Постанова

від 07.10.2008 по справі 11/595-н

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

11/595-Н

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 07 жовтня 2008 р.                                                                                    № 11/595-Н  

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів :

головуючого      Овечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

за   участю   представників:

позивача - Ноцький О.В.,

відповідачатретьої особипрокуратури- не з'явився, - Войталюк В.М., Мартинюк Ю.І.,- не з'явився,

розглянувши у відкритому  судовому  засіданні    касаційну скаргу  та касаційне подання      

ДП "Івано-Франківський лісопромкомбінат"військового прокурора Хмельницького гарнізону

на постановувід 27.05.2008 Житомирського апеляційного господарського суду

у справі№11/595-Н

за  позовом ДП "Івано-Франківський лісопромкомбінат"

до(третя особа Дунаєвецької райдержадміністрації- ДП "Кам'янець-Подільське лісове господарство")

про  

визнання недійсними розпорядження від 02.03.2005 та державних актів на право постійного користування землею від 05.08.2005

ВСТАНОВИВ:

            Рішенням господарського суду Хмельницької області від 19.10.2007 (суддя Радченя Д.І.) позов задоволено. Визнано недійсними розпорядження Дунаєвецької райдержадміністрації №144/2005 від 02.03.2005 та видані державному підприємству "Кам'янець-Подільське лісове господарство" державні акти на право постійного користування землею від 05.08.2005 серії ЯЯ №335340, №335341, №335260, №335262, №335263.

          Рішення суду мотивовано обставинами прийняття відповідачем оспорюваного розпорядження без вилучення земель лісового фонду з користування Міноборони України в установленому порядку.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 27.05.2008 (судді: Гулова А.Г., Пасічник С.С., Щепанська Г.А.) рішення скасовано, в позові відмовлено. Постанова мотивована недоведеністю порушення прав позивача, який не землекористувачем спірних земельних ділянок.

ДП "Івано-Франківський лісопромкомбінат" в поданій касаційній скарзі та військовий прокурор Хмельницького гарнізону у внесеному касаційному поданні просять постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме постанови РМ СРСР від 28.04.1980р. №285, Земельного кодексу УРСР (в редакції 1970р.), ст.77 Земельного кодексу України  та ст.38 ГПК України. Зокрема, скаржник та прокуратура вважають, що державні акти №2 та №4 від 1974р. видавалися для використання земель для державних потреб Міноборони колишнього СРСР, а не конкретній військовій частині.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників позивача і третьої особи, дійшла висновку, що касаційна скарга та касаційне подання підлягають відхиленню, а оскаржувана постанова –залишенню без змін з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення про задоволення позову та приймаючи нове рішення про відмову в позові апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Як вбачається з матеріалів справи, 08.10.1974р. виконавчим комітетом Хмельницької обласної Ради депутатів трудящих у відповідності до розпоряджень Ради Міністрів УРСР від 12.05.1961р. №558-0067рс, від 19.02.1962р. №204-0029рс та від 31.03.1962р. №408-0059рс видано державний акт №2 (т.1 а.с.12, т.2 а.с.46), яким закріплено у безстрокове та безоплатне володіння 263,2 га землі в межах згідно доданого плану землекористування для державних потреб.

Також 08.10.1974р. виконкомом Хмельницької обласної Ради депутатів трудящих у відповідності до розпоряджень Ради Міністрів УРСР від 12.05.1961р. №558-0067рс, від 19.02.1962р. №204-0029рс та рішень звужених засідань виконкому від 19.04.1962р. №0011 та від 22.08.1963р. №0020 було видано державний акт №4 (т.1 а.с.13, т.2 а.с.45), яким закріплено у безстрокове та безоплатне володіння 233,1 га землі в межах згідно доданого плану землекористування для державних потреб.

Позивач вважає, що видачею головою Дунаєвецької райдержадміністрації розпорядження №144/2005-р від 02.03.2005р. про надання Кам'янець-Подільському державному лісогосподарському підприємству в постійне користування земельних ділянок лісового фонду на території Малокужелівської, Гірчичнянської, Балинської та Залісцівської сільських рад, а також оспорених державних актів на право постійного користування землею, порушено права держави в особі Міністерства оборони України, в постійному користуванні якого відповідно до державних актів №2 та №4 від 08.10.1974р. знаходяться земельні ділянки, надані відповідачем в користування Кам'янець-Подільському держлісгоспу, та права позивача,.

          Вимоги позивача апеляційна інстанція визнала необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню з тих мотивів, що позивач не довів належними доказами, що він є землекористувачем спірних земельних ділянок та оспорювані акти відповідача порушують права позивача.

Так, частиною 1 ст.20 Земельного кодексу УРСР від 08.07.1970р. (в редакції, чинній на час видачі актів №2 та №4 від 08.10.1974р.) передбачено, що відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР.

Відповідно до статті 20 Земельного кодексу УРСР (1970р.) постановою Ради Міністрів Української РСР №473 від 01.10.1974р. затверджено форму акта на право довгострокового тимчасового користування землею.

Згідно цієї форми, в акті, серед інших відомостей, має бути зазначено назву землекористувача, якому надані земельні ділянки, опис меж, план наданих земель тощо.

Однак, в актах №2 та №4 від 08.10.1974р., на які позивач посилається як на підставу наявності свого права землекористування спірними земельними ділянками, землекористувач не зазначений, відсутні опис меж наданої земельної ділянки та її план.

Будь-які докази, які б підтверджували той факт, що до складу земель, наданих в користування згідно державних актів №2 та №4 від 08.10.1974р., увійшли саме спірні земельні ділянки на території Балинської, Залісцівської, Гірчичнянської, Малокужелівської сільських рад площами, відповідно, 62,4902 га, 118,9898 га, 134,9432 га, 47,8206 га, наданих згідно оспорюваних розпорядження та державних актів в користування Кам'янець-Подільському держлісгоспу, як і докази того, що вказані земельні ділянки передавались позивачу у справі, в матеріалах справи відсутні.

З додатку №2 до рішення Хмельницької обласної Ради №7 від 23.12.1994р. "Про затвердження зведених показників інвентаризації земель оборони на території області та припинення права користування на визначені земельні ділянки Міністерства оборони України і передачі їх місцевим Радам" (т.2 а.с.31-36) вбачається, що до переліку земельних ділянок Міністерства оборони України, які передаються в народне господарство по Хмельницькій області, увійшла земельна ділянка Залісцівської сільської ради площею 226,1 га, в т.ч.6,5 га сільськогосподарських угідь та 219,6 га лісових площ.

Докази скасування зазначеного рішення Хмельницької обласної Ради в матеріалах справи відсутні.

В матеріалах справи наявні ксерокопії рішень Малокужелівської (№53 від 27.03.2001р.), Балинської (№8 від 14.03.2001р.) та Залісцівської (№5 від 20.03.2001р.) сільських рад (т.1 а.с.134-136), якими, в зв'язку реорганізацією військової частини 29471 в Центр прийому і обробки інформації та контролю навігаційного поля, на підставі п.3 ч.1 ст.27 Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992р.) припинено право користування військової частини 29471 землями площами, відповідно 94,7 га, 19,8 га і 248,2 га та анульовані державні акти №2 від 12.05.1961р. та №3 від 29.06.1969р., що були видані на право користування цими земельними ділянками військовій частині.

З наведеного випливає, що земельними ділянками на території Малокужелівської, Балинської та Залісцівської сільських рад, які, за твердженням позивача, безпідставно надані в користування Кам'янець-Подільському держлісгоспу, до 2001 року користувалась військова частина 29471, однак, розмір цих земельних ділянок не відповідає розмірові земельних ділянок, зазначеному в оспорених державних актах.

