Постанова

від 05.03.2012 по справі 2а-9032/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9032/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохіна В.В.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"05" березня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого -судді Межевича М.В., суддів Вівдиченко Т.Р. та Губської О.А., за участю секретаря Галай Т.О., позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача Мавлоновій М.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аспро»на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аспро»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000652307 від 18.05.2011 року, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 18 травня 2011 року № 0000652307 про донарахування ТОВ «Аспро»податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 660220 грн. та штрафних санкцій у сумі 165055 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2011 року в адміністративному позові відмовлено.

Позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню, з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку що відповідачем ТОВ «Аспро»завищено суму ПДВ, яка включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (р. 22.2 Декларації з ПДВ) за вересень 2009 року у розмірі 39 366,00грн., за листопад 2009 року у розмірі 11 465,00грн., за квітень 2010 року у розмірі 3 991,00грн., за липень 2010 року у розмірі 3 777,00грн. та про заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (р. 27 Декларації з ПДВ) на суму 660 220,00грн.

З таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом було проведена перевірка ТОВ «Аспро»з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Дніпро-Бріг»(код ЄДРПОУ 36574373) за період з 01.09.2009р. по 31.11.2010р., про що складено акт №211/1-23-70-33592574.

Під час перевірки були встановлені порушення вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження прибуток за перевіряємий період у сумі 637 817,00грн., а саме по періодах: 3 квартал 2009 року -на суму 52 500,00грн., 4 квартал 2009 року -на суму 294 692,00грн., 2 квартал 2010 року -на суму 124 458,00грн. та 3 квартал 2010 року на суму 202 167,00грн.; п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення підприємством суми ПДВ, яка включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (р. 22.2 Декларації з ПДВ) за вересень 2009 року у розмірі 39 366,00грн., за листопад 2009 року у розмірі 11 465,00грн., за квітень 2010 року у розмірі 3 991,00грн., за липень 2010 року у розмірі 3 777,00грн.; завищення підприємством залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р. 26 Декларації з ПДВ) за жовтень 2009 року у розмірі 20 337грн., за листопад 2009 року у розмірі 20 337грн., за грудень 2009 року у розмірі 13 854,00грн.; заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (р. 27 Декларації з ПДВ) на суму 660 220,00грн., а саме по періодах: за вересень 2009 року в сумі 2 634,00грн., за жовтень 2009 року в сумі 85 162,00грн., за листопад 2009 року в сумі 179 568грн., за грудень 2009 року в сумі 62 668,00грн., за січень 2010 року в сумі 72 887,00грн., за квітень 2010 року в сумі 65 467,00грн., за червень 2010 року в сумі 30 100,00грн., за липень 2010 року в сумі 45 890,00грн. та серпень 2010 року в сумі 115 844,00грн.

За наслідком складення вищезазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000652307 від 18.05.2011р., позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість за основним платежем 660 220,00грн. та штрафні (фінансові) санкції на суму 165 055,00грн.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Дніпро-Бріг» (Виконавець) укладено договір №1/1-09 від 14.09.2009р., предметом якого є: (Замовник) доручає, а (Виконавець) здійснює забезпечення звукопідсилюючим та освітлюючим обладнанням для підготовки та проведення заходів Замовника 21 вересня 2009 року у м. Києві.

Вартість послуг та робіт за договором складає 66000,00грн., в тому числі ПДВ 20%-11 000грн.

На виконання умов договору підприємством ТОВ «Дніпро-Бріг»надані послуги, на що виписана податкова накладна №21/09-01 від 21.09.2009р., на підставі якої у вересні 2009 року позивачем включено до складу податкового кредиту суму ПДВ -11 000грн.

Фактичне виконання умов договору підтверджується актом прийому-передачі №21/09-01 від 21.09.2009р.

Між підприємствами ТОВ «Аспро»(Замовник), в особі генерального директора ОСОБА_2 та ТОВ «Дніпро-Бріг» (Виконавець), в особі директора Д`яченко І.І. укладено договір №1/2-09 від 14.09.2009р.

Предмет договору: (Замовник) доручає, а (Виконавець) здійснює забезпечення звукопідсилюючим та освітлюючим обладнанням для підготовки та проведення заходів Замовника 23 вересня 2009 року у м. Київ.

