Постанова

від 03.11.2008 по справі 02/16/23-49/89-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

02/16/23-49/89-08

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2008 р.                                                           Справа № 02/16/23-49/89-08  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Такмаков Ю.В., судді Барбашова С.В. ,  Плужник О.В.

при секретарі Черкашиній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача -  Скобелко М.А. (дов. № б/н від 27.02.2008р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Спецхімзахист", м. Харків (вх. № 1857 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 08.07.08 по справі № 02/16/23-49/89-08

за позовом Комунального підприємства "Господарник", м. Світловодськ, Кіровоградська область

до  Акціонерного товариства закритого типу "Спецхімзахист", м. Харків

про стягнення 11332,72 грн.

та за зустрічним позовом Акціонерного товариства закритого типу "Спецхімзахист", м. Харків

до Комунального підприємства "Господарник", м. Світловодськ, Кіровоградська область

про визнання недійсним правочину, -

встановила:

У квітні 2008 року Комунальне підприємство "Господарник" (м. Світловодськ, Кіровоградська область) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства закритого типу "Спецхімзахист" (м. Харків) про стягнення 8785,36 грн. заборгованості за користування приміщенням згідно договору найму житлового приміщення № 07/06 від 01.11.2006 року,  1120,04 грн. інфляційних втрат, 258,33 грн. 3% річних, 1120,04 грн. пені та суми судових витрат.

03.06.2008р. Акціонерне товариство закритого типу "Спецхімзахист"  в порядку ст. 60 Господарського процесуального кодексу України звернулось до господарського суду Харківської області  із зустрічним позовом до Комунального підприємства "Господарник" (м. Світловодськ, Кіровоградська область), в якому просило суд визнати недійсним правочин - договір від 01.11.2006 року, укладений між АТЗТ "Спецхімзахист" та КП "Господарник" та стягнути з останнього помилково перераховану йому платіжним дорученням від 15.12.2006 року № 1127 суму  передплати в розмірі 2442,23 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.07.2008р. по справі № 02/16/23-49/89-08 (суддя Кононова О.В.) первісні позовні вимоги задоволені повністю та стягнуто з Акціонерного товариства закритого типу „Спецхімзахист" на користь Комунального підприємства „Господарник" 8785,36 грн. основного боргу, 1120,04 грн. пені, 1168,99 грн. інфляційних втрат, 258,33 грн. трьох відсотків річних, 113,33 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Відповідач за первісним позовом - Акціонерне товариство закритого типу „Спецхімзахист" з рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить дане рішення скасувати та задовольнити зустрічні позовні вимоги, а судові витрати по справі  покласти на позивача за первісним позовом.  

Позивач за первісним позовом - Комунальне підприємство „Господарник" у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, в зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу вважає безпідставною, а тому просить залишити її без задоволення.

24.10.2008р. від Комунального підприємства „Господарник" надійшли пояснення, в яких позивач за первісним позовом просить розглянути справу без участі його представника, в зв'язку з неможливістю бути присутнім в судовому  засіданні 28.10.2008р. через непередбачені сімейні обставини.

Розглянувши дане клопотання, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі представника Комунального підприємства "Господарник".

Заслухавши уповноваженого представника відповідача, який підтримав свою  позицію у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що 01 листопада 2006 року Акціонерне товариство закритого типу «Спецхімзахист»(відповідач по первісному позову) в особі в.о. президента АТЗТ «Спецхімзахист»Тимченко В.П. звернулось з листом за №34/1246 на ім'я заступника Світловодського міського голови, в якому просило  дозволу на тимчасове поселення без реєстрації в гуртожиток по вул. Приморська, 74 працівників цього підприємства, відряджених в м. Світловодськ для виконання робіт по укріпленню греблі Кременчуцької ГЕС терміном на 6 місяців.

На підставі даного листа згідно резолюції заступника Світловодського міського голови між сторонами у справі 01 листопада укладено договір за №07/06 найму житлового приміщення площею 180.2 кв.м. у гуртожитку за адресою: м. Світловодськ вул. Приморська, 74 (далі - Договір).

