Вирок

від 22.12.2011 по справі 1-208/11

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

 Справа № 1-208/11

В И Р О К

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

22.12.2011  року, Сихівський  районний суд м.Львова в складі: головуючої судді  Волоско І.Р.; при секретарях –Левус Д.Т., Калітовській  А.Б.; з участю прокурора  - Гриціва Н.М., захисника - ОСОБА_1, потерпілої - ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові кримінальну  справу про обвинувачення, -

К у л ь б а н с ь к о г о    ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, Івано–Франківської області, мешканця м.Івано–Франківська, АДРЕСА_1, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, начальника відділу ДВС Івано–Франківського міського управління юстиції, невійськовозобов'язаного,  не судимого,-

за ст.382 ч.1 КК України,   -   

в с т а н о в и в:

Підсудний ОСОБА_4 досудовим слідством  звинувачується у вчиненні злочину, передбаченого   ст. 382 ч.1 КК України, зокрема  в тому, що будучи службовою особою та перебуваючи на посаді старшого державного виконавця ВДВС Івано–Франківського міського управління юстиції, з лютого по квітень 2004 року умисно не виконав рішення Господарського суду Івано–Франківської області від 22.12.2003 року у справі №16/392, що набрало законної сили.

Обставини  справи  є  наступними.

          05.12.2003 р. рішенням Господарського суду Івано–Франківської області по справі №16/391 визнано законним рішення позачергових загальних зборів акціонерів ЗАТ „Світлиця” від 18.11.2003 року, яким вирішено здійснити реорганізацію товариства шляхом перетворення ЗАТ „Світлиця” в ТзОВ „Гостинець”; а рішенням Господарського суду Івано–Франківської області від 22.12.2003 року у справі №16/392 задоволено позов ЗАТ „Світлиця” до виконавчого комітету Івано–Франківської міської ради, яким зобов'язано останнього здійснити державну реєстрацію установчих документів ТзОВ „Гостинець” та видати свідоцтво про його реєстрацію.          На виконання даного рішення, ОСОБА_4, перебуваючи на посаді старшого державного виконавця відділу ДВС Івано–Франківського міського управління юстиції, 15.01.2004 р. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження.           В подальшому, 02.02.2004 року підсудний, на думку досудового слідства, в порушення вимог ч.1 ст.5, п.1 ч.2 ст.5, ч.5 ст.30, п.1 ст.37 Закону України „Про виконавче провадження”,  не вживши необхідних заходів щодо своєчасного і повного виконання вказаного рішення суду, безпідставно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. Ухвалою Господарського суду Івано–Франківської області від 02.03.2004 року та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2004 року дії підсудного, як старшого державного виконавця відділу ДВС Івано–Франківського міського управління юстиції, пов'язані з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження по виконанню рішення Господарського суду Івано–Франківської області від 22.12.2003 року у справі №16/392, визнані неправомірними, а ДВС зобов'язано провести виконання вказаного рішення суду у встановленому законом порядку. Однак, підсудний по відновленому виконавчому провадженню повторно, в порушення ч.1 ст.5, п.1 ч.2 ст.5 , ч.5 ст.30, п.9 ст.37 Закону України „Про виконавче провадження”, не вжив необхідних заходів щодо своєчасного і повного виконання вказаного рішення Господарського суду Івано–Франківської області від 22.12.2003 року у справі №16/392 та 05.04.2004 року безпідставно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. Ухвалою Господарського суду Івано–Франківської області від 01.06.2004 року дії підсудного, як старшого державного виконавця відділу ДВС Івано–Франківського міського управління юстиції, пов'язані з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження по виконанню рішення Господарського суду Івано–Франківської області від 22.12.2003 року у справі №16/392, визнані неправомірними, його постанову про закінчення виконавчого провадження від 05.04.2004 року скасовано, ДВС зобов'язано провести виконання вказаного рішення суду у встановленому законом порядку. В подальшому, на підставі наказу Івано–Франківського обласного управління юстиції №90–ОД від 16.06.2004 року, виконавче провадження по виконанню рішення Господарського суду Івано–Франківської області від 22.12.2003 року у справі №16/392 було передане на виконання до підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС обласного управління юстиції. Працівниками вказаного відділу було вжито необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання вказаного рішення суду, на підставі чого 30.06.2004 року Виконавчим комітетом Івано–Франківської міської ради зареєстровано ТзОВ „Гостинець” (код 13652907) та видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи. Таким чином, дії  ОСОБА_4 досудовим слідством кваліфіковано за ч.1 ст.382 КК України.

