Рішення

від 13.03.2012 по справі 23/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

23/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.12                                                                                           Справа№ 23/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Бортник О.Ю. при секретарі судових засідань Цяпка О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства (надалі –ПП) «ЮМП Плюс», м. Львів,

до відповідача Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, м. Львів,

про визнання незаконним розірвання договору

За участю представників:

від позивача  - не з»явився,

від відповідача –не з»явився.

Суть спору:           ПП «ЮМП Плюс», м. Львів, звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, м. Львів, про визнання незаконним одностороннього розірвання договору № 35 П/Т від 20.05.2009 р. Позовні вимоги мотивовані тим, зокрема, що у невиконанні п.п. 2.2.1. Договору № 35 П/Т немає вини позивача. Відтак, відсутні підстави для застосування відповідальності сторони договору, передбаченої п.п. 3.3. Договору, ч. 1 ст. 615 ЦК України.

          Позивач вимог ухвал суду не виконав, витребуваних доказів не подав, явку керівника підприємства, яка ухвалою суду від 28.02.2012 р. визнавалась обов»язковою, не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи судом, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Представник відповідача у судовому засіданні 06.12.2011 р. повідомив суд, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 5 серпня 2010 р. у справі № 6-10863св 11, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір про надання права на організацію паркування автотранспортних засобів на території м. Львова № 35 П/Т від 20 травня 2009 р.

          Ухвалою суду від 06.12.2011 р. позов у справі залишено без розгляду. Вказану ухвалу скасовано постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2012 р. (а.с. 61), а справу передано в місцевий господарський суд для розгляду по суті.

          Дослідивши наявні у справі докази, господарський суд Львівської області дійшов висновку, що у позові слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Зазначена норма означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі. Частина друга статті 236 ЦК України, згідно з якою якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється, не встановлює винятків із правил частини першої статті 236 ЦК України. Натомість частина друга статті 236 ЦК України конкретизує норму абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Саме частина друга статті 236 ЦК України встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не виникають не тільки ті права та обов'язки, настання яких сторони передбачали з моменту укладення правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому. Відповідно до частини третьої статті 207 ГК України господарське зобов»язання, визнане судом недійсним повністю або в частині, вважається недійсним з моменту його виникнення. Таким чином, момент, з якого правочин, визнаний судом недійсним, є таким, імперативно встановлено нормами статті 236 ЦК України та статті 207 ГК України. Такі висновки суду відповідають висновкам Вищого господарського суду України, викладеним у п. 19 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. за № 01-8/211. Як вбачається з ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2011 р. (а.с. 35), рішенням Франківського районного суду м. Львова від 5 серпня 2010 р. у справі № 6-10863св 11, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір про надання права на організацію паркування автотранспортних засобів на території м. Львова № 35 П/Т від 20 травня 2009 р., укладений між сторонами у справі (а.с. 6-7). Відтак, вказаний договір не створив для сторін жодних наслідків, крім тих, які пов»язані з його недійсністю. За наведених обставин, лист відповідача за № 2503-10 від 16.12.09 (а.с. 10), на який посилається позивач як на доказ розірвання договору в односторонньому порядку, жодним чином не порушив станом на 12.02.2010 р. (дата звернення з позовом до суду) прав та охоронюваних законом інтересів ПП «ЮМП Плюс».

Крім цього, відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Вимога позивача про визнання незаконним одностороннього розірвання договору № 35, за своєю суттю є вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення. Проте серед способів захисту прав чи інтересів, визначених у ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, не передбачено такого способу захисту права, як визнання незаконним розірвання договору. Отже, позивач, посилаючись на положення нормативних актів, які на його думку, наділяють його правом, обрав спосіб захисту порушеного права та реалізував свій намір захистити це право у спосіб, не передбачений чинним законодавством України. Вказане унеможливлює задоволення його позовних вимог.

На підставі ст. 49 ГПК України судові витрати у справі покладаються на позивача.

          Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 116 ГПК України, господарський суд -  

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

          2. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

3. Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом ХІІ ГПК України.

Суддя                                                                                             Бортник О.Ю.