Рішення

від 20.03.2012 по справі 43/998/8/021-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

43/998/8/021-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" березня 2012 р.                                                                  Справа № 43/998/8/021-12

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі        Каплі А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АЛАРІТ УКРАЇНА», ідентифікаційний код: 31222562, місцезнаходження: 09000, Київська обл., м. Сквира, вул. Р.Люксембург, 66, літ. В,

до Відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ УПРАВЛІННЯ №630», ідентифікаційний код: 05427269, місцезнаходження: 09000, Київська обл., м. Сквира, вул. Р.Люксембург, 66,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватне акціонерне товариство «ВИШГОРОДСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ», ідентифікаційний код: 00904552, місцезнаходження: 07300, Київська обл., м. Вишгород, майданчик ГАЕС,

про визнання права власності, реєстрацію права власності та усунення перешкод у користуванні власністю

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява приватного підприємства  «АЛАРІТ УКРАЇНА», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «АЛАРІТ УКРАЇНА»(далі за текстом: Позивач), до товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ УПРАВЛІННЯ №630»(далі за текстом: Відповідач), третя  особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: відкрите  акціонерне товариство «ВИШГОРОДСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ», правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «ВИШГОРОДСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ»(далі за текстом: 3-я особа), про визнання права власності, реєстрацію права власності та усунення перешкод у користуванні власністю.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.12.2004 року було порушено провадження у справі №43/998, призначено справу до розгляду на 10.12.2004 року.

Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що 3-я особа являючись власником нерухомого майна у вигляді майнового комплексу, який знаходиться у м. Вишгороді по вул. Майданчик ГАЕС та складається з навісу, приміщення складу, приміщення складу, автозаправного блоку, приміщення,  магазину та адміністративної будівлі, передала цей комплекс в користування Позивачу шляхом складання передавального акту від 29.05.2004 року, після чого 3-я особа 29.07.2004 року і 09.08.2004 року повідомила Позивача шляхом надання на адресу останнього листів від 29.07.2004 року і від 09.08.2004 року  про те, що відмовляється від вказаного майнового комплексу в порядку ст. 347 Цивільного кодексу України на користь Позивача. Проте, частина зазначеного майнового комплексу у вигляді частини приміщення складу перебувала в строковому платному користуванні на умовах оренди на підставі договору від 25.05.2004 року у Відповідача, який відмовляється його звільняти після закінчення строку дії договору оренди від 25.05.2004 року, в зв'язку з чим Позивач просить суд визнати за ним право власності на зазначений майновий комплекс, здійснити реєстрацію права власності на майновий комплекс (судом береться до уваги, що у позові відсутня вимога Позивача про зобов'язання комунального підприємства «Вишгородське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно»здійснити реєстрацію за Позивачем права власності та комунальне підприємство «Вишгородське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно»не являється стороною або 3-ю особою у справі та в позові) та зобов'язати Відповідача усунути перешкоди в користуванні Позивачу приміщенням шляхом його звільнення.

 Рішенням господарського суду міста Києва від 10.12.2004 року позов задоволено, визнано право власності товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіт Україна»на майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Вишгород, вул. Майданчик ГАЕС та складається з наступних об'єктів: навіс, будівля складу 1, будівля складу 2, автозаправний блок, будівля, магазин (вагон-будинок), адміністративна будівля; зобов'язано Вишгородське Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно зареєструвати право власності товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіт Україна»на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Вишгород, вул. Майданчик ГАЕС та складається з наступних об'єктів: навіс, будівля складу 1, будівля складу 2, автозаправний блок, будівля, магазин (вагон-будинок), адміністративна будівля; зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю  «Спеціалізоване управління №630»усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом звільнення орендованого за договором оренди від 12.12.2003 року приміщення; присуджено до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване управління №630»на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіт Україна»85,00 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

08.07.2005 року 3-ю особою подано заяву від 07.07.2005 року за №22 про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2004 року у справі №43/998 за нововиявленими обставинами.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.07.2005 року у справі №43/998 прийнято до розгляду заяву про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2004 року у справі №43/998 за нововиявленими обставинами, розгляд якої призначено на 09.09.2005 року. Розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2005 року зупинено провадження у справі №43/998 до закінчення розгляду апеляційної скарги на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 31.08.2005 року у справі №1/2-2396.

25.10.2011 року 3-ю особою подано заяву від 25.10.2011 року б/№ про перегляд рішення господарського суду міста Києва у справі №43/998 за нововиявленими обставинами.

