Постанова

від 30.08.2011 по справі 2а/0570/9995/2011

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



Україна  

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 30 серпня 2011 р.                                                             справа № 2а/0570/9995/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:   

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді  Ушенка С. В.

при секретарі          Проніні Д.С.,

за участю

представника позивача – ОСОБА_1 (за довіреністю),                                               

представника відповідача – ОСОБА_2 (за довіреністю),                                          

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Інформаційні технології» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 21.12.2010р. №0002802340/1-32775/10/23-213 та № 0002812340/1-32777/10/23-213,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Інформаційні технології» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання протиправними дій щодо складання акту про результати документальної невиїзної перевірки від 03.11.2010р. № 7739/23-2/13501123 і недійсними податкових повідомлень-рішень від 21.12.2010р. № 0002802340/1-32775/10/23-213 та № 0002812340/1-32777/10/23-213.

В судовому засіданні, яке відбулося 18.08.2011р., ухвалою Донецького окружного адміністративного суду позовну заяву Товариства з обмеженої відповідальністю «Фірма «Інформаційні технології» в частині визнання протиправними дій відповідача щодо складання акту про результати документальної невиїзної перевірки від 03.11.2010р. № 7739/23-2/13501123 залишено без розгляду.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що в ході документальної невиїзної перевірки з питань правильності визначення та повноти нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні правових відносин з ТОВ «Виват-Пром», проведеної  податковим органом, були встановлені порушення п. 1.31 ст. 1, п. 5.1 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”. За результатами зазначеної перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.12.2010р. №0002802340/1-32775/10/23-213, яким позивачеві визначено податкове зобов`язання з  податку на прибуток у сумі 58 477, 00 грн. та штрафні санкції в сумі 23 390, 80 грн., та № 0002812340/1-32777/10/23-213, яким позивачеві визначено податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 46 781,60 грн. та штрафні санкції у сумі 23 390,50 грн. На його думку, викладені в Акті перевірки № 7739/23-2/13501123 від 03.11.2010 року висновки щодо нікчемності укладеного між ТОВ «Фірма «Інформаційні технології» та ТОВ “Виват-Пром” договорів купівлі - продажу товарів та відсутності реального виконання цієї угоди спростовуються наданими позивачем первинними документами, а також Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13.09.2010р. по справі № 2а-18444/10/0570, в якій суд дійшов висновку щодо безпідставності висновків ДПІ у Київському районі м. Донецька щодо наявності ознак нікчемності угод укладених ТОВ «Виват-Пром» та ТОВ «Солана Трейд» за період з 01.11.2009р. по 31.12.2009р.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, та просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 21.12.2010р. №0002802340/1-32775/10/23-213 та №0002812340/1-32777/10/23-213.

          Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень - рішень стали висновки акту документальної невиїзної перевірки № 7739/23-2/13501123 від 03.11.2010 року з питань правильності визначення та повноти нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні правових відносин з ТОВ «Виват-Пром» за період листопад - грудень 2009 року. За результатами перевірки встановлено, що основним контрагентом позивача є ТОВ “Виват-Пром” (код ЄДРПОУ 33913327), яке здійснює господарські відносини з ТОВ “Солана Трейд”. В ході проведення перевірки діяльності ТОВ «Фірма «Інформаційні технології» ДПІ в Київському районі м. Донецька встановлена відсутність доказів фактичного отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ “Виват-Пром” та ТОВ “Солана Трейд” у листопаді та грудні 2009 року, через що вчинені між зазначеними суб'єктами господарювання правочини є нікчемними та не можуть спричиняти виникнення будь-яких правових наслідків. При проведенні перевірки ТОВ «Фірма «Інформаційні технології» податковий орган дійшов висновків про непідтвердження фактичного здійснення поставок товарно-матеріальних цінностей, з огляду на що правочини, які вчинені, підлягають виключенню. Відповідач зазначив, що виходячи з приписів підпункту 5.2.1 п. 5.2., п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, підпункту 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”,  передумовою для віднесення суми сплачених податків до складу податкового кредиту є придбання або виготовлення товарів, послуг для їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах здійснюваної платником податку господарської діяльності. У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю є діяльність у сфері суспільного виробництва, що спрямована на виготовлення чи реалізацію продукції, виконання робіт, надання послуг. При цьому, результати такої  діяльності – продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер та цінове вираження. Наявність податкової накладної є обов'язковою, але не єдиною умовою формування складу податкового кредиту звітного податкового періоду. Непроведення господарської операції чи проведення її не за змістом укладеної угоди є підставою настання певних наслідків в податковому обліку платника податків. У зв'язку з викладеним просить у задоволенні позову відмовити.

            Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши в судовому засіданні всі обставини справи та перевіривши їх наявними доказами в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Інформаційні технології» є юридичною особою, зареєстроване 28.02.1992 року виконавчим комітетом Донецької міської ради, як платник податків знаходиться на обліку в ДПІ в Київському районі м. Донецька та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 09.07.1997р. № 07728310.

03.11.2010р. відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Фірма «Інформаційні технології» з питань правильності визначення та повноти нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні правових відносин з ТОВ «Виват-Пром» за період листопад, грудень 2009 року, за результатами якої складено акт від 03.11.2010р. № 7739/23-2/13501123.

Як вбачається з Акту документальної невиїзної перевірки ТОВ “Фірма «Інформаційні технології»” №7739/23-2/13501123 від 03 листопада 2010 року, відповідачем зазначено, що підприємством перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою зниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим ці операції мають лише документальне відображення у первинному обліку підприємств шляхом складання первинних фінансово-господарських документів. Отже, в силу пункту 1, 2 статті 215, статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними та в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані із їх недійсністю.

          З огляду на встановлені при проведенні перевірки обставини та із посиланням на висновки про нікчемність укладеного між позивачем та ТОВ “Виват-Пром” договорів на постачання товарно-матеріальних цінностей та, як наслідок, неможливість здійснення позивачем подальшого перепродажу товарів, в акті перевірки зазначено про встановлення відсутності об'єктів оподаткування  при придбанні та продажу товарів в сумі 58477,00 грн., що підпадають під визначення статті 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів  у листопаді-грудні  2009 року в сумі 46781,00 грн., які підпадають під визначення статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Що стосується суми податку на додану вартість, то за змістом викладеного в Акті перевірки, позивачем занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 46 781, 00 грн., в тому числі: за листопад 2009 року у сумі 33 835,00 грн., за грудень 2009 року у  сумі 12 946,00 грн.

21 грудня 2010 року ДПІ у Київському районі м. Донецька на підставі акту перевірки № 7739/23-2/13501123 від 03.11.2010 року, у зв`язку із встановленням порушень п. 1.31 ст. 1, п. 5.1 ст. 5, п.п. 11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, згідно з абз. «а» та «б» підпункту 4.2.2. пункту 4.2. статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами” прийняті податкові повідомлення-рішення № 0002802340/0-29425/10/23-213 від 19.11.2010 р. на суму 81867,8 грн. та № 0002812340/0-29426/10/23-213 на суму 70171,5 грн., якими визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану  вартість  (з урахуванням  штрафних (фінансових) санкцій).

Зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження відповідачем винесено рішення про результати розгляду первинної скарги від 21.12.2010р. № 32766/10/25-013, яким зазначені вище податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, у зв`язку з чим відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.12.2010р. № 0002802340/1-32775/10/23-213, яким позивачеві визначено податкове зобов`язання з  податку на прибуток у сумі 58 477, 00 грн. та штрафні санкції в сумі 23 390, 80 грн., та № 0002812340/1-32777/10/23-213, яким позивачеві визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 46 781,60 грн. та штрафні санкції у сумі 23390,50 грн.

В подальшому податкові повідомлення-рішення від 21.12.2010р. № 0002802340/1-32775/10/23-213 та №0002812340/1-32777/10/23-213 були оскаржені в адміністративному порядку до Державної податкової адміністрації в Донецькій області. За наслідками адміністративного оскарження ДПА в Донецькій області  винесено рішення про результати розгляду скарг від 15.02.2011р. № 2830/10/25-113-1, яким зазначені вище податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга без задоволення.

