Рішення

від 31.10.2006 по справі 292/9-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну,

16                                                    

тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"31" жовтня 2006 р.                                                                    

Справа № 292/9-06

Господарський суд Київської області

в складі судді Євграфової Є.П., розглянувши справу

за позовом

Товариства з обмеженою

відповідальністю «Техно-Пласт», м. Київ,

до  

1) Суб'єкта підприємницької

діяльності ОСОБА_1, м. Біла Церква, 2) Товариства з обмеженою

відповідальністю «Волинська транспортна компанія», м. Луцьк

про

визнання недійсним договору,

за участю представників:

позивача:

Менюк С.А., довір. №187 від

29.09.2006р.,

відповідача1:

відповідача2:

ОСОБА_2, довір б/н від

19.06.2006р., не з'явились,

обставини справи:

до господарського суду Київської

області надійшла позовна заява НОМЕР_1. Товариства з обмеженою відповідальністю

«Техно-Пласт»(далі позивач, ТОВ «Техно-Пласт») до Суб'єкта підприємницької

діяльності ОСОБА_1 (далі відповідач1, СПД ОСОБА_1), та Товариства з обмеженою

відповідальністю «Волинська транспортна компанія»(далі відповідач2, ТОВ

Волинська ТК) про визнання недійсним договору про переведення боргу від

14.03.06р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю

«Техно-Пласт», Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1  та Товариством з обмеженою відповідальністю

«Волинська транспортна компанія», відповідно до якого відповідач2 перевів на

позивача борг (грошове зобов'язання у розмірі 3000200 (три мільйони двісті)

грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує

тим, що 28.09.04р. між відповідачем1 та відповідачем 2 укладений договір

НОМЕР_2 транспортної експедиції. Пізніше, 14.12.04р., відповідач1 та

відповідач2 уклали Угоду про розірвання договору НОМЕР_2 транспортної

експедиції. Відповідно до п.2 та п.3 цієї Угоди, сторони припинили Договір

НОМЕР_2 за взаємною згодою сторін і встановили, що після повернення

відповідачем2 відповідачу1 коштів в сумі 2305200 грн., отриманих по платіжному

дорученню НОМЕР_3, взаємні претензії між сторонами відсутні. Таким чином, на

думку позивача, сторони чітко визначили розмір боргу та підстави його

виникнення. 14.03.06р. між позивачем, відповідачем 2 та відповідачем1 був

укладений спірний Договір про переведення боргу в розмірі 3000200 грн. Вважає,

що цей договір укладений особами, які не мали повноважень на його укладання, а

зміст цього договору не відповідає вимогам чинного на час його укладення

законодавству. Зокрема, стверджує, що за оспорюваним договором відбулася зміна

сторони в неіснуючому зобов'язанні; крім того, сторони перевели борг, який

виник на підставі платіжних доручень, які не є підставою для виникнення

зобов'язання. Також позивач вказує, самі платіжні доручення, що вказані в

оспорюваному договорі  НОМЕР_4(800 000

грн.),НОМЕР_5 (1 000000 грн.),НОМЕР_6 (505 500 грн.), не мають ні до спірного

Договору, ні до Угоди про припинення договору ніякого відношення. Окрім

наведеного, позивач стверджує, що в спірному договорі сторони встановили, що

відсотки за несвоєчасну сплату боргу первісним боржником сплачуються за період

з жовтня 2004 року по квітень 2006 року, тобто за дев'ятнадцять місяців, що

суперечить ст. 232 ГК України, відповідно до якої «нарахування штрафних санкцій

за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або

договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало

бути виконано». Просить визнати недійсним повністю договір на підставі ст.ст.

11, 92, 215, 237, 241, 604 Цивільного кодексу України, ст. 232 Господарського

кодексу України, ст. ст. 10, 59, 62 Закону України «Про господарські

товариства».

Відповідач 1 проти позову

заперечує, подав відзив на позов, в якому зазначає, що ст. 215 ЦК України визначає

виключні підстави недійсності правочину, а саме: волевиявлення учасника

правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі та право чин має

бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стверджує, що при розгляді господарської справи №3/374 за позовом підприємця -

