Постанова

від 13.03.2012 по справі 5010/2130/2011-28/118

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5010/2130/2011-28/118

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

                                                                                                                                            ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.12                                                                                           Справа  № 5010/2130/2011-28/118

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя                                                            Бонк Т. Б.

судді                                                                                Бойко С. М.

                                                                                Марко Р. І.

при секретарі судового засідання Н. Чорній

за участю представників сторін:

від позивача –Оліградський М. В. –представник

від відповідача (апелянта)  –не з'явився

розглянув апеляційну скаргу ТОВ «Вігор», с. Товмачик, Коломийський район, Івано-Франківська область № 1 від 05.01.2012 р.

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.12.2011 р. (суддя Кавлак І. П.)

у справі № 5010/2130/2011-28/118

за позовом ПАТ «Прикарпаттяоблнерго», м. Івано-Франківськ

до відповідача ТОВ «Вігор», с. Товмачик, Коломийський район, Івано-Франківська область

про стягнення суми в розмірі 11 172, 63 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 27.12.2011 р. у справі № 5010/2130/2011-28/118 частково задоволено позов ПАТ «Прикарпаттяоблнерго», м. Івано-Франківськ, з ТОВ «Вігор», с. Товмачик, Коломийський район, Івано-Франківська область на користь позивача стягнуто 690, 47 грн. 3 % річних, 3, 91 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 8, 26 грн. –витрат по сплаті послуг інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, в частині стягнення пені в розмірі 4 311, 44 грн., 3 191, 30 грн. інфляційних втрат та 2 979, 42 грн. відсотків річних відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У своїй апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати, посилаючись на те, що оскільки договір припинено 01.01.2010 р., а норма ст. 235 ГК України прямо вказує, що до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором, а тому у позивача відсутнє право застосовувати санкції до відповідача після закінчення строку дії договору.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи простроченням виконання грошового зобов'язання відповідачем.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 15.03.2011 р. у справі № 5010/269/2011-5/19 задоволено позов ВАТ «Прикарпаттяобленерго»в особі філії «Коломийський міський район електричних мереж», з ТОВ «Вігор»стягнуто 56 380, 42 грн. недоврахованої електроенергії. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.05.2011 р. дане рішення залишено без змін.

На виконання цього рішення господарським судом Івано-Франківської області видано наказ № 1839 про стягнення з ТОВ «Вігор»на користь ВАТ «Прикарпаттяобленерго»в особі філії «Коломийський міський район електричних мереж»56 380, 42 грн. недоврахованої електричної енергії.

У відповідача виникло грошове зобов'язання з моменту набрання законної сили рішенням по справі № 5010/269/2011-5/19, тобто з 04.05.2011 р. (постанова Львівського апеляційного господарського суду).

Згідно ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).           Ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202 –205 ГК України, ст.ст. 599 –601, 604 –609 ЦК України, зокрема згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість в розмірі 56 380, 42 грн. відповідачем своєчасно не сплачена, тобто має місце прострочення виконання грошового зобов'язання.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 612, 625 ЦК України).

З огляду на вищевикладене, можна зробити висновок, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Оскільки сума у розмірі 56 380, 42 грн. відповідачем своєчасно не сплачена, що підтверджується матеріалами справи, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі та 3 % річних є обґрунтованою та такою, що підставно задоволена судом першої інстанції.

При цьому, враховуючи положення чинного законодавства України, апеляційна інстанція, як і місцевий господарський суд, вважає безпідставними вимоги позивача про стягнення пені в сумі  4 311, 44 грн. та 10 % річних –3 669, 89 грн. з огляду на наступне.

Судом першої інстанції зазначено, що договір № 1675 про постачання електричної енергії від 08.02.2008 р., укладений між сторонами спору, припинено 01.01.2010 р., що підтверджується постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2011 р. у справі № 5010/638/2011-3/23 за позовом ТОВ «Вігор» до ВАТ «Прикарпаттяобленерго» в особі   філії «Коломийський міський район електричних мереж» про скасування оперативно-господарської санкції, яка набрала законної сили, в мотивувальній частині якої зазначено, що оскільки між сторонами немає договору, то застосування оперативно-господарської санкції є неможливим, визначення обсягу та вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення споживачами ПКЕЕ, шляхом прийняття постачальником електроенергії рішення, оформленого протоколом, за відсутності договору на постачання електроенергії, не є оперативно-господарською санкцією.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо   предметом  неустойки  є  грошова  сума,  її  розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання  вчиняється в письмовій формі.

Отже, пеня є одним із способів забезпечення виконання зобов'язань, який має додатковий характер. Правочин щодо встановлення способу забезпечення виконання зобов'язання має бути укладено тільки в письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання. Недодержання письмової форми спричиняє недійсність правочину щодо встановлення способів забезпечення виконання.

Враховуючи постанову ЛАГС від 29.09.2011 р. у справі № 5010/638/2011-3/23, між сторонами відсутній договір, а отже підстави для стягнення пені та 10 % річних відсутні.

Як зазначалось вище, рішення у справі № 5010/269/2011-5/19 набрало законної сили 04.05.2011 р.

Перевіривши правильність розрахунків, здійснених судом першої інстанції, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що стягненню  підлягають 3 % річних в сумі 690, 47 грн. за період з 05.05.2011 р. по 30.09.2011 р.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.12.2011 р. у справі № 5010/2130/2011-28/118 залишити без змін, апеляційну скаргу ТОВ «Вігор», с. Товмачик, Коломийський район, Івано-Франківська область –без задоволення.

2.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      Бонк Т. Б.

Суддя                                                                                          Бойко С. М.

Суддя                                                                                          Марко Р. І.

Повний текст постанови виготовлений 16.03.2011 р.