Розпорядженням голови господарського суду міста Києва Ємельянова А.С. від 31.10.2011 року справу №43/998 передано до провадження судді Івченко А.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.11.2011 року у справі №43/998 (суддя Івченко А.М.) прийнято до розгляду заяву приватного акціонерного товариства «Вишгородське підприємство матеріально-технічного забезпечення»про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2004 року у справі №43/998 за нововиявленими обставинами, розгляд якої призначено на 16.11.2011року. Розгляд справи неодноразово відкладався. Ухвалою від 09.12.2011 року заяву приватного акціонерного товариства «Вишгородське підприємство матеріально-технічного забезпечення»від 25.10.2011 року б/№ про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2004 року у справі №43/998 за нововиявленими обставинами залишено без розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.12.2011 року у справі №43/998 (суддя Івченко А.М.) поновлено провадження у справі №43/998 за заявою відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство матеріально-технічного забезпечення»від 07.07.2005 року за №22 про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2004 року у справі №43/998 за нововиявленими обставинами, розгляд якої призначено на 23.12.2011 року. Розгляд справи неодноразово відкладався.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2012 року у справі №43/998 здійснено процесуальне правонаступництво відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство матеріально-технічного забезпечення»на приватне акціонерне товариство «Вишгородське підприємство матеріально-технічного забезпечення»; заяву відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство матеріально-технічного забезпечення»про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2004 року у справі №43/998 за нововиявленими обставинами задоволено; рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2004 року у справі №43/998 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіт Україна»до товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване управління №630»про визнання права власності скасовано.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.01.2012 року справу №43/998 направлено за підсудністю до господарського суду Київської області, оскільки предметом спору є визнання права власності на майновий комплекс, розташований за адресою: Київська область, м. Вишгород, майданчик ГАЕС, а відповідно до ч. 2 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

09.02.2012 року матеріали справи №43/998 надійшли до господарського суду Київської області, які для подальшого розгляду були передані судді господарського суду Київської області Скутельнику П.Ф.

Справа №43/998 відповідно до ухвали суду від 10.02.2012 року прийняття до провадження суддею господарського суду Київської області Скутельником П.Ф., який присвоїв їй номер 43/998/8/021-12, витребував у Позивача, Відповідача та 3-ї особи додаткові письмові докази у справі і призначив до розгляду на 06.03.2012 року.

06.03.2012 року в судове засідання Позивач, Відповідач та 3-я особа не з'явились, про причини неявки суд не повідомили будучи повідомленими про день та час розгляду справи,  вимоги ухвали суду від 10.02.2012 року не виконали. Ухвалою суду від 06.03.2012 року розгляд справи відкладено на 20.03.2012 року.

20.03.2012 року в судове засідання Позивач, Відповідач та 3-я особа не з'явились, про причини неявки суд не повідомили будучи повідомленими про день та час розгляду справи,  вимоги ухвал суду від 10.02.2012 року та від 06.03.2012 року не виконали. У зв'язку з цим спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 20.03.2012  року.  

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»від 26 грудня 2011 року за N 18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарський судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Беручи до уваги викладене, а також те, що Позивач, Відповідач і 3-я особа належним чином повідомлені про подання до суду позову, дату та час розгляду справи та враховуючи те, що кореспонденція суду також направлена на адресу Позивача, Відповідача та 3-ї особи, суд дійшов висновку, що Позивач, Відповідач та 3-я особа були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Оскільки Позивач, Відповідач та 3-я особа про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, доказів, на які вони посилались би, як на підставу для задоволення або відмову в задоволенні позову, суду не надали, то відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Детально розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд –

ВСТАНОВИВ:

Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що 3-я особа являючись власником нерухомого майна у вигляді майнового комплексу, який знаходиться у м. Вишгороді по вул. Майданчик ГАЕС та складається з навісу, приміщення складу, приміщення складу, автозаправного блоку, приміщення,  магазину та адміністративної будівлі (далі за текстом: Майновий комплекс), передала цей комплекс в користування Позивачу шляхом складання передавального акту від 29.05.2004 року, після чого 3-я особа 29.07.2004 року і 09.08.2004 року повідомила Позивача шляхом надання на адресу останнього листів від 29.07.2004 року і від 09.08.2004 року  про те, що відмовляється від вказаного майнового комплексу в порядку ст. 347 Цивільного кодексу України на користь Позивача. Проте, частина зазначеного майнового комплексу у вигляді частини приміщення складу перебувала в строковому платному користуванні на умовах оренди на підставі договору від 25.05.2004 року у Відповідача, який відмовляється його звільняти після закінченням строку дії договору оренди від 25.05.2004 року, в зв'язку з чим Позивач просить суд визнати за ним право власності на зазначений майновий комплекс, здійснити реєстрацію права власності на майновий комплекс (судом береться до уваги, що у позові відсутня вимоги Позивача про зобов'язання комунального підприємства «Вишгородське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно»здійснити реєстрацію за Позивачем права власності та комунальне підприємство «Вишгородське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно»не являється стороною або 3-ю особою у справі та в позові) та зобов'язати Відповідача усунути перешкоди в користуванні Позивачу приміщенням шляхом його звільнення.