           Конституція України \ ст.62 \ гарантує, що обвинувачення  не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі  сумніви щодо доведеності  вини  особи, тлумачаться    на  її  користь.

           Відповідно до ст. 323 КПК України, вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим; суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому  засіданні; суд  оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному   і   об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись  законом.

Відповідно до ст. 327 КПК України, коли   не   встановлено  події злочину, чи коли в діяннях підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні  злочину , судом  постановляється  виправдувальний  вирок.

Суд,  розглянувши, перевіривши  та дослідивши в судовому засіданні обставини справи  в  їх сукупності, давши оцінку  всім доказам  з точки зору їх належності, допустимості, достовірності і достатності, виходячи із принципу змагальності та диспозитивності, законності і обґрунтованості вироку, прийшов до висновку про відсутність в діяннях  ОСОБА_4 складу  злочину, передбаченого ст. 382 ч.1 КК  України, його  виправдання за вказаною статтею, виходячи із наступного.

Об'єктивна сторона вказаного  злочину \ ст. 382 ч.1 КК  України \  вичерпується діянням з моменту вчинення якого злочин вважається закінченим і яке полягає у невиконанні судового акту або в перешкоджанні його виконанню. Суб'єктивна сторона –тільки прямий умисел.

В судовому засіданні ОСОБА_4 свою вину не визнав та показав, що вважає дану кримінальну справі відносно нього замовною та сфабрикованою; ним, як державним виконавцем, вчинялися  дії, спрямовані на виконання рішення судів; будь-якого умислу на невиконання рішення суду не мав; вважає, що діяв правомірно у відповідності до вимог Закону України „Про виконавче провадження” та Інструкції про вчинення виконавчих дій; постанови про закриття виконавчого провадження виносив на підставі заяви ОСОБА_5 та представника ЗАТ „Світлиця” ОСОБА_6. Заява ОСОБА_5 була виготовлена на фірмовому бланку товариства, з її підписом, як керівника, та печаткою  підприємства, до поданої заяви також було долучено відповідний витяг державного реєстратора; він не зобов'язаний в будь-який інший спосіб перевіряти повноваження представника, т.я. поданих документів було достатньо для розгляду заяви ОСОБА_5;  на той час йому не було відомо і не могло бути відомо про те, що ОСОБА_5 не виконує обов'язки директора підприємства; постанова про закриття виконавчого провадження була затверджена начальником виконавчої служби, який  підтвердив  законність його дій, як державного виконавця. Міністерством юстиції України  його дії в даному виконавчому провадженні визнано законними; незначні помилки, зокрема, те, що він не вказав частину ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" не є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності. Просить суд його виправдати.

Дії ОСОБА_4, як державного виконавця-учасника  виконавчого провадження, його  права та обов»язки, а також    права  та   обов»язки   сторін виконавчого провадження регламентовані  та визначаються  Законом України «Про виконавче провадження»; так, державний  виконавець зобов»язаний вживати, передбачених  цим  законом заходів  примусового  виконання  рішення суду, що вступило в законну силу;  згідно норми  ст. 11-1 ч.2 Закону   стягувач має право на відмову від  стягнення і  повернення виконавчого   документу .

Згідно ст.37 Закону України «Про виконавче провадження»\ в редакції Закону, яка діяла станом на 2004р.\  державний  виконавець на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого  документу закінчує  виконавче провадження, виносить постанову,  яка затверджується начальником відповідного ВДВС; без затвердження постанови, така  не  набуває  юридичної  сили,  оскільки таке погодження є прямою вимогою даної  норми  Закону.

