Постанова

від 28.10.2008 по справі 16/102-08-2725

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

16/102-08-2725

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"28" жовтня 2008 р. Справа № 16/102-08-2725

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:    Бєляновського В. В., Шевченко В. В.,

(склад судової колегії змінено відповідно до розпорядження голови Одеського апеляційного господарського суду №114 від 08.09.2008 р.),

при секретарі   -  Волощук О.О.,

за участю представників:

позивача –Зайцев С. М.,                                                                                   

відповідача –Одеської міськради –не з'явився,

відповідача –КП „ОМБТІ та РОН” –не з'явився,

3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Одеської залізниці –Кулініченко К. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу  Одеської міськради

на  рішення господарського суду Одеської області від 30.07.2008 р.  

у справі №16/102-08-2725

за позовом Міністерства транспорту та зв'язку України, м. Київ,

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Одеська залізниця

до Одеської міськради та КП „ОМБТІ та РОН”, м. Одеса  

про визнання права власності,

    ВСТАНОВИЛА:

01.07.2008 р. (вх. №3767) Міністерством транспорту та зв'язку України (далі - позивач) у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до Одеської міськради (далі - відповідач 1) та КП „ОМБТІ та РОН” (далі - відповідач 2) про визнання за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку Україна права державної власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю трансформаторної підстанції №203 Одеської дистанції електропостачання, збудовану у 1980 р., розташовану за адресою: м. Одеса, станція Одеса -  Застава-1, що перебуває у господарському віданні Одеської залізниці (а.с. 2-6). Свої вимоги позивач мотивував тим, що вищезазначений об'єкт нерухомості є державним майном і знаходиться у  господарському відданні держаного унітарного підприємства - Одеської залізниці, а він (позивач), згідно законодавства, здійснює управління цим об'єктом. Враховуючи, що документи, які підтверджують право держави на  цей об'єкт не збереглися, а відповідачі відмовились оформити право власності держави на нього, він з посиланням на ст. 392 ЦК України просив визнати за державою право власності на нього. В обґрунтування позову він також послався на ст.ст. 322,326,328,331,397 ЦК України, ст.ст. 22,73,74 ГК України, ст.ст. 1,4,19 ЗУ „Про управління об'єктами державної власності”.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.07.2008 р. (а.с. 1) порушено провадження у справі і прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду.

Надалі позивач надав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд визнати за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку Україна право власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю трансформаторної підстанції №203 Одеської дистанції електропостачання (інвентарний номер 15142), загальною площею 39,1 кв.м., збудовану у 1980 р., розташовану за адресою: м. Одеса, станція Одеса - Застава-1, що перебуває у господарському віданні Одеської залізниці (а.с. 44-45).

Судом до справи залучені заперечення відповідача 1 на позов (а.с. 49-51), в якому він просив відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що він є необґрунтованим та не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ст. 1 ГПК України, до господарського  суду має право звертатись особа, права та охоронювані законом інтереси якої порушені внаслідок дій іншої особи. Згідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, у місті Одесі такі функції делеговані Виконавчому комітету Одеської міської ради. Звідси, відповідь про можливість оформлення свідоцтва про право власності після приведення документів у відповідність до вимог чинного законодавства України отримала Одеська залізниця, а ні позивач, таким чином права та охоронювані законом інтереси позивача не були порушенні внаслідок дій відповідача 1, що, в свою чергу, облишає позивача бути належним позивачем з цієї справи. Крім того, між позивачем та відповідачами відсутній будь-який спір відносно вищенаведених об'єктів нерухомого майна, тобто відсутній предмет спору, що відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України є підставою для припинення провадження у справі. Крім того, враховуючи, що у позивача не було правовстановлюючих документів і об'єкт не приймався в експлуатацію,   передбачених ст. 392 ЦК України правових підстав для визнання за державною в особі позивача права власності на цей об'єкт немає. В обґрунтування своєї позиції цей відповідач також послався на  ст. 182, ст. 331 ЦК України та ст.ст. 1,4,19 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 01.07.04р. № 1952-1V,  Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, та на Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. № 1243.

