Постанова

від 06.11.2008 по справі 3/329-07

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3/329-07

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2008                                                                                   Справа № 3/329-07  

  Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:  Верхогляд Т.А. (доповідача),         

суддів: Чимбар Л.О. Кузнецової І.Л.  

при секретарі: Чоха Є.О.

за участю прокурора: Кузьменко С.В. посвідчення №57, від 10.05.07р.

за участю представники сторін:       

від позивача:  не з'явився;

від відповідача:  Вдовін М.В., довіреність №1  від 02.07.08; Карамишев Д.В., довіреність №2  від 02.07.08;

розглянувши апеляційні скарги Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ, та Колективного виробничого підприємства “Дніпропетровський комбайновий завод”, м. Дніпропетровськ,

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від  10.04.2008 року  у справі  №3/329-07

за позовом  Державного комітету України з державного матеріального резерву, м.Київ,  

до Колективного виробничого підприємства “Дніпропетровський комбайновий завод”, м. Дніпропетровськ,

за участю прокурора Дніпропетровської області, м.Дніпропетровськ

про зобов'язання повернути матеріальні цінності та стягнення 13 287 649 грн.53 коп.

                                                        В С Т А Н О В И В :

        Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2008 року у справі №3/329-07 частково задоволені позовні вимоги Державного комітету України з державного матеріального резерву та зобов'язано Колективне виробниче підприємство “Дніпропетровський комбайновий завод” повернути позивачу матеріальні цінності, зазначені в позовній заяві.

         В задоволенні вимог про стягнення штрафу в розмірі 10 019 402,68 грн. та пені в розмірі 3 268 246,85 грн. відмовлено.

          Рішення суду мотивовано тим, що:

- відповідно до Номенклатури накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву Міністерства сільськогосподарського та тракторного машинобудування СРСР від 28.10.1988 року №04482 та доповненнями до неї №4243-т від 31.08.1889 року на відповідальне зберігання відповідачеві передавались матеріальні цінності мобілізаційного резерву, управління яким здійснює позивач.

- в силу ст.ст.4,42,154 ЦК УРСР (на момент закладення матеріальних цінностей) та ст.ст.11,937,938 ЦК України між сторонами виникли договірні відносини.

- контрольною перевіркою КРВ Південного регіону Державного комітету України з державного матеріального резерву відповідно до акту від 16.09.2005 року встановлено самовільне вилучення відповідачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, вартість яких визначена виходячи з цін на момент перевірки та складає 10 019 402,68 грн.

        Суд дійшов висновку, що відповідачем порушено вимоги ст.ст.936,942, 949 ЦК України, Закон України “Про державний матеріальний резерв”, інші нормативні акти та

задовольнив вимоги позивача в цій частині.

    Відмовляючи в стягненні штрафу та пені, суд послався на те, що мобілізаційне завдання відповідача скасовано, сторонами не погоджено умови  відповідальності відповідача за незбереження матеріальних цінностей. Посилання позивача на ст.14 Закону України “Про державний матеріальний резерв”, ст.ст.230, 231 ГК України, ст.549 ЦК України господарський суд відхилив, посилаючись на те, що відповідно до ст.58 Конституції України акт цивільного законодавства, яким встановлюється відповідальність особи, не має зворотної дії у часі.

        Не погодившись з рішенням суду, сторони подали апеляційні скарги.

      Позивач в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, позов задовольнити в повному обсязі. Посилається на порушення судом вимог ст.ст.230,231 Господарського кодексу України та п.10 ст.14 Закону України “Про державний матеріальний резерв”.

     Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що суд помилково дійшов висновку про існування договірних відносин між сторонами, не застосував строк позовної давності та необгрунтовано стягнув матеріальні цінності на користь Державного комітету України з державного матеріального резерву,

     У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач вважає її такою, що не підлягає задоволенню з мотивів, зазначених в апеляційній скарзі Колективного виробничого підприємства “Дніпропетровський комбайновий завод”. Просить рішення господарського суду в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення штрафу залишити без змін.

         Відзив на апеляційну скаргу відповідача позивач не надав.

      Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора ( з урахуванням їх пояснень в попередніх судових засіданнях), апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, в задоволенні апеляційної скарги позивача та його позовних вимогах слід відмовити виходячи з наступного:

        Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

      Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

    Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, відповідно до ч.2 ст.34 ГПК України не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

     З наявних у справі доказів слідує, що відповідач з 18.11.1991 року є правонаступником Колективного (народного) виробничого підприємства “Дніпропетровський комбайновий завод”, що підтверджується відповідними доказами (т. 2 а.с.107-156, том 3 а.с.6-54).

         Позивач відповідно до Указу Президента України від 07.08.2001 року є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління державним матеріальним резервом України.

     Відповідно до ст.4 ЦК УРСР, яка кореспондується з ст.11 ЦК України, цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також із дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законодавством, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Виходячи з цього, цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з адміністративних актів.

        Підставою позову Державний комітет України з державного матеріального резерву   

визначив  ст.ст.154,179,203,204,207,413, 419 ЦК УРСР, ст.ст.548,936,937,938 ЦК України ст.231 ГК України та ст.ст.12,14 Закону України “Про державний матеріальний резерв” та стверджує, що обов'язок відповідача по збереженню цінностей Державного матеріального резерву  діє з 28.10.1988 року по теперішній час.  

       Господарський суд помилково погодився з такою позицією позивача та не врахував наступне:

     Відповідно до п.2 та п.3 ст.11 Закону України “Про державний матеріальний резерв” матеріальні цінності державного резерву можуть зберігатися на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності  на договірних умовах. Перелік  суб'єктів господарювання, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами.      

        Відповідно  до “Положення про мобілізаційний резерв”, затвердженого постановою ЦК КПРС та ради Міністрів СРСР від 29.09.1969 року та “ Положення про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобрезерву”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України    № 100-03 від 29.01.1998 року, мобілізаційний резерв  матеріальних цінностей створюється підприємствами в мирний час відповідно до встановлених мобілізаційних завдань. Норми накопичення матеріальних цінностей встановлюються за номенклатурами та обсягами, визначеними міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади.

       Відповідно до п.п.15,16   “ Положення про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобрезерву”, підприємства ведуть бухгалтерський облік матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в кількісному та вартісному обчисленні за типами, сортами, марками;  Держкомрезерв веде бухгалтерський облік наявності в мобілізаційному резерві матеріальних цінностей та їх руху у вартісному обчисленні.

        Відповідно до п.10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого Постановою КМУ №1129 від 08.10.1997 року матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акту про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обігу.

    Аналогічна норма діяла і відповідно до Положення від 29.09.1969 року, тобто на час затвердження  номенклатури матеріальних цінностей, що підлягають накопиченню в мобілізаційному резерві по плану 1986 розрахункового року на ВО “Дніпропетровський комбайновий завод ім.Ворошилова” від 28.10.1988 року, яка є додатком №97 до наказу Міністерства сільськогосподарського та тракторного машинобудування СРСР №15 сс від 30.09.1987 року (т.1 а.с.25-27).

    Визнаючи наявність договірних відносин між сторонами, господарський суд не спростував доводи відповідача щодо недоведеності факту правонаступництва позивача по цінностям матеріального резерву.

      Так, позивач в позовній заяві вказує на матеріальні цінності, які на його думку, залишалися у відповідача після 1991 року. Сам позивач, як орган влади і управління виник після 1991 року та існував як Державний комітет України по матеріальних резервах, Державне агентство з управління державного матеріального резерву, Державний комітет України з державного матеріального резерву. Факт його правонаступництва щодо матеріальних цінностей, що належали на час затвердження номенклатури накопичення матеріальних цінностей від 28.10.1988 року, до управління Міністерства сільськогосподарського та тракторного машинобудування СРСР, належним чином не доведено.     

     На жовтень 1988 року, коли на думку позивача, виникло зобов'язання відповідача по зберіганню матеріальних цінностей, ч.1 ст.44 ЦК УРСР передбачала необхідність письмової форми договору.  Тому підстави для висновку щодо існування між позивачем та відповідачем договірних відносин відсутні.        

     Колегія суддів не приймає посилання позивача, що згідно з Указом Президента України № 1039/95 від 14.11.95 “Про заходи щодо поліпшення роботи з мобілізаційної підготовки народного  господарства України” підприємства, установи, організації всіх форм власності у разі зміни форми власності, власника, організаційної форми підприємницької діяльності виконують раніше визначене їм мобілізаційне завдання, оскільки позивач не довів що мобілізаційне завдання належним чином, у визначених обсягах доводилося Колективному (народному) виробничому підприємству “Дніпропетровський комбайновий завод”, правонаступником якого є відповідач.  Не довів, що у позивача виникло зобов'язання зберігати до 16.09.2005 року матеріальні цінності державного мобілізаційного резерву, в тому числі і в обсязі, зазначеному номенклатурою.

