Постанова

від 01.07.2008 по справі 53/303-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 01 липня 2008 р.                                                                                   

№

53/303-07 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Панової

І.Ю.,

суддів

Заріцької

А.О., Хандуріна М.І.

розглянувши

касаційну скаргу

 Сахновщинської селищної ради Сахновщинського

району Харківської області

на

рішеннягосподарського

суду Харківської області від       26

жовтня 2007 року

у

справі господарського

суду

№

53/303-07 Харківської області

за

позовом

суб'єкта

підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1

досуб'єкта підприємницької

діяльності-фізичної особи ОСОБА_2

про

про

визнання договору купівлі-продажу дійсним

за участю представників:

Сахновщинської

селищної ради Меркулова Д.Г.,

суб'єкта

підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1.-

ОСОБА_3,

                                      В С Т А Н О В И В :

Рішенням  господарського суду Харківської області  від 26 жовтня 2007 року (суддя Прохоров С.А.)

в повному обсязі задоволено позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі

-позивач)  до фізичної особи -

підприємця  ОСОБА_2  (далі -відповідач) про визнання дійсним

укладеного між ними 22 жовтня 2005 року договору купівлі-продажу будівлі

магазину загальною площею 85,6 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Визнано за ФОП ОСОБА_1 право власності на вказану будівлю що складається з  сіней площею 1,76 кв.м., службового приміщення

площею 38,5 кв.м. та кочегарки площею 5,6 кв.м.

На

вказане рішення касаційну скаргу до Вищого господарського суду України подала

Сахновщинська селищна рада Харківської області посилаючись на те, що рішення

прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального та

процесуального права. При цьому заявник апеляційної скарги послався на те, що

предмет купівлі-продажу не належав продавцю і він не вправі був його

відчужувати

Просить

рішення господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2007 року

скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 

За

розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 27

червня 2008 року розгляд касаційної скарги здійснюється колегією суддів Вищого

господарського суду України у складі: судді       Панової І.Ю. -головуючого, суддів

Заріцької А.О., Хандуріна М.І.

Перевіривши

матеріали справи та доводи касаційної скарги, проаналізувавши застосування

судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія

суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних

підстав.

Відповідно

до ст. 220 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) у разі

недодержання  сторонами вимоги

закону  про нотаріальне посвідчення  договору такий договір є нікчемним. І лише,

якщо сторони домовилися  щодо усіх

істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося

повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його

нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі

наступне нотаріальне посвідчення 

договору не вимагається.

З

матеріалів справи вбачається, що  позивач

звернувся з позовом  про визнання дійсним

укладеного 22 жовтня 2005 року між ним і відповідачем договору купівлі-продажу  будівлі магазину  загальною площею 85,6 кв.м., який знаходиться

за адресою АДРЕСА_1.

При

цьому послався на те, що вони з відповідачем домовилися з усіх істотних умов

договору,  уклали його у письмовій

формі  і виконали  умови договору щодо приймання - передачі

майна, проте відповідач протягом двох місяців 

ухилявся від нотаріального посвідчення договору  купівлі-продажу нерухомого майна, що змусило

його звернутися до суду.

До

позовної заяви  у підтвердження своїх

вимог позивач додав  копії договору від

22 жовтня 2005 року та акту приймання-передачі приміщення магазину від того ж

числа.

Крім

того, до позовної заяви позивач додав копію технічного паспорту на будівлю  магазину по АДРЕСА_1 від 20 серпня 2001 року,

який не містить жодних даних про власника майна,  інвентаризаційного номера справи та реєстрового

номера майна.

Не

містять таких даних   і вказані вище

документи надані позивачем.

Вирішуючи

даний спір і вважаючи достатніми підстави для задоволення позову  суд не виконав вимог закону  і 

всупереч  ст. 43 Господарського

процесуального кодексу України (далі -ГПК України) не забезпечив всебічного,

повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись

законом.

Зокрема,

суд визнаючи право власності на спірне майно за позивачем не з'ясував на яких

правових підставах будівля магазину належала позивачу і чи мав він право або

відповідні повноваження на її відчуження відповідачу.

