Ухвала

від 01.03.2012 по справі 2а/2570/1792/2011

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2570/1792/2011 Головуючий у 1-й інстанції: Житняк Л.О.

Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"01" березня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Федотова І.В.,

суддів -Бабенка К.А. та Мельничука В.П.,

при секретарі -Конюшенко Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Чернігові на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерно-Злато»до Державної податкової інспекції в м. Чернігові про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зерно-Злато»(далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Чернігові (далі -відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 28.03.2011 №0001402320 та №0001412320, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2011 року позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та не повно відображає обставини справи, та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.197 КАС України, апеляційний розгляд справи відбувається в порядку письмового провадження.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та як свідчать матеріали справи, відповідачем було проведено виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року, під час якої встановлено порушення позивачем п. 5.1., пп. 5.2.1, пп. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибуток підприємств»та пп. 7.2.1, пп. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Дане порушення, на думку відповідача, виникло у зв'язку з тим, що в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) не наведено одиницю виміру господарської операції, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), тобто не зазначено які саме роботи проводились, на якій землі якої площі, якою технікою. Інших документів (витрати дизельного мастила, витрати на проживання та харчування працівників ТОВ «Маркет - Стандарт»(далі -контрагент), виконання ремонту техніки ТОВ «Маркет - Стандарт», щоденний облік виконаних робіт до перевірки не надано. Враховуючи вищевикладене відповідачем зроблено висновок про не доведення реальності операцій з отримання послуг культивації та розробки ґрунтів у ТОВ «Маркет - Стандарт», оскільки не підтверджується місцезнаходженні майна, наявність трудових ресурсів, основних фондів, транспортних засобів, які економічне необхідні для виконання таких послуг або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності.

За результатами вказаної перевірки було складено акт від 18.03.2011 року №209/23/35030044, на підставі висновків якого відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.03.2011 №0001402320, яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 100 061,00 грн., та від 28.03.2011 № 0001412320, яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 80 481,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Колегія суддів зважає, що відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Витрати платника податків, за винятком окремих законодавчих обмежень, можуть бути віднесені до складу валових витрат, якщо такі витрати були направлені на отримання доходу.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 вищевказаного Закону валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 вказаного Закону заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Правила ведення податкового обліку визначаються статтею 11 вказаного Закону, при цьому вказана стаття не містить будь-яких вимог до наявності документів, що підтверджують право на віднесення певних витрат до складу валових витрат.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, що була чинною на момент виникнення правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно до п.п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - у разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Так, станом на момент складання податкових накладних контрагент позивача контрагент був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку робіт; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Колегія вважає за доцільне зазначити, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди -покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників при створенні підприємства та здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту та донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит.

Податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами те, що всі первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності, те, що укладення договору не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та те, що договір укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

Зазначена позиція узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 16 березня 2011 року №К-15373/10.

За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи, а суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, судова колегія залишає його без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Чернігові залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Бабенко К.А

Мельничук В.П.