Рішення

від 19.09.2008 по справі 9/137 (5/123)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/137 (5/123)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.09.08р.

Справа № 9/137 (5/123)

За позовом  Відкритого акціонерного товариства „Орджонікідзевський гірничо-                 збагачувальний комбінат”, м. Орджонікідзе Дніпропетровської області     

до   Приватного підприємства „Агрофірма „Катеринівська”, с. Катеринівка

                     Нікопольського району  Дніпропетровської області     

про стягнення 44643 грн. 06 коп.

Суддя  Подобєд І.М.

                                                                                           При спеціалісті Бобир Ю.В.

Представники:

  Від позивача - Яковенко М.В. – ю/к, довіреність № 1 від 24.12.07р.

  Від відповідача - Бучинська Н.М. - юрист, довіреність № 3 від 03.01.2008р. 

СУТЬ СПОРУ:

Справа знаходиться на новому розгляді у іншому складі суду.

ВАТ „Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат” звернулось у лютому 2003 року із позовом до Приватного підприємства „Агрофірма „Катеринівська”, в якому просить господарський суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 44643,06 грн. заборгованості за надані відповідачу авто послуги з перевезення дітей, згідно листа №184 від 25.08.1999р.

Клопотанням від 01.04.2003р. позивач зменшив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 32127,69 грн.

Відповідач позов не визнає, просить відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог. Вказує у відзиві на позов, що на стягувану суму між сторонами було проведено залік зустрічних однорідних вимог, згідно до ст. 217 Цивільного кодексу УРСР. Вважає, що залік зустрічної однорідної вимоги є односторонньою угодою, а підстави і порядок визнання угод недійсними визначено нормами цивільного законодавства, зокрема ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, що діяла на час укладення угоди. Вказує, що згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, але проведені сторонами заліки не визнані у встановленому порядку недійсними, з позовними вимогами про визнання актів взаємозаліку недійсними позивач до суду не звертався.

Провадження у справі зупинялося до вирішення Дніпропетровським апеляційним господарським судом справи №33/35, у якій розглядався спір між цими ж особами за позовом ВАТ „Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат” до Приватного підприємства „Агрофірма „Катеринівська” про стягнення суми 4796,31 грн., та було поновлене після прийняття Дніпропетровським апеляційним господарським судом 12.12.06р. рішення у справі №33/35.

У судовому засіданні оголошувалася перерва з 09.09.08р. до 16.09.08р., згідно ст. 77 Господарського процесуального України.

16.09.08р. в судовому засіданні за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення, згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, господарський суд –

      встановив:

В період з 10.01.2000р. по 02.11.2000р. Відкрите акціонерне товариство „Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат” (надалі - Позивач) надавав Колгоспу-комбінату „Катеринівський” автопослуги з перевезення дітей, згідно листа останнього №184 від 25.08.1999р.

Після надання вищевказаних автопослуг, факт отримання яких підтверджується подорожніми листами в матеріалах справи, Позивач пред'явив Колгоспу-комбінату „Катеринівський” до оплати рахунки на загальну суму 44643,06 грн.

Листом за №194 від 26.07.2000р. керівництво Колгоспу-комбінату „Катеринівський” повідомило Позивача про перетворення цього колгоспу комбінату у приватне підприємство „Агрофірма Катеринівська” (надалі –Відповідач), до якого в силу положень п. 6 ст. 31 Закону України „Про колективне сільськогосподарське підприємство” до останнього перейшли усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.

Відповідач розрахувався за вказані автопослуги частково в сумі 12515,37 грн., що не заперечується Позивачем.

Також Позивачем були направлені на адресу Відповідача заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог за відвід земель, в результаті чого були проведені взаємозаліки по наступних рахунках: №000011 від 20.02.2000р. на суму 5397,12 грн., №000018 від 31.03.2000р. на суму 5195,76 грн., №000027 від 20.04.2000р. на суму 5010,68 грн., №000039 від 20.04.2000р. на суму 8695,55 грн., №000050 від 28.06.2000р. на суму 773,75 грн., №000085 від 20.09.2000р. на суму 6496,08 грн., №000091 від 30.10.2000р. на суму 7044,72 грн., №000098 від 30.11.2000р. на суму 2014,15 грн., №000050 від 28.06.2000р. на суму 4816,00 грн.