Пунктом 1.1. Договору передбачено, що позивач по первісному позову, як власник будинку, передав, а відповідач по первісному позову, як наймач, прийняв в строкове платне користування 8 житловий поверх гуртожитку загальною площею 180.2 кв.м.

Відповідно до п. 1.2. Договору позивач по первісному позову прийняв на себе зобов'язання по обслуговуванню, експлуатації, ремонту приміщення та утримання прибудинкової території будинку, а відповідач зобов'язався брати участь у витратах на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі у цьому будинку.

Згідно з п. 6.1. даний Договір укладено строком на 6 місяців з терміном дії з 01.11.2006 року по 30.04.2007 року.

Пунктом 2.2.4. Договору обумовлено, що відповідач по первісному позову зобов'язаний не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітнім, вносити плату на рахунок позивача по первісному позову за користування житловою площею, санітарне обслуговування при будинкової території та допоміжних приміщень будинку, технічне обслуговування будинку відповідно до загальної площі приміщення.

Порядок оплати за користування спірним приміщенням передбачено сторонами пунктом 4.2. Договору, згідно з яким АТЗТ «Спецхімзахист»повинно  сплачувати кошти на підставі наданого КП «Господарник»рахунку, який відповідач по первісному позову зобов'язаний оплатити в десятиденний термін.

В обґрунтування вимог по стягненню заборгованості позивач за первісним позовом послався на те, що зобов'язання за Договором найму житлового приміщення ним виконані у повному обсязі, про що свідчать копії рахунків, які  направлялись АТЗТ «Спецхімзахист» кожного місяця для проведення оплати, а саме 08.12.2006 року позивач по первісному позову супровідним листом направив відповідачеві по первісному позову рахунок № 477 від 08.12.2006 року за проживання працівників в спірному приміщенні в листопаді 2006 року на суму 2442,23 грн. Даний рахунок  був отриманий представником АТЗТ «Спецхімзахист»Матюшенко, про що свідчить його  підпис на копії рахунка, наявний в матеріалах справи, в зв'язку з чим відповідач по первісному позову платіжним дорученням № 1127 від 15.12.2006 року сплатив 2442,23 грн. як передплату за проживання за листопад 2006 року згідно рахунку №Ж-0000477 від 08.12.2006 року.

Приймаючи оскаржене рішення у справі господарський суд встановив, що  фактично проведеною оплатою за проживання у гуртожитку за листопад 2006 року відповідач підтвердив наявність між сторонами договірних зобов'язань, визнав договір та не заперечував проти порядку нарахування сплати вартості наданих позивачем послуг.

Враховуючи вимоги ст. ст. 525, 526, 599, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 229 Господарського кодексу України, згідно з якими договір є обов'язковим для виконання сторонами, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання  або одностороння зміна його умов не допускається, а боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином, та оцінивши доводи сторін у справі і надані на їх підтвердження документальні докази, господарський суд визначився, що вимоги КП «Господарник»за первісним позовом щодо стягнення заборгованості в сумі 8785,36 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім того, враховуючи те, що пунктом 4.3. Договору № 07/06 від 01.11.2006 року, відповідач по первісному позову зобов'язався сплачувати пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а позивач надав  обґрунтований розрахунок пені, який відповідає вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року, господарський суд дійшов висновку про задоволення первісних позовних вимоги в частині стягнення з відповідача по первісному позову 1120,04 грн. пені.

Пунктом 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Скориставшись своїм правом та відповідними приписами чинного цивільного законодавства позивач у даній справі заявив вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 1168,99 грн. та 3 % річних в сумі 258,33 грн.

З урахуванням вищезазначеної норми місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 1168,99 грн. інфляційних нарахувань та 258,33 грн. 3 % річних правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки вони нараховані у відповідності з вимогами чинного законодавства, а матеріалами справи підтверджено прострочення виконання відповідачем по первісному позову взятих на себе зобов'язань щодо оплати вартості проживання.

