5/191-06
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2006 р. Справа № 5/191-06
За позовом: Тростянецької ОДПІ
до: САТ "Капустянське", с. Капустяни Тростянецького р-ну Вінницької області
до: Приватного підприємства "Євро", м. Дніпропетровськ
про визнання усної угоди купівлі-продажу майна недійсною
Суддя В.Бенівський
При секретарі: В.Деркач
Представники:
Від позивача - Вдов 0.0., довіреність від 06.09.06 р. , Дудін Д.В. ,
довіреність від 27.09.06 р.
Від відповідача ПП "Євро" - Вихристюк А.М., довіреність від 10.08.06
р., Щетинін К.Б. - директор
Від відповідача: САТ "Капустянське" - арбітражний керуючий Лещенко А.М.
СУТЬ СПОРУ:
На розгляд господарського суду Вінницької області подано позовну заяву Тростянецької ОДПІ до САТ “Капустянське", с. Капустяни Тростянецького р-ну Вінницької області до Приватного підприємства "Євро", м. Дніпропетровськ про визнання усної угоди купівлі-продажу майна недійсною.
В позовній заяві позивач посилається на такі обставини.
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію виданого Тростянецькою районною радою народних депутатів відкрите акціонерне товариство „Капустянецьке" зареєстровано 13. 11. 1995 р.
Відповідно до Статуту сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства „Капустянське" зареєстрованого Тростянецькою районною державною адміністрацію розпорядженням № 131 від 06. 07. 2001 р. місцезнаходження товариства : Україна, п/і 24300, Вінницька область, Тростянецький район, с. Капустяни П. 9.4.9 Статуту визначає, що Голова правління наділений такими повноваженнями як:
представляти Товариство в його стосунках з іншими фізичними та юридичними особами як в Україні так і за кордоном.
Відкриває в банках розрахункові та інші рахунки, в тому числі і валютні.
Вправі без довіреності здійснювати всі дії від імені Товариства, вести переговори та укладати договори і контракти від імені Товариства, в тому числі розпоряджатися рухомим та нерухомим майном Товариства, балансова вартість якого не перевищує 10 %
балансової вартості активів Товариства на дату прийняття рішення.
Згідно довідки Вінницького обласного управління статистики САТ „Капустянське" включено до єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, код 00385655. САТ „Капустянське" є платником податку на додану вартість про що свідчить свідоцтво № 01623811, підприємству присвоєно індивідуальний податковий номер 003856502201.
20. 12. 2004 р. голова правління САТ „Капустянське" М. М. Асаулюк звернувся до Тростянецької ОДШ з відношенням в якому зазначив, що в зв'язку з боргами до бюджету з 01. 07. 2001 р. майно перебуває в податковій заставі та попросив, звільнити для реалізації з-під податкової застави деякі види активів, а саме:
1. Станок деревообробний СР-4.1, рік випуску -1990, вартість - 963 грн.
2. Станок деревообробний ФСШ-1, рік випуску -1990, вартість - 733 грн.
3. Станок довбальний, рік випуску -1985, вартість - 623 грн.
4. Станок токарний деревообробний СТД, рік випуску -1989, вартість - 932 грн.
5. Станок заточний ЗТШ-1, рік випуску -1990, вартість - 708 грн.
6. Станок фугувальний СФ-4.1 рік випуску -1988, вартість - 910 грн.
7. Станок деревообробний СКД-1, рік випуску -1988, вартість - 643, 67 грн.
8. Станок деревообробний ВСН Р20, рік випуску -1988, вартість –154 грн. На загальну суму 6800 грн. з ПДВ. (5666, 67 грн. +1133, 33 грн. ПДВ)
Дозволом Тростянецької ОДШ від 23. 12. 2004 р. надано дозволи на реалізацію вищеописаного майна при умові спрямування отриманої виручки від реалізації у повному обсязі на погашення податкового боргу.
Однак згідно накладної № 81 від 05. 10. 2004 р. САТ „Капустянецьке" передало ПП „Євро" м. Дніпропетровськ через Щетініна К. Б. :
1. станок токарний 1Д63А, 1959 р. випуску - вартістю 1667 грн.
2. станок токарний ЙТІГМ, 1989 р. випуску- вартістю 266 грн.
3. станок токарний 1Д63А, 1958 р. випуску - вартістю 833 грн.
4. станок фрезерувальний горизонтальний 1979 р. випуску - вартістю 625 грн.
