Постанова

від 20.03.2012 по справі 2а/2370/352/2012

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2012 року Справа № 2а/2370/352/2012

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Чалої А.С.,

при секретарі судового засідання Хатковому А.В.,

за участю представника позивача Романухи Р.Р., представника відповідача ОСОБА_2 -за довіреностями, ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Черкаси адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Смілянський електромеханічний завод»до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Смілянський електромеханічний завод»звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області від 30.08.2011 року № 0000922301, № 0000912301, № 0000932301.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі та пояснила, що відповідачем здійснено планову документальну перевірку з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами перевірки прийняте спірне податкове повідомлення-рішення № 0000932301 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток - авансового внеску з податку на прибуток, нарахованого з сум дивідендів. Позивач вважає, що відповідач неправомірно застосовує до позивача статтю 30 Закону України «Про акціонерні товариства», зміни до якої внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», а саме в частині обов'язку акціонерних товариств нарахувати дивіденди у розмірі 30% від чистого прибутку звітного періоду або нерозподіленого прибутку, та сплати дивідендів протягом шести місяців за звітний період з моменту закінчення такого періоду. На думку позивача, обов'язок зі сплати авансового внеску з податку на прибуток з сум дивідендів, виникає лише при прийнятті платником податку рішення про виплату дивідендів. Позивач рішення про виплату дивідендів не приймав, а отже обов'язок зі сплати авансового внеску з податку на прибуток у позивача не виник. Позивач також зазначає, що висновок відповідача щодо обов'язку сплати авансового внеску відповідно до пп. 7.8.2 п. 7.8. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємст⻴рунтується на законодавчих актах, які не поширюють свою діяльність на діяльність платника податку, прийняті всупереч Конституції України та в подальшому втратили свою чинність згідно рішення Конституційного Суду України.

Також, позивач вважає незаконним податкові повідомлення-рішення № 0000922301, № 0000912301 в частині донарахування ПДВ та відповідно зменшення від'ємного значення, та вказує, що він законно відобразив суму податкового кредиту по податкових накладних, отриманих від ТОВ «Сонар»та ТОВ «Постач Комплект Океан».

Відповідач проти заявленого адміністративного позову заперечував, мотивуючи це тим, що позивач повинен був у зв'язку з внесенням змін до статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства»розподілити нерозподілений прибуток, прийняти рішення про виплату дивідендів та сплатити авансовий внесок з податку на прибуток з сум нарахованих дивідендів, а тому спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем правомірно. Щодо спірних податкових повідомлень-рішень з ПДВ, відповідач зазначив, що згідно актів перевірки, що надійшли на адресу відповідача, встановлено неможливість фактичного здійснення контрагентами позивача ТОВ «Сонар»та ТОВ «Постач Комплект Океан» господарських операцій по ланцюгу та вказував на відсутність доказів фактичного відвантаження, транспортування та отримання товару, тому, відповідно до наданих до перевірки документів, немає можливості підтвердити факт транспортування товару від постачальників ТОВ «Сонар»та ТОВ «Постач Комплект Океан» до позивача. Укладені між даними сторонами договори не спричинили реального настання правових наслідків, спрямовані на зниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрати дохідної частини Державного бюджету України.

Заслухавши доводи представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, судом встановлено наступне.

У червні-серпні 2011 року податковим органом було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року.

Перевіркою встановлено, що позивачем в порушення пп. 7.8.2 п. 7.8. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з урахуванням статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства», із змінами та доповненнями внесеними Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»від 27.04.2010 року в періоді, що перевірявся, занижено податок на прибуток в частині не сплати до бюджету авансового внеску за І півріччя 2010 року, нарахованого на суму дивідендів, призначених для виплати законом, в сумі 448764 грн.

Отже, висновок посадових осіб податкового органу щодо заниження позивачем сум авансових внесків, нарахованих на суму дивідендів, прийнятий у зв'язку із застосуванням відповідачем п.11 розділу IIV Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»від 27.04.2010 року № 2154-VІ, який набрав чинності 30.04.2010 року та вніс зміни до Закону України «Про акціонерні товариства»щодо обов'язку сплати товариствами суми дивідендів з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків .

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.08.2011 року № 0000932301 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 56955 грн., з них за основним платежем -448764 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -112191 грн.

Суд не погоджується з висновками відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, дивідендом є платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Підпунктом 7.8.2. п. 7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлено, що крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів .

З огляду на зазначене вбачається, що передумовою для здійснення нарахування та сплати до бюджету суми авансового внеску є прийняття платником податку рішення про виплату дивідендів .

Згідно статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства»право затвердження розподілу прибутку і збитків товариства, затвердження розміру річних дивідендів, належить виключно до компетенції загальних зборів товариства.

Відповідно до протоколу загальних зборів акціонерів ВАТ «Смілянський електромеханічний завод» від 17.04.2010 року (питання 6) прийнято рішення прибуток не розподіляти, дивіденди за результатами фінансової діяльності за 2009 рік вирішено не нараховувати (а.с. 38).

Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»внесені зміни до частини 2 статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства», відповідно до яких виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року. Виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків .

Згідно пункту 1 розділу VII Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та застосовується з 1 січня 2010 року, крім пункту 47 статті 6, статті 9, пунктів 62 і 64 статті 33, статей 62 і 82, пунктів 8-13 розділу VII «Прикінцеві положення», які застосовуються з дня його опублікування. Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»був опублікований 30 квітня 2010 року, тобто, зміни до Закону України «Про акціонерні товариства» набрали чинності з 30 квітня 2010 року.

До внесення зазначених змін частиною 2 статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства»було передбачено, що виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку в обсязі, встановленому рішенням загальних зборів акціонерного товариства, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року.

З аналізу зазначених норм вбачається, що до набрання чинності змін до частини 2 статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства», до 30 квітня 2010 року, виплата дивідендів акціонерними товариствами здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку в обсязі, встановленому рішенням загальних зборів акціонерного товариства. А відповідно з 30 квітня 2010 року законодавцем встановлено, що при виплаті дивідендів їх розмір не повинен бути менше 30 відсотків.

Суд зазначає, що обов'язку прийняття нового рішення загальних зборів акціонерного товариства після набуття чинності п. 11 розділу IIV Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»у позивача немає, оскільки такий обов'язок не був передбачений ні Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», ні Законом України «Про акціонерні товариства»або Законом України «Про господарські товариства».

Як раніше зазначалося, згідно п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 зазначеного Закону авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів, а отже і обов'язок й строк сплати авансового внеску не настав з огляду на відсутність доказів виплати нарахованих дивідендів.

Суд також зазначає, що рішенням Конституційного Суду від 30 листопада 2010 року по справі № 1-47/2010 положення статей 14, 24, 64, пунктів 7-13 розділу VII «Прикінцеві положення»Закону України № 2154 «Про Державний бюджет України на 2010 рік»визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними).

Крім того, необхідно зауважити, що за рішеннями Конституційного суду від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України, встановлено, що вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в частині другій статті 95 Конституції України, положення якої конкретизовано у статті 38 Бюджетного Кодексу України. Визначений цими статтями перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним. Із змісту положень Конституції України та Бюджетного Кодексу України вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів, і стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України (абзаци четвертий, п'ятий, шостий мотивувальної частини).

Таким чином, висновки податкового органу про наявність у позивача безумовного обов'язку щодо нарахування та сплати авансового внеску протягом шести місяців після закінчення звітного річного періоду без прийняття рішення про виплату дивідендів не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Враховуючи наведене, суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення від 30.08.2011 року № 0000932301 підлягає скасуванню, з огляду на відсутність у відповідача правових підстав для його прийняття.

Щодо правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень № 0000922301, № 0000912301 в частині донарахування ПДВ та зменшення від'ємного значення, суд зазначає наступне.

Підставою для збільшення позивачу суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість став висновок відповідача, зафіксований у вищенаведеному акті перевірки, про нікчемність укладених договорів між позивачем та двома його контрагентами - ТОВ «Сонар»та ТОВ «Постач Комплект Океан».

Даний висновок податкового органу ґрунтується на тому, що до Смілянської ОДПІ надійшов акт невиїзної документальної перевірки ТОВ «Сонар»з питань правильності визначення розміру податкового кредиту при здійсненні операцій з платником податків ТОВ «Мері-Мо», код ЄДРПОУ 34949490 та податкових зобов'язань, задекларованих у податкових деклараціях з ПДВ березень 2010 року , яким встановлено неможливість фактичного здійснення підприємством господарських операцій по ланцюгу через не підтвердження стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень транспортних засобів.

При проведенні аналізу формування податкового кредиту, валових витрат встановлено, що одним із постачальників позивача у ІІ кварталі (квітень) 2010 року виступало ТОВ «Сонар». Позивачем до складу валових витрат включено вартість отриманого товару від ТОВ «Сонар», що підтверджено видатковими накладними та прибутковими ордерами, що підтверджують оприбуткування матеріалів на склад. Зазначений товар було отримано відповідно до договору поставки № 231/27-09 від 04.08.2008 року, додаткової угоди № 4 від 19.05.2011 року. Розрахунки за отриманий товар здійсненні у безготівковій, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Транспортування товару здійснено за рахунок позивача: подорожній лист № 258066 від 22.04.2010 року, автомобіль КАМАЗ -5320, водій ОСОБА_3 (службове посвідчення НОМЕР_1 ), посвідчення про відрядження № 130, отримання товару здійснено за довіреністю № 356, виданою терміном з 22.04.2010 року по 02.05.2010 року, зареєстрованою у журналі реєстрації довіреностей під № 356; подорожній лист № 258042 від 19.04.2010 року, автомобіль КАМАЗ 5320, водій ОСОБА_3 (службове посвідчення НОМЕР_1 ), посвідчення про відрядження № 123, отримання товару здійснено за довіреністю № 328. виданою терміном з 19.04.2010 року по 29.04.2010 року, зареєстрованою у журналі реєстрації довіреностей за № 328. (аркуш акту перевірки 8-9).

Щодо господарських операцій позивача з ТОВ «Постач комплект Океан»у ІІІ кварталі 2010 року, в акті перевірки зазначено, що до Смілянської ОДПІ надійшов акт документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Постач Комплект Океан»щодо перевірки правових відносин з платником податків - постачальником ТОВ «Будпостачсервіс - 2006» за серпень 2010 року ( акт № 239/23-00/33084983 від 30.03.2011 року ДПІ у Корабельному pайоні м. Миколаєва ), яким встановлено неможливість фактичного здійснення підприємством господарських операцій по ланцюгу через не підтвердження стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

В ході проведення перевірки позивача встановлено, що він відніс до складу валових витрат у ІІІ кварталі 2010 року вартість отриманого товару від ТОВ «Постач Комплект Океан», що підтверджено видатковими накладними та прибутковими ордерами, що підтверджують оприбуткування матеріалів на склад. Товар було отримано відповідно до договору № 62/27 від 15.06.2009 року. Розрахунки за отриманий товар здійснювалися у безготівковій формі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Транспортування товару здійснювалося за рахунок позивача: подорожній лист № 466281 від 15.08.2010 року, автомобіль МАЗ 6303, водій ОСОБА_5 (службове посвідчення НОМЕР_2), посвідчення про відрядження № 340, терміном з 05.08.2010 року по 07.08.2010 року, отримання товару здійснювалося за довіреністю № 769, виданою терміном з 05.08.2010 року по 15.08.2010 року, у журналі реєстрації довіреностей вчинено запис під № 769; подорожній лист № 466318 від 12.08.2010 року. автомобіль МАЗ 533603, водій ОСОБА_6І (службове посвідчення НОМЕР_3 ), посвідчення про відрядження № 353, терміном з 12.08.2010 року по 14.08.2010 року, отримання товару здійснювалося за довіреністю № 796, виданою на термін з 11.08.2010 року по 21.08.2010 року, у журналі реєстрації довіреностей вчинено запис під № 796; подорожній лист № 466355 віл 19.08.2010 року, автомобіль МАЗ 533603, водій ОСОБА_6 (службове посвідчення НОМЕР_3 ), посвідчення про відрядження № 370, терміном з 19.08.2010 року по 31.08.2010 року, отримання товару здійснювалося за довіреністю № 840, виданою терміном з 19.08.2010 року по 28.08.2010 року, у журналі реєстрації довіреностей вчинено запис під № 840.

