Рішення

від 17.04.2012 по справі 3280-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

17.04.2012Справа №5002-32/3280-2010

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Управління міського господарства сімферопольської міської ради АР Крим (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15).

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімеко» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Балаклавська, 14, ідентифікаційний код 35651023).

Про стягнення 70 178,20 грн.

За участю представників:

Від позивача - не з'явився.

Від відповідача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 01.11.2011р.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Управління міського господарства сімферопольської міської ради АР Крим звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімеко» про стягнення 70 178,20 грн.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 21.06.2010р. порушено провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 07 вересня 2010 року провадження у даній справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Окружного адміністративного суду АР Крим у адміністративній справі №2а-6912/10/6/0170.

У зв'язку із закінченням повноважень судді Господарського суду АР Крим Ковтун Л.О. проведений повторний автоматичний розподіл справи, внаслідок якого справа передана до провадження судді Господарського суду АР Крим Барсуковій А.М.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 10.01.2012р. справа прийнята до провадження суддею ГС АР Крим Барсуковою А.М.

Як зазначає коментована стаття 69 Господарського процесуального кодексу України у деяких випадках перебіг строку розгляду справи починається спочатку. Ці випадки пов'язані зі змінами суб'єктного складу осіб, які беруть участь у справі, а також змінами у складі суду, який розглядає справу.

Перебіг строку розгляду справи починається спочатку також у випадках заміни судді або одного з суддів, яка можлива у випадках заявленого і задоволеного в порядку, встановленому ст. 20 ГПК, відводу чи самовідводу судді або в разі його звільнення, тимчасової непрацездатності, відпустки, відрядження та в інших випадках, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.

Аналогічна правова позиція міститься в пункті 10 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996р. № 02-5/422 «Про судове рішення», де зазначено, що рішення господарського суду може прийматись тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи. У разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді до складу суду розгляд справи слід починати спочатку.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 02.02.2012р. провадження у справі поновлено. Розгляд справи призначений на 16.02.2012р.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З цього приводу див. також пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".

28.02.2012р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

28.03.2012р. представник позивача ознайомився із матеріалами справи, проте у судове засідання так і не з'явився.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що позивач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка позивача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

Строк розгляду справи був продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

23.02.2009 року між Управлінням міського господарства сімферопольської міської ради АР Крим (позивач) ( замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сімеко» ( відповідач) ( Виконавець) укладений договір № 36 ( а.с. 9).

Так, хоча й позивач в позовній заяві зазначає, що договір за правовою природою є договором підряду, суд вважає за необхідне зазначити, що договір є договором надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором

У відповідності до пункту 1.1 Договору, замовник доручає підрядникові виконання послуг з відлову, прийманню бродячих та безхатніх тварин.

У відповідності до пункту 2.2 Договору сума договору складає 898 538, 00 грн.

Оплата послуг здійснюється протягом 7 календарних днів з моменту виставлення рахунку.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач покладає акт контрольно-ревізійного управління № 06-21/1-150 від 11.01.2010р ( а.с. 12).

За наслідками ревізії встановлено, що у порушення статті 629 Цивільного кодексу України та договору № 36 від 23.02.2009 Товариству з обмеженою відповідальністю «Сімеко» пред'явлено, а Управлінням міського господарства Сімферопольської міської ради сплачено витрати на надання послуг з вилову бродячих та безпритульних тварин, які підприємство надавало іншим організаціям, відомствам і підприємствам на загальну суму 68522,62 гри. та які відповідно до умов вказаного договору підлягають оплаті за їх рахунок, а не за рахунок Управління міського господарства Сімферопольської міської ради, що привело до незаконних видатків у сумі 57269,22грн. та необґрунтованого завищення заборгованості на суму 11283,40 грн.

Тобто акт встановлює факт порушення й відповідачем у тому числі вимог діючого законодавства, що призвело до завищення вартості послуг.