фізичної особи ОСОБА_1 до ТОВ «Техно-Пласт»про стягнення нерухомого майна та

визнання права власності Господарським судом міста Києва при винесенні рішення

21.08.2006р. були встановлені факти, що стосуються договору про переведення

боргу від 14.03.2006р., а саме, судовим рішенням встановлено, що договір

особисто підписано ОСОБА_3 - директором і засновником ТОВ «Техно-Пласт», який

розумів зміст даного договору та його правові наслідки, без примусу і без збігу

тяжких обставин. Вирішено стягнути на користь ПП ОСОБА_1з ТОВ «Техно-Пласт»3

725 000,00 грн., що на думку відповідача1 свідчить, що договір було укладено

сторонами для досягнення певної мети - погашення заборгованості. Вважає, що

оскільки відповідно ст. 35 ГПК України - факти, встановлені рішенням

господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при

вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, то факти щодо

вільності волевиявлення та відповідності внутрішній волі сторін договору та

спрямованості правочину на настання правових наслідків, - не потребують

доказування і є такими, що встановлені судом. Просить відмовити в позові

повністю.

Відповідач2 в судові засідання

17.10.2006р. та 31.10.2006р. не з'явився, відзив на позов не надав, про місце

та час слухання справи повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представників

позивача та відповідача1, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності,

з'ясувавши обставини справи, суд встановив:

Між відповідачем1 та відповідачем2

28.09.04р. укладено договір НОМЕР_2 транспортної експедиції. Відповідно до

цього договору відповідач 2 зобов'язався надати або організувати надання

відповідачу1 комплекс транспортно-експедиторських послуг по прийому,

страхуванню, митному оформленню і перевезенню до місця призначення вантажів

відповідача 1. Відповідач 1, в свою чергу, зобов'язався сплачувати послуги на

умовах 100%  передплати.

Між відповідачем 1, в якості

кредитора, відповідачем 2 в якості первісного боржника, та позивачем в якості

нового боржника, 14.03.06р. укладено оспорюваний договір про переведення боргу.

Як свідчить зміст зазначеного договору, останнім регулюються відносини

пов'язані із зміною зобов'язаної сторони (первісного боржника) у зобов'язанні,

що виникає із договору транспортної експедиції НОМЕР_7, що зазначений як

«Основний договір». Предметом договору сторони визначили перевід від первісного

боржника - відповідача2, до нового боржника -позивача у справі, боргу в розмірі

3000200,00 грн., що виник на підставі платіжних доручень НОМЕР_4 (сума 800 000

грн.),НОМЕР_5 (сума 1 000000 грн.),НОМЕР_6(сума 505 200 грн.) та відсотків за

несвоєчасну сплату боргу з жовтня 2004р. по квітень 2006р., що складають 695

000,00 грн.

Також оспорюваним договором сторони

засвідчили згоду кредитора на заміну зобов'язаної сторони за договором

транспортної експедиції НОМЕР_7 та факт передачі новому боржнику всієї

інформації (документації), пов'язаної із цим договором. Договір укладено в

простій письмовій формі. Зазначений договір підписаний від імені позивача двома

засновниками ТОВ «Техно-Пласт», від імені відповідача2 - директором, а

відповідач1 підписав договір особисто.

Щодо відповідності оспорюваного

договору вимогам законодавства, зокрема положення ЦК України, суд виходить з

такого:

Відповідно до ст. 520 ЦК України

боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу)

лише за згодою кредитора. Отже, зазначеною статтею переведення боргу

ототожнюється з заміною боржника, охоплює собою заміну боржника на всіх

підставах, передбачених законом або договором. Таким чином, заміна боржника

(переведення боргу) може здійснюватись на підставі правочину, що спеціально

спрямований на здійснення такої заміни, на підставі, подій чи дій, які тягнуть

правонаступництво, а також на інших підставах, передбачених законом або

договором. Разом з тим, ст. 521 ЦК України поширюється тільки на заміну

боржника в зобов'язанні (переведення боргу) на підставі правочину.

Такий висновок ґрунтується на аналізі ст. 513 ЦК, на яку дається посилання в

ст. 521 ЦК.

Заміна боржника в зобов'язанні

(переведення боргу) -це така правова конструкція, що передбачає перехід від

первісного боржника до нового боржника зобов'язання (обов'язків, що

складають його зміст) і відповідальності за його виконання. При цьому, борг

у законодавстві (за змістом ч.1 ст. 509 ЦК) розуміється як обов'язок, який несе

суб'єкт у зобов'язанні на всіх стадіях розвитку останнього, тобто з моменту

виникнення зобов'язання, у період, коли строк виконання зобов'язання настав,

але не минув, у період, коли строк виконання минув, до моменту припинення

зобов'язання.

