Рішення

від 15.07.2008 по справі 11/231-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.07.08

          Справа № 11/231-08.

          Господарський суд Сумської області, у

складі судді Зражевського Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовом          Приватного підприємства “Ярослав”

до відповідача   Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Суми

про розірвання  договору та визнання права власності

третя особа, яка не

заявляє самостійних вимог

на предмет спору -

Сумська міська рада

про розірвання  договору та визнання права власності

За участю представників

сторін:

Від позивача:      не прибув

Від відповідача: не

прибув

Третя особа:       не прибув

За участю секретаря

судового засідання Лєпкової О.О.

Суть спору: Позивач

просить суд розірвати договір про спільне фінансування ремонтно-будівельних

робіт від 25.12.2003 року, укладений між приватним підприємством «Ярослав» та

фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1та визнати за позивачем право власності на

нежитлове приміщення (мінімагазин - літ. А), площею 88,7 кв. м., розташоване за

адресою: АДРЕСА_1

Відповідач в судове

засідання не прибув, відзив на позовну заяву не подав, хоча був повідомлений

належним чином ухвалою суду від 04.07.2008 р., яка надіслана на адресу

відповідача рекомендованим листом 04.07.2008 р. Тому, згідно ст. 75

Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними

в ній матеріалами.

Представник третьої особи

в судове засідання не прибув, але надіслав відгук на позовну заяву б/н від

10.07.2008 р., в якому зазначив, що вимоги позивача вважає правомірними,

обґрунтованими. 

Дослідивши матеріали

справи, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню

виходячи з наступного:

В 1999 році Приватним

виробничо-комерційним підприємством «Люко» на замовлення Приватного підприємства

«Ярослав» було розроблено робочий проект для будівництва мінімагазину «ПП

Ярослав» по АДРЕСА_1

В 2002 році позивачем

було виготовлено паспорт на розміщення магазину за адресою: АДРЕСА_1з ескізним

проектом фасаду і благоустроєм території та погодженнями від управління

архітектури та містобудування, управління земельних ресурсів, ТОВ

«Сумикомунтранс», ВДАІ УМВС, Сумської міської СЕС, державної інспекції

екологічної безпеки.

Як зазначає позивач, що

для будівництва даного мінімагазину виникла необхідність додаткового

фінансування, тому 25 грудня 2003 року між позивачем та відповідачем було

укладено договір спільного фінансування будівельних робіт нежитлового

приміщення (мінімагазину) АДРЕСА_1

Відповідно до умов

вказаного договору позивач та відповідач зобов'язувалися спільно фінансувати

проведення будівельних робіт нежитлового приміщення (мінімагазину),

розташованого за адресою АДРЕСА_1загальною площею 96,2 кв. м.

Пунктом 1.2 договору

передбачено, що після завершення ремонтних робіт відповідач отримує у власність

1/3 частину нежитлового приміщення, при цьому розмір грошового внеску сторін

визначається виходячи з необхідності у грошових коштах на проведення робіт з

реконструкції згідно кошторису та вноситься пропорційно до площі, що буде

належати кожній із сторін. Право власності на 1/3 частину нежитлового

приміщення відповідач отримує тільки після повної сплати суми грошових коштів,

визначеної згідно пункту 1.3  договору.

Позивач належним чином

виконав всі передбачені договором від 25 грудня 2003 року умови, крім того,

профінансував на 100% проведення будівельних робіт нежитлового приміщення,

розташованого за адресою АДРЕСА_1загальною площею 96,2 кв. м. у зв'язку з тим,

що відповідач відмовився від виконання своїх зобов'язань по договору з причин

скрутного фінансового становища, про що свідчить лист від 05 квітня 2004 року.

Відповідно до технічного

паспорта площа нежитлового приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_1складає

88,7 кв. м.

В обґрунтування своїх

позовних вимог позивач посилається на те, що на сьогоднішній день він не в

змозі провести державну реєстрацію права власності на належне йому нежитлове

приміщення, розташоване за адресою АДРЕСА_1і визначене відповідно до технічного

паспорту, адже згідно договору № 1-1 спільного фінансування ремонтно-будівельних

робіт 1/3 частина нежитлового приміщення має належати відповідачу.

