Постанова

від 15.10.2008 по справі 12/205-20/154-21/58

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

12/205-20/154-21/58

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 15 жовтня 2008 р.                                                                                    № 12/205-20/154-21/58  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого судді      Кривди Д.С. –(доповідача у справі),

суддів:Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного підприємства  “Адвокатська контора Ульянова”

на постановуКиївського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.06.2008 року

у справі№ 12/205-20/154-21/58 господарського суду Полтавської області

за позовомПриватного підприємства  “Адвокатська контора Ульянова”

до ТОВ “Інтерком-95”   

простягнення суми

та за зустрічним позовомТОВ “Інтерком-95”   

до1)          Приватного підприємства  “Адвокатська контора Ульянова”2)          МПП “Графіка”

провизнання договору недійсним,

за участю представників сторін від:

позивача:не з'явились

відповідачів:не з'явились

Згідно розпорядження Заступника голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 14.10.2008р. розгляд касаційної скарги здійснюється у складі колегії суддів: Кривда Д.С. (головуючий), Жаботина Г.В., Уліцький А.М.

ВСТАНОВИВ:

Справа в господарських судах розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.08.2007р. (суддя Тимченко Б.П.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.06.2008р. (судді Поліщук В.Ю. –головуючий, Жук Г.А., Разіна Т.І.), у задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов про визнання недійсним договору уступки прав вимоги від 17.06.2005р. задоволено; стягнуто з Приватного підприємства “Адвокатська контора Ульянова” на користь ТОВ “Інтерком-95” та МПП “Графіка”  по 42,50грн. з кожного державного мита та 59грн. з кожного витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позивач за первісним позовом в касаційній скарзі просить скасувати прийняті у справі судові рішення і прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову –відмовити, з підстав, викладених в касаційній скарзі.

Учасники процесу не скористалися наданим  процесуальним правом на участь своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції. Від позивача за первісним позовом надійшла заява про розгляд касаційної скарги без участі його представника. Враховуючи, що явка представників сторін обов'язковою не визнавалася, додаткові документи від сторін не витребовувались, з врахуванням особливостей розгляду скарги судом касаційної інстанції, передбачених ст. 1117 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Полтавської області від 18.06.2002р. по справі №10/111 задоволено позовні вимоги МПП „Графіка” до ЗАТ „Інтерком” про стягнення 77359,33грн. Вказаним рішенням із ЗАТ „Інтерком” на користь МПП „Графіка” стягнуто 77359,33грн. основного боргу, 773,59грн. витрат на держмито, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 2000 грн. витрат за послуги адвоката.

11.10.2002р. державним виконавцем Автозаводського відділу Державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню наказу № 10/111 від 24.09.2002р. про стягнення з ЗАТ „Інтерком" на користь МПП „Графіка" боргу в сумі 80250,92грн.

Виконавче провадження з примусового виконання вказаного вище наказу було закінчено 27.04.2005р. в зв'язку з повним виконанням рішення суду від 18.06.2002р. по справі № 10/111.

17.06.2005 р. між ПП „Адвокатська контора Ульянова" та МПП „Графіка” було укладено договір уступки прав вимоги, за умовами п.1 якого  первісний кредитор (МПП „Графіка”) уступає новому кредитору (ПП „Адвокатська контора Ульянова”) всі майнові права вимоги первісного кредитора, що маються у останнього внаслідок затримки виконання судового рішення господарського суду Полтавської області від 24.09.2002р. по справі № 10/111 про стягнення на користь первісного кредитора з ЗАТ „Інтерком” (ТОВ „Інтерком-95") грошових коштів. Ці майнові права вимоги полягають у праві на стягнення збитків, в тому числі і від інфляції, з винної особи, неотриманого прибутку, штрафних санкцій, пені тощо.

ПП „Адвокатська контора Ульянова” звернулося з позовом до ТОВ “Інтерком-95” (правонаступника ЗАТ “Інтерком”) про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення суми позовних вимог) 16495,66грн. збитків від інфляції внаслідок прострочення виконання встановленого судовим рішенням грошового зобов'язання.