Відсутні в матеріалах справи й докази на підтвердження того, що земельна ділянка площею 134,94 га Гірчичнянської сільської ради до передачі її у користування Кам'янець-Подільському державному лісогосподарському підприємству перебувала в користуванні іншої особи.

Як зазначалося вище, позивач вказує, що після ліквідації військової частини 29471 право користування земельними ділянками, якими користувалась остання, перейшло до Чернівецького лісгоспу, який входить до складу Івано-Франківського лісопромкомбінату. Підтвердженням цьому, на думку позивача, є акт приймання-передачі лісового масиву від 10.11.1993р. (т.1 а.с.14), на підставі якого військова частина 29471 передала Чернівецькому військовому лісгоспу для ведення лісового господарства земельні ділянки площами 263,2 га та 233,1 га.

Проте, правом розпорядження землею, відповідно до ст.3 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. №561-ХІІ (в редакції, чинній на день складання акту приймання-передачі від 10.11.1993р., а також на час прийняття Малокужелівською, Балинською та Залісцівською сільськими радами рішень №53 від 27.03.2001р., №8 від 14.03.2001р., №5 від 20.03.2001р. (т.1 а.с.134-136) про припинення права користування землями військової частини 29471 наділені лише Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх, з правом передачі повноважень щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

В Земельному кодексі України від 25.10.2001р. №2768-ІІІ, який набрав чинності з 01.01.2002р., повноваження щодо розпорядження землями, що знаходяться у власності відповідних територіальних громад, державній власності, розмежовано між органами місцевого самоврядування та органами державної виконавчої влади.

Але в будь-якому випадку саме цим органам законодавством надано право розпоряджатися землею, що перебуває у власності держави, з видачею землекористувачам документів, що засвідчують право землекористування.

За таких обставин, позивач безпідставно посилається на те, що право користування земельними ділянками площами 263,2 га та 233,1 га військової частини 29471 перейшло до нього на підставі акту приймання-передачі від 10.11.1993р., складеного у відповідності до постанови Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980р. №285 "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд".

До того ж, зазначеною постановою не регламентовано порядок передачі земельних ділянок, що перебувають в користуванні одного землекористувача, до іншого землекористувача, а визначено порядок передачі державних підприємств, виробничих, науково-виробничих, виробничо-аграрних, будівельно-монтажних та інших аналогічних об'єднань (комбінатів), а також організацій і установ одними державними органами УРСР іншим державним органам УРСР.

Не визначено порядку передачі земельних ділянок від одного землекористувача до іншого й постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.1994р. №443 "Про передачу майна військових містечок, що перебуває у загальнодержавній власності, до комунальної власності областей" (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №635 від 13.09.1994р.).

Таким чином, позивач всупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України не довів належними доказами наявності у нього права землекористування на спірні земельні ділянки, та відповідно, того, що прийняттям головою Дунаєвецької районної державної адміністрації розпорядження №144/2005-рс від 02.03.2005р. "Про надання в постійне користування Кам'янець-Подільському державному лісогосподарському підприємству земельних ділянок лісового фонду на території Малокужелівської, Гірчичнянської, Балинської та Залісцівської сільських рад", виданого в межах повноважень, встановлених ч.3 ст.122 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. №2768-ІІІ, та з дотриманням порядку, передбаченого ст.123 цього Кодексу та вимог законів України "Про землеустрій" і "Про обов'язкову державну експертизу землевпорядної документації", а також видачею Кам'янець-Подільському державному лісогосподарському підприємству державних актів №335341, №335260, №335262, №335340, №335263 від 05.08.2005р. порушено його (позивача) права.

Колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині недоведеності порушення оспорюваними актами прав позивача, як землекористувача, з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі доказів з достовірністю встановлено та позивачем не спростовано фактичні обставини видачі оспорюваних розпорядження від 02.03.2005 та державних актів на право постійного користування землею від 05.08.2005 вже після припинення права користування Міністерства оборони України в особі військової частини 29471 спірними земельними ділянками лісового фонду у зв'язку з реорганізацією військової частини 29471, що оформлено рішенням Хмельницької обласної Ради №7 від 23.12.1994р. "Про затвердження зведених показників інвентаризації земель оборони на території області та припинення права користування на визначені земельні ділянки Міністерства оборони України і передачі їх місцевим Радам" та рішеннями Малокужелівської сільської ради №53 від 27.03.2001, Балинської сільської ради №8 від 14.03.2001 та Залісцівської сільської ради №5 від 20.03.2001, як це передбачалося ст.ст.3,19,27 чинного на той час Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992р.).

З матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем і прокуратурою не доведено оспорювання, визнання недійсними чи скасування у встановленому порядку зазначених рішень про припинення права постійного землекористування.

    Зокрема, частиною 6 ст.19 Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992р.) встановлено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 цього Кодексу.

     Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.27 Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992р.) підставою припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.

Отже, з врахуванням вимог ст.ст.19,27 Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992р.) судом апеляційної інстанції спростовано помилкові висновки суду першої інстанції та твердження скаржника про надання спірних земель лісового фонду третій особі без їх вилучення у попереднього землекористувача - Міністерства оборони України, в зв'язку з чим оспорювані розпорядження та видані третій особі державні акти не порушують права позивача, яким належним чином не доведено свій статус землекористувача стосовно спірних земель.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів, що виникають з земельних правовідносин (постанови ВСУ від 20.06.2006 у справі №3/268 та від 31.10.2006 у справі №387/13-05).

Інші доводи позивача та прокуратури зводяться передусім до заперечень щодо відхилення апеляційним судом державних актів №2 та №4 від 08.10.1974р., акту приймання-передачі лісового масиву від 10.11.1993р., як неналежних доказів по справі з мотивів їх невідповідності вимогам постанови Ради Міністрів Української РСР №473 від 01.10.1974р. та ст.3 чинного на той час Земельного кодексу України в редакції від 13.03.1992р., проте, згідно імперативних вимог ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Безпредметними вважаються також посилання скаржника та прокуратури в обгрунтування своїх заперечень на постанову РМ СРСР від 28.04.1980р. №285, оскільки на час припинення права користування Міністерства оборони України в особі військової частини 29471 спірними земельними ділянками земельні правовідносини регулювалися Земельним кодексом України (в редакції від 13.03.1992р.), а не вказаною постановою.

Разом з тим, касаційна інстанція вбачає підстави для часткової зміни постанови з огляду на наступне.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними державних актів на право постійного користування землею від 05.08.2005, суд апеляційної інстанції не врахував, що оспорювані державні акти на право постійного користування земельною ділянкою, які видано третій особі, як землекористувачу, не містять ознак акту органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, що породжує певні права та обов'язки, оскільки вказані акти є виключно посвідчувальним документом в розумінні ст.126 Земельного кодексу України, автоматично виданими на підставі та на виконання розпорядження Дунаєвецької райдержадміністрації №144/2005 від 02.03.2005. Отже, саме зазначене розпорядження є актом органу державної виконавчої влади, що породжує набуття третьою особою прав та обов'язків землекористувача, і тому саме визнання недійсним цього розпорядження може бути предметом господарського спору, а не визнання недійсним державних актів на право постійного користування земельною ділянкою, які мають похідний характер від рішення компетентного органу.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.12 ГПК України спори про визнання недійсними державних актів на право постійного користування земельною ділянкою непідвідомчі господарським судам України, а тому провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.80,1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ДП "Івано-Франківський лісопромкомбінат" та касаційне подання військового прокурора Хмельницького гарнізону відхилити.

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27.05.2008 у справі №11/595-Н змінити, припинивши провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсними державних актів на право постійного користування землею від 05.08.2005 серії ЯЯ №335340, №335341, №335260, №335262, №335263, виданих ДП "Кам'янець-Подільське лісове господарство".

В решті постанову залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                                                                   В.Овечкін

Судді:                                                                                                                                Є.Чернов

                                                                                                                                            В.Цвігун