5. станок фрезерувальний вертикальний БН11 1974 р. випуску- вартістю 370 грн.
6. станок заточний 1970 р. випуску- вартістю 139 грн.
7. станок заточний 1979 р. випуску - вартістю 50 гри.
8. станок фрезерувальний 1951 р. випуску- вартістю 103 грн.
На загальну суму 4863, 60 грн. з ПДВ.
Згідно накладної № 37 від 12. 07. 2004 р. САТ „ Капустянське" передало ПП „Євро" через Щетініна К. Б. станок фрезерний 6720 В 1992 р. випуску за 6810, 83 грн. Загальна суму з ПДВ 8173 грн.
Даний факт також підтверджується податковими накладними № 37 від 12. 07. 2004 р та № 81 від 05. 10. 2004 р., а також виписками з рахунку від 05. 10. 2004 р., якими САТ „Капустянське" від ПП „Євро" перераховано 4863, 6 грн., як оплата за обладнання та від 09. 07. 2004 р. якою САТ “Капустянське" від ПП „Євро" перераховано 8173 грн. Оплата за станки була проведена повністю. Дозволів на відчуження токарних станків САТ „Капустянське", які перебували у податковій заставі з 01. 07. 2001 р. Тростянецька ОДПІ не надавала, а отже вони продані з порушенням вимог закону.
Відповідно до п. п. 8. 6. 1, п. 8. 6, ст. 8 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року № 2181-Ш, платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом: купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні;
Згідно з п. 11 ст. 10 Закону України № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»від 04. 12. 1990 р. № 509-ХІІ (змінами та доповненнями) податкові органи зобов'язані у відповідних випадках подавати позови про визнання угод недійсними і стягнення в дохід держави коштів, одержаних за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України від 16. 01. 2003 № 436-ІУ господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України - якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною, з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
В подальшому позивач уточнив вимоги стосовно назви станків. Відповідач –САТ “Капустянське” позов визнав. Відповідач –ПП “Євро” позовні вимоги не визнав, посилаючись на таке.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що:
1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу.
2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий право чин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 203 вище згаданого кодексу передбачає, що
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правочин укладений між ПП «Євро»та САТ «Капустянське»відповідає всім вище переліченим вимогам.
Крім того стаття 207 Господарського кодексу України передбачає, що:
1. Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може
бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним
повністю або в частині.
2. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси
другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і
договорів приєднання, що:
виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;
допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;
вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
3. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на
майбутнє.
Правочин укладений між ПП «Євро»та САТ «Капустянське»не вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та укладений учасниками господарських відносин без порушень ними господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів, оцінивши докази, суд вбачає, що позовна заява подана необґрунтовано.
Так, САТ “Капустянське” реалізувало ПП “Євро” станки: станок токарний ІД63А, 1959 р. випуску вартістю 1667 грн., станок токарний ЙТІГМ, 1989 р. випуску - вартістю 266 грн., станок токарний ІД63А, 1958 р. випуску - вартістю 833 грн., станок фрезерувальний горизонтальний 1979 р. випуску - вартістю 625 грн., станок фрезерувальний вертикальний БНІ1 1974 р. випуску - вартістю 370 грн., станок заточний 1970 р. випуску - вартістю 139 грн., станок заточний 1979 р. випуску - вартістю 50 грн., станок фрезерувальний 1951 р. випуску - вартістю 103 грн. на загальну суму 4863-60 грн.
Вказані станки до цього часу не передані покупцю.
09.06.06 р. до суду надійшла заява Тростянецької ОДПІ про визнання усної угоди купівлі-продажу станків недійсною, оскільки в момент продажу діяла податкова застава. Однак позивач не врахував, що Положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачає поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, які перебували на момент виникнення такого права в його власності (повному господарському віданні), а також на будь-які Інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу. Із змісту цього положення випливає, а практика його застосування підтверджує, що право податкової застави поширюється практично на всі види активів платника податків. При цьому не враховується адекватність суми податковогс зобов'язання чи податкового боргу з розміром заставлених активів платника податків, що не сприяє справедливому вирішенню питань застосування права податкової застави між суб'єктами податкових правовідносин.
На думку Конституційного Суду України, розмір податкової застави виходячи із загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов'язання та диференціювання такого обмеження незалежно від розміру несплати платником податкового боргу.