Відповідачем 2 до суду було надано заперечення на позовну заяву, яке було залучено до матеріалів справи (а.с. 52-53), та в якому він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. У позивача та відповідача 2 дійсно відсутній предмет спору, оскільки будь-яких звернень стосовно визнання або реєстрації права власності від позивача не надходило, прав та охоронюваних законом інтересів позивача відповідачем 2 порушено не було. Тому дані обставини є підставою для припинення провадження у справі. Посилання позивача на лист Вищого господарського суду України є безпідставним, оскільки протирічить п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України. До того ж, до матеріалів справи в якості доказів позивачем не надані жодні підтверджуючі документи, що свідчать про прийняття об'єкту нерухомого майна в експлуатацію. В підтвердження своїх позовних вимог позивач робить посилання на ст. 392 ЦК України, якою передбачено, що власник майна може пред'являти позов про визнання права власності, лише у випадках, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право. Право позивача на об'єкт нерухомого майна ніким не оспорюється, а документ (правовстановлювальний), який засвідчує право, у позивача відсутній, отже він не може бути втраченим.   

Рішенням господарського суду Одеської області від 30.07.2008 р. (підписаним суддею Желєзною С.П.) позов Міністерства транспорту та зв'язку України задоволено, а саме, визнано право власності за Державою в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на будівлю трансформаторної підстанції № 203 Одеської дистанції електропостачання  (інвентарний номер 15142), загальною площею 39,1 кв.м., збудовану у 1980р., розташовану за адресою: м. Одеса, станція Одеса - Застава-1, що перебуває в господарському віданні Одеської залізниці (а.с. 37-59). Таке рішення суд обґрунтував наступним. Згідно з редакцією ст. 90 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 р. № 1540-VI, що була чинна на момент будівництва спірної споруди, державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави. Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що будівля трансформаторної підстанції №203 Одеської дистанції електропостачання, на час її створення належала до державної форми власності. Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 р. № 1452-XII „Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави” встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України. Положеннями ст. 3 Закону України „Про власність” від 07.02.1991 р. № 697-ХХІІ, який діяв в Україні з 1991 року, так і  приписами ст.ст. 2,318 Цивільного кодексу України, в редакції Закону України від 16.01.2003 р. № 435-IV (який є чинним в нинішній час), держава визнана одним із суб'єктів права власності в Україні. З огляду на зміст презумпції виключної державної власності на засоби виробництва, яка діяла на час створення спірного об'єкту нерухомості, а також, враховуючи тривалість перебування спірного об'єкту нерухомості на балансі Одеської залізниці, якій цей об'єкт був переданий на праві господарського відання, з урахуванням відсутності з боку інших суб'єктів цивільного обігу майнових претензій на спірний об'єкт, суд доходить висновку, що будівля трансформаторної підстанції № 203 Одеської дистанції електропостачання, збудована у 1980 р., розташована за адресою: м. Одеса, станція Одеса - Застава-1, належить до власності держави Україна, як правонаступника СРСР. У  відповідності до ст. 326 ЦК України, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Статтею 1 ЗУ „Про управління об'єктами державної власності” від 21.09.2006 року №185-V визначено, що управління об'єктами державної власності –це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах,  визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Відповідно до ст. 4 цього Закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави; Національна академія наук України, галузеві академії наук. Крім того, у відповідності до ч.ч.2,3 ст. 73 Господарського кодексу України, в редакції Закону України  від 16.01.2003 р. № 436-IV, орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Відповідно до п.п.12 п.4 Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 р. № 789, Міністерство транспорту та зв'язку України здійснює відповідно до законодавства функції з  управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління. Як вбачається з статуту Одеської залізниці, останнє є створеним, згідно зі ст.ст. 1,4 Закону України „Про залізничний транспорт”, статутним територіально-галузевим об'єднанням, заснованим на державній власності і підпорядкованим Державній адміністрації залізничного транспорту, що входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України. Згідно п.п.4.1.,4.2 статуту, майно Залізниці  складається з основних фондів, обігових коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображається у балансі підприємства і належать йому на правах  повного  господарського відання. Всі вищенаведені приписи діючого законодавства, а також положення статуту Одеської залізниці дозволяють дійти висновку, що з метою реалізації покладених законом завдань щодо збереження та ефективного використання державного майна, суб'єктом спірних правовідносин, предметом яких є питання оформлення правовстановлюючих документів на нерухоме майно, є Міністерство транспорту та зв'язку України. Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Так, ст. 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 р. №6/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.01.2003 р. за реєстраційним №66/7387, з послідуючими змінами та доповненнями, відповідно до п.1.3 Положення про реєстрацію прав власності  на нерухоме майно, здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації. Згідно з п.1.1, це Положення  визначає  порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності. Відсутність належним чином оформлених правовстановлюючих документів на нерухоме майно позбавляє Міністерство транспорту та зв'язку України як органу, уповноваженого Державою здійснювати функції управління державним майном, як здійснити реєстрацію права власності на спірний об'єкт на виконання приведених вище законодавчих положень, так і позбавляє даного суб'єкта цивільних правовідносин у повному обсязі здійснювати реалізацію своїх прав  власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном. Крім того, слід зазначити, що відповідачем жодного доказу про належність об'єкту, на який просить визнати право власності Міністерство транспорту та зв'язку України, до комунальної власності суду надано не було. В обґрунтування свого рішення суд також послався на ст.ст. 15,16,319,328 ЦК України.

