Постанова

від 19.03.2012 по справі 5010/2191/2011-19/118

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5010/2191/2011-19/118

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

                                                                                                                                            ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.12                                                                       Справа  № 5010/2191/2011-19/118

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді                                                                                          Зварич О.В.

суддів                                                                                                              Якімець Г.Г.

                                                                                                              Гриців В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства “Зорос”(надалі ПП “Зорос”) б/н від 09.02.2012р. (вх. № 143 від 14.02.2012р.)

на рішення           Господарського суду Івано-Франківської області від 24.01.2012р.

у справі                     № 5010/2191/2011-19/118

за позовом:           Товариства з обмеженою відповідальністю “Бетон Груп ІФ” (надалі ТзОВ “Бетон Груп ІФ”)

до відповідача:           ПП “Зорос”

про                              стягнення 19 055,00 грн.,

за участю:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 24.01.2012р. у справі № 5010/2191/2011-19/118 (суддя Максимів Т.В.) позов ТзОВ “Бетон Груп ІФ” до ПП “Зорос” про стягнення 19 055,00 грн. задоволено частково. Стягнуто з ПП “Зорос” на користь ТзОВ “Бетон Груп ІФ” 18 998,00 грн. –заборгованості, 34,35 грн. –3 % річних, а також 190,32 грн. державного мита і 235,72 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не провів належним чином у повному обсязі та у встановлені строки оплату за отриману продукцію, в результаті чого виник борг перед позивачем в розмірі 18 998,00 грн. До подання позовної заяви відповідачем проведена часткова оплата отриманої продукції в сумі 38 306,00 грн., що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки, на його думку, судом неповно досліджено зібрані докази і, як наслідок, неповно встановлено обставини у даній справі. Посилається на те, що видаткові накладні, додані до позову, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», йому не були передані разом з товаром відповідні податкові накладні, ТТН, рахунки фактури, якісне посвідчення. Просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.01.2012р. у справі №5010/2191/2011-19/118 та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТзОВ “Бетон Груп ІФ” в повному обсязі.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає її безпідставною та поданою відповідачем лише з метою затягування виконання рішення суду першої інстанції та несплати коштів за отриманий від позивача товар. Для встановлення дійсних обставин справи (дійсної суми заборгованості) судом першої інстанції був надісланий запит до ДПА в м. Івано-Франківську про надання інформації щодо включення відповідачем до податкового кредиту суми згідно виписаних позивачем податкових накладних за спірний період. У відповідь на запит суду 29.12.11 за №33631/10/10-039/2009 від 28.12.11 та 24.01.12 за №1633/10/10-039/89 від 23.01.12 від ДПІ в м. Івано-Франківську надійшли листи, якими підтверджено те, що відповідач до податкового кредиту включив усі без виключення податкові накладні, сформовані позивачем на підставі видаткових накладних, долучених до матеріалів справи за спірний період. Враховуючи дані обставини, суд, встановлюючи дійсну суму заборгованості за спірний період, правомірно виходив із внесених відповідачем до податного кредиту сум. Просить залишити без змін рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.01.2012р. у справі №5010/2191/2011-19/118, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 19.03.2012р. у зв'язку з перебуванням судді Хабіб М.І. у відпустці і неможливістю приймати участі у розгляді апеляційної скарги ПП “Зорос” введено у склад колегії суддів по розгляду вказаної апеляційної скарги суддю Гриців В.М.

Сторони не забезпечили явки в судове засідання уповноважених представників, про час, місце і дату розгляду апеляційної скарги належно повідомлені, про що свідчить реєстр вихідної кореспонденції ЛАГС від 07.03.2012р.

16.03.2012р. позивач подав до суду клопотання (вх. № 1827 від 16.03.2012р.) про розгляд справи без участі представника ТзОВ «Бетон Груп ІФ.

 Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.01.2012р. у справі №5010/2191/2011-19/118 з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі накладних № 27050021 від 27.05.11-  на суму 4500, 00грн., № 27050022 від 27.05.11-  на суму 4 500,00 грн., № 28050006 від 28.05.11-  на суму 4430,00 грн., № 28050009 від 28.05.11- 2400, 00 грн., №9060022 від 09.06.11 на суму 3708,00 грн, №9060024 від 09.06.11 на суму 3708,00 грн.,№9060018 від 09.06.11 на суму 1560,00 грн., №15060016 від 15.06.11 на суму 1560,00 грн., №17060014 від 17.06.11 на суму 1560,00 грн., №18060005 від 18.06.11 на суму 3090,00 грн., №22060019 від 22.06.11 на суму 1560,00 грн., № 14060011 від 14.06.11-  на суму 1560,00 грн., №16060013 від 16.06.11 на суму 1560,00 грн., № 20060015 від 20.06.11 - 1560,00 грн. № 24060016 від 24.06.11-  на суму 1560, 00 грн., № 29060008 від 29.06.11-  на суму 1560,00 грн. , №30060024 від 30.06.11 на суму 1560,00 грн.,  № 1070018 від 01.07.11 на суму 4944,00 грн., №5070008 від 05.07.11 на суму 3708,00 грн., №14070024 від 14.07.11 на суму 1560,00 грн., №20070000025 від 20.07.11 на суму 4944,00 грн., №26070000021 від 26.07.11 на суму 4326,00 грн., №26070000013 від 26.07.11 на суму 4326,00 грн., №26070000011 від 26.07.11 на суму 1560,00 грн., та відповідних довіреностей позивач поставив відповідачу  будівельні матеріали, всього - на загальну суму 67304,00 грн. (а.с. 9-30).