Але з такими висновками господарського суду не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на те, що відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Оскаржене рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам не відповідає, оскільки суд при його прийнятті не взяв до уваги обставини, суттєві для розгляду цього спору, що призвело до прийняття неправомірного рішення.

При цьому, колегія суддів враховує, що вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

За загальним правилом, господарський суд оцінює кожний доказ окремо та всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні.

Частина 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. При цьому, вказаною статтею передбачено, що ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проте, місцевий господарський суд всупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України, взяв до уваги лише доводи позивача за первісним позовом, які базуються на тому, що 1) позивачем на адресу відповідача за первісним позовом були направлені відповідні рахунки на оплату послуг за спірним Договором; 2) підставою для нарахування плати за надані послуги з проживання працівників відповідача є проведені позивачем витрати по квартплаті за період з листопада 2006 року протягом шести місяців дії даного Договору, за користування електроенергією, за користування  холодною водою та за опалення; 3) відповідач за первісним позовом прийняв вказані рахунки без зауважень і провів оплату послуг з проживання його працівників у гуртожитку позивача лише за листопад 2006 року.

Між тим, господарським судом не враховані дані відповідача за первісним позовом, які вказують на відсутність в матеріалах справи беззаперечних доказів проживання його працівників у гуртожитку у періоді, що заявлений у позові, а також не надано належної юридичної оцінки доказам реального виконання позивачем умов спірного Договору. Натомість, відповідач вказує, що позовні вимоги ґрунтуються на фактичних даних, що не підтверджені жодними документальними доказами.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, вимоги позивача до відповідача повинні бути підтверджені  відповідними доказами.

Проте, колегія суддів визначає, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б дійсно підтверджували факт проживання працівників відповідача у гуртожитку позивача у спірному періоді, а також доказів, що витрати позивача по оплаті комунальних послуг пов'язані саме з фактичною передачею об'єкту оренди відповідачеві та фактичним проживанням працівників відповідача у гуртожитку позивача в зазначеному періоді. Обґрунтований розрахунок цих витрат позивачем у справі відсутній.

Отже, колегія суддів визначає, що надані позивачем за первісним позовом рахунки на оплату комунальних послуг не є належними доказами, які б підтверджували фактичне проживання працівників відповідача в належному позивачеві гуртожитку у періоді, що заявлений у позові.

Слід зауважити, що відповідно до п. 2.2.4. укладеного між сторонами Договору, відповідач за первісним позовом зобов'язався не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, вносити плату на рахунок власника будинку за користування житловою площею та ін., тобто умовами даного Договору передбачена оплата вартості послуг  лише за фактичне проживання працівників відповідача за первісним позовом у гуртожитку позивача, що останнім не доведено.    

Разом з цим, наявні в матеріалах справи копії рахунків на оплату послуг по спірному Договору на суму позову та копії журналів вихідної кореспонденції КП «Господарник», не є належними доказами у справі у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не підтверджують фактичне споживання відповідачем за первісним позовом послуг за даним  Договором за період, що ним оспорюється. Належних доказів направлення цих рахунків відповідачеві, зокрема квитанцій про поштове відправлення або вручення уповноваженим особам підприємства відповідача під розписку, позивачем не надано і матеріали справи їх не містять. Доводи позивача за первісним позовом про отримання рахунку № 477 від 08.12.2006р. представником АТЗТ «Спецхімзахист»-  Матюшенко не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки докази того, що вказаний представник був уповноважений на отримання рахунків від позивача у вказаний період останнім не надані. Крім того, представлені відповідачем за первісним позовом дані табелю про нарахування заробітної плати по фірмі та книга наказів свідчать про те, що  гр.  Матюшенко у вказаний період та в подальшому на АТЗТ «Спецхімзахист»не працював.  