          Як встановлено за матеріалами даної кримінальної справи, на виконання  рішення Господарського суду Івано–Франківської області від 22.12.2003 року у справі №16/392, яким задоволено позов ЗАТ „Світлиця” до виконавчого комітету Івано–Франківської міської ради про зобов'язання останнього здійснити державну реєстрацію установчих документів ТзОВ „Гостинець” та видати свідоцтво про його реєстрацію ОСОБА_4, перебуваючи на посаді старшого державного виконавця відділу ДВС Івано–Франківського міського управління юстиції, 15.01.2004 р. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження; 02.02.2004 року на підставі заяви стягувача – ЗАТ «Світлиця»  виконавче провадження було закінчено. Ухвалою Господарського суду Івано–Франківської області від 02.03.2004 року та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2004 року дії  ОСОБА_4,  пов'язані з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження по виконанню рішення Господарського суду Івано–Франківської області від 22.12.2003 року у справі №16/392, визнані неправомірними, а  ВДВС зобов'язано провести виконання вказаного рішення суду у встановленому законом порядку. 05.04.2004 року ОСОБА_4 повторно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження знову ж на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого документу. Ухвалою Господарського суду Івано–Франківської області від 01.06.2004 року дії підсудного,  пов'язані з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження по виконанню рішення Господарського суду Івано–Франківської області від 22.12.2003 року у справі №16/392, визнані неправомірними, його постанову про закінчення виконавчого провадження від 05.04.2004 року скасовано,  ВДВС зобов'язано провести виконання вказаного рішення суду у встановленому законом порядку. В подальшому, на підставі наказу Івано–Франківського обласного управління юстиції №90–ОД від 16.06.2004 року, виконавче провадження по виконанню рішення Господарського суду Івано–Франківської області від 22.12.2003 року у справі №16/392 було передане на виконання до підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС обласного управління юстиції; рішення суду виконано 30.06.2004 року -  Виконавчим комітетом Івано–Франківської міської ради зареєстровано ТзОВ „Гостинець” .

Потерпіла ОСОБА_2 показала, що ОСОБА_5, подаючи заяви у виконавчу службу про закриття виконавчого провадження, не мала цивільної дієздатності, була не уповноваженою особою виступати від імені ЗАТ „Світлиця”, оскільки рішенням загальних зборів ЗАТ „Світлиця” від 18.07.2003 року їй було заборонено діяти від імені товариства у відносинах з іншими юридичними та фізичними особами. Таке рішення було підтверджено і рішенням загальних зборів від 18.11.2003 року, яким також було прийнято рішення про реорганізацію ЗАТ „Світлиця” в ТОВ „Гостинець”, затверджено Статут товариства та Установчу угоду. Крім цього, даним рішенням директором товариства було затверджено ОСОБА_7 та обрано комісію з питань реорганізації товариства. 28.11.2003 року потерпіла, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 подали у Реєстраційну палату міськвиконкому весь необхідний пакет документів для перереєстрації ЗАТ „Світлиця” в ТОВ „Гостинець”, оплативши за прискорену реєстрацію, яка повинна була відбутися на протязі одного дня. Однак, реєстрацію проведено не було, про причини не повідомлено. У зв'язку з цим були змушені звернутися в суд. Рішенням господарського суду від 22.12.2003 року було зобов'язано міськвиконком провести реєстрацію ТОВ „Гостинець”, як правонаступника ЗАТ „Світлиця” та відповідно видати необхідні реєстраційні документи. 09.01.2004 року на підставі даного рішення судом було видано відповідний наказ, який ОСОБА_8 був поданий у Івано-Франківську виконавчу службу для виконання. 15.01.2004 року підсудним, як державним виконавцем, на підставі наказу суду було відкрито виконавче провадження. Однак, ОСОБА_4 02.02.2004 року, вказане виконавче провадження  закрив на підставі поданої до виконавчої служби заяви ОСОБА_5, яка діючи від імені ЗАТ „Світлиця”, не мала цивільної дієздатності виступати від імені товариства. У зв'язку з цим вони були змушені були   звертатися до суду. Рішенням Івано-Франківського господарського суду від 02.03.2004 року дії ОСОБА_4 визнанні незаконними і зобов'язано Івано-Франківську ДВС вжити всіх передбачених законом заходів щодо виконання рішення від 22.12.2003 року. В подальшому, на підставі даного рішення, виконавче провадження було поновлено. Підсудному, як державному виконавцю, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було надано довідку реєстраційної палати міськвиконкому за підписом Соболевського про те, що з 14.01.2004 року в єдиному реєстрі суб'єктів підприємницької діяльності зареєстрована комісія з реорганізації ЗАТ „Світлиця” в ТОВ „Гостинець” . Згідно п.1 ст.105 ЦК України з моменту призначення комісії з питань припинення юридичної особи до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи, тобто ЗАТ „Світлиця”. Однак, незважаючи на наведене, підсудним, як державним виконавцем, повторно було прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження. Підставою для прийняття такого рішення знову стала відповідна заява від імені ОСОБА_5, що була  незаконною. ОСОБА_5, звертаючись у виконавчу службу підтверджувала свої повноваження Статутом ЗАТ „Світлиця” від 13.05.1996 року. Даний статут був недійсним, оскільки недійсним був Статут товариства зі змінами, зареєстрованими міськвиконкомом 09.10.2003 року. Даний факт підтверджений відповідним рішенням Верховного Суду України від 12.02.2008 року. Також, рішенням Львівського апеляційного господарського суду від 01.11.2007 року по справі №2-1568/04 встановлено відсутність цивільної дієздатності у ОСОБА_10, а рішення Івано-Франківського міського суду від 09.02.2004 року щодо визнання недійсними зборів ЗАТ „Світлиця” за 2003 рік по цій справі скасовано. ОСОБА_2 вважає дії  ОСОБА_4, спрямовані на невиконання  рішення  суду умисним; разом з тим, не навела переконливих доводів такого умислу, в чому він  полягає, а також не зазначає  якої шкоди завдано інтересам підприємства чи її особистим інтересам закриття ОСОБА_4 виконавчого провадження.