Вартість послуг та робіт за договором складає 186000грн., в тому числі ПДВ 20% - 31000 грн.

На виконання умов договору підприємством ТОВ «Дніпро-Бріг»надані послуги, на що виписана податкова накладна №23/09-07 від 23.09.2009р., на підставі якої у вересні 2009 року позивачем включено до складу податкового кредиту суму ПДВ -31000грн.

Фактичне виконання умов договору підтверджується актом прийому-передачі №23/09-07 від 23.09.2009р.

В подальшому між підприємствами ТОВ «Ас про»(Замовник), в особі генерального директора ОСОБА_2 та ТОВ «Дніпро-Бріг»(Виконавець), в особі директора Д`яченко І.І. була усна домовленість на поставку товару на надання послуг.

На виконання усної домовленості підприємством ТОВ «Дніпро-Бріг» поставлено товар та надано послуги, на що виписано податкові накладні

Фактичне виконання умов усної домовленості підтверджується накладними та актами прийому-передачі, наявними в матеріалах даної справи.

Позивачем вартість за надані послуги по контрагенту ТОВ «Дніпро-Бріг»віднесена до складу валових витрат за III квартал 2009 року у сумі -210000грн., IV квартал 2009 року у сумі -1178 766,67грн., І квартал 2010 року у сумі - 295166,67грн., II квартал 2010 року у сумі - 497833,34грн., III квартал 2010 року у сумі -808666,66грн.

Оплата за надані послуги проведена позивачем на загальну суму 3664120грн., в тому числі ПДВ -605686,7грн.

Станом на 01.03.2011р., кредиторська заборгованість по розрахункам з ТОВ «Дніпро-Бріг»складає 192000грн.

Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету на час виникнення правовідносин є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (у подальшому -Закон України №168).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України №168 податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України №168 визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

А згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України №168, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

За змістом підпункту п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону №168 не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Податковий орган, в свою чергу, не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його постачальники по другому ланцюгу, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Під господарською діяльністю, відповідно до п.1.32 ст.1 Закону №334/94-ВР слід розуміти будь-яку діяльність особи, яка направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до ч.1 ст.208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, є діянням, відповідальність за яке передбачена статтею 205 Кримінального кодексу України. Таким чином, факт фіктивного підприємництва повинен встановлюватися в порядку кримінального судочинства.

Згідно статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім того, згідно частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили

Таким чином, доказом наявності ознак фіктивності підприємства може бути тільки вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Крім того, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства.

Отже, на момент укладання договорів та видачі податкових накладних, контрагент позивача був зареєстрований як платник ПДВ, йому було видане відповідне свідоцтво, а тому відсутні підстави для того, щоб вважати податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та є недійсними.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що, за операціями з TOB «Дніпро-Бріг»було надано послуги та поставлено обладнання. Зазначене обладнання було фактично отримано TOB «Аспро», про що було зроблено відповідні записи у бухгалтерському обліку з відповідним відображенням у податковій звітності. Проте, зазначена операція не була узята до уваги при проведенні перевірки і була розцінена, як незаконна.

При цьому, позивачем до суду першої інстанції були надані докази в обґрунтування своїх позовних вимог, а саме: копії накладних за листопад, грудень 2009 року, січень 2010 року; копії податкових накладних за вересень, жовтень, листопад, грудень 2009 року, січень, квітень, червень, липень, серпень 2010 року; копія реєстру отриманих податкових накладних за вересень, жовтень, листопад, грудень 2009 року, січень, квітень, червень, липень, серпень 2010 року; копія договору від 14 вересня 2009 року №1/1-09; копія договору від 14 вересня 2009 року №1/2-09; копії рахунків-фактур за вересень, жовтень, листопад, грудень 2009 року, січень, квітень, червень, липень, серпень 2010 року; копії актів приймання-передачі виконаних робіт за вересень, листопад, грудень 2009 року квітень, червень, липень, серпень 2010 року.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави колегії суддів дійти висновку, що прийняте податковим органом податкове повідомлення-рішення є неправомірним та підлягає скасуванню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з постановленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аспро» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2011 року -скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аспро» задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000652307 від 18.05.2011р.,

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Вівдиченко Т.Р.

Губська О.А.