Колегія суддів також вважає необхідним зазначити, що проведена відповідачем передплата за проживання у листопаді 2006 року згідно рахунку № Ж-0000477 від 08.12.2006р. в сумі 2442,23 грн. платіжним дорученням № 1127 від 15.12.2006р. не свідчить про фактичне використання відповідачем об'єкту оренди, оскільки у даному платіжному дорученні не міститься вказівки, що вказана сума перераховується на виконання умов спірного Договору. В даному випадку, як стверджує відповідач за первісним позовом, перерахування вказаної суми здійснено ним лише у якості передплати за можливе проживання його працівників. Вказані дані позивачем не спростовані.   

Частиною другою статті 530 передбачено, що  якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати  такий  обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Із матеріалів справи вбачається, що вимога в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України позивачем не висувалась, а тому у відповідача зобов'язання по оплаті послуг, обумовлених Договором, не виникло.

З огляду на вказане, а також те, що наявні у справі докази підлягають оцінці у їх сукупності, покладені в основу судового рішення дані позивача по первісному позову, не можуть бути прийнятими колегією суддів до уваги, оскільки на їх підтвердження позивач не надав жодних належних доказів.  

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що правові підстави для задоволення первісного позову відсутні, а тому заявлені вимоги про стягнення суми заборгованості  за спірним Договором в сумі 8785,36 грн., 1120,04 грн. пені за прострочку платежу, 1168,99 грн. інфляційних витрат та 258,33 грн. 3% річних задоволенню не підлягають, оскільки факт порушення відповідачем умов спірного Договору позивачем не підтверджений.  

Що стосується зустрічних позовних вимог колегія суддів погоджуючись із  висновками господарського суду також вважає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки позбавлені фактичного та правового обґрунтування.

Так, в підтвердження вимог про визнання недійсним правочину - Договору від 01.11.2006 року, укладеному між АТЗТ «Спецхімзахист»та КП «Господарник» та стягнення з АТЗТ «Спецхімзахист»помилково перерахованих 2442,23 грн., АТЗТ «Спецхімзахист»(позивач за зустрічним позовом) послався на те, що в силу приписів статті 129 Житлового кодексу України єдиною підставою для вселення на надану житлову площу в гуртожитках є ордер, а тому вважає, що АТЗТ «Спецхімзахист» міг заселитися в гуртожиток КП «Господарник»тільки на підставі виданого йому ордера на мешкання в гуртожитку, а не на підставі укладеного договору оренди і проводити оплату за мешкання згідно умов діючого Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою СМ УРСР від 03.06.86р. №208, але ніяким чином ні тим умовам, які передбачені п.1.2. Договору.

Дослідивши вказані вимоги та їх правове обґрунтування, господарський суд цілком вірно визначився, що спірний договір укладено саме на підставі та з урахуванням листа керівника АТЗТ «Спецхімзахист»за №34/1246 від 01.11.2006 року, в якому викладено прохання відповідача за первісним позовом про укладення договору на тимчасове поселення його працівників у гуртожиток без реєстрації, між двома юридичними особами, а також встановив те, що житло повинно використовуватись АТЗТ  «Спецхімзахист»лише для проживання в ньому фізичних осіб та надаватись в користування робітникам відповідно до порядку встановленого Примірним положенням про гуртожитки та вимог ст. 129 ЖК України, на приписи яких і посилається позивач зустрічному позову.

За таких обставин, господарський суд дійшов правомірного висновку, що АТЗТ «Спецхімзахист»не довів належними та допустимими доказами наявність тих обставин, з якими закон, зокрема ст. 203 Цивільного кодексу України, пов'язує визнання недійсними  правочинів.  

В спростування доводів апеляційної скарги щодо необхідності визнання спірного договору недійсним колегія суддів вважає необхідним зазначити, що відсутність спеціального ордеру та акту прийому - передачі об'єкту оренди не є підставою для визнання спірного Договору недійсним відповідно до вимог чинного законодавства. Докази невідповідності умов  Договору, що є предметом даного господарського спору, конкретним нормам чинного законодавства відповідач за первісним позовом не надав.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що дійсно статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.  Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.