Із оголошених та перевірених показань свідка ОСОБА_5, даних нею на досудовому слідстві  \т.2, а.с.105 \ вбачається, що 09.12.1995 року рішенням засновників було засноване ЗАТ „Світлиця” шляхом перетворення орендного підприємства громадського харчування „Світлиця”, яке відповідно було зареєстроване Виконавчим комітетом Івано-Фрнаківської міської ради 13.05.2006 року. 24 червня 2000 року за ініціативою акціонера товариства ОСОБА_11, який володів більше 30% акцій, було зібрано позачергові загальні збори ЗАТ „Світлиця”. На вказаних зборах було прийнято ряд рішень, зокрема: усунуто від керівництва ОСОБА_2, новим головою правління обрано її, затверджено новий Статут товариства та інше. Однак, з рішенням вказаних зборів була незгідна ОСОБА_2, а тому своїми діями стала перешкоджати нормальній діяльності товариства, незаконно утримувала печатку, штамп, документацію товариства, а також не передавала його майно. 18 липня 2002 року Апеляційним судом Чернівецької області розглядалась справа за позовом ОСОБА_2 про визнання недійсним рішеня загальних зборів акціонерів ЗАТ „Світлиця” від 24.06.2000 року та за позовом ЗАТ „Світлиця” до ОСОБА_2 і ОСОБА_11 про усунення перешкод в діяльності новообраного керівництва товариства. Рішенням вказаного суду в задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено. Одночасно  позовні вимоги ЗАТ „Світлиця” до ОСОБА_2 та ОСОБА_11 було задоволено, тобто зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод у здійсненні органами ЗАТ „Світлиця”, обраними на загальних зборах 24.06.2000 року своїх повноважень згідно Статуту товариства, а також передати новобраному управління печатку, кутовий штамп, матеріальні цінності та документи. Вказане рішення Апеляційного суду Чернівецької області було оскаржено ОСОБА_2 до Верховного Суду України. Однак, ухвалою ВС України від 25 вересня 2003 року касаційні скарги ОСОБА_2 були відхиленими, саме рішення залишено без змін. В подальшому стало відомо, що ОСОБА_2 вирішила перетворити ЗАТ „Світлиця” в ТзОВ „Гостинець”, у зв'язку з чим звернулись із відповідним позовом  до суду. Відповідно до ухвали Івано-Франківського міського суду від 03.12.2003 року виконкому Івано-Франківської міської ради та ЗАТ „Світлиця” під керівництвом ОСОБА_2 було заборонено проводити дії, спрямовані на реєстрацію ТзОВ „Гостинець”. 15 січня 2004 року державним виконавцем відділу ДВС Івано-Франківського міського управління юстиції ОСОБА_4 було відкрито виконавче провадження на виконання ухвали ВС України від 25 вересня 2003 року. 23 січня 2004 року ОСОБА_4М, вимоги вказаного рішення суду були фактично виконаними, печатку, документи та приміщення ЗАТ „Світлиця” було передано новому керівництву товариства. У зв'язку з цим виконавче провадження ним було завершене. З огляду на наведене, 26 січня 2004 року, будучи головою правлення ЗАТ „Світлиця”, повноваження якого підтверджені Ухвалою Верховного Суду України від 25 вересня 2003 року, а також виконуючи рішення Івано-Франківського міського суду від 03.12.2003 року вона звернулась до державного виконавця Кульбанського В.М. із заявою про відмову від стягнення по рішенню Івано-Франківського господарського суду від 22.12.2003 року, яким передбачалось ініційоване ОСОБА_2 перетворення ЗАТ „Світлиця” в ТзОВ „Гостинець”. На підставі цього, ОСОБА_4 було закінчено дане виконавче провадження. В подальшому, виконавче провадження, відкрите на підставі рішення Івано-Франківського господарського суду від 22.12.2003 року, було поновлене. Однак, представником ЗАТ ”Світлиця” ОСОБА_12 було знову подано заяву про відмову від стягнення по рішенню Івано-Франківського господарського суду від 22.12.2003 року. Вищевказані заяви ЗАТ „Світлиця” про відмову від стягнення по рішенню Івано-Франківського господарського суду від 22.12.2003 року подавалось нею та уповноваженим представником на підставі повноважень, наданих рішенням зборів акціонерів ЗАТ „Світлиця” від 24.06.2000 року, підтверджених Ухвалою Верховного Суду України  від 25 вересня 2003 року.

