Ухвала

від 19.03.2012 по справі 2а-1530/11/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1530/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Лиска І.Г.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"19" березня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого -судді Межевича М.В., суддів Гром Л.М. та Данилової М.В., за участю секретаря Галай Т.О., представників сторін ОСОБА_2 та ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-Виробнича Компанія «ВК Система»до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2010 року № 0000582340/0, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2011 року позовні вимоги задоволено.

Відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги та заперечення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки господарська діяльність здійснювалась позивачем з дотриманням вимог чинного законодавства, то податкове повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 13 вересня 2010 року №0000582340/0 підлягає скасуванню.

З таким висновком суду не можна не погодитися, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, з 19.07.2010 року по 13.08.2010 року контролюючим органом була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Науково-Виробнича Компанія «ВК Система»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 21.02.2008 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 21.02.2008 року по 31.03.2010року, про що складено акт №3642/23-1/35511689.

Під час перевірки були встановлені порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1. та пп. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся всього у сумі 36581 грн., у тому числі за червень 2008 року в сумі 671 грн., за січень 2009 року в сумі 100 грн., за березень 2009 року в сумі 150 грн., за квітень 2009 року в сумі в сумі 34910 грн., за червень 2009 року в сумі 300 грн., за липень 2009 року в сумі 150 грн., за вересень 2009 року в сумі 150 грн., за жовтень 2009 року в сумі 150 грн., та завищено суми від'ємного значення податку на додану вартість, яка буде врахована у наступному податковому періоді, а саме квітні 2010 року на суму 478 516,00 грн.

За наслідком складення вищезазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13 вересня 2010 року №0000582340/0, яким зменшив суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у сумі 478 516,00 грн., за звітний (податковий) період «березень»2010 року.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач уклав з TOB «АНІГІУС»договір поставки №57 від 12 листопада 2009 року, договір поставки №85 від 30 листопада 2009 року та договір поставки №97 від 28 листопада 2009 року.

За умовами договорів TOB «АНІГІУС»зобов'язувалось поставити позивачу запасні частини («товар»), а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити таку продукцію. Загальний асортимент товарів визначався в специфікації до договорів та в подальшому у видаткових накладних.

У спірний період TOB «АНІГІУС»поставило на користь позивача товар за наступними видатковими накладними: №2098 від 19 листопада 2009 року на суму 1400552,00 грн., крім того ПДВ 280110,40 грн., №2245 від 01 грудня 2009 року на суму 59526,40 грн., крім того ПДВ 11905,28 грн., №14 від 12 січня 2010 року на суму 373 000,00 грн., крім того ПДВ 74 600,00 грн., № 17 від 27 січня 2010 року на суму 559 500,00 грн., крім того ПДВ 111 900,00 грн. Загальна вартість поставлених товарів становила 2 392 578,40 грн., крім того ПДВ 478 515,68 грн. Позивач частково оплатив товар, перерахувавши на користь TOB «АНІГІУС»грошові кошти на загальну уму 1 555 972,50 грн., крім того ПДВ 311 194,50 грн. 09 серпня 2010 року в рахунок оплати за поставлений товар позивач емітував TOB «АНІГІУС»простий вексель серія АА № 0450100 номінальною вартістю 1 392 117,52 грн. Таким чином, позивач розрахувався з TOB «АНІГІУС»за товар у визначений законодавством України спосіб.

На підставі отриманих податкових накладних позивач відобразив в податковій декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період «березень»2010 року та в розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредити в розрізі контрагентів податковий кредит по TOB «АНІГІУС»у сумі 478516,00 грн. Податковий кредит у сумі 478 516,00 грн., врахований позивачем в звітному (податковому) періоді «квітень»2010 року.

Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету на час виникнення правовідносин є Закон України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України №168 податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України №168 визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

А згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України №168, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

За змістом підпункту п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону №168 не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Податковий орган, в свою чергу, не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його постачальники по другому ланцюгу, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Отже, на момент укладання договору та видачі податкових накладних, контрагент позивача був зареєстрований як платник ПДВ, йому було видане відповідне свідоцтво, а тому відсутні підстави для того, щоб вважати податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та є недійсними.

Посилання апелянта на те, що платником податку надано документи, які є наслідком нікчемного правочину, колегією суддів не приймається до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

В силу ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що апелянтом не надано докази що підтверджують факт недійсності чи нікчемності договору

Відтак, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів погодитись з висновком суду першої інстанції, що прийняте податковим органом повідомлення-рішення є необґрунтованими та безпідставними.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються, оскільки вони вже були предметом розгляду суду першої інстанції і їм дано належну правову оцінку.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Гром Л.М.

Данилова М. В.