Предметом позову є визнання права власності на майновий комплекс у вигляді ряду об'єктів нерухомості, їх реєстрація та зобов'язання Відповідача усунути перешкоди Позивачу в користуванні частиною нежитлового приміщення.

Суд дослідивши матеріали справи приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав.

Цивільний кодекс України в п. 6 ст. 4 передбачає, що цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 202 закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Крім того, Цивільний кодекс України у ст. 203 передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.  Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із вимогами ст.ст. 204, 205 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до вимог ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.  Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею ст.228 Цивільного кодексу України встановлено правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок. Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Цивільний кодекс України у ч.ч. 1, 2, 3 ст. 319 передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Судом встановлено, що Позивач на підтвердження виникнення у нього права власності на нерухоме майно у вигляді майнового комплексу, який знаходиться у м. Вишгороді по вул. Майданчик ГАЕС та складається з навісу, приміщення складу, приміщення складу, автозаправного блоку, приміщення,  магазину та адміністративної будівлі, посилається на листи 3-ї особи від 29.07.2004 року і від 09.08.2004 року  про те, що 3-я особа відмовляється від вказаного майнового комплексу в порядку ст. 347 Цивільного кодексу України на користь Позивача.

Однак судом встановлено, що особа, яка від імені 3-ї особи підписала листи від 29.07.2004 року і від 09.08.2004 року та в цих листах значиться в якості голови правління відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»- С.В. Оленченко, в силу вимог ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України немала необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення від імені 3-ї особи правочину по відмові від належного 3-й особі на праві власності  майнового комплексу, який знаходиться у м. Вишгороді по вул. Майданчик ГАЕС та складається з навісу, приміщення складу, приміщення складу, автозаправного блоку, приміщення,  магазину та адміністративної будівлі, на користь Позивача.

Факти відсутності у Оленченка С.В. в якості голови правління відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»необхідного обсягу цивільної дієздатності та його незаконність перебування на посаді голови правління відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»та протиправність будь-яких прийнятих ним рішень чи вчинених ним дій від імені 3-ї особи встановленні: - ухвалою Верховного суду України від 18.05.2005 року, якою залишено в силі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 липня 2004 року у цивільній справі за позовом Костючика Л.Н., Мусієнка В.М., Ардельського В.В., Ушатенко Н.Д. до відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»про визнання рішення загальних зборів відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»від 20.05.2004 року незаконними, яким вимоги позивачів у цій цивільній справі задоволенні в повному обсязі; - рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07 липня 2004 року у цивільній справі №1/2-1367 за позовом Костючика Л.Н., Мусієнка В.М., Ардельського В.В., Ушатенко Н.Д. до відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»про визнання рішення загальних зборів відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»від 20.05.2004 року незаконними, яким вимоги позивачів у цій цивільній справі задоволенні в повному обсязі шляхом визнання загальних зборів неправомочними, а прийняті на цих зборах рішення визнанні незаконними. Рішення допущено до негайного виконання.; - рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 31.08.2005 року у  цивільній справі №1/2-2396 за скаргою Костючика А.Л., Мусієнка В.М., Ардельської В.Г., Ушатенко Н.Д. про визнання у період з 20.05.2004 року по 06 липня 2005 року неправомірними  дій відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»по відмові від права власності на майно та визнання недійсними у період з 20.05.2004 року по 06 липня 2005 року дій осіб, які виступали від імені відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»в якості голови правління, - яким вимоги скаржників задоволені в повному обсязі. Рішення допущено до негайного виконання.; - рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 червня 2005 року цивільній справі № 3\2-1531/2005 р., за позовом Костючика Л.Н., Мусієнка В.М., Ардельського В.В. до відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»про усунення перешкод в управлінні справами товариства, яким вимоги позивачів задоволені в повному обсязі. Копії даних судових рішень наявні в матеріалах справи.

