Постанова

від 13.03.2012 по справі 2а-1556/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 13 березня 2012 року                      № 2а-1556/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В.  розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КМ Партнери»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КМ Партнери»(далі - ТОВ «КМ Партнери», позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі –ДПІ у Голосіївському районі           м. Києва, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 23.07.2007 року №0000622303/0 та від 23.07.2007 року №0000612303/0, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що оскаржувані податкові повідомлення –рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, є необґрунтованими та неправомірними.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2008 року позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення –рішення, винесені Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва від 23.07.2007 року  №0000612303/0 та від 23.07.2007 року № 0000622303/0.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2009 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2008 року скасовано в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 23.07.2007 року № 0000622303/0. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «КМ Партнери»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 23.07.2007 року № 0000622303/0 відмовлено. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2008 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.01.2012 року ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2009 року та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2008 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В ухвалі від 17.01.2012 року Вищий адміністративний суд України звернув увагу на повноту надання вичерпних юридичних висновків судами окремо по кожному епізоду щодо правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість у відповідній сумі; необхідність всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2012 року справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КМ Партнери»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень прийнято до провадження, призначено судовий розгляд справи на 28.02.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «КМ Партнери»вказує на відсутність порушення ним вимог п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.1, п.п.5.3.3, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР, зазначає, що податкові повідомлення - рішення від 23.07.2007 року №0000622303/0 та від 23.07.2007 року №0000612303/0 прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, є необґрунтованими та неправомірними.

ТОВ «КМ Партнери»зазначило, що ним правомірно включено до складу валових витрат суми податку на додану вартість, які були сплачені при придбанні легкових автомобілів, що включені до складу основних фондів на загальну суму 123 427,19 грн., а також витрати на проведення корпоративного свята. Натомість, висновок відповідача про заниження позивачем об'єкта оподаткування є необґрунтованим та безпідставним. А тому, позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту  податок на додану вартість в розмірі 7 459,20 грн. з коштів, витрачених на підготовку та проведення корпоративного свята та 33 764,66 грн. з придбаного додаткового обладнання до легкових автомобілів.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд задовольнити адміністративний позов.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва проти задоволення позову заперечила в повному обсязі, зазначивши, що проведеною перевіркою встановлено заниження ТОВ «КМ Партнери»податку на прибуток у загальній сумі 58 423 грн., в тому числі: 2004 рік –9 324 грн., 2005 рік –36 538 грн., 2006 рік –12 561 грн., чим порушено п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.1, п.п.5.3.3, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР; заниження податкового зобов'язання з ПДВ за перевіряє мий період на суму 41 223,86 грн., в т.ч.: в червні 2004 року на 7 459,20 грн., в квітні 2005 року на 12 986,33 грн., в липні 2005 року на 20 778,33 грн., чим порушено п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР.

В судове засідання відповідач не з'явився, про час, дату, місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на основі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва на підставі направлення на перевірку №641/23-03 від 30.05.2007 року згідно із ст.11№ Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»та відповідно до плану-графіка проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання проведена планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ТОВ «КМ Партнери»вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 року по 31.12.2006 року, за результатами якої складено Акт від 12.07.2007 року №390/1-23-03-30301978 Про результати виїзної планової перевірки ТОВ «КМ Партнери» (код ЄДРПОУ 30301978) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 року по 31.12.2006 року (далі –Акт перевірки від 12.07.2007 року №390/1-23-03-30301978).

На підставі Акту перевірки від 12.07.2007 року №390/1-23-03-30301978 ДПІ у Голосіївському районі м. Києва винесено податкові повідомлення –рішення: від 23.07.2007 року №0000622303/0 з податку на додану вартість із зазначенням суми податкового зобов'язання: за основним платежем –41 223,86 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –20 611,93 грн.; від 23.07.2007 року №0000612303/0 з податку на прибуток приватних підприємств із зазначенням суми податкового зобов'язання: за основним платежем –58 423,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –29 211,50 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковим органом податковими повідомленнями –рішеннями, ТОВ «КМ Партнери» відповідно до п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими  фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) оскаржило їх в адміністративному порядку, в результаті чого податкові повідомлення –рішення були залишені без змін, скарги позивача  –без задоволення.

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва під час перевірки дотримання порядку амортизації основних фондів були встановлені та відображені в Акті перевірки від 12.07.2007 року №390/1-23-03-30301978 факти порушення позивачем п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР, а саме, позивачем неправомірно включено до балансової вартості основних фондів суму податку на додану вартість, який був сплачений ним при придбанні товарно-матеріальних цінностей для поліпшення легкових автомобілів. Згідно наданого відповідачем розрахунку податкових зобов'язань з податку на прибуток наведене порушення  призвело до нарахування податку у сумі 7 459,20 грн.

Згідно з п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих, потреб включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; придбання, ремонт і модернізацію легкового автотранспорту лише юридичними особами, основною діяльністю яких є надання платних послуг з перевезення сторонніх громадян (таксомоторні парки) та послуг з надання легкового автотранспорту в оренду (прокат) стороннім громадянам і організаціям; поліпшення якості земель, не пов'язаних з будівництвом.

Відповідно до п.п.8.4.1 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Пунктом 5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), закріплено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Разом з тим відповідно до п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР (чинного в періоді виникнення спірних правовідносин) не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Відповідно до Акту перевірки від 12.07.2007 року №390/1-23-03-30301978 позивачем придбавалися товарно-матеріальні цінності для поліпшення легкових автомобілів, які були включені до другої групи основних фондів. Тому, суд погоджується з твердженням ТОВ «КМ Партнери»про необхідність застосування норми п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР (чинного в періоді виникнення спірних правовідносин) як спеціальної щодо формування валових витрат при придбанні товарно-матеріальних цінностей для поліпшення легкових автомобілів.

