Постанова

від 04.11.2008 по справі 49/464-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

49/464-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 04 листопада 2008 р.                                                                                    № 49/464-07  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    М.В.Кузьменка,

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        В.М.Палій,

розглянувши    касаційну скаргу  Акціонерної компанії "Харківобленерго"

на                    рішення господарського суду Харківської області від 11.03.2008р. та

                       постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.06.2008р.

у справі          №49/464-07

за позовом     Акціонерної компанії "Харківобленерго"

до                        Комунального виробничого ремонтно-транспортного підприємства №2

                        Київського району м.Харкова

про                       стягнення 866,78 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Оганян Л.А. (довіреність у справі),

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна компанія "Харківобленерго" звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального виробничого ремонтно-транспортного підприємства №2 і просило суд стягнути з останнього, з урахуванням уточнених позовних вимог, 6,37 грн. заборгованості, а також 562,37 грн. інфляційних втрат, 131,52 грн. 3% річних та 166,52 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням господарського суду Харківської області від 21.12.2005р. в іншій справі №49/264-05 стягнуто з відповідача на користь позивача 1 962,02 грн.  боргу за використану електричну енергію.

Оскільки заборгованість у сумі 1 962,02 грн. відповідачем до цього часу не погашена, то позивач вважає, що відповідач має сплатити передбачені ст.625 ЦК України 3% річних, інфляційні втрати, розраховані за період з жовтня 2005р. по грудень 2007р., та передбачену пунктом 4.12 договору пеню. Також просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 6,37 грн., яка виникла у листопаді 2005 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.03.2008р. (суддя Савченко А.А.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.06.2008р. (головуючий, суддя Сіверін В.І., судді Білоконь Н.Д., Камишева Л.М.), позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача тарифну складову у сумі 5,31 грн. та 1,06 грн. ПДВ у розмірі 20 відсотків, індекс інфляції у сумі 562,37 грн., 131,52 грн. річних. В решті позову відмовлено.

Вказані рішення та постанова мотивовані наявністю правових підстав для стягнення з відповідача 5,31 грн. боргу за електричну енергію та 1,06 грн. ПДВ на електричну енергію, а також 3% річних та інфляційних втрат за порушення відповідачем грошового зобов'язання. Відмова ж судів у задоволенні вимог в частині стягнення пені обґрунтована тим, що позивачем здійснено нарахування пені на заборгованість, яка утворилась станом на листопад 2005 року, та з урахуванням строків оплати за договором, нарахування пені за період з листопада 2006р. по квітень 2007р., є безпідставними з огляду на вимоги п.6 ст.232 ГК України.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати в частині відмови у стягненні пені, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального, а саме ч.6 ст.232 ГК України, ч.1 ст.233 ГК України, ст.256 ЦК України, п.1 ч.2 ст.258 ЦК України та ч.3 ст.267 ЦК України, та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає  задоволенню з таких підстав.

Так, рішенням господарського суду Харківської області  від 21.12.2005р. в іншій справі №49/264-05 присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача  1 634,99 грн. заборгованості за спожиту електричну енергію та 327,03 грн. ПДВ на заборгованість за спожиту електричну енергію.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача 3% річних за користування коштами позивача з урахуванням інфляційних втрат та пені за період з листопада 2006р. по квітень 2007р., нарахованих за невиконання відповідачем грошового зобов'язання.

Колегія суддів погоджується з висновками судів двох інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем на підстав ст.625 ЦК України,  за прострочку виконання відповідачем грошових зобов'язань.

Відповідно до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст.174 ГК України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з  господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідача виник обов'язок виконувати належним чином  умови укладеного між сторонами договору щодо сплати отриманої електроенергії. Факт невиконання цього обов'язку доведено судом в іншій справі №49/264-05, та в силу ст.35 ГПК України не потребує доведенню знову. Але до подання позивачем позову і ухвалення рішення в цій справі відповідачем не виконано обов'язку щодо сплати боргу.

В силу вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідачем не надано доказів погашення заборгованості перед позивачем, а також доказів виконання рішення господарського суду Харківської області від 21.12.2005р. в іншій справі №49/264-05.

У зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процесі, то позивач має право на збереження реальної величини не сплачених грошей.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Що ж до стягнення заявленої до стягнення пені, то колегія суддів погоджується з доводами судів про відсутність правових підстав для її стягнення.

Так, пунктом 4.12 укладеного сторонами договору на постачання електроенергії №0207.01.25 від 30.01.2003р. передбачено, що в разі, коли споживач не розрахувався за використану електроенергію в 5-денний строк з дня відправки енергопостачальною організацією платіжних документів, споживачем на користь енергопостачальної організації сплачується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний прострочений день.

На підставі цього пункту договору позивачем нараховано відповідачу пеню за період з листопада 2006р. по квітень 2007р. на заборгованість, яка склалася у лютому-листопаді 2005 року.

Між тим, частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, якщо інший строк не передбачений законом або договором.

При цьому, частина 6 ст.232 ГК України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновком судів  про те, що під час нарахування пені на заборгованість відповідача, яка виникла  у лютому-листопаді 2005р., позивачем не були враховані приписи ч.6 ст.232 ч.1, ст.223 ГК України, ч.2 ст.258 ЦК України та умови договору відповідно до яких, нарахування штрафних санкцій, у даному випадку пені, за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. При цьому необхідно враховувати виникнення помісячних заборгованостей та строків оплати, встановлених договором. До вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок судів двох інстанції є  законним і обґрунтованим, оскільки він відповідає вимогам діючого законодавства, що регулюють дані правовідносини, а тому підстав для  зміни або скасування оскаржуваних рішення та постанови колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Акціонерної компанії "Харківобленерго" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.06.2008р. у справі №49/464-07 –без змін.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

Суддя                                                                                В.М.Палій