У своєму Рішенні Конституційний Суд України від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004 зазначив, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним Із загальнолюдських вимірів права. Елементи права, зокрема розмірність, рівність, мораль, об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Забезпечення надходження до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів має здійснюватися шляхом запровадження податкової застави на активи платника податків у такому розмірі, який би забезпечував гарантоване відшкодування державі несплачених податків у повному обсязі.
Поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, яка перевищує суму податкового зобов'язання чи податкового боргу, може призвести до позбавлення такого платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення.
З огляду на викладене положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону, яке передбачає можливість поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків незалежно від суми податкового боргу, порушує справедливе вирішення питань застосування права податкової застави (статті 8,42 Конституції України), тобто є неконституційним.
Положення підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону передбачають можливість платнику податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснювати вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом. Підпунктом 8.6.2 пункту 8.6 статті 8 Закону для такого платника податків визначено умови здійснення операцій з коштами без їх узгодження з податковим органом, а підпунктом 8.6.3 пункту 8.6 цієї статті не дозволяється надання майна, що перебуває у податковій заставі, у наступну заставу або його використання для забезпечення дійсної чи майбутньої вимоги третіх осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12.02.02 р. № 3-рп/2002 зазначено, що власність гарантує не лише права власників, а й зобов”язує, покладає на них певні обов”язки. Саме про це йдеться у ст. 13 і 41 Конституції України, відповідно до яких використання власності не може завдавати шкоди людині, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства . Таким чином податковому органу надається законна підстава узгоджувати стосовно боржника проведення таких господарських операцій з його активами, що забезпечить виконання податкового зобов”язання та реалізацію у зв”язку з цим конституційного обов”язку боржника щодо сплати податків і зборів.
По даній справі ОДПІ погодилась, що описане майно за своєю вартістю значно перевищило суму заборгованості перед бюджетом.
Більше того, позивач так і не надав до суду найменувань станків, які б увійшли до актів опису заставленого майна. Подані до суду акти не містять назви хоча б одного станка. Таким чином, всі мотиви, викладені в позовній заяві Державної податкової інспекції юридично не обґрунтовані.
Перший відповідач –САТ “Капустянське” повідомив, що всі кошти одержані від реалізації станків направлені на оплату заборгованості по заробітній платі перед працівниками підприємства-банкрута.
Необхідно підкреслити, що ухвалою господарського суду від 31.10.05 р. за заявою позивача порушена справа № 5/245-05 про банкрутство продавця станків –САТ “Капустянське”. А даною ухвалою звільнено активи боржника від податкової застави.
Посилання позивача на те, що продавець станків не в тій сумі сплатив податки від продажу не можуть бути підставою визнання недійсною угоди оскільки, остання визнається такою з моменту її укладення.
За клопотанням сторін розгляд спору здійснювався поза межами двохмісячного терміну передбаченого ст. 122 КАСУ.
В судовому засіданні суд оголосив коротке рішення (вступну та резолютивну частину) постанови.
Керуючись ст.ст. б, 17, 19, 49, 51, 70, 71, 79, 86, 94, 102, 104, 122, 158, 162, 163, 167, 255 КАС України, ст.ст. 215, 216 ЦК України, ст. 207 ГК України, -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні позову про визнання усної угоди купівлі-продажу обладнання (станків: станок токарний ІД63А, 1959 р. випуску вартістю 1667 грн., станок токарний ЙТІГМ, 1989 р. випуску - вартістю 266 грн., станок токарний ІД63А, 1958 р. випуску - вартістю 833 грн., станок фрезерувальний горизонтальний 1979 р. випуску - вартістю 625 грн., станок фрезерувальний вертикальний БНІ1 1974 р. випуску - вартістю 370 грн., станок заточний 1970 р. випуску - вартістю 139 грн., станок заточний 1979 р. випуску - вартістю 50 грн., станок фрезерувальний 1951 р. випуску - вартістю 103 грн. на загальну суму 4863-60 грн.) між САТ "Капустянське" (с. Капустяни Тростянецького р-ну Вінницької області) та ПП "Євро" (м. Дніпропетровськ пл. Героїв 4/46) відмовити.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінченя строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова складена в повному обсязі відповідно до п.3 ст. 160 КАС України - 24 жовтня 2006 р.
Суддя Бенівський В.І.
Суд | Господарський суд Вінницької області |
Дата ухвалення рішення | 19.10.2006 |
Оприлюднено | 21.08.2007 |
Номер документу | 230061 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Вінницької області
Бенівський В.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні