, в разі користування платником чужими грошовими коштами. Проте, в даному випадку укладеним між сторонами договором не передбачено положень щодо встановлення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, а посилання позивача на застосування по аналогії ч. 1 ст. 1048 ЦК України не береться судом до уваги, оскільки дана норма стосується саме договору позики.

Таким чином, нарахування 14 537, 30 грн. процентів за користування чужими коштами (розрахунок –а. с. 15) з розрахунку облікової ставки НБ України, вказаної у ст. 1048 ЦК України, є безпідставним, а тому в цій частині рішення підлягає скасуванню.

Апелянт, не заперечуючи суми боргу, посилається лише на сплив строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Водночас, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Слід зазначити, що передбачені нормами ст. 625 ЦК України нарахування за своєю правовою природою є складовими грошового зобов'язання, а враховуючи приписи ст. 266 ЦК України, позовна давність по додаткових вимогах вважається такою, що сплила, у разі спливу позовної давності до основної вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що частковими проплатами відповідача перебіг строку позовної давності переривався. Переривання перебігу позовної давності на стягнення основної заборгованості перериває перебіг позовної давності на стягнення складової частини такого боргу –інфляційних втрат та відсотків річних.

При цьому, слід зазначити, що рішенням господарського суду Львівської області від 28.07.2009 р. у справі № 6/133 апелянтом (позивачем) не оскаржувалось, а отже, стягнута судом заборгованість у справі № 6/133 ним не заперечується.

З огляду на зазначене, посилання відповідача щодо спливу строку позовної давності суд вважає безпідставними.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з неповним врахування всіх обставин справи та з невірним застосуванням норм чинного законодавства, а тому підлягає частковому скасуванню.

Згідно п. 10 ч. 2 ст. 105 ГПК України, у разі скасування чи зміни рішення апеляційний господарський суд здійснює новий розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 –105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу ТОВ «Фітойл»м. Львів задоволити частково.

2.          Рішення господарського суду Львівської області від 23.12.2011 р. у справі № 5015/6494/11 в частині стягнення 14 537, 30 грн. процентів за користування чужими коштами скасувати. В цій частині прийняти нове рішення.

          В позові ТОВ «БМ Плюс», м. Київ до ТОВ «Фітойл», м. Львів про стягнення 14 537, 30 грн. процентів за користування чужими коштами відмовити.

          Стягнути з ТОВ «Фітойл», вул. Вербицького, 5/1, м. Львів, 79013, код ЄДРПОУ 36118779 (фактична адреса: вул. Заводська, 1А, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77305) на користь ТОВ «БМ Плюс», вул. М. Раскової, 11, м. Київ, 02094, код ЄДРПОУ 34806209 (поштова адреса: вул. Серафімовича, 13/2, офіс 14, м. Київ, 02152) 146 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 136 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Стягнути з ТОВ «БМ Плюс», вул. М. Раскової, 11, м. Київ, 02094, код ЄДРПОУ 34806209 (поштова адреса: вул. Серафімовича, 13/2, офіс 14, м. Київ, 02152) на користь ТОВ «Фітойл», вул. Вербицького, 5/1, м. Львів, 79013, код ЄДРПОУ 36118779 (фактична адреса: вул. Заводська, 1А, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77305) 467 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

3.          Господарському суду Львівської області видати наказ в порядку ст. 116 ПК України.

4.          В решті рішення залишити без змін.

5.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      Бонк Т. Б.

Суддя                                                                                          Бойко С. М.

Суддя                                                                                          Марко Р. І.

Повний текст постанови виготовлений 07.03.2012 р.