Постанова

від 28.03.2012 по справі 2а-1323/11/12/0170

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2012 р. 11:23 Справа №2а-1323/11/12/0170

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М., при секретарі Бебешко М..В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Краски"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність №б/н від 27.01.11р.;

відповідача - не з'явився;

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Краски» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.01.11р. №0000422301/0, №0000412301/0, №0000432301/0, №0000291701/0, №0000442301, мотивуючи свої вимоги тим, що зазначенні а рішення прийняті із порушенням норм податкового законодавства.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 28.01.11р. відкрито провадження по адміністративній справі та закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час, день та місце його проведення був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Краски» 24.02.03р. зареєстроване Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим у якості юридичної особи (а.с. 34, том 1).

У період з 30.11.10р. по 29.12.10р. посадовими особами відповідача була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Краски» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.08р. по 30.09.10р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.08р. по 30.09.10р. За результатами перевірки було складено акт №21697/23-7/32361803 від 31.12.10р.

Перевіркою було встановлені порушення позивачем:

- п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 7485,00грн., у тому числі: за 1 квартал 2010 року у сумі 4112,50грн., за 2 квартал 2010 року у сумі 3372,50грн.;

- п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 5988,00грн., у тому числі: за квітень 2010 року - 5988,00грн., в березні 2010 року зменшене від'ємне значення 26 рядка на 3290,00грн.;

- п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 та з урахуванням норм п. 3.4 ст. 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», - не утриманий податок з доходу фізичної особи;

Занижено податкове зобов'язання у сумі 14009,56грн.

- п. 9.10.3, 9.10.4 - платник податку не повертає суму надміру витрачених коштів пізніше граничного терміну. Донараховано (15% штрафу) - у сумі 15114,48грн.;

- порушена ст. 9 Закону України «Про державний реєстр фізичних осіб платників податків та інших зобов'язань платників» - зведення до суми доходів, які отримані фізичними особами (приватними підприємцями) включалися в звіт по Ф-1-ДФ не в повному обсязі; (а.с. 57-98, том 1).

Листом від 04.01.11р. №42/10/23-7, за результатами розгляду заперечень до акту перевірки від 29.12.10р., відповідач повідомив, що вніс зміни до акту перевірки та виклав висновок у новій редакції про порушення позивачем:

- п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 7485,00грн., у тому числі: за 1 квартал 2010 року у сумі 4112,50грн., за 2 квартал 2010 року у сумі 3372,50грн.;

- п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 5988,00грн., у тому числі: за квітень 2010 року - 5988,00грн., в березні 2010 року зменшене від'ємне значення 26 рядка на 3290,00грн.;

- п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 та з урахуванням норм п. 3.4 ст. 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», - не утриманий податок з доходу фізичної особи;

Занижено податкове зобов'язання у сумі 15273,39грн.

- п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 - не утриманий податок з доходів фізичної особи з суми перерахованих коштів на картковий рахунок працівника, та не повернутих підприємству;

Занижено податкове зобов'язання у сумі 1027,50грн.

- п. 9.10.3, 9.10.4 - платник податку не повертає суму надміру витрачених коштів пізніше граничного терміну. Донараховано (15% штрафу) - у сумі 15114,48грн.;

- порушена ст. 9 Закону України «Про державний реєстр фізичних осіб платників податків та інших зобов'язань платників» - зведення до суми доходів, які отримані фізичними особами (приватними підприємцями) включалися в звіт по Ф-1-ДФ не в повному обсязі; (а.с.106-108, том 1).

На підставі зазначених порушень відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 20.01.11р. №0000422301/0 про донарахування податку на прибуток у сумі 7485,00грн. та штрафних санкцій у сумі 1871,25грн. (а.с. 20, том 1), №0000412301/0 про донарахування податку на додану вартість у сумі 5988,00грн. та штрафних санкцій у сумі 1497,00грн. (а.с. 21, том 1), № 0000432301/0 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 3290,00грн. за березень 2010 року, у зв'язку з чим застосовані штрафні санкції у розмірі 822,50грн. (а.с. 22, том 1) та №0000291701/0 про донарахування податку з доходів найманих працівників у сумі 16300,89грн. та штрафних санкцій у сумі 4075,22грн. (а.с. 23, том 1), №0000442301 про нарахування суми штрафних санкцій у розмірі 25190,80грн. за порушення п. 2.11 п.2, п.п. 3.10., п.п. 3.12 п. 3 Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (а.с. 24, том. 1).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії) : 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що при вирішенні цієї справи він керувався положеннями нормативних актів у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було зроблено висновок про завищення позивачем валових витрат за період з 01.10.08р. по 30.09.10р. в сумі 29940,00грн., у тому числі: за 1 квартал 2010 року - 16450,00грн. та за 2 квартал 2010 року - 13490,00грн., сформованих за рахунок господарських відносин позивача щодо придбання товарів з ПП «Продстроймаркет».