Не погоджуючись із вищезазначеним судовим рішенням, відповідач 1 звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Одеської області в повному обсязі з посиланням на те, що місцевий суд невірно застосував та розтлумачив зазначені у рішенні норми матеріального права та,  у порушення ст. 84 ГПК України, не врахував і не дав оцінку його  правовій позиції, викладеній у запереченнях на позов. Крім того, суд визнав право власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю трансформаторної підстанції № 203, розташовану за адресою: м. Одеса, станція Одеса - Застава-1, навіть не зазначивши чіткої адреси.

Розгляд справи було призначено на 07.10.2008 р., про що учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

У письмовому відзиві на скаргу позивач просив суд залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

У письмовому відзиві на апеляційну  скаргу відповідач 2  підтримав її.

Фіксування судового засідання здійснювалось технічними засобами.   

Представник скаржника у судове засідання не з'явився і судова колегія, керуючись приписами ст. 77 ГПК України, відклала розгляд справи на 28.10.2008 р. об 11:30, про що учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

Представники відповідачів в судове засідання 28.10.2008 р. не з'явились хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи, про причини свого нез'явлення суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не заявили і судова колегія прийняла рішення про розгляд справи за їх відсутністю.   

Представник позивача просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення без змін.

Представник 3-ї особи також просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

За згодою учасників процесу, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення учасників процесу, ознайомившись з доводами апеляційної скарги та запереченнями на неї, дослідивши обставини і матеріали справи,  в т.ч. наявні у ній докази, відповідність викладеним в рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія  встановила наступне.  

Із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є визнання за державою в особі позивача  права власності  на об'єкт нерухомого майна - будівлю трансформаторної підстанції № 203 Одеської дистанції електропостачання  (інвентарний номер 15142), загальною площею 39,1 кв.м., збудовану у 1980 р., розташовану за адресою: м. Одеса, станція Одеса - Застава-1. Позивачем у даній справі є Міністерство транспорту та зв'язку України, а відповідачами позивач  зазначив  Одеську міську раду та КП „ОМБТІ та РОН”.

Згідно ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, способами захисту цивільних прав та інтересів  можуть бути, зокрема, звернення до суду  з позовом про визнання права.

При зверненні до суду з позовом позивач, в обґрунтування своєї вимоги, послався на ст. 392 ЦК України, яка регулює право на звернення до суду з позовом про визнання права власності.

Зазначена стаття встановлює дві конкретні умови (підстави) щодо можливості звернення до суду з таким позовом, а саме, якщо це право оспорюється, не визнається іншою особою (1), а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності (2).

Для з'ясування обґрунтованості звернення з цим позовом до вказаних в ньому відповідачів, судова колегія вважає за необхідне дати оцінку кожній з вищезазначених  підстав (умов) окремо та відносно кожного конкретного відповідача.

Щодо позовних вимог до відповідача 2.

Підстава (умова) перша ст. 392 ЦК України,  а саме право на звернення до суду з позовом, якщо це право оспорюється, не визнається іншою особою.

Зі змісту та суті зазначеної статті позов з цієї підстави може заявлятись до будь-якої особи, яка словами або діями заявила претензії на річ, яка перебуває у власності іншої особи. При цьому, позивач, пред'являючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем дій, у тому числі його висловлень, які можуть бути розцінені як невизнання чи оспорювання права власності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач до звернення до суду з цим позовом  взагалі не звертався до відповідача 2 з будь-якими вимогами або зверненнями щодо майна, яке є предметом цього спору, в т.ч. щодо реєстрації вказаним відповідачем  цього права за державною. Доказів того, що цей відповідач не визнає або оспорює право держави в особі позивача на це майно, позивач, у порушення приписів ст. 33 ГПК України, суду не надав і такі докази в матеріалах справи відсутні. З позиції  зазначеного відповідача вбачається, що він не оспорює право держави на це майно.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що у позивача не було правових підстав для звернення до суду з цим позовом (у матеріальному розумінні цього права) до відповідача 2 і що між ним (позивачем) та відповідачем 2 відсутній предмет спору.

