Постанова

від 04.04.2012 по справі 2а-9606/11/1470

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

04.04.2012 р. 11:44 Справа № 2а-9606/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Зіньковського О. А., секретар судового засідання Пиньошко М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомІнституту Імпульсних процесів та технологій Національної Академії Наук України, пр. Жовтневий, 43-а,Миколаїв,54018 доДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва Миколаївської області ДПС, вул. Гмирьова, 1/1,Миколаїв,54028 провизнання неправомірним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000552302 від 07.12.2011р., за участю представників :

від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 9/9/10-007 , від 03.01.12;

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 43/9/10-007 , від 03.03.12;

Інститутом Імпульсних процесів та технологій Національної Академії Наук України пред'явлено позов до ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва з вимогою про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000552302 від 07.12.2011р..

Під час судового засідання було замінено відповідача ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва Миколаївської області ДПС у зв'язку з проведенням реорганізації відповідача на його правонасупника ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва Миколаївської області ДПС.

На підтвердження своєї правової позиції позивач також в своїх поясненнях послався на відповідну судову практику Верховного суду України, Європейського суду з прав людини та на лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.11р. №742/11/13-11.

Позивач також зазначив, що ВАС України листом від 02.06.11р. роз'яснив, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва №0000552302 від 07.12.2011 р. прийнято у відповідності до чинного законодавства, перевірка позивача призначена та проведена в порядку та у спосіб передбачений чинним законодавством (а.с .36-37 ).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд, -

встановив:

З 03.11.2011р. по 09.11.2011р. ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва була проведена документальну позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ.

За результатами перевірки 17.11.11р. був складений акт №3039/07-024/035534512 (а.с.10-17), в якому визначено, що Позивачем порушено п.198.3 ст.198, п.200.4 ст.200 ПКУ та в результаті завищено суму податкового кредиту у липні 2011р. на 3333грн. та завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за серпень 2011р. на 3333грн..

Перевіркою встановлено, що до складу податкового кредиту за липень 2011 року ППТ включено суму ПДВ 3333,33 грн. по операції з придбання робіт по виготовленню дослідних зразків блоків. Постачальник робіт - ТОВ «Спецмонтаж-СВ», код ЄДРПОУ 34707148 (податкова накладна від 22.07.11 №460 на загальну суму 20000,0 грн., у т.ч. ПДВ 3333,33 грн.).

Між суб'єктами господарювання було укладено угоду від 14.07.11 №14-07, відповідно до якої Виконавець (ТОВ «Спецмонтаж-СВ») зобов'язується виконати роботи по виготовленню, електромонтажу та здаванню компонентів дослідних зразків двох блоків поджигу, а Покупець (ППТ) - прийняти виконані роботи та сплатити за них згідно рахунку та акту виконаних робіт. Загальна вартість разом з ПДВ складає 20 000,0 грн.

На підставі акту перевірки №3039/07-024/035534512 від 17.11.2011 року Відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення від 07.12.2011р. №0000552302, відповідно до якого Позивачем нібито порушено п.198.3 ст.198, п.200.4 ст.200 ПКУ, що «доведено» вказаним актом перевірки, в результаті чого Позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на суму 3333грн. та накладено штраф у розмірі 1666грн., яке Позивач отримав 12.12.2011р. (а.с.21).

В акті перевірки Відповідачем зроблені висновки що господарська операція здійснена Позивачем з ТОВ «Спецмонтаж-СВ»за договором №14-07 від 14.07.2011р. по виготовленню, монтажу та здачі компонентів опитних зразків двох блоків підпалювання є «нереальною». В підтвердження цих припущень наводилось те, що за результатами перевірки ТОВ «Спецмонтаж-СВ»виявлено, що воно не має: «товарних запасів, складських приміщень, виробничих потужностей, транспортних засобів, не придбавало експедиційно-транспортні послуги, а також відображає факти придбання товарів (робіт, послуг) від підприємства ПП «СТАРКАД-ПРОМ», яке теж не має всього переліченого».

При цьому, акт не містить жодних документів чи хоча б посилань на відповідні висновки чи експертизи фахівців, первинні документи бухгалтерського обліку, чи інші документи, що підтверджують той факт, що для виготовлення, монтажу та здачі компонентів опитних зразків двох блоків підпалювання необхідно мати товарні запаси, складські приміщення, транспортні засоби, кількість робітників більше двох чи замовляти експедиційно-транспортні послуги.

Не наведено в акті будь яких доказів того факту, що ці компоненти мають великі габарити чи вагу в сотні кілограмів, які можливо зберігати лише в складських приміщеннях, транспортувати лише транспортними засобами чи здійснювати монтаж за допомогою декількох робітників та з застосуванням спецтехніки.