Також

суд не перевірив доводів позивача про те, що відповідач ухиляється від

нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу і не зважаючи на те, що ця

обставина є однією з основних умов можливого визнання судом договору дійсним,

не з'ясував, якими доказами ця обставина підтверджується.

З

протоколу судового засідання і рішення суду першої інстанції вбачається, що

відповідач проти задоволення заявлених вимог не заперечував.

Проте,

відповідно до ч. 3 ст. 43 ГПК України визнання однією стороною фактичних даних

і обставин, якими інша сторона 

обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є

обов'язковим.

До

істотних умов договору купівлі-продажу нерухомого майна відноситься предмет

договору, ціна, форма та строки оплати, строки 

передачі майна, права та обов'язки сторін за договором, відповідальність

сторін, а також дотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору.

Для

визнання договору дійсним з підстав передбачених  ч. 2 ст. 220 ЦК України домовленість щодо

істотних умов і стан їх виконання  мають

значення, тому судом повинні були перевірятися. Проте з рішення суду першої

інстанції вбачається, що воно не відповідає вимогам ст. 84 ГПК України і

зводиться  лише до  дослівного цитування позовної заяви.     

Відповідно

до ст. 1117 ГПК України (межі перегляду справи в касаційній

інстанції) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна

інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє

застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і

процесуального права.

З

касаційної скарги вбачається, що спірна споруда знаходиться  на території Сахновщинської селищної ради, та

що станом на день прийняття оскаржуваного судового рішення право власності на

спірну будівлю рішенням Сахновщинської селищної ради було визнане за іншою

особою - Лозівським державним комерційно - виробничим підприємством робітничого

постачання  Південної залізниці „Експрес”.

Крім

того з касаційної скарги і доданих до неї документів вбачається, що 10 вересня

2007 року ліквідатор Лозівського державного комерційно-виробничого підприємства

Південної залізниці „Експрес” ОСОБА_4 

уклав з фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 договір оренди (з правом

викупу) спірного нежилого приміщення загальною площею 85,6 кв.м.

До 9

вересня 2007 року (дня одностороннього розірвання договору ліквідатором)

діяв  договір оренди  (з правом викупу) спірного нежилого

приміщення, укладений 14 лютого 2002 року ліквідатором ОСОБА_4 з ПП „ОСОБА_5”

Оскільки

договір купівлі-продажу, який позивач просив суд визнати дійсним, було укладено

між сторонами у справі 22 жовтня 2005 року, даний спір не міг вирішуватися поза

обставинами вказаними у касаційній скарзі.

Крім

того, з матеріалів справи  і матеріалів

касаційної скарги (з копій двох різних технічних паспортів) вбачається, що

йдеться про одне і теж приміщення магазину загальною площею 85,6 кв.м., проте

адреса за якою воно розташоване у вказаних документах вказана різна: АДРЕСА_1 і

АДРЕСА_2. З касаційної скарги вбачається, що за довідкою  Сахновщинського БТІ  за 

адресою АДРЕСА_1 розташоване приватне домоволодіння. Судом вказані

обставини, щодо місця знаходження спірного майна, також не перевірялися.

Касаційна

інстанція не має права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не

були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним,

вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних

доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У суді

касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були

предметом розгляду у суді першої інстанції (ч. 3 ст. 1117 ГПК

України).

За

вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які

вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Підстав

вважати, що позивач довів свої вимоги про визнання договору купівлі-продажу

дійсним, не встановлено.

За

таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України визнає доводи

касаційної скарги обґрунтованими і скасовує рішення суду першої інстанції як

таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

При

новому розгляді справи суду слід всебічно та повно з'ясувати всі обставини справи,

в залежності від встановленого правильно застосувати до спірних правовідносин

норми матеріального та процесуального права і 

прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись  ст.ст. 1115, 1117, 1119

- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий

господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну

скаргу Сахновщинської селищної ради Сахновщинського району Харківської області

задовольнити.

Рішення  господарського суду Харківської області  від 26 жовтня 2007 року у справі № 53/303

скасувати.

Справу

передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий                                                                      

І.Ю. Панова                                

Судді                                                                                         А.О.

Заріцька

       М.І. Хандурін