Постанова

від 28.10.2008 по справі 24/222-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

24/222-б

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 28 жовтня 2008 р.                                                                                    № 24/222-б  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Хандуріна М.І., –головуючого,

Короткевича О.Є.,

Удовиченка О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на постановугосподарського суду  м. Києва від 06 серпня 2008 року

у справі господарського суду№ 24/222-бМ. Києва

за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "ТВА АНДРОМЕКС"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "ОДС Максікомплект"

пробанкрутство,

Ліквідаторарбітражний керуючий Кіцула С.Б.,

за участю представників сторін:

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва –Мишковець О.В. (дов. від 06.06.08),

встановив:

          Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.07.2008 за заявою ТОВ "ТВА АНДРОМЕКС" порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "ОДС Максікомплект" на підставі ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

          Постановою господарського суду м. Києва від 06.08.2008 (суддя Смілянець В.В.)  ТОВ "ОДС Максікомплект" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено  арбітражного керуючого Кіцула С.Б., якого зобов'язано опублікувати оголошення про визнання боржника банкрутом, повідомити всіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, надати суду на затвердження звіт та ліквідаційний баланс банкрута.

          В касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва просить скасувати постанову суду першої інстанції та припинити провадження у справі.  В обґрунтування посилається на порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, зокрема ст. 129 Конституції України, ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 19 Закону України "Про порядок реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" та Інструкції  про порядок обліку платників податків, затвердженої наказом Державної податкової інспекції України від 19.02.2008 № 80.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову господарського суду, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон), норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, спрощена процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника (ч.1 ст.23 Закону).

          Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

          Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

          Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку ст. 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати  податкові зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою ТОВ "ТВА АНДРОМЕКС". Заява мотивована неспроможністю боржника погасити заборгованість у розмірі 51750,00 грн. за договором купівлі-продажу від 03.12.2007 у зв'язку з відсутністю боржника за місцезнаходженням підприємства.

Постановою суду від 06.08.2008 ТОВ "ОДС Максікомплект" визнано банкрутом з урахуванням особливостей, визначених ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено  арбітражного керуючого Кіцула С.Б.

Зазначена постанова мотивована тим, що заявлені вимоги ініціюючого кредитора документально підтверджуються та визнаються судом обґрунтованими.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України  вважає, що господарський суд м. Києва  при прийнятті постанови про визнання відсутнього боржника банкрутом не з'ясував та не дав оцінку факту відсутності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи боржника за її місцезнаходженням відповідно до вимог Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”.

Постанова суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є за своєю правовою природою судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 із змінами на даний час).

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”, який набув чинності  з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог ч. 1, 3 ст. 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню  до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені , вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (п.7 ст.19 Закону).

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наявний у матеріалах справи акт незнайдення від 14.05.2008, складений працівниками ініціюючого кредитора (а.с. 14), не може бути належним доказом відсутності боржника за його місцезнаходженням.

Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що  вищевказані норми Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" передбачають можливість внесення реєстратором, після дотримання передбаченої ст. 19 процедури, до реєстру запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Зважаючи на викладене, з посиланням на приписи ч. 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", суд при порушенні справи про банкрутство відповідно до ст.  52 Закону не надав оцінки зазначеному акту на предмет його належності в обґрунтування обставин відсутності боржника за адресою місцезнаходження (з такими висновками погодився Верховний Суд України в постанові від 06.11.2007 у справі № 43/427).

Крім того, судом не було досліджено наявність інших ознак, які б свідчили  про відсутність підприємницької діяльності боржника, зокрема ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності.

Разом з тим, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва вказує, що вказаний банкрут відзвітував до ДПІ в 2008 році (на момент визнання його банкрутом) з показниками фінансово-господарської діяльності у розмірі понад 10 млн. грн.,  в 2007 році підприємство  мало обсяг придбання та продажу товарів у сумі понад 25 млн. грн., що свідчить про здійснення підприємством підприємницької діяльності (копії декларації з податку на прибуток  за 2008 та 2007 роки долучені до касаційної скарги).

Тобто, факт здійснення (нездійснення) боржником підприємницької діяльності та подання до органів ДПІ звітності взагалі не був предметом дослідження господарським судом м. Києва при винесення оскаржуваної постанови, що протирічить приписам ст. 52 Закону.

Зважаючи на вищенаведене,  колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, не дослідивши належних доказів відсутності боржника за його місцезнаходження дійшов передчасного висновку про подальший розгляд справи за спрощеною процедурою шляхом визнання боржника –Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДС Максікомплект"  банкрутом в порядку ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

За таких обставин, оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам закону до судового рішення, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції .

При новому розгляді справи суду слід дослідити наявність обставин відсутності боржника та припинення ним господарської діяльності для ведення провадження у справі за спрощеною процедурою відповідно до ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” застосовуючи принципи оцінки доказів за їх належністю та допустимістю, всім зібраним  доказам надати належну оцінку в їх сукупності та вирішити спір  відповідно  до вимог  закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119  - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва  задовольнити частково.

Постанову господарського суду м. Києва від 06 серпня 2008 року у справі № 24/222-б скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

Головуючий                                                                                 М.І. Хандурін

Судді                                                                                           О. Є. Короткевич

                                                                                                    О.С. Удовиченко