Відповідно до вимог ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не

доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

За таких обставин в силу вимог ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти відсутності у Оленченка С.В. в якості голови правління відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»необхідного обсягу цивільної дієздатності та його незаконність перебування на посаді голови правління відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»та протиправність будь-яких прийнятих ним рішень чи вчинених ним дій від імені 3-ї особи у період з 20.05.2004 року по 06 липня 2005 року, - вважаються встановленими та новому доказуванню не підлягають.

Одночасно встановлено, що листи на бланках відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»датовані 29.07.2004 року і 09.08.2004 року з текстом про те, що відкрите акціонерне товариство «Вишгородське підприємство МТЗ»відмовляється від майнового комплексу, який знаходиться у м. Вишгороді по вул. Майданчик ГАЕС та складається з навісу, приміщення складу, приміщення складу, автозаправного блоку, приміщення,  магазину та адміністративної будівлі, в порядку ст. 347 Цивільного кодексу України на користь приватного підприємства «АЛАРІТ УКРАЇНА», не призводять до відмови 3-ї особи від належного їй на праві власності майна в зв'язку з тим, що для такої відмови порушено порядок передбачений ч. 3 ст. 347 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право  власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Як свідчать матеріали справи, відкрите акціонерне товариство «Вишгородське підприємство МТЗ»не зверталось до комунального підприємства «Вишгородське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно»із заявою про відмову від вищевказаного майнового комплексу у вигляд ряду об'єктів нерухомості на користь Позивача.

Цивільний кодекс України у ст.ст. 391, 392 передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд за наслідками дослідження матеріалів справи приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання права власності та усунення перешкод в користуванні майном - безпідставні та необґрунтовані, з надуманих підстав, в зв'язку з тим, що в матеріалах справи відсутній жоден правовстановлюючий документ, який пройшов державну реєстрацію та підтверджує за наслідками такої реєстрації виникнення права власності на вищевказаний майновий комплекс, в матеріалах справи відсутній жодний письмовий доказ, який поданий Позивачем до суду при подані позову, що свідчить про те, що хтось оспорює або не визнає наявність у Позивача права власності на майновий комплекс, та в матеріалах справи відсутній жодний письмовий доказ, який би подавався Позивачем до суду при подані позову, що свідчить про те, що хтось перешкоджає користуватись майновим комплексом.

Крім того, судом береться до уваги, що  Позивач посилається на те, що 3-я особа являючись власником нерухомого майна у вигляді майнового комплексу, який знаходиться у м. Вишгороді по вул. Майданчик ГАЕС та складається з навісу, приміщення складу, приміщення складу, автозаправного блоку, приміщення,  магазину та адміністративної будівлі, передала цей комплекс в користування Позивачу шляхом складання передавального акту від 29.05.2004 року.

Проте, суд дослідивши вказаний передавальний акт від 29.05.2004 року встановив, що вказаний акт від імені 3-ї особи підписаний особою, яка в ньому значиться в якості голови правління відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»- С.В. Оленченко. Враховуючи встановлений зазначеними вище судовими рішенням факт незаконності перебування Оленченка С.В. на посаді голови правління відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ», - в силу вимог ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України  Оленченка С.В. не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення від імені 3-ї особи правочину по передачі Позивачу в безстрокове і безоплатне користування належний 3-й особі на праві власності майновий комплекс, який знаходиться у м. Вишгороді по вул. Майданчик ГАЕС та складається з навісу, приміщення складу, приміщення складу, автозаправного блоку, приміщення,  магазину та адміністративної будівлі.