Відповідачем вказується, що до складу валових витрат позивачем віднесені витрати з придбання товарів у постачальників, які на дату перевірки мають статус інший за «0».

Відповідно до акту перевірки, відповідачем встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 5988,00грн., у тому числі: за квітень 2010 року - 5988,00грн., у березні 2010 року зменшено від'ємне значення 26 строки на 3290,00грн.

При проведенні перевірки встановлено, що у актах виконаних робіт (послуг) не відображено, куди саме ПП «Продстроймаркет» перевозив ТМЦ, в якому об'ємі виконувались послуги з перевезення вантажу, а також не вказаний пункт відправлення та призначення з перевезення ТМЦ, відсутні товарно-транспортні накладні та згідно чому склалась сума сплати, конкретно в об'ємі яких наданих послуг.

Перевіряючи доводи відповідача щодо завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ судом зазначається наступне.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду. До складу валового доходу включаються , зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) , доходи від операцій, передбачених ст.7 зазначеного закону (п.п. 4.1.1 та п. 4.1.3) .

Ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій , матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).П.п. 5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Уразі знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів .

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже зазначений закон визначає вимоги саме до документів бухгалтерського обліку, а не податкового.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Проведеним підчас судового розгляду експертним дослідженням (висновок судово-економічної експертизи № 80) (а.с.111-123, том 2) встановлено, що по взаємовідносинам з зазначеними в акті перевірки контрагентам, первинними документами бухгалтерського обліку підтверджується фактичне отримання товару, його оплата, а також його подальше використання в господарській діяльності, шляхом продажу іншим контрагентам, а саме:

- даними журналу ордеру по рахунку 6312 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», оборотно-сальдовою відомістю.

Крім того, експертом було досліджено накладні на отримання товару від постачальників позивача за 2010 рік, рух товарів, податкові накладні, а також досліджено розрахунки з покупцями позивача на підтвердження використання отриманого товару в господарській діяльності позивача.

Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи спірні господарські відносини стосувались операцій з перевезення вантажу.

На підставі досліджених матеріалів експертом було зроблено висновок про не підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку висновків Акту перевірки №21697/23-7/32361803 від 31.12.10р. про завищення валових витрат.

Суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.82 КАС України висновок експерта для суду не є обов'язковим, проте, враховуючи, що експертом було досліджено бухгалтерські документи позивача в повному обсязі, для чого потребувалось спеціальні знання, відповідно до ч. 1 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд також зазначає, що відповідач в порядку ст. 71 КАС України не спростував доводи позивача та висновки судово-економічної експертизи.

У зв'язку з зазначеним суд вважає, що висновок експерта є повним обґрунтованим, у зв'язку з чим суд враховує його як належний та допустимий доказ, та дійшов висновку про безпідставність висновків відповідача про завищення позивачем валових витрат в розмірі 29940,00грн.

Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ судом встановлено наступне.

Висновки про завищення позивачем податкового кредиту ґрунтуються так само як і по валових витратах, на відсутності реального здійснення господарських операцій з ПП «Продстроймаркет».

На підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу були надані податкові накладні, виписані контрагентом, платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів на рахунки контрагента за укладеними договорами, а також надані видаткові накладні, які свідчать про відвантаження товару контрагентами позивачу (а.с. 109 - 211, том 1).

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Судом встановлено, що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від постачальника, податкових накладних на загальну суму 29939,17грн., у тому числі ПДВ 5987,83грн., які є належним чином оформленими.

Суми ПДВ, включені до складу податкового кредиту були фактично сплачені в ціні товару (а.с. 133-134, том 2).

Обґрунтованість формування позивачем податкового кредиту з ПДВ по контрагенту ПП «Продстроймаркет» також була підтверджена висновком судово-економічної експертизи №80 відповідно до документів первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість».

Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

Крім того, законом не передбачений зв'язок між виникненням права платника податку на податковий кредит та наданням податкової звітності його контрагентом.

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач та його контрагенти були платниками податку на додану вартість.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Натомість судом було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від контрагентів позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними, сплатив вартість товару, втому числі ПДВ, що підтверджується платіжним дорученнями та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності, що також підтверджується висновком судово-економічної експертизи № 80.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість», засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідачем, в підтвердження правомірності своїх дій, не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи на час здійснення господарських операцій - контрагента позивача.

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, на час здійснення спірних господарських правовідносин, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до статей 204, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з акту перевірки, позивачем, в порядку ЦК України, були укладені договори та здійснені відповідні розрахунки з контрагентом.