Підстава (умова) друга ст. 392 ЦК України, а саме, право на звернення до суду з позовом у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Відповідач 2, згідно наданих йому статутними документами повноважень, не видає свідоцтва про право власності на майно, а лише здійснює реєстрацію цього права. З матеріалів справи вбачається, що така реєстрація ним  не здійснювалась (що визнає сам позивач) і, відповідно, такий документ не міг бути втраченим.

З огляду на викладене, зазначений відповідач не може вважатись належним відповідачем з цього спору по зазначений підставі і між ним та позивачем також відсутній предмет спору.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому, числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач 2 не порушував та не оспорював прав та охоронюваних законом інтересів позивача і між позивачем і цим відповідачем  відсутній предмет спору.

Згідно п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У порушення вищезазначених приписів місцевий суд розглянув цей спір відносно вимог до відповідача 2 по суті та задовольнив його.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що, відповідно до приписів ст. 103 і ст. 104 ГПК України та  п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України, рішення місцевого суду в частині задоволення позову до відповідача 2 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про припинення провадження у справі в частині позовних вимог позивача до відповідача 2, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Щодо позовних вимог до відповідача 1.

Підстава (умова) перша ст. 392 ЦК України, а саме право на звернення до суду з позовом, якщо це право оспорюється, не визнається іншою особою.

Як зазначалось вище, зі змісту та суті зазначеної статті позов з цієї підстави може заявлятись до особи, яка своїми діями заявила претензії на річ, яка перебуває у власності іншої особи, а позивач, пред'являючи такий позов, повинен надати докази  вчинення відповідачем дій, які можуть бути розцінені як невизнання чи оспорювання права власності.

Як свідчать матеріали справи і ці обставини встановив та дослідив місцевий суд, позивач до звернення до суду з цим позовом  дійсно звертався до відповідача 1 з заявою (клопотанням) про оформлення права власності на нерухоме майно,  в т. ч.  будівлю трансформаторної підстанції № 203 Одеської дистанції електропостачання  (інвентарний номер 15142), загальною площею 39,1 кв.м., збудовану у 1980 р., розташовану за адресою: м. Одеса, станція Одеса - Застава-1, що підтверджується наявним у матеріалах справи листом №1252/16/14-08 від 25.02.2008 р. На зазначений лист виконкомом Одеської міської ради позивачу було надано відповідь листом №03.01/161 від 23.05.2008 р., де роз'яснено позивачу порядок оформлення права власності, а також зазначено, що питання про можливість визнання права власності необхідно вирішувати  в судовому порядку.

З викладеного вбачається, що відповідач 1, незважаючи на звернення позивача, не оформив за державою в особі позивача право власності на  вищезазначене майно та повідомив про можливість вирішення цього питання в судовому порядку, тобто зі змісту та суті зазначеної відповіді можливо зробити висновок, що відповідач 1 не визнає за державою в особі позивача право власності на це майно.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що у позивача були передбачені ст.1 ГПК України та ст. 16 і ст. 392 ЦК України правові підстави для звернення до господарського суду з цим позовом, а тому посилання скаржника на відсутність таких підстав є хибними і не можуть прийматись до уваги та бути підставою для скасування судового рішення.

Згідно ст. 90 ЦК УРСР, в редакції від 18.07.1963 р. № 1540-VI, що була чинна на момент будівництва спірної споруди, державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого, тобто такого, що відповідає фактичним обставинам, висновку, що будівля трансформаторної підстанції № 203 Одеської дистанції електропостачання (інвентарний номер 15142), загальною площею 39,1 кв.м., збудована у 1980 р., розташована за адресою: м. Одеса, станція Одеса - Застава-1,  на час її створення належала до державної форми власності.

Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 р. № 1452-XII „Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави” встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України. Положеннями ст. 3 Закону України „Про власність” від 07.02.1991 р. №697-ХХІІ, який діяв в Україні з 1991 року, так і приписами ст.ст. 2,318 ЦК України, в редакції Закону України від 16.01.2003 р. № 435-IV (який є чинним в нинішній час), держава визнана одним із суб'єктів права власності в Україні.

З огляду на зміст презумпції виключної державної власності на засоби виробництва, яка діяла на час створення спірного об'єкту нерухомості, а також, враховуючи тривалість перебування спірного об'єкту нерухомості на балансі Одеської залізниці, якій цей об'єкт був переданий на праві господарського відання, з урахуванням відсутності з боку інших суб'єктів цивільного обігу майнових претензій на спірний об'єкт, місцевий суд  дійшов обґрунтованого  висновку, що будівля трансформаторної підстанції № 203 Одеської дистанції електропостачання  (інвентарний номер 15142), загальною площею 39,1 кв.м., збудована у 1980 р., розташована за адресою: м. Одеса, станція Одеса - Застава-1, належить до власності держави Україна, як правонаступника СРСР.