Підставою недійсності правочину, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У контексті статті 1 Господарського процесуального кодексу України та статті 3 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Із матеріалів справи вбачається, що АТЗТ «Спецхімзахист»не довів та не вказав, як це передбачає п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, з яких саме правових підстав спірний Договір слід визнати недійсним. При цьому, АТЗТ «Спецхімзахист»не надав як суду першої так і апеляційної інстанції жодного аргументованого правового доказу того, що відповідач за зустрічним позовом при укладенні спірного Договору порушив вимоги чинного законодавства.

Колегія суддів визначає, що аналіз положень оспорюваного Договору свідчить про те, що такий договір не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін. Відповідач за первісним позовом не довів суду, що договір, який він просить визнати недійсним, не породжує будь-яких бажаних сторонами результатів. Разом з цим, невиконання чи неналежне виконання умов договору не тягне за собою правових наслідків, у вигляді визнання угоди недійсною. Дані обставини можуть були предметом окремого судового провадження.

Колегія суддів вважає, що спірний Договір містить всі суттєві умови, що передбачені законодавством до даного виду договорів, а відповідач на підтвердження його зустрічних позовних вимог щодо визнання спірного Договору недійсним не надав жодного доказу в підтвердження цих обставин, в зв'язку з чим суд апеляційної інстанції не має підстав вважати вказані вимоги обґрунтованими.

Окрім того, не підлягає задоволенню і вимога позивача за зустрічним позовом щодо стягнення з відповідача за зустрічним позовом помилково перерахованої платіжним дорученням за № 1127 від 15.12.2006р. суми передплати в розмірі 2442,23 грн., оскільки позивач за зустрічним позовом не обґрунтував та не навів жодних правових підстав для стягнення вказаної суми на свою користь, а  матеріали справи їх не містять.  

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги посилається на те, що лист за № 34/1246 від 01.11.2006р. ним до органів місцевої влади взагалі не надавався, а бланк, на якому він надрукований, відповідачу за первісним позовом не належить, оскільки підписаний не уповноваженою особою і в книзі реєстрації вихідних документів не зареєстрований.    

Проте вказані посилання не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в порушення приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України  жодних доказів в підтвердження цих обставин відповідачем за первісним позовом не надано, а матеріали справи свідчать про те, що саме вищевказаний  лист став правовою  підставою для укладення спірного Договору. Інших даних матеріали справи не містять.

Більш того, не можуть бути прийнятими до уваги твердження заявника апеляційної скарги про те, що господарським судом порушені строки вирішення даного господарського спору, оскільки суперечать наявним у справі документам, а правовий аналіз матеріалів справи свідчить, що господарський суд вирішив справу по суті з дотриманням всіх норм процесуального права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарським судом Харківської області при прийнятті оскарженого рішення від 08.07.2008р. по справі №  02/16/23-49/89-08 було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача за первісним позовом підлягає задоволенню, а вказане рішення - скасуванню.

Задовольняючи вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з позивача за первісним позовом на користь відповідача за первісним позовом витрати з держмита, пов'язані з розглядом апеляційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 44, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Спецхімзахист", м. Харків задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.07.2008р. по справі № 02/16/23-49/89-08 в частині первісного позову скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Комунального підприємства «Господарник»(27500, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Приморська, 74, р/р 26006331403084 у АКБ «Східно-Європейський банк», МФО 331650, код ЄДРПОУ 31460549) на користь Акціонерного товариства закритого типу «Спецхімзахист»(61057, м. Харків, вул. Сумська, 1, кімн. 204, р/р 26002301815864 у філії Дзержинського відділення ПІБ м. Харків, МФО 351458, код ЄДРПОУ 30751392) витрати з держмита по скарзі в сумі 51,00 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

         Головуючий суддя                                                                    Такмаков Ю.В.  

                                 Судді                                                                    Барбашова С.В.  

                                                                                                               Плужник О.В.