З наведених вище норм вбачається, що акт перевірки є носієм інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного чи іншого законодавства суб'єктами господарювання, в зв'язку з чим, діючим законодавством встановлений порядок оформлення результатів перевірок якого податкові органи повинні дотримуватись.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було надано оцінку нікчемності договорів, укладених між позивачем та контрагентом. Відповідач зробив висновки про нікчемність договорів без їх фактичного дослідження або без посилання на відповідне рішення про визнання таких договорів нікчемними.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому, відповідно до ст. 2 та п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-ХІІ державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженням подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, позивачем, під час формування податкового кредиту, було дотримані положення Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі викладеного суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача щодо завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 5988,00грн.

За умови визнання необґрунтованим висновки відповідача щодо завищення валових витрат за 1-й та 2-й квартали 2010, та донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 7485,00грн., суд також зазначає, що необґрунтованим, а отже протиправним є нарахування відповідачем сум штрафних(фінансових санкцій) в розмірі 1871,25 грн.

За таких обставин суд, суд визнає протиправним та скасовує повідомлення-рішення від 20.01.11р. №0000422301/0 про донарахування податку на прибуток у сумі 7485,00грн. та штрафних санкцій у сумі 1871,25грн.

Враховуючи висновок суду про обґрунтованість формування позивачем податкового кредиту за період з 01.10.08р. по 30.09.10р. в сумі 10802671,00грн., суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу податкового зобов'язання з ПДВ, як наслідок фінансових(штрафних) санкцій, у зв'язку з чим, суд визнає протиправним та скасовує податкове повідомлення-рішення від 20.01.11р. №0000412301/0 про донарахування податку на додану вартість у сумі 5988,00грн. та штрафних санкцій у сумі 1497,00грн., а також від 20.01.11р. №0000432301/0 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 3290,00грн. за березень 2010 року та застосування штрафних санкцій у розмірі 822,50грн.

Також відповідачем в акті перевірки було встановлено, що в порушення п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 з урахуванням норм 3.4 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» - не утримано податку з доходу фізичної особи ОСОБА_2 з суми 93397,07грн. перерахованих коштів на картковий рахунок працівника, і не повернутих підприємству. Таким чином, занижено податкове зобов'язання в сумі 14009,56грн. та згідно п.п. 9.10.3, 9.10.4 п. 9.10 ст. 9 Закону донараховано 15% штрафу - 15114,48грн.

Висновком №80 судово-економічної експертизи встановлено, що наданими на дослідження документами несвоєчасне повернення підзвітних коштів по ОСОБА_2 не підтверджується. Донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 14009,56грн. та штрафних санкцій в сумі 15114,48грн. наданими на дослідження документами не підтверджується. Розходження з даними акту - 14009,56грн. та 15114,48грн. в бік зменшення утворилось за рахунок того, що в акті не враховані платіжні поручення по оплаті постачальникам через підзвітну особу ОСОБА_2, суми по авансовим звітам якого відображені у зведеному бухгалтерському регістрі по рахунку 372 (а.с. 123, том 2).

Суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.82 КАС України висновок експерта для суду не є обов'язковим, проте, враховуючи, що експертом було досліджено бухгалтерські документи позивача в повному обсязі, для чого потребувалось спеціальні знання, відповідно до ч. 1 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд також зазначає, що відповідач в порядку ст. 71 КАС України не спростував доводи позивача та висновки судово-економічної експертизи.

У зв'язку з зазначеним суд вважає, що висновок експерта є повним обґрунтованим, у зв'язку з чим суд враховує його як належний та допустимий доказ, та дійшов висновку про безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 з урахуванням норм 3.4 ст. 4 та п.п. 9.10.3, 9.10.4 п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 20.01.11р. №0000291701/0 про донарахування податку з доходів найманих працівників у сумі 16300,89грн. та штрафних санкцій у сумі 4075,22грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Також відповідачем, за порушення п. 2.11 п.2, п.п. 3.10., п.п. 3.12 п. 3 Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», до позивача були застосовані штрафні санкції у сумі 25190,80грн., відповідно до рішення №0000442301.

Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» затверджене Постановою Правління Національного банку України від 15.12.04р. №637 визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.

Підпунктом 2.11 пункту 2 Положення встановлено, що видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України. Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно п.п. 3.10, п.п. 3.12 п. 3 Положення прибуткові касові ордери і квитанції до них, а також видаткові касові ордери і видаткові відомості мають заповнюватися бухгалтером чорнилом темного кольору чорнильною або кульковою ручкою, за допомогою друкарських машинок, комп'ютерних засобів чи іншими способами, які забезпечили б належне збереження цих записів протягом установленого для зберігання документів терміну. У касових ордерах зазначається підстава для їх складання і перелічуються додані до них документи. Видача касових ордерів і видаткових відомостей на руки особам, що вносять або одержують готівку, забороняється. Приймання і видача готівки за касовими ордерами може проводитися тільки в день їх складання. Виправлення в касових ордерах та видаткових відомостях забороняються. У касових ордерах, які оформляються на загальну суму проведених підприємством касових операцій (видача готівки за видатковими відомостями, спеціальними платіжними засобами, здавання готівки до банку, отримання готівки з банку за чеком та оприбуткування її в касі тощо), реквізит «Одержав» або «Прийнято від» не заповнюється.