          Спірним питанням цієї справи є правомірність включення позивачем до складу валових витрат звітних податкових періодів 4-й квартал 2009 року суми витрат, пов'язаних із виконанням договорів, укладених із ТОВ “Виват-Пром”, та правомірність визначення позивачем суми податкового кредиту звітних податкових періодів листопад, грудень 2009 року, який був сформований позивачем за наслідками виконання договорів, укладених із ТОВ  “Виват-Пром”.

          Як встановлено в судовому засіданні і підтверджено наявними в матеріалах справи документами, - між позивачем (покупець) та ТОВ “Виват-Пром” (продавець) укладений договір б/н купівлі – продажу від 02.11.2009р., згідно якого позивач зобов`язаний придбавати та оплачувати товар, асортимент, кількість та ціна якого узгоджуються на кожну партію в рахунках-фактурах та накладних. Розрахунки за товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно наданих рахунків та накладних на протязі 60 календарних днів з моменту виписки рахунку-фактури. Отримання і доставка товару здійснюється покупцем особисто. Строк дії договору до 31.01.2010р.

Розрахунки між суб'єктами господарювання за відвантажений товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

Виконання умов, укладених між позивачем та ТОВ “Виват-Пром”, знайшло своє відображення в податковому обліку позивача, а саме: витрати з придбання товарів, зазначених в рахунках від 02.11.2009р. № 65 та № 66, від 01.12.2009р. № 18, від 03.12.2009р. № 113, включено до складу скоригованих валових витрат по коду рядка 06 декларації з податку на прибуток підприємства у розмірі 2576800,00 грн. (у тому числі за 4 квартал 2009 року – 2576800,00 грн.) та до складу податкового кредиту віднесено суми ПДВ, які сплачено при придбанні товарів у відповідних податкових періодах.

          До складу податкового кредиту за наслідками здійснення господарських операцій з ТОВ «Виват-Пром» позивачем включено суму податку на додану вартість за листопад, грудень 2009 року у сумі 46 781,60 грн., що відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають додатку № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість за листопад, грудень 2009 року.

           До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1. статті 2.1. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного пунктом 4.3. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно пункту 16.1. платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті.  Податок на прибуток нараховується за ставкою, визначеною статтею 10 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, від прибутку, що підлягає оподаткуванню, розрахованого згідно з пунктом 3.1 цього Закону, з урахуванням положень пунктів 7.12, 7.13, 7.14, 14.1, 16.9 та статей 6 та 13 цього Закону.

Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону. При цьому, за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку надають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджено надання позивачем до податкової інспекції податкової звітності з податку на прибуток за 4-й квартал 2009 року та відповідність даних, що міститься в наданій податковій звітності даним первинного бухгалтерського обліку. Будь-яких зауважень щодо невідповідності даних бухгалтерського обліку та даних податкового обліку з податку на прибуток відповідач не зазначив ані в Акті перевірки ані в судовому засіданні.

Згідно з пунктом 5.1 цієї статті, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Крім того, у п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" наведений вичерпний перелік операцій, за якими витрати платника податків не включаються до складу валових витрат, оскільки у п. 5.10 наведеної статті зазначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

          Як встановлено в судовому засіданні, позивачем були сформовані валові витрати за фактом отримання товарно-матеріальних цінностей в порядку, визначеному Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Законом України “Про податок на додану вартість”.

Порядок формування податкового кредиту платника податків встановлений підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно приписів цього підпункту, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.  

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Дослідженням в судовому засіданні зазначених вище податкових накладних, виписаних  ТОВ «Виват-Пром» за результатами здійснення фінансово-господарської діяльності з позивачем в рамках договору купівлі-продажу від 02.11.2009р., судом встановлена відповідність зазначених накладних вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України №165 від 30 травня 1997 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037). Отже, наявними в матеріалах справи документами підтверджено формування позивачем податкового кредиту за  листопад, грудень 2009 року на підставі належним чином оформлених податкових накладних, що свідчить про відсутність перешкод, визначених підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” для включення зазначених сум до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.

З аналізу положень Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, яким визначені правила формування податкового кредиту та валових витрат, вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Згідно пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Як зазначено вище, наявними в матеріалах справи документами підтверджено подальше використання  позивачем у власній господарській діяльності придбаних у ТОВ “Виват-Пром” товарів.