Отже, всі висновки в акті щодо нереальності господарської операції зроблені не на підставі документів, що підтверджують цей факт, а на підставі припущень перевіряючих, які не є спеціалістами в цих галузях господарства і не мають жодної уяви які компоненти та роботи були предметом цієї господарської операції.

Зазначене є порушенням п.5,6 Наказу Державної податкової служби України N 984 від 22.12.2010 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» (надалі по тексту - Наказ), яким встановлено, що:

«5. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

6. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на. первинні або Інші документи., які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.»

Таким чином, акт перевірки складений з порушеннями діючого законодавства, не містить посилань на первинні чи інші документи, які підтверджують факти порушень, а ґрунтується лише на припущеннях. А відтак, вказаний акт перевірки не може бути а ні підставою для винесення рішення, а ні доказом порушення податкового законодавства.

В порядку встановленому ПКУ, Позивач надав заперечення на акт, за результатами розгляду якого Відповідач 07.12.11р. надав Позивачу висновок №124 65/10/07-015, в якому просто скопіював текст акту перевірки, не надавши відповіді на жодне питання викладене в запереченнях, та цинічно зауважив, що заперечення не можуть бути враховані Відповідачем. При цьому Відповідач послався на те, що доказом порушень є те, що ТОВ «Спецмонтаж-СВ»не надало документів для перевірки на вимогу Відповідача. Іншими словами доказом порушень податкового законодавства з боку Позивача є дії іншої юридичної особи, за які Позивач повинен нести юридичну відповідальність у вигляді зменшення бюджетного відшкодування на суму 3333грн. та штрафу на суму 1666грн..

На нашу думку дії Відповідача є незаконними, здійснені з метою створення штучного «порушення»ПКУ з метою поліпшення показників Відповідача по виявленню порушень податкового законодавства виходячи з наступного:

Рішення відповідача ґрунтується на висновках акту про те, що угода є не «реальною» оскільки ТОВ «Спецмонтаж-СВ»не маючи складських приміщень, транспорту та товарних запасів не могло її виконати.

Оскільки діюче законодавство не містить поняття «реальності угоди», то мабуть Відповідач мав на увазі вчинення з ТОВ «Спецмонтаж-СВ»або фіктивного правочину (вчиненого без наміру створення правових наслідків - ст. 234 ЦК України) або удаваного правочину (вчиненого для приховання іншого правочину який вони насправді вчинили - ст.235 ЦК України), так як лише фіктивний та удаваний правочин не передбачає фактичного його виконання у вигляді господарської операції передбаченої цим правочином.

Але як фіктивний так і удаваний правочин визнаються недійсними тільки судом. Таким чином, доказом вчинення таких правочинів може бути тільки рішення суду яке вступило в законну силу.

Таких доказів акт перевірки не містить.

Стосовно висновків акту, які стосуються не підтвердження Позивачем «реальності»виконання Договору, то б то не здійснення зазначеної господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(надалі - Закон), господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та Зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни в структурі активів та зобов'язань платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України, а саме ст.ст.198,201 ПКУ.

Відповідно до ст. 3 Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства, а податкова звітність грунтуеться на даних податкового обліку.

Таким чином, для встановлення факту не здійснення господарської операції в зв'язку з її «нереальністю»необхідно встановити та навести в акті перевірки відповідні докази, які підтверджують наступні факти:

- факт відсутності руху активів в процесі здійснення господарської операції - не відображення на підставі первинних документів такої операції в бухгалтерському обліку, відсутність оприбуткування товарів чи результатів робіт;

- або факту, що усі первинні документи, складені за наслідками здійснення спірної господарської операції, не відповідають дійсності, або що укладення договору не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та те, що договір укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. (Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів), приміщень, транспорту;

- висновками експертів (спеціалістів у відповідній галузі) щодо фактичної неможливості здійснення такої господарської операції (надання таких послуг та виконання таких робіт) без наявності складських експедиціино-транспортних послуг чи товарних запасів, замовлення наявності більш ніж двох робітників.

Більш того, навіть при наявності такого висновку, для прийняття рішення необхідно мати належні та допустимі докази того факту, що господарська операція не була фактично здійсненна - а саме, що Позивач не отримав послуги по виготовленню, монтажу та здачі компонентів опитних зразків блоків підпалювання. Або докази того, що ТОВ «Спецмонтаж-СВ»на момент здійснення цієї господарської операції не було зареєстровано платником податку на додану вартість та не мало права надавати податкову накладну.

