Постанова

від 16.10.2008 по справі 4/294-08

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/294-08

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

16.10.08                                                                                       Справа №4/294-08

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Федоров І.О. судді  Кричмаржевський В.А.    , Колодій Н.А.

при секретарі Акімової Т.М.

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача -  не з'явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу   Приватного підприємства „Багатогалузева фірма „ЕОС”, м.Херсон

на рішення господарського суду Херсонської області від 29.07.2008р.  

у справі № 4/294-08

за позовом Дочірнього підприємства „Хімпласт”, м.Одеса

до відповідача   Приватного підприємства „Багатогалузева фірма „ЕОС”, м.Херсон

про стягнення заборгованості

                                                               Установив:

За рішенням господарського суду Херсонської області від 29.07.2008року (суддя Ємленінова З.І.) позовні вимоги Дочірнього підприємства „Хімпласт”, м.Одеса (позивач), задоволені частково, з відповідача - Приватного підприємства „Багатогалузева фірма „ЕОС”, м.Херсон, на користь позивача стягнуто 54.880грн. основного боргу, 8.506,40грн. витрат від інфляції, 633,86грн. державного мита та 79,48грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, провадження у справі в частині стягнення 12.402,80грн. - витрат від інфляції - припинено, в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано наявністю зобов'язань відповідача перед позивачем щодо оплати отриманого ним (відповідачем) товару (аміачної селітри).

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Херсонської області від 29.07.2008року скасувати, а у задоволенні позовних вимог відмовити. В поданій апеляційні скарзі заявник зазначає про те, що між ним та позивачем відсутні договірні відносини та не встановлений строк виконання зобов'язань щодо оплати отриманого товару. Також відповідач зауважує, що претензія від позивача отримана громадянином Воробйовим, який не є ні працівником підприємства-відповідача, ні його уповноваженою особою, а тому вважає, що вказана претензія не може бути підставою для встановлення строку виконання зобов'язання.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, але від відповідача надійшла телеграма, де останній просить відкласти розгляд справи. Вимоги про відкладення розгляду справи відповідач обґрунтовує відсутністю постійного представника - юрисконсульта  на підприємстві.

Колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи, оскільки відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Надана довідка з ЄДРПОУ (а.с.40) свідчить про те, що керівником підприємства-боржника є Воробйова А.В., яка відповідно до вищезазначеної норми закону є представником Приватного підприємства „Багатогалузева фірма „ЕОС” та має представляти підприємство і в суді. Крім того, матеріали справи містять доручення на Кушніра Г.А., виданого директором Приватного підприємства „Багатогалузева фірма „ЕОС”, яке свідчить про те, що вказана особа уповноважена директором Воробйовою представляти підприємство у господарському процесі (а.с.19).  

Представник позивача також не з'явився у судове засідання, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення – ухвали суду про призначення апеляційної скарги до розгляду.

Матеріали справи містять достатньо доказів для перегляду справи за відсутності представників сторін.

Позиція відповідача достатньо чітко викладена у відзиві на позовну заяву (а.с.20) та в апеляційній скарзі (а.с.36).

За розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №1959 від 16 жовтня 2008р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Федорова І.О., Кричмаржевського В.А. та Колодій Н.А.

 Обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.06.2006року та 16.06.2006року позивачем відповідачеві відпущено товар - аміачну селітру на загальну суму 59.360грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними за №№ 0000235 та 0000242 (а.с.7-10).

Отриманий товар був частково оплачений - у сумі 4.480грн., що підтверджується банківською випискою (а.с.28), таким чином, позивач просить стягнути з відповідача 54.880грн.

Враховуючи те, що між сторонами договору у письмовій формі укладено не було, позивачем на адресу відповідача було направлено претензію з вимогою про оплату отриманого товару протягом 15 днів (а.с.13). Надсилання позивачем та отримання відповідачем претензії підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.14). З вказаного повідомлення вбачається, що кореспонденція надіслана на наступну адресу: м. Херсон, сел. Силікатне, 4/11, на ім'я відповідача та отримана 19.12.2007р. Воробйовою.

Колегія суддів звертає увагу на те, що довідка з ЄДРПОУ свідчить про те, що підприємство відповідача зареєстровано за адресою: м.Херсон, сел.Силікатне,                            4, кв.11., тобто, претензія була надіслана саме на адресу, на якій і знаходиться відповідач та його керівні органи. До того ж, претензія отримана громадянкою  Воробйовою.

Вищезазначене спростовує твердження відповідача про неотримання ним претензії з вимогою оплатити відпущений позивачем товар.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Тобто, законодавством надається право сторонам самостійно обирати будь-яку форму договору (усну або письмову, письмову просту або нотаріальну), якщо вимоги щодо його форми не встановлені законом.

Так, проаналізувавши правовідносини, що виникли між сторонами, колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами існують відносини поставки. Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Чинним законодавством не встановлено обов'язковості письмової форми договору поставки, а тому колегія суддів вважає, що до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем слід застосовувати положення про поставку.

Відтак, отримавши товар від позивача, у відповідача виникли зобов'язання щодо його оплати. Дійсно, в момент здійснення правочину сторони не погодили строку оплати, але відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Так, статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем на адресу підприємства-відповідача направлена претензія з вимогою оплати отриманий товар, що вказує на встановлення у правовідносинах строку виконання зобов'язання по оплаті отриманого відповідачем товару.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, отримавши товар у позивача, відповідач набув збільшення власних активів та разом з цим у нього виникли зобов'язання щодо оплати отриманого товару.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським  визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися  від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі, кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і у Цивільному кодексі України - стаття 526.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Пунктом 2 статті 193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Отже, на підставі вищезазначених норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що факт отримання відповідачем товару від позивача на загальну суму 59.360грн. підтверджено, а тому наявні підстави для стягнення суми основного боргу з відповідача у розмірі 54.880грн. (з урахуванням здійсненої часткової оплати у розмірі 4.480грн.).

Слід звернути увагу на й те, що відповідачем здійснена часткова оплата за отриманий товар, при чому призначення платежу зазначено як за аміачну селітру, що в свою чергу вказує на те, що відповідач погодив правочин та підтвердив наявність зобов'язань щодо оплати.   

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи уточнення позовних вимог (а.с.26), позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 54.880грн. та нарахованих інфляційних витрат у розмірі 8.506,40грн., що разом складає – 63.386,40грн.  

Здійснюючи розрахунок інфляційних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, колегія суддів погоджується з розрахунком позивача та вважає, що вказані суми підлягають стягненню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо припинення провадження у справі в частині стягнення 12.402,80грн. інфляційних втрат на підставі п.1-1 ч. 1 ст.80 ГПК України та відмови у задоволені позовних вимог щодо стягнення пені, оскільки її розмір не був передбачений сторонами при здійснені правочину.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення відсутні.

Таким чином, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд -

      Постановив:           

        Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Багатогалузева фірма „ЕОС”, м.Херсон, залишити без задоволення.

        Рішення господарського суду Херсонської області від 29.07.2008року у справі №4/294-08 залишити без змін.

Головуючий суддя Федоров І.О.

 судді  Кричмаржевський В.А.  

 Колодій Н.А.