Судом не приймаються до уваги посилання податкового органу на невідповідність такого порядку формування валових витрат нормам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР, до якого не були внесені відповідні зміни.

Відповідно до положень ч.4 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначалося вище, норми п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР є спеціальними, оскільки регулюють питання оподаткування конкретної операції. Крім того, суд враховує, що така редакція п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР  прийнята згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України»(Відомості Верховної Ради, 2005, N 17, N 18-19, ст.267), тобто пізніше, ніж наведені вище норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР.

Враховуючи те, що об'єкт оподаткування податком на прибуток згідно з п.3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначається шляхом зменшення суми скоригованого  валового доходу звітного періоду на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань,  наведене у Акті перевірки від 12.07.2007 року №390/1-23-03-30301978 порушення п.п.8.2.1 п.8.2 ст.8 вказаного Закону не призвело до заниження податкових зобов'язань позивача з податку на прибуток.

Суд звертає увагу на положення п.п.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року №2181-ІІІ (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Щодо включення до складу валових витрат коштів, витрачених на підготовку та проведення рекламного заходу суд вважає необхідним зазначити наступне.

Як вбачається  з матеріалів справи між ТОВ «КМ Партнери»(іменуємий згідно договору Замовником) та ТОВ «АВВА-сервіс»(іменуємий згідно договору Виконавцем) був укладений Договір №1506 від 15.06.2004 року, відповідно до п.1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе обов'язки з підготовки та проведення Свята з метою рекламування послуг Замовника серед представників його потенційних клієнтів. Факт виконання Договору №1506 від 15.06.2004 року підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту здачі –прийомки робіт від 21.06.2004 року.

Відповідно до п.п.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку; витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від прибутку, що підлягає оподаткуванню платника податку за звітний період.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про рекламу», реклама –це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Суд звертає увагу, що нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачено необхідності доказування платником податку безпосереднього зв'язку здійснення ним витрат саме у зв'язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Тобто, вважається, що всі витрати платника податку є прямо пов'язані із такою підготовкою,  організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. На це вказує п.5.10 ст.5 цього Закону, яким визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Проте, ТОВ «КМ Партнери»були надані до перевірки  документи, які підтверджують проведення свята, а саме Договір №1506 від 15.06.2004 року, акт виконаних робіт, податкова накладна. План програми свята, наказ керівника та списки гостей не можуть вважатися розрахунковими документами в контексті вказаного підпункту Закону. Статтею 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлені вимоги до форми чи виду документів, які були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат.

Таким чином, суд приходить до висновку, що валові витрати є достатньо підтверджені відповідним договором та податковими накладними.

Відповідно до п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Як зазначалось вище, пунктом 1.1 Договору №1506 від 15.06.2004 року встановлено «проведення  Свята з метою рекламування послуг Замовника серед представників його потенційних клієнтів». Вказаний термін «Свято»використовується і в Договорі, і в акті виконаних робіт.

Позивач доручив ТОВ «АВВА - сервіс»організувати Свято з метою рекламування своїх послуг. І такі види послуг повністю підпадають під рекламні заходи відповідно до п.п. 5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР. Саме термін «Свято»застосовується у всіх первинних документах.

Крім того, рекламний характер отриманих послуг беззаперечно доводиться тим фактом, що на вартість послуг виконавцем нараховувався податок на рекламу 0,5%, а позивач сплатив цей податок, що підтверджується Актом виконаних робіт та п. 3.1 Договору від 15 червня 2004 року № 1506.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що донарахування податку на прибуток в розмірі 37 296,00 грн. є неправомірним.

Щодо донарахування податку на додану вартість суд вважає необхідним зазначити наступне.

Суд не погоджується з висновками ДПІ у Голосіївському районі м. Києва щодо порушення позивачем вимог п.п.7.4.4 та  п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) в частині включення до складу податкового кредиту  витрати  по придбанню додаткового обладнання до легкових автомобілів та проведення рекламного заходу виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як зазначалося вище, ТОВ «КМ Партнери»при проведенні перевірки податковим органом були надані первинні документи, які підтверджують витрати  позивача на придбання обладнання до легкових  автомобілів та проведення рекламного заходу, а саме Договір №1506 від 15.06.2004 року, акт виконаних робіт від 21.06.2004 року, Договір №48 від 19.04.2005 року, податкові та видаткові накладні.

Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Однак, як було встановлено судом, позивач використовував у власній господарській діяльності  додаткове обладнання до легкових автомобілів, які віднесені до основних фондів, а рекламний захід був проведений у цілях реклами діяльності ТОВ «КМ Партнери»серед представників його потенційних клієнтів.

З огляду на наведене, твердження ДПІ у Голосіївському районі м. Києва щодо заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, не відповідає чинному законодавству України.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва не довела обґрунтованість висновків перевірки та правомірність винесених податкових повідомлень –рішень від 23.07.2007 року №0000622303/0 та від 23.07.2007 року №0000612303/0.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 23.07.2007 року №0000622303/0 та від 23.07.2007 року №0000612303/0 прийняті ДПІ у Голосіївському районі м. Києва необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, а тому позовні вимоги ТОВ ««КМ Партнери»є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «КМ Партнери»- задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 23.07.2007 року №0000622303/0.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 23.07.2007 року №0000612303/0.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва  апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

    Суддя                                                                                                                         Є.В. Аблов