Крім того, позивач

зазначає, що відповідач, не виконавши умови договору від 25 грудня 2003 року,

не відмовився від свого права на частку нежитлового приміщення, а тільки

повідомив про неможливість виконання умов договору про спільне фінансування

реконструкції приміщення.

Відповідно до статті 316

Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке

вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших

осіб.

Згідно зі статтею 317

Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та

розпоряджання своїм майном.

Однак позивач, на даний

час не може повною мірою скористатися своїм правом власності на зазначене вище

нерухоме майно, оскільки відповідач не визнає таке право власності. Відповідно

до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не

може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як свідчить з матеріалів

справи, вказане вище нежитлове приміщення належить до нерухомих речей, що

відповідає положенням ч. 1 ст. 181 ЦК України, якою передбачено, що до

нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а

також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим

без їх знецінення та зміни їх призначення.

Вимогами ч. 1 ст. 41

Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і

розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої

діяльності.

При цьому, вимогами ч. 1

ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно),

яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших

осіб.

Зміст права власності

визначений в ч. 1 ст. 317 ЦК України, якою передбачено, що власникові належать

права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 319

Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм

майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які

дії.

При цьому, ч. 5 та ч. 7

вказаної статті ЦК України передбачено відповідно, що власник не може

використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян,

інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості

землі, а діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може

бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у

випадках і в порядку, встановлених законом.

Підстави набуття права

власності визначені положеннями статті 328 Цивільного кодексу України, якою

передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені

законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно,

якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності

не встановлена судом.

Відповідно до частини 1

статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на

набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, ч. 1 та ч. 2

ст. 331 ЦК України визначено, що право власності на нову річ, яка виготовлена

(створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або

законом, а право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки,

будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення

майна).

Відповідно до частини 1

статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При

цьому, одним із способів захисту цивільних прав є визнання такого права.

Згідно із статтею 392

Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання

його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою,

а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як зазначає позивач, що

за даних обставин відповідач допустив істотне порушення умов договору про

спільне фінансування ремонтних робіт від 25.12.2003 року.

А відповідно до частини 2

статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано

за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору

другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди

друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при

укладенні договору.

Згідно із частиною 1

статті 48 Закону України "Про власність" Україна законодавчо

забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту

права власності. При цьому, відповідно до частини 2 вказаної статті власник

може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не

були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.

Суд, оцінивши надані

позивачем документи та докази по справі, дійшов висновку, що вимоги позивача

підлягають задоволенню виходячи з норми, закріпленої ст. 182 Цивільного кодексу

України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих

прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється у відповідності до

вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на

нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002

року № 7/5, відповідно до якого така державна реєстрація прав власності

здійснюється на підставі правовстановлювальних документів. У відповідності до

листа Міністерства юстиції України від 19.10.2007 р. № 19-39-827, саме рішення

суду є правовстановлювальним документом у разі визнання права власності судом,

та саме рішення суду подається для державної реєстрації прав на нерухоме майно,

при цьому документи, що підтверджують прийняття нерухомого майна до

експлуатації, не вимагаються.

Враховуючи вищевикладені

обставини, суд встановив, що вимоги позивача є правомірними, обґрунтованими,

повністю підтверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню в повному

обсязі.

На підставі викладеного,

керуючись статтями 16, 202, 316, 317, 319, 321, 328, 331, 392, 651 Цивільного

кодексу України, статтями 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу

України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити в повному обсязі.

2.          Розірвати договір № 1-1 спільного

фінансування ремонтно-будівельних робіт від 25 грудня 2003 року, укладений між

Приватним підприємством «Ярослав» (40030, м. Суми, пров. Садовий, 3; ід. код

22979326) та Фізичною особою-підприємецем ОСОБА_1(АДРЕСА_2; ід. номер НОМЕР_1

).

3.          Визнати за Приватним підприємством

«Ярослав» (40030, м. Суми, пров. Садовий, 3; ід. код 22979326) право власності

на нежитлове приміщення (мінімагазин - літ. А), площею 88,7 кв. м., розташоване

за адресою: АДРЕСА_1

СУДДЯ                                                                                            Ю.О.

ЗРАЖЕВСЬКИЙ