Зважаючи на наведене, позивач правомірно формував податковий кредит та валові витрати за вказаними операціями.

Щодо посилання відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Виват-Пром”, суд зазначає наступне.

Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України, статтями  627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

          Виходячи із змісту укладеного між позивачем та його контрагентом договору купівлі-продажу вбачається, що зазначеним договором сторони узгодили всі умови, що є істотними для даного виду договорів, що також підтверджується наявним в матеріалах справи рішенням Господарського суду Донецької області від 01.06.2011р. по справі № 13/40пд, яке набрало законної сили, і приймається судом до уваги з урахуванням приписів ст. 72 КАС України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені наступні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що  підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідач в обґрунтування висновків про нікчемність правочинів посилається на недотримання позивачем при укладанні та виконанні договорів вимог частин 1 та  5 статті 203 Цивільного кодексу України, за якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недотримання вимог цих норм відповідач вважає ознакою нікчемності правочину з посиланням на частини 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України.

Проте, вказані частини 1 та 2 статті 215 Цивільного кодексу України розмежовують підстави для визнання правочину недійсним (частина 1) та нікчемним (частина 2).

Недотримання в момент вчинення правочину вимог частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України  є підставою для визнання правочину недійсним у судовому порядку.  

Правові підстави для визнання правочину нікчемним регулюються статтями 219, 220, 224, 226, 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті  228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Кваліфікація правочину як нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку – на ухилення від сплати податків).

Суд зазначає, що протиправність умислу особи на вчинення певних дій повинна бути доведена у встановленому законом порядку, зокрема, обвинувальним вироком суду, винесеним за результатами розгляду відповідної кримінальної справи. Представником відповідача в судовому засіданні не надано суду жодного доказу щодо порушення кримінальної справи стосовно посадових осіб позивача, ТОВ „Виват-Пром” та ТОВ „Солана Трейд” за вищезазначеними фактами і, відповідно, щодо винесення судом за результатами її розгляду обвинувального вироку.  

Крім того, відповідно до частин 1, 3 статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено відповідність вимогам чинного законодавства України відображення в податковому обліку ТОВ «Фірма «Інформаційні технології» наслідків господарських операцій з ТОВ “Виват-Пром” у листопаді, грудні 2009 року. З наявних в матеріалах справи документів вбачається підтвердження документами первинного обліку фактичне здійснення господарських операцій та відсутність порушень вимог чинного законодавства України при здійсненні позивачем податкового обліку з податку  на додану вартість.

Зазначене спростовує висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, щодо заниження податку на прибуток на суму 58 477,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2009 року на суму 58477,00 грн. та  заниження податку  на додану вартість у розмірі 46781,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0002802340/1-32775/10/23-213 від 21.12.2010р. та № 0002812340/1-32777/10/23-213 від 21.12.2010р. прийняті відповідачем необґрунтовано, із порушенням вимог чинного законодавства, через що позовні вимоги про визнання податкових повідомлень-рішень недійсними підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст. 94 КАС України підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись, ст. ст. 2-14, 17, 18, 24, 71, 72, 86, 94, 158-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

                    Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Інформаційні технології» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 21.12.2010р. № 0002802340/1-32775/10/23-213 та № 0002812340/1-32777/10/23-213 -  задовольнити в повному обсязі.

                   Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 21.12.2010р. № 0002802340/1-32775/10/23-213, винесене Державною податковою інспекцією в Київському районі м. Донецька про визначення Товариству з обмеженою відповідальність «Фірма «Інформаційні технології» податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 58477,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 23390,80 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 21.12.2010р. № 0002812340/1-32777/10/23-213, винесене Державною податковою інспекцією в Київському районі м. Донецька про визначення Товариству з обмеженою відповідальність «Фірма «Інформаційні технології» податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 46781,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 23390,50 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Інформаційні технології» судові витрати в розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено в судовому засіданні 30 серпня 2011 року.

Постанова у повному обсязі складена 05 вересня 2011 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.  Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанови, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                                                      Ушенко С. В.