Рішення

від 11.04.2012 по справі 5011-62/1896-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-62/1896-2012 11.04.12

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвестгруп», м.Київ, ЄДРПОУ 32207613

до відповідача: Київської міської ради, м.Київ, ЄДРПОУ 22883141

про визнання частково недійсним договору оренди

суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 -по дов.

Від відповідача: Палій Є.В. -гол.спец.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будінвестгруп», м.Київ звернувся до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача, Київської міської ради, м.Київ про визнання недійсним п.8.4 договору оренди земельної ділянки від 27.08.2004р., який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будінвестгруп»та Київською міською радою та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 14.10.2004р. за номером 79-6-00237, в частині зобов'язання забудувати земельну ділянку не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що під час укладання спірного договору директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвестгруп»помилився щодо такої істотної умови як термін забудови земельної ділянки. За твердженням позивача, процес підготовки території, погодження проектної документації та отримання дозволу на виконання будівельних робіт зайняв майже три роки, що унеможливило забудову земельної ділянки в строки, передбачені договором від 27.08.2004р.

Відповідач у відзиві б/н від 29.02.2012р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на відсутність правових підстав, з якими діюче законодавство пов'язує визнання угод недійсними в судовому порядку. Крім того, відповідачем також заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, відповідача, господарський суд встановив:

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом ст.13 Конституції України, ст.324 Цивільного кодексу України, ст.148 Господарського кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України, ст.324 Цивільного кодексу України від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

За змістом ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, належить, в тому числі, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 151 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси.

Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла станом на 27.08.2004р.) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені ст.ст.123, 124 Земельного кодексу України та Законом України „Про оренду землі".

В силу ст.124 вказаного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно із ст.126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

За умовами ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписом ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Статтею 629 зазначеного нормативно-правового акту встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст.1 Закону України «Про оренду землі»оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі ст.13 вказаного нормативно-правового акту визначено як договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як встановлено судом, 27.08.2004р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будінвестгруп»(орендар) та Київською міською радою (орендодавець) був укладений договір оренди земельної ділянки, який 27.08.2004р. посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 14.10.2004р. за номером 79-6-00237.

Згідно із п.п.1.1., 2.1, 3.1 договору орендодавець на підставі п.17 рішення Київської міської ради №236/1111 від 27.11.2003р. за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) терміном на 25 років земельну ділянку розміром 100,0337 га, що розташована - 23 км Столичного шосе (Конча-Заспа) у Голосіївському районі м.Києва. Цільовим призначенням об'єкту оренди сторонами визначено будівництво, експлуатація та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу.

Пунктом 8.4. спірного договору передбачено, що орендар зобов'язаний, в тому числі, завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору.

Тобто, виходячи з того, що договір оренди від 27.08.2004р. був зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 14.10.2004р., обов'язок орендаря завершити забудову земельної ділянки мав бути виконаний останнім в строк до 15.10.2007р. включно (приймаючи до уваги приписи ст.254 Цивільного кодексу України та ті обставини, що 14.10.2007р. є вихідним днем).

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Одночасно, положеннями ст.229 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як вказувалося вище, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що під час укладання спірного договору директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвестгруп»помилився щодо такої істотної умови як термін забудови земельної ділянки. За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, враховуючи визначені Товариством з обмеженою відповідальністю «Будінвестгруп»підстави позовних вимог, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання пункту договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими приписи саме ст.229 Цивільного кодексу України пов'язують визнання угод недійсними.

В п.19 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

За змістом листа від 24.11.2008р. Верховного суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсним» воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Відповідно до позиції Верховного Суду України такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об'єкта тощо. Істотною може вважатись помилка, наслідки якої взагалі неможливо усунути або для їх усунення стороні, яка помилилася, необхідно здійснити значні витрати . Найчастіше хибне сприйняття стосується правової природи та предмета правочину, що може виникнути при визначенні тотожності предмета або його якості. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.