ТОВ „Інтерком-95” звернулося з зустрічним позовом про визнання договору уступки прав вимоги від 17.06.2005р. недійсним, оскільки він суперечить нормам закону.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши спірний договір та давши йому правову оцінку, погодився з висновком місцевого господарського суду  щодо визнання договору недійсним.

При цьому апеляційний господарський суд виходив з того, що первісний кредитор, який був стягувачем за судовим рішенням у справі №10/111, а саме МПП “Графіка”, має право на стягнення з боржника, яким є ТОВ “Інтерном-95”, інфляційних витрат за весь період невиконання основного зобов'язання боржника за договором, у тому числі за період з моменту прийняття судового рішення, до повного його виконання. Тобто, МПП “Графіка” за договором уступки права вимоги передало позивачу за первісним позовом права, які виникли не із судового рішення, а із господарських договорів (оскільки збитки від інфляції в цьому випадку нараховані на суму невчасно сплачених боржником грошових коштів по договорам купівлі-продажу).

Крім того, суд апеляційної інстанції спростував, як зроблений без системного аналізу правових норм, висновок місцевого господарського суду про те, що спірний договір за своєю правовою природою є договором факторингу.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного  кредитора у  зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляну на викладене, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що уступка права вимоги за своєю правовою природою не є самостійним правочином, оскільки вона залежить від основного юридичного факту, який її породжує. Право вимоги має узгоджуватись за загальними принципами та умовами виконання як цивільно-правових, так і господарських зобов'язань. За таких обставин повинні бути чітко визначенні істотні умови та зміст зобов'язання для боржника.

Згідно зі ст.509 ЦК України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту. Одностороння відмова від виконання не допускається.

За умовами п.1 договору уступки прав вимоги від 17.06.2005р., первісний кредитор уступає новому кредитору всі майнові права вимоги первісного кредитора, що є у останнього внаслідок затримки виконання рішення господарського суду Полтавської області від 24.09.2002 року по справі №10/111 про стягнення на користь первісного кредитора з ЗАТ “Інтерном” (ТОВ “Інтерном –95”) грошових коштів. Ці майнові права вимоги полягають у праві на стягнення збитків, в тому числі і від інфляції, з винної особи, неотриманого прибутку, штрафних санкцій, пені тощо. Новому кредитору також уступаються всі майнові права первісного кредитора, що маються у останнього з правочину, який став підставою для винесення господарським судом першої інстанції вищезазначеного рішення.

Тобто, як встановив суд апеляційної інстанції, з наведеного пункту договору неможливо встановити обсяг грошових вимог, які були передані новому кредитору, що суперечить правовій природі договору уступки права вимоги, за яким передається право вимоги у зобов'язанні.

Відповідно до ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За таких обставин, переглядаючи в апеляційному порядку рішення, суд дійшов висновку, що спірний договір уступки права вимоги було укладено з порушенням вимог закону щодо визначення обсягу вимог, право на яке передається первісним кредитором новому кредиторові, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

Згідно приписів ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Частиною 3 ст.207 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Таким чином, оскільки первісний позов про стягнення заборгованості ґрунтується на спірному договорі уступки прав вимоги,  який за висновком судів попередніх інстанцій є недійсним, тому відсутні підстави для задоволення первісного позову.

Крім того, відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Слід зазначити, що повторно розглядаючи справу, апеляційний господарський суд повно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України  та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення”. Що стосується доводів, викладених позивачем за первісним позовом в касаційній скарзі, то вони зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, що суперечить вимогам статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, переглянута у справі постанова апеляційного господарського суду відповідає приписам  чинного  законодавства,  а  доводи касаційної скарги  визнаються  непереконливими.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.06.2008 року у справі  №12/205-20/154-21/58 залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

           Головуючий суддя                                                                  Д.Кривда

           Судді                                                                                      Г.Жаботина

                                                                                                                А.Уліцький