Натомість усі доводи Відповідача щодо формування Позивачем податкового кредиту за наслідками укладення та виконання Договору ґрунтуються на нічим не підтверджених припущеннях.

Факт формального визначення неподання контрагентом Позивача інформації до податкового органу (подання її з пропущенням строку) само по собі не може свідчити про укладення угоди такою особою без мети реального настання правових наслідків, не здійсненням особами господарської операції, а також про формування покупцем податкового кредиту з метою незаконного заволодіння майном держави.

Разом з тим, жодних доказів які б свідчили та доводили факт не проведення господарської операції по отриманню робіт по електромонтажу та здачі компонентів опитних зразків блоків підпалювання від ТОВ «Спєцмонтаж-СВ»в акті не наведено.

Навпаки вказана господарська операція проведена по бухгалтерському обліку, на підставі чого сформовано податкову звітність, результати отримання робіт підтверджуються первинними документами - актом приймання-передачі виконаних робіт, вартість робіт, визначена договором, повністю сплачена Позивачем (разом з ПДВ), податковий кредит сформований на підставі податкової накладної №4 60 від 22.07.2011р. оформленої належним чином, виданої платником ПДВ та відображеної в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

На підставі зазначених доказів, суд дійшов висновку, що господарські правовідносини позивача та ТОВ «Спецмонтаж-СВ» є реальними, товарними, направленими на досягнення економічного ефекту та на отримання прибутку. Правочини не мають ознак нікчемності або фіктивності, не суперечать інтересам держави, оскільки були укладені та реалізовані в рамках законної господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Крім того, з акту перевірки ДПІ вбачається, що на момент реалізації правовідносин позивача з контрагентами вони були зареєстровані, як діючі підприємства, суб'єкти підприємницької діяльності і платники податків.

Слід також зазначити, що відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", згідно з ч.5 ст. 12 ЦК України, добросовісність набувача майна презюмується.

Пункт 18 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України надає перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок: такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні, соціальні основи держави, зокрема:

- правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності;

- правочини, спрямовані на незаконне відчуження, або незаконне володіння, користування землею, як основним національним багатством, її надрами, іншими природними ресурсами;

- правочини щодо відчуження викраденого майна;

- правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу, або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, оспорювані правочини між позивачем та ТОВ «Спецмонтаж-СВ» щодо придбання та поставки товарів (надання послуг по організації транспортного обслуговування) не є нікчемними по закону, як помилково стверджує відповідач.

Відповідачем не надано суду будь -яких доказів застосування до ТОВ «Спецмонтаж-СВ» фінансових санкцій, порушення кримінальних справ та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності безтоварності господарських операцій або порушення публічного порядку з боку ТОВ «Спецмонтаж-СВ»або позивача.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та ст.20 Податкового кодексу України.

В той же час судом встановлено (доказів про інше відповідачем суду не надано) що у позивача була відсутня як головна мета одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди. Навпаки, судом було встановлено намір здійснювати та фактичне здійснення реальної підприємницької діяльності позивачем.

Суд також дійшов висновку що дії позивача як платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Проаналізувавши зміст наданих відповідачем актів суд встановив, що висновки про нікчемність операцій (правочинів) позивача та його контрагентів є необґрунтованим, оскільки відповідачем не наведено жодної правової підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди -нікчемними правочинами. Висновки відповідачем зроблені без дослідження усіх первинних документів та самих оспорюваних правочинів. Посилання відповідача на частини 1, 5 ст.203, ст.215, частину 1 ст.216 ЦКУ є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними у судовому порядку.

В адміністративних справах суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідач, доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч.4 ст.71 КАС України).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05р. № 327, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 25.08.05р. за №25/11205 (надалі - Порядок), а саме підпунктів 2.4.1, 2.4.2 пункту 2.4, висновок акту виїзної планової перевірки повинен відображати узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів. Аналогічні вимоги до формування висновків акту перевірки містяться у пункті 4 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДПА України від 11.09.08р. № 584.

При розгляді справи, судом встановлено, що висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, відповідачем не наведено достатніх доказів наявності спрямованості правочинів позивача на порушення публічного порядку. У зв'язку з цим, відповідач також не довів суду правомірність прийнятого оскаржуваного рішення.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями ВСУ при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.08р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини"№3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими, підкріплені належними та достатніми доказами, та, у зв'язку з цим, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись статтями 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва № 0000552302 від 07.12.2011р.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Інституту Імпульсних процесів та технологій Національної Академії Наук України (код ЄДРПОУ 03534512 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 107 грн. 30 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення у судому засіданні вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О. А. Зіньковський