Не можна говорити про помилку щодо якості предмета у разі неможливості використання речі або виникнення труднощів у її використанні, яке сталося після виконання правочину і не пов'язане з поведінкою контрагента. Не має правового значення помилка, допущена при розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. При цьому, помилка внаслідок власного недбальства чи незнання закону однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору оренди землі від 27.08.2004р. щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням та завершення забудови земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, але не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору, позивачем були вчинені наступні дії:

- отримано дозвіл на виконання будівельних робіт №1969-Гл/С від 25.04.2006р. Управління державного архітектурно - будівельного контролю м.Києва;

- отримано позитивний висновок від 12.02.2007р. комплексної державної експертизи проекту будівництва спортивно-оздоровчого комплексу на 23 км Столичного шосе (Конча-Заспа) у Голосіївському районі міста Києва, підготовлений Спеціалізованою державною організацією «Київська міська служба української інвестиційної експертизи»Київської міської державної адміністрації;

- отримано дозвіл на виконання будівельних робіт №2561-Гл/С від 22.05.2007р. Управління державного архітектурно - будівельного контролю м.Києва.

За таких обставин, відповідачем в межах встановленого строку для забудови земельної ділянки розміром 100,0337 га, що розташована - 23 км Столичного шосе (Конча-Заспа) у Голосіївському районі м.Києва, були вчинені дії, спрямовані на виконання прийнятих за договором оренди від 27.08.2004р. зобов'язань.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги позицію Верховного Суду України про те, що не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину, суд вважає необґрунтованими та неправомірними визначені позивачем підстави для визнання п.8.4 договору оренди земельної ділянки недійсним згідно із приписами ст.229 Цивільного кодексу України.

Одночасно, за висновками суду, позивачем у відповідності до ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, абз.2 п.19 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" та листа від 24.11.2008р. Верховного суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсним» до матеріалів справи не надано доказів, які б свідчили про помилку Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвестгруп» щодо істотних обставин правочину.

Крім того, твердження позивача про те, що про можливість затоплення наданої у користування земельної ділянки Товариство з обмеженою відповідальністю «Будінвестгруп»дізналося лише після укладання договору та під час складання акту №27 від 14.02.2005р. Київським комунальним об'єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд», спростовуються змістом наявного у матеріалах справи висновку №119/04-4-10/303 від 13.08.2003р. Управління охорони навколишнього природного середовища, що надався ще під час підготовки проекту відведення позивачу земельної ділянки, в якому зазначено, що земельна ділянка вкрита рослинністю з високим рівнем ґрунтових вод та підвержена періодичному затоплюванню.

Тобто, позивач ще на момент укладання спірного договору був обізнаний стосовно фактичного стану земельної ділянки, що розташована - 23 км Столичного шосе (Конча-Заспа) у Голосіївському районі м.Києва. При цьому, будь-які докази, які б свідчили про прагнення позивача змінити п.8.4 проекту договору ще до його підписання сторонами, а також пропозиції стосовно внесення змін у спірний пункт під час строку дії договору, у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, враховуючи, що за висновками суду, твердження позивача про те, що під час укладання спірного договору, а саме п.8.4, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будінвестгруп»помилялося щодо істотних умов правочину, є неправомірними та необґрунтованими, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвестгруп»до Київської міської ради про визнання недійсним п.8.4 договору оренди земельної ділянки від 27.08.2004р. підлягають залишенню без задоволення.

Клопотання позивача б/н від 29.02.2012р. про призначення судової експертизи з метою вирішення питання стосовно можливості закінчення будівництва земельної ділянки площею 100 га за три роки з моменту державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 27.04.2004р., залишено судом без задоволення як безпідставне.

Заява відповідача про застування строку позовної давності, викладена у відзиві б/н від 29.02.2012р., та клопотання позивача б/н від 11.04.2012р. про поновлення строку позовної давності не приймаються судом до уваги при вирішенні спору, який виник між сторонами по розглядуваній справі, оскільки судом встановлено самостійні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, що повністю відповідає позиції, викладеної у п.11 Постанови №14 від 18.12.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі».

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвестгруп», м.Київ до Київської міської ради, м.Київ про визнання недійсним п.8.4 договору оренди земельної ділянки від 27.08.2004р., який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будінвестгруп»та Київською міською радою та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 14.10.2004р. за номером 79-6-00237, в частині зобов'язання забудувати земельну ділянку не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору.

У судовому засіданні 11.04.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 17.04.2012р.

Суддя М.О.Любченко