Проте, Управління житлово-комунального господарства Сімферопольської міської ради оскаржило вищенаведений акт КРУ до Окружного адміністративного суду АР Крим.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.03.2011, залишеною без змін Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011р., адміністративний позов Управління житлово-комунального господарства Сімферопольської міської ради задоволено частково: визнано протиправним та скасовано пункт 2 заявлених вимог до Управління міського господарства Сімферопольської міської ради про усунення виявлених порушень Контрольно-ревізійним управлінням в Автономній Республіці Крим №01-06-14-14/483 від 28.01.2010 у частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімеко»завищеної вартості наданих послуг на суму 68522,62грн. та повернення її до місцевого бюджету. Визнано протиправним та скасовано пункт 3 заявлених вимог до Управління міського господарства Сімферопольської міської ради про усунення виявлених порушень Контрольно-ревізійним управлінням в Автономній Республіці Крим №01-06-14-14/483 від 28.01.2010 щодо зменшення кредиторської заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Сімеко»на суму 11283, 40 грн., в задоволенні іншої частини позову відмовлено.

В постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів.

Як вбачається з позовної заяви, позивач, виконуючи приписи КРУ, просить суд стягнути з відповідача 70 178,20 грн. - суми завищеної вартості наданих послуг.

Завищена вартість наданих послуг зазначена в пункті 2 акту КРУ, який в свою чергу скасований вищенаведеною постановою суду в частині стягнення 68 522, 62 грн. ( а.с. 129 зворотній бік).

Позивач звертається до суду лише за стягненням завищеної вартості послуг, отже суд має розглядати позовні вимоги у жорстких рамках, визначених позивачем в якості предмету позову.

Проте у відповідності до вищезгаданих судових актів, пункт 2 акту КРУ залишено дійсним лише встановлення факту завищеної вартості послуг в розмірі 1 655, 58 грн. ( 70 178, 20 грн., зазначених КРУ - 68 522,62 грн. - частина, в якій скасовані вимоги КРУ).

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підтверджуються доказами лише в розмірі 1 655, 58 грн.

Стосовно вимоги позивача, щодо визнання, що при виконанні умов договору від 23.02.2009р. № 36 відповідач допустив недоліки в роботі, що призвели до завищення послуг, суд вважає за необхідне зазначити таке:

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Конституційний суд України в Рішенні від 01.12.2004 р. у справі №1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У той же час, способами захисту цивільних прав та інтересів, згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

- визнання наявності або відсутності прав;

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

- присудження до виконання обов'язку в натурі;

- відшкодування збитків;

- застосування штрафних санкцій;

- застосування оперативно-господарських санкцій;

- застосування адміністративно-господарських санкцій;

- установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

- іншими способами, передбаченими законом.

Отже, позивачем не було взято до уваги, що серед способів захисту прав чи інтересів осіб, визначених у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, не передбачено такого способу, як визнання допущення недоліків.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи позивач не скористався правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, та не змінив предмет позову. У свою чергу, невірно обраний спосіб захисту права та інтересу є підставою для відмови в задоволенні позову. Така позиція викладена, зокрема, в п. 14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» N 01-8/344 від 11.04.2005 р. (зі змінами станом на 07.11.2007 р.), в якому зазначено, що суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги в частині визнання, що при виконанні умов договору підряду від 23.02.2009р. № 36 допустило недоліки в роботі що призвели до завищення вартості послуг, є такими, що задоволенню не підлягають.

Стосовно ж посилань відповідача у судовому засіданні, що суд має зарахувати в рахунок заявленої до стягнення заборгованості, кредиторську заборгованість позивача перед відповідачем, суд вважає за необхідність зазначити, що в рамках даної справи не розглядаються безпосередньо взаємовідносини сторін за договором, проте предметом дослідження є завищення вартості послуг.

У випадку наявності заборгованості за надані послуги, відповідач не позбавлений права звернутись до суду із відповідним позовом про стягнення заборгованості.

Проте норми діючого законодавства обмежують суд обраними позивачами підставами та предметами позову. Отже наявність або відсутність заборгованості позивача перед відповідачем не є взаємопов'язаною із завищенням ціни договору та може розглядатись в рамках даного позову.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімеко» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Балаклавська, 14, ідентифікаційний код 35651023) на користь Управління міського господарства сімферопольської міської ради АР Крим (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15, ідентифікаційний код 22258727) 1 655, 58 грн. заборгованості, 16, 55 грн. державного мита, 2, 78 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 17.04.2012р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 17.04.2012р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Барсукова А.М.