Як вказує Позивач, підставою для таких заяв було рішення Нікопольської районної ради від 13.02.1991р. №47-ІУ/ХХІ, згідно якого втрати сільськогосподарського виробництва повинні відшкодовувати безпосередньо сільськогосподарському підприємству, тобто Відповідачу.

Згідно п 4 Постанови Верховної Ради України „Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб та попереднє погодження місця розташування обєктів” від 18.03.1999р. №517-ХІУ та рішення Дніпропетровської обласної ради від 31.03.2000 р., Позивачу було надано земельні ділянки для несільськогосподарських потреб, втрати сільськогосподарського виробництва, повинен відшкодовувати обласній раді в порядку і розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України „Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню” від 17.11.1997р. №1279.

Отже, такі дії Позивача суперечили чинному законодавству, відповідно до вимог якого компенсаційні витрати повинні надходити в спеціальну частину доходу обласного бюджету, а не сільськогосподарським підприємствам.

Таким чином, Позивач повинен був сплачувати компенсаційні втрати сільськогосподарського виробництва не Відповідачу, а обласній Раді.

Вважаючи, що за вищевказаних обставинах проведені заліки є неправомірними, відповідно до п.4 ст. 218 Цивільного кодексу УРСР (1963р.), Позивач в односторонньому порядку провів зміни та корегування у своєму бухгалтерському обліку щодо заборгованості Відповідача та направив у порядку, передбаченому ст. 165 Цивільного кодексу УРСР (1963р.), лист від 10.02.2003р. за №25-165 з повідомленням про скасування проведеного взаємозаліку та вимогою погасити заборгованість перед Позивачем.

Відповідач, у встановлений ст. 165 Цивільного кодексу УРСР (1963р.), семиденний термін, оплати наданих Позивачем автопослуг не оплатив, заборгованість не погасив.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2003р. у справі №32/374(31/194(8/70) визнано недійсним п.2.1 Договору про дострокове співробітництво від 27.02.1997р. та п. 2.2 Договору від 18.06.2000р., укладеного між ВАТ „Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат” та ПП „Агрофірма „Катеринівська”; з ПП „Агрофірма Катеринівська” на користь ВАТ „Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат” стягнуто 635283,81 грн. компенсаційних виплат за відведені Позивачу землі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.04.2004р. у справі №32/374(31/194(8/70) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2003р. у цій же справі змінено, а саме: позов задоволено частково; визнано недійсним п. 2.2 договору від 18.09.2000р., укладеного між ВАТ „Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат” та ПП „Агрофірма „Катеринівська”; стягнуто з ПП „Агрофірма „Катеринівська” на користь ВАТ „Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат” 74583,96 грн. боргу, 241,40 грн. витрат по сплаті держмита, 13,80 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2005р. постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.02.2005р. у справі №32/374(31/194(8/70) залишено без змін.

Як було встановлено судом під час розгляду справи №32/374(31/194(8/70), у якій приймали ті ж самі сторони, що приймають участь у даній справі, ВАТ „Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат” було відмовлено за пропуском строку позовної давності у задоволені позову в частині визнання недійсним п. 2.1 договору від 27.02.1997р. та водночас задоволено позов в частині визнання недійсним п. 2.2 договору від 18.09.2000р.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.12.2006р. у справі №33/35 було скасовано частково рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2006р. у справі №33/35 та стягнуто з ПП „Агрофірма „Катеринівська” на користь ВАТ „Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат” 2977,80 грн. основного боргу, 31,66 грн. витрат по сплаті держмита та 73,26 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу; в решті рішення залишено без змін та стягнуто з ПП „Агрофірма „Катеринівська” на користь ВАТ „Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат” 15,83 грн. витрат по сплаті державного мита за апеляційною скаргою.