Отже, заміна договором про

переведення боргу від 14.03.2006р., боржника в договорі транспортної експедиції

має передбачати перехід від первісного боржника -відповідача2 до нового

боржника -позивача, зобов'язання і відповідальності за його виконання

саме за договором транспортної експедиції від 28.09.2004р., зокрема

надати або організувати надання відповідачу1 комплекс

транспортно-експедиторських послуг по прийому, страхуванню, митному оформленню

і перевезенню до місця призначення вантажів відповідача1.

Проте, за змістом оспорюваного

договору на позивача переведено борг не за договором транспортної експедиції,

а борг, що виник на підставі платіжних доручень НОМЕР_4(сума 800 000

грн.),НОМЕР_5 (сума 1 000000 грн.),НОМЕР_6(сума 505 200 грн.) та у зв'язку з

несвоєчасною сплатою такого боргу.

Як вбачається із змісту прав та

обов'язків сторін за договором транспортної експедиції від 28.09.2004р. у

відповідача2 були відсутні зобов'язання щодо сплати грошових коштів в розмірі

2305200 грн. за транспортно-експедиційні послуги, оскільки він такі послуги мав

надати сам.

Крім того, положення ст.ст. 11, 520

ЦК України та ст. 174 ГК України не передбачають такої самостійної підстави

виникнення зобов'язання як платіжне доручення. Платіж, що вчиняється за

платіжним дорученням своєю сутністю, є способом виконання прийнятого особою

(стороною правочину) на себе обов'язку щодо сплати на встановлених умовах

певної суми грошей. Безпосередньо, платіжне доручення є свідченням виконання

такою особою прийнятого на себе обов'язку.

За таких обставин суд вважає, що

борг (зобов'язання), який виник на підставі платіжних доручень НОМЕР_4 (сума

800 000 грн.),НОМЕР_5 (сума 1000000 грн.),НОМЕР_6 (сума 505 200 грн.), та був

переведений відповідачем2 на позивача, не відповідає обов'язкам відповідача2,

що витікають з договору транспортної експедиції, а отже такі умови договору від

14.03.06р. суперечать ст.ст. 520-521 ЦК України, за якими заміна боржника

проводиться саме у зобов'язанні.

Крім того, при дослідженні

зазначених платіжних доручень судом встановлено, що призначення платежу у

платіжних дорученнях НОМЕР_5 та НОМЕР_6 

є «Сплата за транспортно-експедиційні послуги та послуги страхування

(обов'язкове страхування відповідальності постанова КМУ №733 від 01.06.02)

згідно рахунку НОМЕР_2 Без ПДВ». Проте, безпосередньо рахунок НОМЕР_2 на 1

505200,00 грн. передбачає оплату за транспортно-експедиційні послуги та послуги

страхування згідно договору транспортної експедиції НОМЕР_2 без дати.

У платіжному дорученні  НОМЕР_4 призначення платежу зазначено «Сплата

за транспортно-експедиційні послуги та послуги страхування (обов'язкове

страхування відповідальності постанова КМУ №733 від 01.06.02) згідно договору

НОМЕР_7  без ПДВ».

Наведене дає підстави вважати, що

окрім того, що у відповідача2 за договором транспортної експедиції взагалі був

відсутній обов'язок щодо сплати послуг, оскільки він їх мав надавати, борг,

що був переведений за оспорюваним договором, в частині сплати 800000,00

грн., взагалі не пов'язаний з договором транспортної експедиції від

28.09.2004р, а виник у відповідача2 

з іншого зобов'язання, зокрема, з договору НОМЕР_7.

Отже, зазначені у п. 2 спірного

договору платіжні доручення стосуються різних договорів, в тому числі і розірваного

сторонами договору НОМЕР_7. Встановлена п. 1 спірного договору обмеження

переведеного боргу лише договором НОМЕР_7 унеможливлює переведення боргу за

іншими договорами.

Крім викладеного, як свідчать

матеріали справи, між відповідачем 1 та відповідачем 2 14.12.2004р. укладено

угоду про розірвання договору транспортної експедиції НОМЕР_7. Згідно

зазначеної угоди, відповдіч1 та відповідач 2 враховуючи, як зазначено в угоді,

«кардинальні зміни у взаємовідносинах СПД ФО ОСОБА_1 з третіми особами

-партнерами, стосовно вантажів, що перевозяться по договору, в наслідок яких

відпала необхідність у здійсненні перевезень вантажів за договором»дійшли

згоди про розірвання за взаємною згодою сторін договору за ініціативи СПД ФО

ОСОБА_1.