Факт відсутності у Оленченка С.В. в якості голови правління відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ» необхідного обсягу цивільної дієздатності при складанні та підписанні передавального акту від 29.05.2004 року в силу вимог ст. 35 Господарського процесуального кодексу України новому доказуванню не підлягає та вважається встановленим: - ухвалою Верховного суду України від 18.05.2005 року, якою залишено в силі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 липня 2004 року у цивільній справі за позовом Костючика Л.Н., Мусієнка В.М., Ардельського В.В., Ушатенко Н.Д. до відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»про визнання рішення загальних зборів відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»від 20.05.2004 року незаконними (яким призначався Оленченко С.В. головою правління 3-ї особи), яким вимоги позивачів у цій цивільній справі задоволенні в повному обсязі; - рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07 липня 2004 року у цивільній справі №1/2-1367 за позовом Костючика Л.Н., Мусієнка В.М., Ардельського В.В., Ушатенко Н.Д. до відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»про визнання рішення загальних зборів відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»від 20.05.2004 року незаконними, яким вимоги позивачів у цій цивільній справі задоволенні в повному обсязі шляхом визнання загальних зборів неправомочними, а прийняті на цих зборах рішення визнанні незаконними. Рішення допущено до негайного виконання.; - рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 31.08.2005 року у  цивільній справі №1/2-2396 за скаргою Костючика А.Л., Мусієнка В.М., Ардельської В.Г., Ушатенко Н.Д. про визнання у період з 20.05.2004 року по 06 липня 2005 року неправомірними  дій відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»по відмові від права власності на майно та визнання недійсними у період з 20.05.2004 року по 06 липня 2005 року дій осіб, які виступали від імені відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»в якості голови правління, - яким вимоги скаржників задоволені в повному обсязі. Рішення допущено до негайного виконання.; - рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 червня 2005 року цивільній справі № 3\2-1531/2005 р., за позовом Костючика Л.Н., Мусієнка В.М., Ардельського В.В. до відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»про усунення перешкод в управлінні справами товариства, яким вимоги позивачів задоволені в повному обсязі. Копії даних судових рішень наявні в матеріалах справи.

Таким чином суд приходить до висновку, що передача майнового комплексу в користування Позивачу на підставі вищевказаного передавального акту від 29.05.2004 року та відмова від права власності на Майновий комплекс в порядку ст. 347 Цивільного кодексу України на користь Позивача відбулись протиправно через грубе порушення вищевказаних вимог Цивільного кодексу України.

Господарський кодекс України у ст. 5 передбачає, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Закон України «Про господарські товариства»у ч. 2 ст. 4 передбачає, що установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Крім того, суд дослідивши уважно Статут відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»встановив, що відповідно до положень ст. 2.1. Статуту, товариство створено з метою отримання прибутку на основі здійснення підприємницької, торгівельної, виробничої, комерційної, посередницької та інших видів діяльності.

З врахуванням положень ст. 2.1. Статуту 3-ї особи, суд приходить до висновку, що   передача майнового комплексу в безоплатне та безстрокове користування Позивачу на підставі вищевказаного передавального акту суперечила меті діяльності 3-ї особи через те, що ціль передачі майнового комплексу в користування не передбачала отримання 3-ю особою прибутку, внаслідок чого така дія суперечила меті діяльності товариства.   

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 203, ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України правочини вчинені Оленченком С.В. в якості голови правління відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»при безумовній відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності по передачі Позивачу в безстрокове і безоплатне користування Майнового комплексу на підставі передавального акту від 29.05.2004 року та по відмові на користь Позивача від належного 3-й особі на праві власності Майнового комплексу є недійсними з моменту їх вчинення внаслідок їх нікчемності з підстав недодержання в момент вчинення правочинів вимог, встановлених ч.ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, – суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, нормам ст. 5 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 203, ст. 228, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 319, ч.ч. 1, 2 ст. 321, ч. 3 ст. 347 Цивільного кодексу України, та як встановлено судом, що у Оленченка С.В. в якості голови правління відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ», незаконність перебування якого на посаді голови правління відкритого акціонерного товариства «Вишгородське підприємство МТЗ»було встановлено вищевказаними судовими рішеннями, що набрали законної сили, - був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності для вчинення вказаних правочинів від імені 3-ї особи на користь Позивача та останні порушують публічний порядок через їх спрямованість на протиправне позбавлення 3-ї особи права власності на Майновий комплекс, що підтверджено належними та допустимими письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

Також, суд приходить до висновку, що позовна вимога Позивача, згідно якої Позивач просить суд здійснити реєстрацію права власності на майновий комплекс є безпідставною та необґрунтованою через те, що реєстрація права власності на нерухомість не відноситься до компетенції господарських судів України, у позові відсутня вимога Позивача про зобов'язання комунального підприємства «Вишгородське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно»здійснити реєстрацію за Позивачем права власності, комунальне підприємство «Вишгородське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно»не являється стороною або 3-ю особою у справі та взагалі не значиться в позові в якості сторони чи 3-ї особи, в матеріалах справи відсутній жодний письмовий доказ, який би свідчив про те, що Позивач звертався до комунального підприємства «Вишгородське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно»з вимогою зареєструвати за ним право власності та останнє йому в такій реєстрації відмовило.

Щодо позовних вимог Позивача про зобов'язання Відповідача усунути перешкоди в користуванні майном, яким Відповідач з позиції Позивача користується на підставі договору оренди від 25.05.2004 року, то суд приходить до висновку, що вказані вимоги Позивача є безпідставними та недоведеними суду за допомогою належних і допустимих доказів, в зв'язку з тим, що в матеріалах справи відсутній жодний письмовий доказ, який би свідчив про те, що Позивач звертався до Відповідача з вимогою звільнити орендоване приміщення, а Відповідач відмовлявся би звільнити це приміщення.  

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача є безпідставними, необґрунтованими та недоведеними суду за допомогою належних і допустимих доказів, в зв'язку з чим суд в їх задоволенні відмовляє в повному обсязі.

З приводу заяви представника 3-ї особи про поворот виконання рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2004 року у справі №43/998, то суд приходить до висновку, що вказана заява не підлягає задоволенню через те, що представником при подані заяви в порушення вимог ч. 2 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України не надано суду відповідну довідку, підписану керівником чи заступником керівника і головним (старшим) бухгалтером. Проте, така відмова не позбавляє 3-ю особу права на повторне звернення із заявою про поворот виконання судового рішення після усунення вказаного порушення вимог ч. 2 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні, надані Позивачем докази, спростовані 3-ю особою за допомогою належних і допустимих письмових доказів, які наявні у матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст.36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Позивачем та 3-ю особою суду в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмету спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Витрати Позивача по сплаті державного мита у сумі 85,00 грн. (вісімдесят п'ять гривень 00 коп.) та сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн. (сто вісімнадцять гривень 00 коп.) відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського кодексу України покладаються на Позивача, як сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Витрати 3-ї особи по сплаті державного мита у сумі 85,00 грн. (вісімдесят п'ять гривень 00 коп.) та сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн. (сто вісімнадцять гривень 00 коп.) відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського кодексу України покладаються на Позивача, як сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1.          У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «АЛАРІТ УКРАЇНА», ідентифікаційний код: 31222562, місцезнаходження: 09000, Київська обл., м. Сквира, вул. Р.Люксембург, 66, літ. В, яке є правонаступником приватного підприємства «АЛАРІТ УКРАЇНА», до товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ УПРАВЛІННЯ №630», ідентифікаційний код: 05427269, місцезнаходження: 09000, Київська обл., м. Сквира, вул. Р.Люксембург, 66, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватне акціонерне товариство «ВИШГОРОДСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ», ідентифікаційний код: 00904552, місцезнаходження: 07300, Київська обл., м. Вишгород, майданчик ГАЕС,  про визнання права власності, реєстрацію права власності та усунення перешкод у користуванні власністю, –відмовити повністю.

2.          Господарські витрати у вигляді державного мита у сумі 85,00 грн. (вісімдесят п'ять гривень 00 коп.) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн. (сто вісімнадцять гривень 00 коп.) покласти на товариство з обмеженою відповідальністю «АЛАРІТ УКРАЇНА», ідентифікаційний код: 31222562, місцезнаходження: 09000, Київська обл., м. Сквира, вул. Р.Люксембург, 66, літ. В, яке є правонаступником приватного підприємства «АЛАРІТ УКРАЇНА».

3.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АЛАРІТ УКРАЇНА», ідентифікаційний код: 31222562, місцезнаходження: 09000, Київська обл., м. Сквира, вул. Р.Люксембург, 66, літ. В, яке є правонаступником приватного підприємства «АЛАРІТ УКРАЇНА», на користь приватного акціонерного товариства «ВИШГОРОДСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ», ідентифікаційний код: 00904552, місцезнаходження: 07300, Київська обл., м. Вишгород, майданчик ГАЕС,    господарські витрати у вигляді державного мита у сумі 85,00 грн. (вісімдесят п'ять гривень 00 коп.) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн. (сто вісімнадцять гривень 00 коп.).

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5.          В задоволенні заяви приватного акціонерного товариства «ВИШГОРОДСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ», ідентифікаційний код: 00904552, місцезнаходження: 07300, Київська обл., м. Вишгород, майданчик ГАЕС, про поворот виконання рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2004 року у справі №43/998, - відмовити. Відмова в задоволені заяви не позбавляє права на повторне звернення приватного акціонерного товариства «ВИШГОРОДСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ», ідентифікаційний код: 00904552, місцезнаходження: 07300, Київська обл., м. Вишгород, майданчик ГАЕС, з такою заявою, оформленою з дотриманням ч. 2 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя                                                                                                                         П.Ф. Скутельник

Рішення підписано 20.03.2012 року