Відповідно до ст. 326 ЦК України, у державній власності є майно, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Статтею 1 Закону України „Про управління об'єктами державної власності” від 21.09.2006 р. №185-V визначено, що управління об'єктами державної власності –це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах,  визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Відповідно до ст. 4 цього Закону, суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами. Крім того, у відповідності до ч.ч.2,3 ст. 73 ГК України, в редакції Закону України від 16.01.2003 р. № 436-IV, орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Відповідно до п.п.12 п.4 Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 р. № 789, Міністерство транспорту та зв'язку України здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління. Як вбачається з статуту Одеської залізниці, останнє є створеним, згідно зі ст.ст. 1,4 Закону України „Про залізничний транспорт”, статутним територіально-галузевим об'єднанням, заснованим на державній власності і підпорядкованим Державній адміністрації залізничного транспорту, що входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України. Згідно п.п.4.1.,4.2 статуту, майно Залізниці складається з основних фондів, обігових коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображається у балансі підприємства і належать йому на правах повного  господарського відання.

Враховуючи вищезазначені норми права, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірне майно є державною власністю України і знаходиться в управлінні позивача, а тому він з метою реалізації покладених законодавством завдань та повноважень щодо збереження та ефективного використання державного майна, а також необхідності оформлення за державою де-юре права власності на спірне майно, мав право на звернення до суду з таким позовом і його позовні вимоги обґрунтовані.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача відносно відповідача 1 про визнання за державою в особі позивача права власності на спірний об'єкт нерухомості.  

Доводи відповідача 1, викладені в апеляційній скарзі, фактично повторюють доводи, викладені ним у запереченні на позов, яким місцевий суд дав належну оцінки і обґрунтовано не прийняв їх до уваги. Зазначені доводи, на думку судової колегії, не спростовують висновків місцевого суду та не можуть бути підставою для скасування судового рішення  в цій частині.

Посилання скаржника (відповідача 1) на те, що позивач звертався з вимогою про оформлення права власності на спірний об'єкт не до нього, а до його виконкому, є хибним, оскільки спростовуються наявним у матеріалах справи листом №1252/16/14-08 від 25.02.2008 р. (а.с. 23), з якого вбачається, що вищезазначений лист направлявся саме на адресу відповідача 1. Дійсно, відповідь на цей лист надав позивачу  виконком Одеської міської ради. Однак, оскільки цей лист міг потрапити до виконкому лише від відповідача 1, то слід вважати, що  виконком,  давши на цей лист відповідь, діяв за дорученням відповідача 1.

Посилання скаржника на те, що місцевий суд визнав право власності на об'єкт за відсутності точної його адреси, також не можуть прийматись до уваги, оскільки в судовому рішенні, з урахуванням уточнень до позову, чітко зазначене місце розташування цього об'єкта.

Керуючись п.1-1 ч.1 ст. 80, ст.ст. 99,101-105 ГПК  України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1) Апеляційну скаргу  Одеської міськради –залишити  без задоволення.

2) Рішення господарського суду Одеської області від 30.07.2008 р. у справі №16/102-08-2725   - змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„1. Провадження у справі за позовом Міністерства транспорту та зв'язку України до КП „ОМБТІ та РОН”, м. Одеса про визнання права власності за Державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку на будівлю трансформаторної підстанції № 203 Одеської дистанції електропостачання (інвентарний номер 15142), загальною площею 39,1 кв.м., збудовану у 1980 р., розташовану за адресою: м. Одеса, станція Одеса - Застава-1 –припинити, на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України (відсутність предмету спору між позивачем та відповідачем - КП „ОМБТІ та РОН”).

2. Позов Міністерства транспорту та зв'язку України до Одеської міської ради –задовольнити.

3. Визнати право власності за Державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України (01135, м. Київ, пр-т Перемоги,14, код ЄДРПОУ 00017584) на об'єкт нерухомого майна - будівлю трансформаторної підстанції № 203 Одеської дистанції електропостачання  (інвентарний номер 15142), загальною площею 39,1 кв.м., збудовану у 1980 р., розташовану за адресою: м. Одеса, станція Одеса - Застава-1, що перебуває в господарському віданні Одеської залізниці.”

            Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                                           Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                          Бєляновський В. В.

                                                                                                                      Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписано 29.10.2008 р.