Отже за домовленістю сторін

договору транспортної експедиції, відбулась новація  (ст. 604 ЦК України): зобов'язання - договір

експедиції - припинено за домовленістю сторін, При цьому первісне зобов'язання

відповідача2, щодо надання послуг транспортної експедиції відповідачу1, замінено

новим зобов'язанням між тими ж сторонами щодо повернення грошових коштів

отриманих в якості передплати.

За умовами цієї ж угоди,

відповідач2 зобов'язався повернути відповідачу1протягом 5 банківських днів з

часу підписання угоди 2 305200 грн. -суму попередньої оплати (сплати за послуги

транспортної експедиції) що перераховані відповідачем1 відповідачу2 на

виконання умов договору за платіжним дорученням  НОМЕР_8.

За таких обставин суд дійшов

наступних висновків:

Договір транспортної експедиції

НОМЕР_2 від 28.09.04р. між відповідачем1 та відповідачем2 припинено станом на

14.12.2004р.

Відповідно до угоди від

14.12.2004р. у відповідача2 виникло зобов'язання щодо повернення коштів в

розмірі 2 305200 грн. -суми попередньої оплати за послуги транспортної експедиції,

що були перераховані відповідачем1 відповідачу2 на виконання умов договору за

платіжним дорученням  НОМЕР_8.

При цьому, суд звертає увагу на ту

обставину, що сторонами за оспорюваним договором зазначаються зовсім інші

підстави виникнення заборгованості розміром 2 305200 грн., ніж в угоді про

розірвання договору транспортної експедиції, зокрема, за оспорюваним договором

це платіжні доручення   НОМЕР_4 від

04.10.04р.,НОМЕР_5, НОМЕР_6  від

22.10.04р., а за угодою від 14.12.2004р., що передувала оспорюваному договору -

платіжне дорученням  НОМЕР_8. Таке на

думку суду, свідчить про ухилення сторін договору на реальне настання наслідків

такого договору, зокрема в частині припинення обов'язків відповідача2 щодо

повернення отриманої передплати, що порушує вимоги ч. 5 ст. 203 ЦК України.

З огляду на наведене, враховуючи

встановлені обставини щодо призначень платежу у платіжних дорученнях  НОМЕР_4 від 04.10.04р., НОМЕР_5  від 19.10.04р., НОМЕР_6 від 22.10.04р., угоду

про розірвання договору НОМЕР_2 та новацію зобов'язання, що відбулася внаслідок

укладання цієї угоди, суд вважає, що обов'язок відповідача 2 повернути кошти

міг виникнути саме за вказаною угодою, а не за платіжними дорученнями. Тому і

переведення боргу можливе за угодою про розірвання договору НОМЕР_2. Оскільки

ст. 520 ЦК України передбачає можливість зміни боржника в зобов'язанні, то

договір про переведення боргу повинен містити конкретизацію такого

зобов'язання. За таких обставин за оспорюваним договором переведення боргу

відповідачем2 на позивача, переведено борг за неіснуючим зобов'язанням

(припинений договір), що суперечить ст.ст. 520-521 ЦК України, а отже не

відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Щодо переведення оспорюваним

договором боргу в розмірі 695000,00 грн. відсотків за несвоєчасну сплату

боргу з жовтня 2004р. по квітень 2006р., суд не погоджується з думкою позивача,

що нарахування відсотків за несвоєчасну сплату боргу за дев'ятнадцять місяців

суперечить ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до якої «нарахування штрафних

санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено

законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли

зобов'язання мало бути виконано», оскільки відповідно до ч. 4 ст. 232 ГК відсотки

за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати сум цих

коштів кредиторів. При цьому відсотки не є різновидом

неустойки до якою застосовуються положення ч. 6 ст. 232 ГК України.

Проте, суд вважає зазначену умову

договору такою, що не відповідає положенням законодавства та фактичним

обставинам з огляду на наступне:

Як встановлено судом, відповідно до

умов договору від 28.09.2004р. НОМЕР_2, на відповідача2 покладались обов'язки

щодо забезпечення транспортної експедиції вантажів. Такі обов'язки за

ініціативою відповідача1 було припинено угодою від 14.12.2004р.

Отже, за період з жовтня 2004р. до

14.12.2004р. підстава для відповідальності за несплату боргу взагалі була

відсутня, за відсутності такого боргу та ініціативи відповідача1 припинити

зобов'язання; відсотки за нібито несвоєчасну сплату боргувідповідачем2 за

період з 14.12.2004р. нараховані за невиконання припиненого зобов'язання.

