Постанова

від 23.09.2008 по справі 15/161 (10/178)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

15/161 (10/178)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 23 вересня 2008 р.                                                                                    № 15/161 (10/178)  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційні скарги відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Чернігові Чернігівської області (далі –Відділення), станції швидкої медичної допомоги Чернігівської міської ради, м. Чернігів,

на рішення господарського суду Чернігівської області від 15.10.2007

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2008

зі справи № 15/161(10/178)          

за позовом станції швидкої медичної допомоги Чернігівської міської ради (далі - Станція)

до комунального підприємства "Чернігівводоканал" Чернігівської міської ради (далі –Підприємство), м. Чернігів,

про стягнення 42 556,90 грн.,

за участю представників:

позивача – Калініної О.В.,

відповідача –Богаєвської І.В.,

Відділення –Пилипенко І.С.,  

ВСТАНОВИВ:

Станція звернулася до господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з Підприємства на підставі статті 1191 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) в порядку регресу 42 556,90 грн. (з урахуванням подальшого уточнення позовних вимог), сплачених нею як роботодавцем фізичної особи, якій під час виконання трудових обов'язків було заподіяно шкоду з вини працівників відповідача.  

Рішенням названого суду від 15.10.2007 (суддя Федоренко Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2008 (колегія суддів у складі: Григорович О.М. –головуючий, судді Гольцова Л.А., Рябуха В.І.), у позові відмовлено повністю.

Рішення місцевого суду зі справи мотивовано тим, що позивач як страхувальник за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань відповідно до пункту 2 статті 7 Закону України від 22.02.2001 № 2272-ІІІ “Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (далі –Закон № 2272) не має права зворотної вимоги до винної особи за здійсненими потерпілому страховими виплатами, оскільки витрачені ним кошти зараховуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) в рахунок його страхових внесків до цього Фонду.

Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, судове рішення зі справи додатково мотивував посиланням на відсутність у позивача права зворотної вимоги (регресу) через те, що статтею 1191 ЦК України передбачено право регресу лише в разі повного відшкодування шкоди особою, яка здійснювала ці виплати, тоді як позивач має здійснювати виплати до моменту передачі ним справи постраждалої особи до Фонду.  

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Станція просить постанову апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відділення у касаційній скарзі до Вищого господарського суду України просить судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції із залученням Відділення до участі в справі як третьої особи.

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційних скарг.

Перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи і правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників сторін та Відділення, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність повного задоволення касаційної скарги Відділення та часткового –касаційної скарги позивача.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:

- 25.02.1994 з вини працівників державного комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Чернігівводоканал", правонаступником якого є Підприємство, заподіяно шкоду здоров'ю працівника Станції під час виконання останнім трудових обов'язків;

- постраждалому працівникові безстроково встановлено другу групу інвалідності внаслідок трудового каліцтва, втрата професійної працездатності становить 70 %;

- зі Станції кошти на користь постраждалого стягувалися за рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 30.05.2006 та рішеннями Деснянського районного суду міста Чернігова від 15.03.2005, від  14.04.2005, від 28.09.2005 і від 09.02.2006;  

- виплата позивачем коштів на користь потерпілого підтверджується: платіжними дорученнями від 12.12.2005 № 513 на суму 806,26 грн., від 15.08.2006 № 2451 на суму 12 782 грн., від 04.09.2006 № 2664 на суму 1 162 грн., від 09.10.2006 № 3133 на суму 1 162 грн.; платіжною вимогою від 05.06.2006 на суму 22 395,63 грн.; копіями платіжних відомостей за серпень 2006 року та за період з листопада 2006 року по березень 2007 року про виплату щомісячно страхового відшкодування в сумі 1 162 грн.; постановами державної виконавчої служби від 23.06.2006 про закінчення виконавчого провадження в зв'язку з реальним виконанням рішення суду на суму 344,64 грн. і на суму 20 490 грн., від 10.01.2006 - на суму 490,14 грн.; постановою про відкриття виконавчого провадження від 08.08.2006 № 747/3/5; розпорядженням ДВС Новозаводського району міста Чернігова від 08.08.2006 № 747/3/5;

- Станцією до цього часу  не передано справу постраждалої особи до Фонду.