Як  вбачається  із вироку Галицького районного суду м.Львова  від  11-14.05.2007 року \ т.2, а.с.85-89  \ та  постанови  Вищого господарського суду України  від  27.04.2010р.\ т.3, а.с.58-59 \ , судовими інстанціями визнано, що  в 2004 р. посадовою особою товариства –головою правління ЗАТ “Світлиця”  була ОСОБА_5

Встановлено судом, що державним виконавцем Кульбанським В.М. виносились постанови  про закінчення  виконавчого провадження від 02.02.2004р. та 05.04.2004р. \ т.1, а.с.150,165 \ на підставі заяв голови правління  ЗАТ "Світлиця" ОСОБА_5 та її представника \ т.1, а.с.147,161\, до якої було додано документ, що підтверджує повноваження стягувача –довідка з ЄДРПОУ № 129, в якій зазначено, що керівником ЗАТ  "Світлиця"  є  ОСОБА_5.

Чинним законодавством, в т.ч. і Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено  обов»язку  державного  виконавця, перевіряти  в якийсь інший спосіб повноваження стягувача, при наявності  в  нього документів, які не викликають сумніву щодо їх достовірності.

Наявність будь-яких умисних дій з боку ОСОБА_4, спрямованих на невиконання рішення суду від 22.12.2003р., спростовується наступними доказами, які досудовим слідством до уваги не прийняті та  об»єктивна оцінка  їм  не надана.

Так, встановлено, що  у  зв»язку із  скасуванням постанови про закінчення  виконавчого провадження від 02.02.2004р., розпорядженням ВДВС від 27.02.2004р. стягувача –ЗАТ "Світлиця" було зобов»язано повернути наказ Господарського суду №109 від 09.01.2004р.. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.2004р. стверджується, що державний виконавець звертався  до господарського суду  із заявою про видачу дублікату наказу, т.я. стягувач, який його відкликав, відмовився повертати судовий наказ  в ВДВС. Після відновлення виконавчого провадження, державним  виконавцем  Кульбанським В.М.30.01.2004р. та 02.03.2004р.  скеровувались розпорядження про виконання  наказу   до виконкому Івано-Франківської  міської ради;  орган місцевого самоврядування своїм  листом  за №1092\05-21\07  від    05.03.2004р. повідомив про неможливість здійснення державної реєстрації товариства, оскільки  стягувач  не  подав   належних  для  реєстрації   документів. 11.03.2004р. державним виконавцем складено акт про те, що при виході на місце виконання судового наказу за адресою міськради було встановлено, що документи необхідні для реєстрації ЗАТ «Гостинець»здані 10.03.2004р. і реєстрація відбудеться згідно ст.58 п.6ГК України.