Крім того, з аналізу умов щодо

відповідальності сторін як договору транспортної експедиції, за яким переведено

борг, так і угоди про припинення цього договору, вбачається, що сторонами не

встановлено іншого розміру та строку нарахування відсотків ніж передбачено

загальними положеннями ст. 625 ЦК та 232 ГК України. За умов додержання

сторонами справи вимог закону щодо переведення боргу у належному порядку за

чинним зобов'язання, зокрема за новацією від 14.12.2004р., три відсотки річних

за прострочення за період з 14.12.2004р. по квітень 2006р. (471 день) склали б

менше 90 000 грн.

За таких обставин суд вважає, що

зазначений в оспорюваному договорі розмір відсотків -695000,00 грн., не

відповідає умовам договору від 28.09.2004р. НОМЕР_2, умовам договору від

14.03.06р., та положенням ст. 625 ЦК України.

Щодо підписання оспорюваного

договору засновниками ТОВ, суд не погоджується з думкою позивача щодо неможливості

підписання засновниками договору, оскільки вищим органом управління ТОВ є збори

засновників, а директор є лише його виконавчим органом, законодавством не

встановлено обмеження на підписання договору засновниками, якщо вони уособлюють

всіх учасників такого ТОВ, та відповідно володіють всіма правами як загальних

зборів так і виконавчого органу, та діють колегіально від імені ТОВ.

Проте, як вбачається із змісту

оспорюваного договору, договір від імені позивача ТОВ «Техно-Пласт»укладено засновниками

-ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що діють на підставі Статуту. При цьому від імені

відповідача2 ТОВ «Волинська транспортна компанія»договір укладено також

ОСОБА_4, який діяв як директор ТОВ. Тобто, від двох сторін договору,

відповідача2 та позивача у справі, представництво здійснювала одна й та сама

особа.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК,

юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої

органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. При цьому,

орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи

закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи,

добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК

України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він

представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи,

представником якої він одночасно є, за винятком комерційного

представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Заперечення відповідача 1 суд не

приймає до уваги з огляду на таке.

Твердження відповідача1, що при

розгляді господарської справи №3/374 за позовом підприємця - фізичної особи

ОСОБА_1до ТОВ «Техно-Пласт»про стягнення нерухомого майна та визнання права

власності Господарським судом міста Києва при винесенні рішення 21.08.2006р.

були встановлені факти, що стосуються договору про переведення боргу від

14.03.2006р., суд вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки

відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна  довести 

ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і

заперечень. Відповідачем1 не надано рішення суду, на яких ґрунтуються його

заперечення, а з представленої постанови Київського апеляційного господарського

суду м. Києва від 06.10.2006р. не вбачається, що судом встановлені (або

досліджувались) факти, що не підлягають доказуванню у цій справі, та

відповідно мають значення для її розгляду. Крім того, як вбачається із

зазначеної постанови, склад сторін у справі №3/374 не співпадає із складом

сторін за даною справою.

Умови дійсності договору

визначаються ст. 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може

суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також

моральним засадам суспільства. Суд зважає, що з огляду на встановлені обставини

справи заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України

судові (господарські) витрати суд покладає на відповідачів.

Враховуючи викладене та керуючись

ст. 124 Конституції України, ст. ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И

В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір про

переведення боргу від 14.03.06р., укладений між Товариством з обмеженою

відповідальністю «Техно-Пласт», Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 та

Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинська транспортна компанія».

3. Стягнути з Суб'єкта

підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_9, р/р НОМЕР_10  в АППБ «Аваль»м. Біла Церква, МФО 321121) на

користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Пласт»(03148, м. Київ,

вул. Пшенична, 18, код ЄДРПОУ 30630915, р/р 2600230012822 в АТ «ВАБАНК», МФО

321637) витрати по сплаті державного мита в розмірі 42,5 грн., витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу -59 грн.

Видати наказ.

4. Стягнути з Товариства з

обмеженою відповідальністю «Волинська транспортна компанія»(43020, м. Луцьк,

вул. Лазо, 5, код ЄДРПОУ 25090613, р/р 26006000143001 філія ВАТ КБ «НАДРА»м.

Луцьк, МФО 303525) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю

«Техно-Пласт»(03148, м. Київ, вул. Пшенична, 18, код ЄДРПОУ 30630915, р/р

2600230012822 в АТ «ВАБАНК», МФО 321637) витрати по сплаті державного мита в

розмірі 42,5 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового

процесу -59 грн.

Видати наказ.

          Дане рішення господарського суду

Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з

дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в

апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                                   

                             Є.П.

Євграфова

Рішення

підписано 03.11.2006р.