Постанова

від 04.09.2008 по справі 2/337-08

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/337-08

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

04.09.08                                                                                               Справа №2/337-08

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Кричмаржевський В.А. судді  Кричмаржевський В.А.    , Колодій Н.А.  , Мірошниченко М.В.

при секретарі Шерник О.В.

за участю представників:

позивача – Казанцевої С.А., дов. №7 від 01.07.2008р.

відповідача – Євдокимова В.О., дов. від 09.08.2006р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу ТОВ. «Південна судноплавна компанія», м. Херсон

на рішення господарського суду Херсонської області від 16.07.2008р.  

у справі  №2/337-08

за позовом   ТОВ. «ВОКУ», м.Херсон

до відповідача   ТОВ. «Південна судноплавна компанія», м. Херсон

про  стягнення заборгованості

                                                               Установив:

          За рішенням господарського суду Херсонської області від 16.07.2008року позовні вимоги ТОВ. «ВОКУ» задоволені повністю, з відповідача на користь позивача стягнуто 79.072,42грн. основного боргу, 110.700,80грн. пені, 1.819,75грн. – три проценти річних, 19.648,12грн. збитків від інфляції, 2.112,41грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивоване наявністю договірних зобов'язань між сторонами та порушенням зобов'язань щодо оплати отриманих паливно-мастильних матеріалів відповідачем.   

          Не погодившись з цим судовим актом, відповідач оскаржив його до суду апеляційної інстанції, просить скасувати в частині стягнення пені у розмірі 110.700,80грн. та прийняти нове рішення, яким стягнути пеню у розмірі 8.313,67грн. У поданій скарзі заявник посилається на те, що позивачем невірно розрахована сума пені, яка підлягає стягненню за порушення строку оплати. Зазначає, що розмір пені відповідно до положень чинного законодавства обмежується шестимісячним строком нарахування та подвійною обліковою ставкою в частині визначення її розміру.

Присутній у судовому засіданні представник заявника наполягає на вимогах та доводах,  викладених в апеляційній скарзі, просить скасувати рішення в частині стягнення

пені та стягнути пеню у розмірі лише 8.313,67грн. замість 110.700,80грн., що було стягнуто судом першої інстанції.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав, але його представник у судовому засіданні зазначив, що вважає оскаржене рішення законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

За розпорядженням  першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду №1686 від 03.09.2008року справу №2/337-08 передано на розгляд колегії суддів у складі: Кричмаржевського В.А. (головуючого), Колодій Н.А. та Мірошниченка М.В.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

          Як вбачається з матеріалів справи, 16 квітня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОКУ» (позивачем у справі- постачальником за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південна судноплавна компанія» (відповідачем у справі- покупцем за договором), укладено договір №16-04/07 на поставку паливно-мастильних матеріалів (а.с. 8).

          У відповідності до положень пункту 1.1 вказаного договору постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця паливно-мастильні матеріали, а покупець брав на себе обов'язок прийняти й оплатити даний товар на умовах того ж договору. Умовами договору сторони також визначили предмет договору (паливно-мастильні матеріали), його кількість та якість, ціну та одиниці виміру, строки та умови поставки, перелік документообігу, порядок відпуску і отримання товару, строки і порядок розрахунків, відповідальність сторін, строк дії договору.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи і поясненнями представників сторін, що у відповідності до умов договору ТОВ. «ВОКУ» передав паливно-мастильні матеріали у наступному порядку:

- 18.04.2007 року за видатковою накладною № РН-000031 загальною вартістю 32624,10 грн.;

- 29.05.2007 року за видатковою накладною № РН-0000058 загальною вартістю 54779,75 грн.;

- 14.06.2007 року за видатковою накладною № РН-0000068 загальною вартістю 51607,26 грн.;

- 18.06.2007 року за видатковою накладною № РН-0000074 загальною вартістю 5025,26 грн.;

- 21.06.2007 року за видатковою накладною № РН-0000078 загальною вартістю 40170,00 грн.;

- 04.07.2007 року за видатковою накладною № РН-0000086 загальною вартістю 41400,00 грн.;

- 15.08.2007 року за видатковою накладною № РН-0000106 загальною вартістю 47040,00 грн.

