Ухвала

від 29.03.2012 по справі 2а-6741/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6741/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Блажівська Н.Є.

Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"29" березня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Троян Н.М.;

розглянувши в порядку письмового провадження у залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 28 липня 2011 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва до Приватного підприємства «Компанія «Автодок», Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт - Краст»про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2011 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Приватного підприємства «Компанія «Автодок», Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт - Краст»про стягнення коштів. Свої вимоги мотивує тим, що між ПП «Компанія «Автодок»та ТОВ «Еліт-Краст»було укладено Договір № 1/10 від 1 жовтня 2009 року щодо постачання запасних частин для автомобіля, який, на думку позивача, є нікчемним правочином. В обґрунтування факту нікчемності вказаного правочину позивач посилався на відсутність у ТОВ «Еліт-Краст» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеному правочину на поставку товару з ПП «Компанія «Автодок» та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить, на думку позивача, про відсутність наміру у ТОВ «Еліт-Краст» створення правових наслідків. Вважає, що у спірних правовідносинах ПП «Компанія «Автодок»діяло без належної обачності і йому мало бути відомо фактичний та адміністративно-майновий стан ТОВ «Еліт-Краст», а також умови ведення цим підприємством господарської діяльності та порушення, які ним допускались. Враховуючи те, що контрагентом ПП «Компанія «Автодок»є фіктивне підприємство ТОВ «Еліт-Краст», створене ОСОБА_2, який надав пояснення що не має відношення до діяльності підприємства та документів, що стосуються фінансово-господарської діяльності він не підписував, то позивач дійшов висновку про те, що первинні документи, якими підтверджував свій податковий кредит з ПДВ та валові витрати, підписані неповноважною особою, а отже не можуть підтверджувати належним чином господарські операції ПП «Компанія «Автодок»з його контрагентом ТОВ «Еліт-Краст».

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 28 липня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, колегія суддів вважає, що розгляд справи має бути проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв»язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «ЕЛІТ-КРАСТ» та ПП «Компанія «Автодок» було укладено Договір поставки № 1/10 від 1 жовтня 2009 року, відповідно до якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити запасні частини для автомобілів, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти й оплатити такий товар. Кількість, часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна визначаються сторонами у накладних, що є невід'ємною частиною цього Договору.

Виконання вищевказаного договору підтверджується наступними документами: - видаткова накладна № 0059 від 2 листопада 2009 року; - видаткова накладна № 0028 від 1 жовтня 2009 року; - видаткова накладна № 0041 від 5 жовтня 2009 року; - видаткова накладна № 0044 від 6 жовтня 2009 року; - видаткова накладна № 0047 від 8 жовтня 2009 року; - видаткова накладна № 0049 від 10 жовтня 2009 року; - видаткова накладна № 0056 від 20 жовтня 2009 року; - видаткова накладна № 0064 від 10 листопада 2009 року; - податкова накладна № 34 від 1 жовтня 2009 року; - податкова накладна № 48 від 5 жовтня 2009 року; - податкова накладна № 51 від 6 жовтня 2009 року; - податкова накладна № 56 від 8 жовтня 2009 року; - податкова накладна № 60 від 10 жовтня 2009 року; - податкова накладна № 73 від 2 листопада 2009 року; - податкова накладна № 78 від 10 листопада 2009 року.

Оплата товару ПП «Компанія «Автодок» підтверджується: - рахунком-фактурою № 28 від 1 жовтня 2009 року; - рахунком-фактурою № 41 від 5 жовтня 2009 року; - рахунком-фактурою № 44 від 6 жовтня 2009 року; - рахунком-фактурою № 47 від 8 жовтня 2009 року; - рахунком-фактурою № 49 від 10 жовтня 2009 року; - рахунком-фактурою № 56 від 20 жовтня 2009 року; - рахунком-фактурою № 59 від 2 листопада 2009 року; - рахунком-фактурою № 64 від 10 листопада 2009 року;

Подальше використання придбаного в ТОВ «Еліт-Краст»товару підтверджується наданими представником Відповідача 1 актами виконаних робіт: - акт виконаних робіт № 74 від 8 жовтня 2009 року, - акт виконаних робіт № 76 від 8 жовтня 2009 року, - акт виконаних робіт № 77 від 7 жовтня 2009 року, - акт виконаних робіт № 97 від 20 жовтня 2009 року, - акт виконаних робіт № 107 від 30 жовтня 2009 року, - акт виконаних робіт № 111 від 30 жовтня 2009 року, - акт виконаних робіт № 114 від 2 листопада 2009 року, - акт виконаних робіт № 117 від 12 листопада 2009 року.