Як вбачається із рішення  Господарського суду Івано-Франківської області від 22.12.2003р. , здійснити  державну реєстрацію  установчих документів ТЗОВ «Гостинець»та видати свідоцтво про його реєстрацію, суд  зобов»язував  боржника -  виконавчий комітет Івано-Франківської  міської ради. В силу наділених Законом повноважень, державний виконавець не міг самостійно провести перереєстрацію товариства.

Загальні умови виконання рішень, за якими боржник  зобов»язаний  вчинити певні дії чи утриматись від таких містяться в нормі ст.75 Закону України  "Про виконавче  провадження", яка обов»язок виконання рішення суду зобов»язального характеру покладає  саме  на  боржника, а не на державного  виконавця; за  невиконання  рішення   суду  без поважних причин державний  виконавець  лише  може  накласти штраф на боржника, направити матеріали прокурору для вирішення питання про порушення щодо боржника кримінальної справи за умисне невиконання службовою особою судового рішення; у  разі неможливості  виконання рішення суду без  боржника, складає про це відповідний  акт, який  направляє  стягувачу та  закриває  виконавче провадження.

Як  вбачається із акту проведення службового розслідування від 03.10.2008р. комісії головного управління юстиції Івано-Франківської області \ т.2, а.с.159-160 \ , в діях державного виконавця  Кульбанського В.М. по виконанню наказу №109 від 09.01.2004р. Господарського суду  Івано-Франківської області  не встановлено  умисних дій  чи  грубих  порушень  Закону України "Про  виконавче  провадження"; недоліком визнано лише  те, що в постанові про закінчення виконавчого  провадження  не вказано  пункт ст. 37 Закону: прийняття судом відмови стягувача від стягнення \ п.1 \  чи повернення виконавчого  документу  на письмову  вимогу  стягувача \ п. 9\.

Постановою про наслідки перевірки виконавчого провадження  від 19.05.2009р. Міністерством юстиції  України визнано, що державним виконавцем Кульбанським 05.04.2004р. правомірно винесена постанова про закриття  виконавчого провадження та повернуто  виконавчі документи стягувачеві; дії державного виконавця  відповідають вимогам Закону  України  "Про виконавче  провадження" \ т.3,а.с.207-208\ .

Свідок  ОСОБА_13 \начальник ВДВС Івано_Франківського МУЮ станом на 2004р\ в судовому засіданні показав, що саме він затверджував постанови державного виконавця  Кульбанського В.М. про закінчення виконавчого провадження від 02.02.2004р. та 05.04.2004р.; підставою для цього були заяви  ОСОБА_5, повноваження якої як голови правління ЗАТ «Світлиця» підтверджувались її підписом, скріпленим печаткою підприємства, довідкою із Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а   також рішенням Івано-Франківського міського суду від 09.02.2004р., набрання яким  законної сили підтверджувалось довідкою суду від 11.03.2004р. Тому дії державного виконавця  в даному випадку  в жодній мірі не могли були упередженими, оскільки    ґрунтувались на достатніх   на    той момент підставах. Свідок також ствердив, що на той час в провадженні ОСОБА_4 на виконанні було біля 1000 виконавчих проваджень, що унеможливлювало навіть фізично  вчасно проводити необхідні виконавчі дії.

Свідок ОСОБА_14 \ заст.начальника  підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Головного управління юстиції в Івано-Франківській області \   показав, що на час вчинення виконавчих дій  ОСОБА_4 повинен був керуватись ст.76 Закону \ в редакції станом на 2004р. \, яка визначала процедуру та  порядок виконання державним виконавцем  рішень судів  немайнового - зобов»язального характеру, та вказати пункт норми статті, на  підставі  якої  він  закінчив виконавче провадження. Однак, така помилка,  яка  часто  допускається  в  роботі,  і є більш механічною,  не може свідчити про умисні невиконання рішення суду.

