Ухвала

від 21.02.2013 по справі 2а-9606/11/1470

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2013 р.Справа № 2а-9606/11/1470

Категорія: 8.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Зіньковський О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.04.2012 року по справі за позовом Інституту Імпульсних процесів та технологій Національної Академії Наук України до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2011 року Інститут Імпульсних процесів та технологій Національної Академії Наук України звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.04.2012 року позов задоволено. Визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва № 0000552302 від 07.12.2011р.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права , що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позову.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення почтових відправлень, однак в судове засідання вони не з'явилися, поважність своєї неявки суду не повідомили, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст.197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що з 03.11.2011р. по 09.11.2011р. ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва була проведена документальну позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ.

За результатами перевірки 17.11.11р. був складений акт №3039/07-024/035534512 (а.с.10-17), в якому визначено, що Позивачем порушено п.198.3 ст.198, п.200.4 ст.200 ПКУ та в результаті завищено суму податкового кредиту у липні 2011р. на 3333грн. та завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за серпень 2011р. на 3333грн..

На підставі акту перевірки №3039/07-024/035534512 від 17.11.2011 року Відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 07.12.2011р. №0000552302, відповідно до якого Позивачем порушено п.198.3 ст.198, п.200.4 ст.200 ПКУ, в результаті чого Позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на суму 3333грн. та накладено штраф у розмірі 1666грн.

В акті перевірки Відповідачем були зроблені висновки що господарська операція здійснена Позивачем з ТОВ «Спецмонтаж-СВ» за договором №14-07 від 14.07.2011р. по виготовленню, монтажу та здачі компонентів опитних зразків двох блоків підпалювання є «нереальною». В підтвердження цих припущень наводилось те, що за результатами перевірки ТОВ «Спецмонтаж-СВ» було виявлено, що воно не має: «товарних запасів, складських приміщень, виробничих потужностей, транспортних засобів, не придбавало експедиційно-транспортні послуги, а також відображає факти придбання товарів (робіт, послуг) від підприємства ПП «СТАРКАД-ПРОМ», яке теж не має всього переліченого».

Отже, всі висновки в акті щодо нереальності господарської операції зроблені не на підставі документів, що підтверджують цей факт, а на підставі припущень перевіряючих, які не є спеціалістами в цих галузях господарства і не мають жодної уяви які компоненти та роботи були предметом цієї господарської операції.

Крім того, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва в апеляційній скарзі наголошувала на тому, що господарська операція Позивача з ТОВ «Спецмонтаж-СВ» не мала реальних наслідків, тобто була нікчемною.

Однак судова колегія не погоджується з позицією апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Аналогічна позиція вказана в ухвалі Вищого адміністративного суду України №К-25104/10 від 08.11.10р.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних засобів) для подальшого використання в межах господарської діяльності.

Дата виникнення права на податковий кредит визначається підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР, відповідно до якої право на податковий кредит виникає у платника по даті здійснення першої з подій: або списання коштів з рахунку в оплату товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач мав передбачені податковим законодавством фінансово-бухгалтерські документи на підставі яких мав підстави для включення сум ПДВ, сплачених та підтверджених податковими накладними, до складу податкового кредиту, а саме договір з ТОВ «Спецмонтаж-СВ» №14-07 від 14.07.2011р. (а.с.22), акт виконаних робіт від 22.07.2011р. (а.с.23) та податкову накладну від 22.07.2011р. (а.с.23).

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.04.2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя Зуєва Л.Є.

суддя Шевчук О.А.

суддя Єщенко О.В.