Постанова

від 04.11.2008 по справі 13/82-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

13/82-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 04 листопада 2008 р.                                                                                    № 13/82-08  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    М.В.Кузьменка,

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        В.М.Палій,

розглянувши    касаційну скаргу  Відкритого акціонерного товариства

                       "Промжитлосільбуд"

на                    постанову Житомирського апеляційного господарського суду

                       від 15.07.2008р.

у справі          №13/82-08

за позовом     Державного підприємства Міністерства оборони України

                        "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт"

до                        Відкритого акціонерного товариства "Промжитлосільбуд"

про                       стягнення 14 151,94 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Мочинський А.Р. (довір.від 03.11.08), Ярмоленко В.О. (наказ №115 від 25.04.08),

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Промжитлосільбуд" і просило суд стягнути з останнього 14 151,94 грн. боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані не оплатою відповідачем отриманих згідно накладних та довіреностей будівельних матеріалів.

Відповідач, заперечуючи заявлений позов, посилається на існування у позивача перед відповідачем заборгованості, яка виникла за договором субпідряду від 16.11.2004р., та на взаєморозрахунки між сторонами, які виникли у період з серпня 2005р. по грудень 2007р.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 29.05.2008р. (суддя С.Тісецький), залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 15.07.2008р. (головуючий, суддя Ляхевич А.А., судді Вечірка І.О., Зарудяна Л.О.), позов задоволено: присуджено до стягнення з відповідача  14 151,94 грн. боргу.

При цьому, суди двох інстанцій керувалися ст.ст.525, 526, 527, 530, 601 ЦК України та виходили з того, що відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання щодо оплати отриманого від позивача товару. Факт заборгованості підтверджується зібраними у матеріалах справи доказами, зокрема накладними, довіреностями на отримання матеріальних цінностей.

Не погоджуючись з  постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати як таку, що ухвалена  з порушенням норм матеріального та процесуального  права, та направити справу до Житомирського апеляційного господарського суду на новий розгляд.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає  задоволенню з таких підстав.

Оскаржувана постанова є  обґрунтованою, оскільки в ній повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і  підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 7 ст.179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч.2 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин,  для якого законом  не  встановлена  обов'язкова письмова   форма,   вважається  вчиненим,  якщо  поведінка  сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Судами двох інстанцій встановлено, що на підставі накладних №200 від 31.10.2005р., №259 від 30.11.2005р., №413 від 25.12.2006р. позивач відпустив відповідачу товарно-матеріальні цінності на загальну суму 14 151,94 грн., в яких визначено їх найменування, обсяг та вартість (а.с.7, 9, 11). Прийняття визначеного накладними товару у власність  відповідачем підтверджується довіреностями на отримання матеріальних цінностей.

Отже, судами двох інстанцій, на підставі зібраних у матеріалах справи доказах, вірно встановлено, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст.11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар у повному обсязі.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки строк оплати отриманого товару сторонами не був встановлений, позивач на підставі названої статті надіслав відповідачу лист-вимогу №70 від 14.03.2008р. про сплату заборгованості, в якому вимагав оплатити борг у сумі 14 151,94 грн. (а.с.13-14). Факт отримання відповідачем вказаної вимоги підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.14).

Відповідно до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.7 ст.193 ГК України).

В силу ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Враховуючи встановлений судами двох інстанцій факт отримання відповідачем від позивача товару, а також наявність заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 14 151,94 грн., колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваної постанови.

Посилання скаржника на наявність у позивача заборгованості перед відповідачем, яка виникла в результаті виконання сторонами договору субпідряду №227/УПД-37Д від 16.11.2004р., колегія суддів відхиляє з тих підстав, що правовідносини сторін, які склалися в межах названого договору субпідряду не є предметом розгляду у даній справі, а можуть бути предметом розгляду в іншій справі та з інших підстав.

Окрім того, відповідно до ст.601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. При цьому зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї сторони. Отже, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, за своєю правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням однорідної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї сторони.

Між тим, матеріали справи не містять будь-яких заяв позивача або відповідача про зарахування зустрічних вимог, які б свідчили про волевиявлення хоча б однієї із сторін на припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги.

Статтею 6 ГК України встановлена заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини. Тому вчинення господарським судом дій, направлених на таке зарахування, на якому наполягає відповідач, є незаконним.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судами двох інстанцій. Окрім того, вони фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст.1115, 1117 ГПК України. Відповідно до ч.2 ст.111 ГПК України не допускається посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

Колегія суддів не приймає до уваги й додані відповідачем до касаційної скарги акти звірки, оскільки відповідно до ч.2 ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права збирати нові докази.

Тим більше, що як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції своєю ухвалою про відкладення розгляду справи від 21.05.2008р. (а.с.37) зобов'язував сторони, у тому числі відповідача, забезпечити проведення з позивачем звірки взаєморозрахунків та підписання акта звірки. Проте,  доказів виконання відповідачем вимог вказаної  ухвали суду першої інстанції матеріали справи не містять. Не надано відповідачем цих доказів й до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, підстав для  зміни або скасування оскаржуваної постанови немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Промжитлосільбуд" залишити без задоволення,  а постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 15.07.2008р. у справі №13/82-08 –без змін.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

Суддя                                                                                В.М.Палій