В своїх  доводах досудове слідство, як на доказ вини ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ст.382 ч.1 КК України, покликається на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 02.03.2004 року, якою дії підсудного, як  державного виконавця, пов'язані  з  винесенням  постанови про закінчення виконавчого провадження, визнанні неправомірними; постанову відділу ДВС Івано-Франківського МУЮ від  02.02.2004 року скасовано та зобов'язано відділ ДВС Івано-Франківського МУЮ виконати   рішення  суду від 22.12.2003 року /т.1. а.с.158/.

Однак, дане рішення не може  були достатньою правовою підставою для порушення кримінальної справи та слугувати доказом вини підсудного у вчиненні злочину, передбаченого ст. 382 ч.1 КК України. Неправомірність дій державного виконавця   в   контексті   порушень  норм  Закону України «Про виконавче провадження», не може розглядатись, як   склад  злочину,  який  відповідно до вимог ст.2 КК України, повинен   містити   чотири ознаки, за  наявності  яких   суспільно   небезпечне діяння вважається   злочином; підставою  кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом  України.

Як суд вже зазначав, суб»єктивна сторона  злочину, передбаченого ст.382 ч.1 КК України характеризується тільки прямим  умислом. Щодо суб»єкту злочину, то він спеціальний; ним може бути будь-яка службова особа, яка  внаслідок  свого службового становища зобов»язана та має реальну можливість виконати відповідний судовий акт.

Визнання особи винуватою у вчиненні  злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. Досудовим слідством не надано будь-якого доказу, який би свідчив  про умисне невиконання державним виконавцем рішення суду, що набрало законної сили; не доведено  яким  чином ОСОБА_4 відмовлявся чи перешкоджав  виконанню такого рішення, що  виключає  в   його  діяннях об»єктивну сторону складу злочину.

Крім цього, судом встановлено істотні порушення вимог кримінально-процесуального законодавства  під час досудового слідства по даній кримінальній справі.

Як вбачається із матеріалів справи, заст.прокурора м.Івано-Франківська виніс постанову від 16.06.2004р. про порушення кримінальної справи по факту умисного невиконання посадовими особами ДВС Івано-Франківського МУЮ  рішення  Господарського суду Івано-Франківської області від 22.12.2003р. за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України, в той час, як заявник  ОСОБА_8 в своїй заяві від 18.05.2004р. \ т.1, а.с.9-12 \ просив порушити кримінальну справу відносно старшого державного виконавця Кульбанського В.М., до інших посадових осіб ДВС претензій не висловлював. Того ж  дня  прокурором м.Івано-Франківська визначена підслідність кримінальної справи №247381, порушеної по факту умисного невиконання службовими особами ДВС Івано-Франківського МУЮ рішення господарського суду від 22.12.2003р. за ознаками злочину, передбаченого ст.382 ч.1 КК України  за слідчим управлінням УМВСУ Івано-Франківської області, оскільки цим управлінням 29.03.2004р. було порушено  кримінальну справу №238040 по факту примушування до виконання цивільно-правових зобов»язань за ознаками складу злочину, передбаченого ст.355 ч.2 КК України, яка, на думку прокурора пов»язана із злочином по кримінальній справі № 247381 \ т.1,а.с.2 \ . При винесенні даного рішення прокурор керувався ч.6 ст.112 КПК України, яка передбачає, що якщо під час розслідування кримінальної справи буде встановлено інші злочини, вчинені особою щодо якої ведеться слідство, і які не підслідні тому органу, який здійснює у справі  досудове слідство, то у разі неможливості виділення цих матеріалів  в окреме провадження прокурор, який здійснює нагляд за досудовим слідством, своєю  постановою визначає підслідність всіх  цих злочинів.

З матеріалів справи вбачається, що  ОСОБА_4 обвинувачувався за ч.1 ст.382 КК України \ т.2, а.с.194-199 \, тобто, у справі по якій досудове  слідство має проводитись слідчими прокуратури \ ч.1 ст.112 КПК України\; жодних інших злочинів не вчиняв, не є причетним до злочину за ознаками ст. 355 КК України.