За час дії договору відповідач - ТОВ. «Південна судноплавна компанія» здійснив наступні платежі за отриманий від позивача товар:

- платіжним дорученням від 17.05.2007 року на суму - 32.624,10 грн.;

- платіжним дорученням від 13.06.2007 року на суму - 18.500,00 грн.;

- платіжним дорученням від 25.06.2007 року на суму - 40.170,00 грн.;

- платіжним дорученням від 27.06.2007 року на суму - 36.279,85 грн.;

- платіжним дорученням від 24.06.2007 року на суму - 30.000,00 грн.;

- платіжним дорученням від 16.08.2007 року на суму - 36.000,00 грн.

   Всього відповідач здійснив платежів на загальну суму - 193.573,95грн., а відтак сума заборгованості станом на 01.12.2007року складає – 79.072,42грн.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським  визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або  утриматися  від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і у Цивільному кодексі України - стаття 526.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Пунктом 2 статті 193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

    Отже, на підставі вищезазначених норм законодавства вимоги позивача щодо стягнення суми основної заборгованості у розмірі 79.072,42грн. є правомірним та обґрунтованим.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача основного боргу з урахуванням часткових оплат товару на суму 79.072,42грн.

Крім цього, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення боргу з урахуванням інфляції, розмір якої становить 19.648,12грн., та три проценти річних в сумі 1.819,75грн.

Здійснюючи перевірку правильності нарахування інфляційних та річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», колегією суддів  встановлено, що позивачем невірно розрахована сума річних. Так до стягнення підлягають 1.810,75грн. – 3% річних та 19.648,12грн. - інфляційних витрат. Розрахунок зазначених сум здійснювався з урахуванням терміну - з 21.08.2007року по 26.05.2008року, який вказаний позивачем у позовній заяві.  

Також до стягнення позивач заявив суму пені у розмірі 110.700,80грн., при цьому позивач посилається на пункт 6.2 договору.

Відповідно до   вказаного  пункту  договору  у разі   прострочення оплати      товару

покупець сплачує постачальникові пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення, посилаючись на пункт 6.2 договору задовольнив вимоги позивача, стягнувши 110.700,80грн., але з таким висновком колегія суддів погодитись не може.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в тому числі неустойкою. Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права  застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з пунктами 1, 3 якого розмір пені за прострочення платежу, що встановлюється за згодою сторони, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний.

З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочення платежу за договором може бути стягнута лише сума неустойки, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Статтею 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено

законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що у даному разі пеня підлягає стягненню у розмірі, нарахованому за шість місяців від дня, встановленого позивачем, тобто, з моменту визначеного позивачем у позовній заяві.   

Отже, у випадку, що розглядається, пеня підлягає стягненню у розмірі 6.822,23грн. (обчислена у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у спірний період, від суми заборгованості за договором) і є тим граничним розміром відповідальності за прострочення платежу, який встановлений законом, у зв'язку з чим висновок господарського суду щодо розміру пені є помилковим.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а тому господарські витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду підлягає зміні, а апеляційна скарга частковому задоволенню.

На підставі викладеного, та керуючись статтями 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд -

Постановив:

        Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна судноплавна компанія», м.Херсон, задовольнити частково, рішення господарського суду Херсонської області від 16.07.2008року у справі № 2/337-08 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна судноплавна компанія», м.Херсон, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОКУ», м.Херсон, 79.072,42грн. основного боргу, 6.822,23грн. пені, 1.810,75грн. – 3% річних, 19.648,12грн. інфляційних витрат, 1.056,20грн. державного мита, 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити».

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Херсонської області.

Головуючий суддя Кричмаржевський В.А.

 судді  Кричмаржевський В.А.  

 Колодій Н.А.  Мірошниченко М.В.