Надані до перевірки подорожні листи заповнені з порушенням вимог наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року N 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», а саме: в графі 29 подорожного листа вантажного автомобіля відсутня печатка вантажовідправника та до перевірки не надані товарно-транспортні накладні, що не дає змоги дослідити факт пересування товарів та товарів, які оприбутковані на склад.

Отже, в зв'язку з наведеним відповідач дійшов висновку про те, що укладені позивачем договори з ТОВ «Сонар»та TOB «Постач комплект Океан»не спричинили настання правових наслідків.

З таким висновком податкового органу суд не погоджується, з огляду на наступне.

Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Податковий кредит відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»- сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість») податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8.1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такого платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, відповідно до якої особи, що підпадають під визначення платників податку згідно із статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість», зобов'язані зареєструватися як платники податку на додану вартість (п.п. 7.2.4 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Будь-якій особі, діяльність якої підлягає оподаткуванню, податковим органом присвоюється індивідуальний податковий номер та видається свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість за її заявою.

Відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

При цьому податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп.7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналізуючи первинні документи, їх реквізити та зміст, у суду не виникає сумнівів, що здійснення позивачем оплати поставки товарів, відбулось саме на виконання умов договорів поставки укладених між позивачем та ТОВ «Сонар»та TOB «Постач комплект Океан» .

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер, дату виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, податковий номер платника податку (продавця та покупця), опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг).

Податкові накладні складені у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що сторонами не заперечуються.

Судом також встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами договори поставки в судовому порядку не оспорювались, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання перелічених договорів недійсними немає. Доказів про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача або за фактами діяльності позивача, що викладені в акті перевірки відповідачем не надано.

В акті перевірки відповідачем не викладено жодних належних та допустимих доводів про те, що укладені між позивачем та його контрагентами правочини не направлені на настання реальних наслідків, не узгоджуються з господарською діяльністю позивача, а також не довів відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах та факту неотримання позивачем товару.

За таких обставин, висновки податкового органу про нікчемність правочинів укладених позивачем є лише припущенням, вони не підтверджені належними доказами, а тому, не можуть бути підставою для збільшення грошового зобов'язання платнику податку.

Окрім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність документів, підтверджуючих транспортування товарів, оскільки відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовним доказом неправомірності вчиненої господарської операції.

Матеріалами справи підтверджено, що доставку товару позивач здійснював своїми силами, своїм транспортом, з використанням осіб, офіційно працюючих на підприємстві позивача.

Суд зазначає, що недоліки в заповненні подорожніх листів, не можуть бути підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту, ці недоліки не роблять дані документи недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів.

Наявні документи (подорожні листи, посвідчення про відрядження) дають можливість визначити вид транспорту, його належність, розмір витрат на транспортування, особу яка понесла дані витрати, та особу, яка безпосередньо виконувала перевезення товару.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову в повному об'ємі.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 69-71, 86, 94, 97, ст. ст. 158-163 КАС України,

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області від 30.08.2011 року № 0000922301, № 0000912301, № 0000932301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Смілянський електромеханічний завод»2178 (дві тисячі сто сімдесят вісім) грн. 19 коп. судових витрат.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.С. Чала

Повний текст постанови виготовлений 28.03.2012 року.