Наведене підтверджується постановами слідчих органів внутрішніх справ від 14.07.2004р. \ т.1, а.с.4\  та   від  08.08.2005р. \ т.1,а.с.136 \,  прийнятих ними на виконання  постанови прокурора про визначення підслідності, з яких вбачається, що кримінальні справи №237381 та №238040 об»єднані в одне провадження,а в подальшому виділені в окремі провадження, оскільки такі порушувались стосовно дій, пов»язаних з одним і тим же ТЗОВ»Гостинець», не з особою державного виконавця  Кульбанського В.М.

Таким чином, прокурором не дотримано порядку порушення кримінальної справи  відносно ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ст.382 ч.1 КК України, неправильно визначена підслідність даної справи.

На наведені обставини звертала увагу прокурора Івано-Франківської області колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області від 04 березня 2011року, скасовуючи вирок Сихівського районного суду м.Львова від  02.12.2010р. щодо ОСОБА_4

На виконання вимог вказаного судового рішення, заступник прокурора Івано-Франківської області своєю постановою від 04.05.2011р.скасував постанову прокурора м.Івано-Франківська від 06.06.2004р. про визначення підслідності за СУ УМВСУ в Івано-Франківській області \ т.4, а.с. 2 \; слідство по кримінальній справі №247381 проводилось уже слідчим прокуратури м. Івано-Франківська, який постановою від 06.05.2011р. прийняв дану кримінальну справу до свого провадження \ т.4.а.с.3 \. Однак, залишився не усунутим факт істотного порушення норм кримінально-процесуального законодавства –порушення  кримінальної  справи  не  уповноваженою на   це особою - слідчим СУ УМВСУ в Івано-Франківській області 14.10.2008р.\ т.2, а.с.126\.

Свідок  ОСОБА_15,  слідчий  СУ УМВС України в Івано-Франківській області, в судовому засіданні показав, що  в  2008 році прийняв до провадження кримінальну справу по факту невиконання ВДВС м. Івано-Франківська рішень господарського суду по справі про реорганізацію ТОВ „Світлиця” в ТОВ „Гостинець”; було порушено кримінальну справу відносно державного виконавця Кульбанського В.М. Після повернення кримінальної справи з прокуратури, її було передано іншому слідчому. Підслідність кримінальної справи була визначена прокурором м.Івано-Франківська відповідно до ст.112 КПК України шляхом винесення відповідної постанови. Чому порушена ним кримінальна справа щодо ОСОБА_4 не була зареєстрована у встановленому законом порядку і їй не було присвоєно відповідного реєстраційного номеру  пояснити не зміг.

Відповідно до ст.323 КПК України, вирок  суду повинен бути законним і обґрунтованим лише на тих доказах, які були  розглянуті в судовому засіданні; суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що  ґрунтується на всебічному, повному і об»єктивному  розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дотримання цих вимог   роблять вирок справедливим. Справедливий вирок –це вирок, який є правильний по суті та по формі вирішення справи, відповідає як правовим, так і моральним  принципам  ставлення  до  підсудного  і  вчиненого  діяння.

Таким чином, виходячи із встановлених  справи, проаналізованих доказів в  їх сукупності,  суд приходить до переконливого  висновку про відсутність в діяннях   ОСОБА_4  складу  злочину, передбаченого  ст. 382 ч.1 КК України та постановляє   щодо  нього виправдувальний   вирок.

Керуючись   ст.ст.323, 324,327  КПК України,  -

ОСОБА_4   визнати    невинним  у пред'явленому   звинуваченні    по     ст. 382 ч 1 КК України   та     виправдати   ОСОБА_4   по ст.382 ч.1 КК України   за  відсутністю в його   діяннях  складу  злочину.

Запобіжний  захід  ОСОБА_4  підписку про невиїзд  скасувати.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Львівської області протягом 15 діб з моменту його проголошення.

Головуючий

Оригінал. Виготовлено в одному екземплярі в нарадчій кімнаті, зберігається у крим.справі №1-208\2011р..