       З матеріалів справи вбачається, що номенклатура накопичення містить інформацію не тільки про фактично накопичений обсяг матеріальних цінностей, а й про необхідність іх накопичення у майбутні роки. Первинних документів, відповідно до яких можливо встановити найменування та кількість переданих ВО “Дніпропетровський комбайновий завод ім.Ворошилова”  цінностей матеріального резерву, термін проведення операцій по їх закладанню до мобілізаційного фонду,  позивачем не надано.

        З дати затвердження номенклатури –з 28.10.1988 року по 14.11.1994 рік  відбувалися зміни, що стосувалися  кількості майна мобілізаційного резерву. Так, відповідно до протоколу №1 засідання експертної комісії КВП “Дніпропетровський комбайновий завод” від 03.02.2005 року вбачається, що за вищезгаданий період ці зміни відбувалися шляхом обміну, позички та  відпуску матеріальних цінностей, визначених номенклатурою від 28.10.1988 року (т.1 а.с.46-48,116,120-125).

      Як визначено ст.2 Закону України “ Про державний матеріальний резерв” , відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання матеріальних цінностей  у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про їх відпуск з державного резерву.  

    Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.06.2004 року №398-рт мобілізаційне завдання КВП ”Дніпропетровський комбайновий завод” скасовано (т.2 а.с.7).     

     З наявних у справі доказів вбачається, відповідач періодично звертався до повноважних з питання управління мобілізаційним резервом органів з пропозиціями вжиття заходів щодо уточнення кількості переданих на зберігання матеріальних цінностей, посилався на відсутність договірних відносин та неможливість виконання вимог щодо його відповідальності за збереження матеріальних цінностей мобрезерву. Однак позивач покладені державою обов'язки не виконав, не вжив заходів щодо приведення відносин з відповідачем відповідно до діючого законодавства, договір відповідального зберігання не уклав,  доказів існування необхідного бухгалтерського обліку матеріальних цінностей не надав суду.

       Звітність відповідача по формі Ф-12 з приводу наявності матеріальних цінностей не звільняє позивача від обов'язку належним чином  довести суду факт формування цінностей мобілізаційного резерву саме для відповідача.

     З огляду на встановлене, у господарського суду були відсутні підстави для застосування приписів п.10 ст.14 Закону України “Про державний матеріальний резерв”, оскільки  у відповідача не виникли зобов'язання щодо забезпечення зберігання цих цінностей ні як у правонаступника, ні за договірними зобов'язаннями.

      Зобов'язуючи відповідача повернути матеріальні цінності, господарський суд не звернув увагу, що доказом, що підтверджує нестачу цих цінностей, позивач зазначає акт перевірки ВАТ “Іванівський верстатобудівний завод”, що не має відношення до розгляду даної позовної заяви.

   Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами обгрунтованість своїх позовних вимог. В задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити.

     Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови №11 від29.12.1976 року “Про судове рішення”, рішення  є законним тоді,  коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

      Оскільки оскаржуване рішення суду таким вимогам не відповідає, воно підлягає скасуванню.

    Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у розмірі 12 750 грн. слід стягнути на користь відповідача.

      Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд , -

                                                         ПОСТАНОВИВ :

     Апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ залишити без задоволення.

      Апеляційну скаргу Колективного виробничого підприємства “Дніпропетровський комбайновий завод”, м.  Дніпропетровськ, задовольнити.

       Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2008 року по справі № 3/329-07 скасувати.

       В задоволенні позову відмовити.

     Стягнути з   Державного комітету України з державного матеріального резерву,  м.Київ на користь Колективного виробничого підприємства “Дніпропетровський комбайновий завод”, м.Дніпропетровськ, судові витрати за розгляд апеляційної скарги у розмірі 12 750 грн.                                                                      

          Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.

        Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого господарського Суду України.

 Головуючий суддя:                                                                      Т.А.Верхогляд

 Суддя                                                                                              І.Л.Кузнецова

 Суддя                                                                                              Л.О.Чимбар

Підписано в повному обсязі 10.11.2008 року.