Під час розгляду справи №33/35, у якій приймали ті ж самі сторони, що приймають участь у даній справі, судом було встановлено, що вартість спожитої Відповідачем електроенергії, яка увійшла до складу взаємозаліків, здійснених на підставі договору від 18.09.2000р. дорівнює 2977,80 грн. і зафіксована  в рахунках №03034 від 30.10.2000р., №003190 від 28.11.2000р. та №000152 від 28.03.2001р. Дані факти Відповідачем не спростовані. З огляду на викладене зобов'язання Відповідача по оплаті вказаної суми, згідно з договором №671 від 12.08.98р. не можуть вважатися такими, що припинилися у зв'язку із проведенням заліків зустрічних вимог, оскільки право вимоги по стягненню з товариства компенсаційних втрат у нього відсутнє. Тому позовні вимоги (у справі №33/35) підлягають задоволення в сумі 2977,80 грн., а в решті у задоволенні позову слід відмовити, оскільки п. 2.4 договору від 27.02.97р. недійсним не визнано і залік у відповідній частині вимог проведено сторонами правомірно.

Отже, матеріали даної справи свідчать про те, що зазначені заліки проводилися сторонами на підставі угоди про співробітництво від 27.02.1997р. та угоди від 18.09.2000р.

При цьому постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.02.2005р. у справі №32/374(31/194(8/70) п. 2.2 угоди від 18.09.2000р. визнано недійсним, а в частині ж визнання недійсним п.2.1 угоди від 27.02.1997р. у позові відмовлено.

Вартість наданих позивачем автопослуг з перевезення дітей, яка увійшла до складу взаємозаліків, здійснених на підставі договору від 18.09.2000р. дорівнює 15527,95 грн. і зафіксована в рахунках №000085 від 20.09.2000р. на суму 6496,08 грн., №000091  від 30.10.2000р. на суму 7044,72 грн. і №000098 від 30.11.2000р. на суму 2014,15 грн.

Позивач не спростував доводів Відповідача про часткову оплату зазначених автопослуг на суму 12515,37 грн., із зазначенням правових підстав цього.

Решта заліків, на суму 16599,74 грн. на які Позивач вказує як на неправомірні, залишена в силі, оскільки п. 2.1 договору від 27.02.97р. недійсним не визнано.

Відповідно до ч.1 ст. 217 Цивільного кодексу Української РСР (1963 р.), зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. При цьому, відповідно до ч.2 ст. 217 Цивільного кодексу Української РСР (1963 р.), для зарахування досить заяви однієї сторони.

Таким чином, заборгованість Відповідача становить 3012,58 грн., виходячи із наступного розрахунку: 32127,69 грн. –16599,74 грн. –12515,37 грн. = 3012,58 грн.

Оскільки Позивач внаслідок зменшення позовних вимог відмовився від стягнення з Відповідача грошових коштів у сумі 12515,37 грн., суд приймає цю відмову від частини позовних вимог і провадження у справі в цій частині підлягає припиненню, згідно ст. 80 ч.1 п.4 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного позовні вимоги про Позивача про примусове стягнення з Відповідача грошових коштів у сумі 32127,69 грн. підлягають задоволенню частково - на суму 3012,58 грн., а в решті позовних вимог на суму 16599,74 грн. - слід відмовити за безпідставністю.

Судові витрати у справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог від первісної ціни позову на користь Позивача –6,74% та на користь Відповідача –93,26% (у тому числі на користь Відповідача за розгляд апеляційної скарги та касаційної скарги по 149,80 грн. відповідно, виходячи із розрахунку: 321,27 грн.х50%/100%х93,26%/100% = 149,80 грн.), згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 4, 32-33, 43-45, 49, 82-85, 115-118 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

      В И Р І Ш И В:

   Позов задовольнити частково.

          Стягнути з Приватного підприємства „Агрофірма „Катеринівська” на користь Відкритого акціонерного товариства „Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат” суму 3012 грн. 58 коп. основного боргу, 30 грн. 13 коп. державного мита, 7 грн. 95 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу,

          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат” на користь Приватного підприємства „Агрофірма „Катеринівська” суму 149 грн. 80 коп. витрат по апеляційній скарзі, 149 грн. 80 коп. витрат по касаційній скарзі.

          В частині позовних вимог на суму 12515 грн. 37 коп. провадження у справі припинити.

          В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя

 І.М. Подобєд

Рішення підписано - 02.10.08р.