Під час одержання касових ордерів або видаткових відомостей касир зобов'язаний перевірити: наявність і справжність на документах відповідних підписів, а на видатковій відомості - дозвільного напису керівника підприємства або осіб, які ним уповноважені; правильність оформлення документів, наявність усіх реквізитів; наявність перелічених у документах додатків.

У разі невиконання хоча б однієї із зазначених вимог касир повертає документи для відповідного оформлення.

Касові ордери або видаткові відомості одразу ж після одержання або видачі за ними готівки підписуються касиром, а на доданих до них документах ставиться відбиток штампа або напис «Оплачено» із зазначенням дати (число, місяць, рік).

У відповідності з діючим законодавством бухгалтерський облік являє собою упорядковане фіксування господарських операцій підприємства на підставі первинних документів у зведених бухгалтерських регістрах.

В Положенні про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Мінфіну України від 24.05.1995р. №88 містяться вимоги до первинних документів та зведених бухгалтерським регістрам.

Зокрема, п. 2.4 встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктами 3.1, 3.2 встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку. Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

В експертному висновку №80 зазначено, що облік розрахунків з підзвітними особами на підприємстві ведеться у відповідності з Наказом Мінфіну від 30.11.1999р. №291 «Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань та господарських операцій підприємств та організацій» на субрахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами», сальдо субрахунку може бути як дебетовим, так і кредитовим.

При співставленні наданих картки рахунку по рахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами» ТОВ «Компанія Краски» за період 4 квартал 2009 року, 01.01.09р. - 30.09.10р., 2009 рік, 1, 2, 3, 4 квартали 2009 року, 9 місяців 2009 року, 9 місяців 2009 року (а.с. 205-211, том. 1, а.с. 63-73, том 2) по підзвітній особі ОСОБА_2 з приходними касовими ордерами від ПП ОСОБА_3 та ПП ОСОБА_4 (а.с. 177, 179, 181, 183, 185, 188, 191, 193, 198, 201, том 1) встановлено, що по рахункам з підзвітною особою за даний період на кожен день відображено кредитове сальдо (заборгованість підприємства перед підзвітною особою). Досліджувались також авансові рахунки №3 від 31.10.08р. та №1 від 31.10.08р. (а.с. 225, 228,том 1) по ОСОБА_2, при співставленні яких з первинними документами від постачальників ПП ОСОБА_3 та ПП ОСОБА_4 встановлено, що приходні касові ордери відображені у авансовому звіті.

За таких підстав, враховуючи, що судом вже було встановлено, що відповідачем неправомірно донараховано податок з доходів найманих працівників у сумі 16300,89грн. та штрафні санкції у сумі 4075,22грн., суд приходить висновку, що рішення №0000442301 про нарахування суми штрафних санкцій у розмірі 25190,80грн. за порушення п. 2.11 п.2, п.п. 3.10., п.п. 3.12 п. 3 Положення «Про проведення касових операцій у національній валюті в Україні» є протиправним та підлягає скасуванню.

За таких підстав позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України, враховуючи немайновий характер спору,суд вважає за можливим стягнути на користь позивача з Державного бюджету України 3,40 грн. судових витрат.

В судовому засіданні 28.03.12р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст. 160 КАС України повний текст постанови виготовлено 02.04.12р.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 20.01.11р. №0000422301/0 про донарахування податку на прибуток у сумі 7485,00грн. та штрафних санкцій у сумі 1871,25грн., №0000412301/0 про донарахування податку на додану вартість у сумі 5988,00грн. та штрафних санкцій у сумі 1497,00грн., № 0000432301/0 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 3290,00грн. за березень 2010 року, у зв'язку з чим застосовані штрафні санкції у розмірі 822,50грн. та №0000291701/0 про донарахування податку з доходів найманих працівників у сумі 16300,89грн. та штрафних санкцій у сумі 4075,22грн., №0000442301 про нарахування суми штрафних санкцій у розмірі 25190,80грн. за порушення п. 2.11 п.2, п.п. 3.10., п.п. 3.12 п. 3 Положення «Про проведення касових операцій у національній валюті в Україні».

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Краски» (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Об'їзна, 4, ЄДРПОУ 32361803) 3,40грн.

У разі неподання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі проголошення відповідно до ст. 160 КАС України вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні , або, у разі проголошення постанови у відсутності особи, яка бере участь у справі - з дня отримання нею копії постанови).

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Котарева Г.М.