Відповідачем проведено часткову оплату отриманої бетонної продукції в сумі 38306,00 грн., що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями, копії яких додано до матеріалів справи (а.с.31-37).

У відзиві на позов вх.№10635/2011-свх від 13.12.11 (а.с.52) відповідач заперечив існування заборгованості із підстав невідповідності накладних та довіреностей вимогам чинного законодавства.

Місцевим господарським судом, з метою з'ясування дійсної суми заборгованості, 13.12.11 та 16.01.12 був надісланий запит до ДПА в м. Івано-Франківську про надання інформації щодо включення відповідачем до податкового кредиту суми згідно виписаних позивачем податкових накладних за спірний період.

Згідно інформації ДПІ в м. Івано-Франківськ від 28.12.11 року № 33631/10/10-039/2009 відповідачем включено до податкового кредиту податкові накладні, сформовані позивачем на підставі видаткових накладних, долучених до матеріалів справи за спірний період (а.с.59).

На дату заявлення позову в суд основна сума заборгованості становила 18998,00 грн. згідно поданого позивачем розрахунку (а.с.41).

Враховуючи дані обставини, суд першої інстанції, встановлюючи дійсну суму заборгованості за спірний період, виходив із внесених відповідачем до податкового кредиту сум.

   При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним:

Цивільні права та обов'язки виникають, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст.11 ЦК України та 174 ГК України).

 Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Отримання відповідачем (в особі його представника) товару від позивача  свідчить про  існування між сторонами зобов'язань з приводу поставки товару.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

  Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України  суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України  з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо  строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку  не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що договір на поставку товару  між сторонами не  укладався.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, вірним є висновок місцевого господарського суду про те, що зобов'язання по оплаті оспорюваної суми виникло у відповідача перед позивачем  відповідно до ст.530 ЦК України - в семиденний термін з моменту отримання вимоги про оплату, і такою вимогою є претензія №66  від 23.09.11, яка направлена відповідачу 26.09.11 та отримана відповідачем 30.09.11, що підтверджується поштовою квитанцією та повідомленням про вручення №04282412 (а.с.38,39).  

 Боржник повинен був виконати зобов'язання по оплаті за отриману продукцію до 08.10.11року.

 За документальними даними, поданими позивачем, беручи до уваги часткову оплату 26.09.11 року в сумі 10000,00 грн., заборгованість відповідача перед позивачем становить 18998,00 грн.

Згідно з п. 2 ст. 614 ЦК України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідач не заперечив факту отримання будівельних матеріалів по оспорюваних видаткових накладних та довіреностях, не надав доказів належного виконання своїх зобов'язань, не спростував доводів позивача.

 З огляду на те, що ПП “Зорос” не погасило заборгованості перед ТзОВ “Бетон Груп ІФ” в розмірі 18 998,00 грн., колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення вищевказаної суми з відповідача на користь позивача відповідно до положень п.2 ст.530 та ст. 692 ЦК України.

 Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно наданого позивачем розрахунку ціни позову сума  3 % річних складає 54,65грн. (а.с.41).

Суд першої інстанції, посилаючись в оскаржуваному рішенні на ч. 1 ст.4-7 та ч.1 ст.43 ГПК України, здійснив перерахунок 3% річних, взявши до уваги те, що позивач помилково обчислив їх за більший період існування боргу з 27.09.11р., а не з 08.10.11р. На підставі самостійно проведеного  арифметичного розрахунку суд стягнув з відповідача на користь позивача відсотки річних в сумі 34,35 грн.

Проаналізувавши матеріали справи,  колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення  3 % річних відповідають фактичним обставинам справи, є законними, та правомірно частково задоволені місцевим господарським судом.

Аналогічно, суд перевірив правильність нарахування позивачем інфляційних втрат та встановив, що в жовтні 2011 року індекс інфляції дорівнював 100%, тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Посилання апелянта на те, що видаткові накладні, додані до позову, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та йому не були передані разом з товаром відповідні податкові накладні, ТТН, рахунки фактури, якісне посвідчення не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до наявної в матеріалах справи інформації ДПІ в м. Івано-Франківськ від 28.12.2011 року № 33631/10/10-039/2009 відповідачем включено до податкового кредиту податкові накладні, сформовані позивачем на підставі оспорюваних ним видаткових накладних.

Враховуючи вищевказане, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, колегією суддів не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Водночас, з тексту резолютивної частини оскаржуваного рішення вбачається, що суд, в порушення п.4 частини першої ст.84 ГПК України, помилково не вказав про відмову в задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 20,60грн. (54,65грн.-34,60грн.=20,60грн.) та індексу інфляції в сумі 2,53 грн.

Зважаючи на те, що в мотивувальній частині рішення вищевказані обставини описані детально, на думку колегії суддів, дану помилку можна виправити в апеляційному провадженні у відповідності із ст.99 ГПК України, що не впливає на правильність судового рішення  в цілому.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід покласти на відповідача згідно вимог ст.49 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.          Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.01.2012р. у справі №5010/2191/2011-19/118 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

     Доповнити резолютивну частину рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.01.2012р. у справі №5010/2191/2011-19/118 реченням наступного змісту: «Відмовити у позові в частині стягнення 3% річних в сумі 20,60грн., індексу інфляції в сумі 2,53 грн., 1,0 грн. державного мита і 0,28грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу».

2.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

3.          Справу повернути в господарський суд Івано-Франківської області.

     Головуючий суддя                                                                                Зварич О.В.

     Судді                                                                                                     Якімець Г.Г.

                                                                                                              Гриців В.М.