Порядок визнання правочину недійсним регулюється Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини 4 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, відповідно до вимог Цивільного кодексу України, підставами недійсності правочину є: - суперечність змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; - вчинення правочину особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності; - відсутність вільного волевиявлення учасника правочину та відповідності його внутрішній волі; - правочин, що укладається, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені; - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, встановлений статтею 179 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, серед підстав недійсності оспорюваних зобов'язань, передбачених Господарським кодексом України, законодавець виділяє наступні: - невідповідність вимогам закону; - вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; - укладення їх учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Цивільне законодавство України передбачає презумпцію правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (стаття 234 ЦК України).

До угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України. Для стягнення таких санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Суд перщої інстанції правильно звернув увагу на те, що, обґрунтовуючи нікчемність укладеного між відповідачами договору, представник позивача посилався на: - постанову слідчого СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві Клименко А.О. від 8 червня 2010 року про проведення перевірки, відповідно до якої у провадженні СВ Голосіївського РУГУ МВС України в м.Києві знаходиться кримінальна справа № 01-15068 за фактами фіктивного підприємництва та підробки документів, за ознаками злочинів, передбачених частиною 2 статті 205, частиною 2 статті 358 Кримінального кодексу України; - пояснення допитаного в якості свідка ОСОБА_2, який є засновником та директором ТОВ «Еліт-Краст»(код ЄДРПОУ 36477117), кий надав пояснення, що дане підприємство було зареєстровано ним за грошову винагороду та до його діяльності ніякого відношення не має.

Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України).

У даній адміністративній справі, позивачем, який посилається на нікчемність укладеного між відповідачами договору та просить застосувати наслідки нікчемного правочину, повинно бути надано належні докази на обґрунтування нікчемності укладеного правочину.

Крім того, для визнання правочину недійсним на тій підставі, що його укладено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, суд досліджує в чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Під наявністю умислу у сторін (сторони) правочину суд розуміє те, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Позивачем на підтвердження позиції щодо фіктивності оскаржуваного правочину не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, належних доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору (видаткові, податкові накладні, рахунки-фактури), були сфальсифікованими, як і не надано доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку з занесенням до фінансової звітності даних, що не відповідають дійсності.

До того ж, відповідно до статті 84 Кримінально-процесуального кодексу України при провадженні слідчих дій під час досудового слідства і дізнання, в судових засіданнях суду першої інстанції та апеляційного суду ведуться протоколи.

В протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. З метою нерозголошення даних про особу, щодо якої застосовані заходи безпеки, у протоколах слідчих дій, передбачених статтями 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 та 176 цього Кодексу, обмежуються відомості про цю особу в порядку, передбаченому статтею 523 цього Кодексу (стаття 85 Кримінально-процесуального кодексу України).

Статтею 145 Кримінально-процесуального кодексу України визначено, що про кожний допит обвинуваченого слідчий складає протокол з додержанням вимог статті 85 цього Кодексу.

Згідно з статтею 65 Кримінально-процесуального кодексу України доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.

Таким чином, пояснення засновника та директора ТОВ «Еліт-Краст»ОСОБА_2, зафіксовані у відповідному протоколі допиту (якого позивачем не надано), є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, однак вони не є належними документами, які встановлюють відповідні юридичні факти.

В розумінні кримінально-процесуального законодавства України, належними засобами, які б підтверджували відповідні юридичні факти (зокрема, вину службових осіб ТОВ «Еліт-Краст» у фальсифікації бухгалтерських чи інших документів), є відповідні судові рішення, що набрали законної сили.

Відтак, необґрунтованим є посилання представника Позивача на пояснення свідка -засновника та директора ТОВ «Еліт-Краст» ОСОБА_2, як на доказ нікчемності укладеного між відповідачами правочину.

Не може вважатися належним доказом нікчемності Договору поставки № 1/10 від 1 жовтня 2009 року і надана позивачем копія Постанови про призначення позапланової невиїзної документальної перевірки від 8 червня 2010 року, оскільки вказана постанова не містить жодних юридичних висновків, які б спростовували дійсність вищевказаного договору поставки.

За таких обставин, аналіз наданих суду доказів свідчить про те, що позивачем не доведено належним чином, в чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання договору між відповідачами, і чи була вона спрямована на формування первинних документів, які дають змогу зменшити податкову базу та здійснити незаконну мінімізацію сплати податків, а також наявність в діях відповідачів вини у формі умислу.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25 липня 2002 року «Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки», доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, докази про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.

Як випливає зі змісту наявного в матеріалах справи листа, Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києва від 20 серпня 2010 року № 53/9066 -в матеріалах кримінальної справи вироки суду, а також рішення суду про визнання установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість недійсними відсутні.

Отже, позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження нікчемності укладеного відповідачами Договору поставки № 1/10 від 1 жовтня 2009 року.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 28 липня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 03 квітня 2012 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Троян Н.М.