Причиною даного спору є питання щодо наявності у позивача права зворотної вимоги (регресу) до відповідача за здійсненими Станцією виплатами потерпілому працівникові.

За загальним правилом, встановленим статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

На час заподіяння шкоди працівникові Станції діяв відповідний припис статті 440 Цивільного кодексу Української РСР.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з пунктом 2 статті 7 Закону № 2272 Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

За приписами статей 2 і 6 Закону України від 23.09.1999 № 1105-ХІV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” стосовно визначення суб'єктів страхування сфера дії цього Закону стосовно правовідносин за даним судовим спором охоплює лише відносини Станції (страхувальника щодо постраждалої фізичної особи) та Відділення, тоді як відносини Станції та Підприємства, Підприємства та постраждалої особи, Підприємства та Відділення стосовно заподіяння шкоди працівникові Станції як іншого (не відповідача) підприємства регулюються цивільним законодавством.

У прийнятті судових рішень зі справи попередні інстанції виходили з того, що позивач не має права на звернення до суду з даним позовом, оскільки ці його витрати згідно з пунктом 2 статті 7 Закону № 2272 зараховуються Фондом у рахунок страхових внесків.

Таким чином, місцевий та апеляційний суди прийняли рішення та постанову, що стосуються прав і обов'язків Відділення як робочого органу виконавчої дирекції Фонду, яке не було залучено до участі в справі.

Крім того ні місцевий, ані апеляційний господарські суди:

- не з'ясували позицію Відділення з приводу зарахування сплачених Станцією постраждалій особі коштів та не дослідили його можливі доводи;

- не дослідили наявність факту зарахування цих виплат позивачеві в рахунок сплати страхових внесків та не встановили обсяг цього зарахування;

- не встановили, чи фактично виплачено потерпілому 42 556,90 грн., на стягненні яких наполягає позивач;

- не дослідили зміст судових рішень загальних судів (апеляційного суду Чернігівської області від 30.05.2006, рішень Деснянського районного суду міста Чернігова від 15.03.2005, від 14.04.2005, від 28.09.2005 і від 09.02.2006 тощо) стосовно: суб'єктного складу учасників цих судових проваджень; правових підстав для стягнення коштів саме зі Станції; розмежування можливої відповідальності Станції, Підприємства та Відділення; можливого преюдиціального значення цих рішень для вирішення даного судового спору.

Водночас судом апеляційної інстанції неправильно застосовано статтю 1191 ЦК України, яка не містить приписів щодо обов'язковості однократного (разового) пред'явлення позову в порядку регресу та лише після повного відшкодування шкоди (сума якої об'єктивно може зростати з істотними перервами в часі); зазначена норма пов'язує право зворотної вимоги (регрес) виключно з наявністю таких умов: особа відшкодовує постраждалому шкоду, завдану іншою особою; розмір заявленої зворотної вимоги (регресу) не перевищує розміру фактично виплаченого відшкодування.

У свою чергу, припис статті 1166 ЦК України щодо повного відшкодування завданої шкоди визначає лише вимоги до загального обсягу відшкодування, з яким законодавець пов'язує момент звільнення винної особи від подальшої цивільно-правової відповідальності.

Більш того, сама суть зобов'язань із заподіяння шкоди здоров'ю фізичної особи не дозволяє чекати закінчення здійснення призначених на все життя потерпілого страхових виплат, а зацікавлені особи мають діяти з дотриманням загальних вимог щодо строків позовної давності.

Отже, місцевий та апеляційний господарські суди прийняли рішення і постанову, що стосуються обов'язків Відділення, яке не було залучено до участі в справі, неправильно застосували статтю 1191 ЦК України та припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи і частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до пункту 3 частини другої та частини першої статті 11110 ГПК України є підставами для скасування судових рішень зі справи.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно залучити до участі в справі Відділення як третю особу, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну  правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117, 1119 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України      

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Чернігові Чернігівської області задовольнити.

2. Касаційну скаргу станції швидкої медичної допомоги Чернігівської міської ради задовольнити частково.

3. Рішення господарського суду Чернігівської області від 15.10.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2008 зі справи № 15/161(10/178) скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області.  

Суддя              В.Селіваненко

Суддя               І.Бенедисюк

Суддя                                                                                               Б.Львов